Перейти до вмісту

Джейн Фонда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Фонда.
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Джейн.
Джейн Фонда
англ. Jane Fonda
Джейн Фонда на Каннському МКФ, 2018
Джейн Фонда на Каннському МКФ, 2018
Джейн Фонда на Каннському МКФ, 2018
Ім'я при народженніДжейн Сеймур Фонда
Народилася21 грудня 1937(1937-12-21)[3][4][…] (87 років)
Нью-Йорк, Нью-Йорк, США[2]
ГромадянствоСША США
Діяльністькіноакторка, письменниця, акторка театру, модель, акторка, кінопродюсерка, телеакторка, автобіограф, акторка озвучення
Alma materКоледж Вассара, Ліга студентів-художників Нью-Йорка, John Thomas Dye Schoold, Акторська студіяd, Emma Willard Schoold і Greenwich Academyd
Роки діяльності1967 — донині
ПартіяДемократична партія США
У шлюбі зРоже Вадим, Tom Haydend і Тед Тернер
ДітиVanessa Vadimd[6], Troy Garityd[6] і Mary Williamsd
БатькиГенрі Фонда
Frances Ford Seymourd
Брати / сестриПітер Фонда
ЧленствоБерлінська академія мистецтв (1993)
IMDbID 0000404
Нагороди та премії
Оскар (1972, 1979)
Золотий глобус
CMNS: Джейн Фонда у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Джейн Сеймур Фонда (англ. Jane Seymour Fonda; нар. 21 грудня 1937, Нью-Йорк) — американська акторка, модель, письменниця, кінопродюсерка, громадська активістка (зокрема, енвайронменталістка і феміністка) і філантропка.

Біографія

[ред. | ред. код]
Джейн Фонда з Тедом Тернером, 1990 рік

Народилася в родині актора Генрі Фонди. Названа на честь леді Джейн Сеймур, третьої дружини короля Генріха VIII. Навчалася в нью-йоркській Акторській студії, після чого стала моделлю і одночасно працювала в театрі.

У пошуках самостійності в середині шістдесятих переїжджає до Франції, де зустрічає французького режисера Роже Вадима, який незабаром стає її першим чоловіком. Шлюб тривав з 1965 по 1973 рік.

Другий шлюб Фонда уклала з Томом Хайденом, політиком і ліберальним діячем. Він залучив її до політичної діяльності, і завдяки йому Джейн стала брати участь в антивоєнних демонстраціях. Шлюб тривав з 1973 по 1990 рік.

Третім чоловіком в 1991 році став Тед Тернер, кіномагнат, власник мережі кабельного телебачення. У 2001 році цей шлюб завершився розлученням через зраду Тернера.

Кінокар'єра

[ред. | ред. код]

Всі ролі, які Фонда зіграла в кіно, можна розділити на дві групи. У одних вона поставала в образі «сексуальної кішечки», в інших, навпаки, намагалася вирватися з нав'язаного їй режисерами амплуа і проявити себе насамперед як драматична акторка.

Після модельної та театральної роботи стала зніматися в кіно, хоча режисери спочатку не розпізнали її акторського дару і більше експлуатували її привабливу зовнішність. Пізніше зіграла у вестерні «Кет Балу» (1965) режисера Еліота Сільверстайн і «Барбареллі» (1968) Роже Вадима, спародіювавши свої ролі тих років.

Справжня кар'єра Джейн Фонди в кіно почалася з чарівної «Неймовірної історії» (1960) режисера І. Логана, за якою рушили «Прогулянка по дикому шляху» (1962), в тому ж році Фонда знялася у фільмі Д. К'юкора «Доповідь Чепмена», потім у картині «Неділя в Нью-Йорку». Тільки тоді Фонда змусила заговорити про себе по-справжньому, хоча критика оцінила всі ці її роботи неоднозначно. Одні, не заперечуючи здібностей молодої акторки, говорили про те, що самі фільми не заслуговують на увагу, інші, навпаки, вважали їх цікавими й відзначали успіх Джейн Фонди, якого вона досягла в цих фільмах.

Роже Вадим знімає Фонда в гучній еротичній картині «Барбарелла».

Фонда нарешті проявила себе як блискуча драматична акторка, знявшись у фільмі Сідні Поллака «Загнаних коней пристрілюють, чи не так?» (1969). Цей фільм відразу після виходу на екрани США з'явився і Радянському Союзі, що стало рідкісним винятком, причому його навіть показали на телебаченні. Зазвичай радянська аудиторія бачила тільки старі, зняті кілька десятиліть тому, американські фільми, і то не всі. Картина відомого американського режисера, в якому зображена драматична історія часів економічної кризи 30-х років, повинна була продемонструвати радянським людям безрадісну і повну поневірянь життя сучасного капіталістичного суспільства. Попри те, що в цьому фільмі повною мірою розкрився драматичний талант Джейн Фонди, Американська академія кіномистецтва не удостоїла її «Оскара».

У 1978 рік у за роль американської драматургині Ліліан Хеллман у фільмі «Джулія» (1977) вона отримує «Золотий глобус» як найкраща акторка.

Свій перший «Оскар» Джейн Фонда отримала за роль повії у фільмі «Клют» (1971). Другу премію отримала за роль у «Поверненні додому» (1978), де відбилися її враження від пережитого під час війни у В'єтнамі.

В кінці сімдесятих років заснувала власну компанію «ІПС філмз». Її картини відразу ж привернули увагу критики. Це перш за все трилер з елементами детективу «Китайський синдром» (1979), де розповідається про замовчування аварії на атомній станції, і «На золотому озері» (1981), де Фонда зіграла в дуеті зі своїм батьком. Останніми ж її роботами стали ролі у фільмах «Старий грінго» (1989) і «Стенлі і Айріс» (1990).

У 1990 році після провалу в прокаті фільму «Стенлі і Айріс» Фонда кілька років не знімалася, оголосила, що вирішила остаточно піти з кіно, і зосередилась на громадській діяльності. У 2005 вона повернулася в кінематограф, зігравши у фільмі «Якщо свекруха — монстр» в дуеті з Дженніфер Лопес.

Громадська діяльність

[ред. | ред. код]
Джейн Фонда на обкладинці феміністського журналу Ms., 2006

Можливо, саме завдяки Джейн Фонді фільм Поллака «Загнаних коней пристрілюють, чи не так?» (1969) потрапив в СРСР, оскільки на той час під впливом Тома Хайдена вона почала займатися політикою. Її поїздка до Північного В'єтнаму у розпал війни викликала справжню бурю в американській пресі. Акторка отримала прізвисько «ханойська Джейн». Тоді ж вона вперше на кілька років перестала зніматися. У кінці сімдесятих Фонда знову повернулася в кіно і досягла успіху.

Після 1990 року Джейн Фонда продовжує громадську діяльність і постійно з'являється на сторінках світської хроніки. Вона демонструє активний спосіб життя, дає різні поради щодо здоров'я і зовнішнього вигляду.

У листопаді 1993 Фонда побувала в Москві з Тедом Тернером, якому була вручена Міжнародна Леонардо-премія.

Під час одного з приїздів до Росії Джейн Фонда взяла участь у знаменитому пробігу навколо Кремля. Фонда розробила відомий комплекс вправ з аеробіки. Для цього вона випустила спеціальну книгу «Джейн Фонда. Вправи» і прості інструкції до неї, записані на відеокасетах, а потім організувала мережу спортивних залів по всій Америці.

Фільмографія

[ред. | ред. код]
Рік Фільм Оригінальна назва Роль
1960 Велика історія Tall Story Джун Райдер
1962 Період регулювання Period of Adjustment Ізабель Хаверстік
1962 Рапорт Чепман The Chapman Report Кетлін Барклай
1962 Прогулянка по дикому шляху Walk on the Wild Side Кітті Твіст
1963 Неділя в Нью-Йорку Sunday in New York Ейлін Тайлер
1963 Холодним вдень In the Cool of the Day Крістін Боннер
1964 Карусель La Ronde Софі
1964 Хижаки Les Félins Мелінда
1965 Кет Балу Cat Ballou Кетрін Балу
1966 Погоня The Chase Ганна Рівз
1966 Кожну середу Any Wednesday Еллен Гордон
1966 Гра закінчена La Curée Рене Саккард
1967 Босоніж по парку Barefoot in the Park Корі Браттер
1967 Квапливий захід Hurry Sundown Джулі Енн Уорен
1968 Три кроки в маренні (сегмент «Метценгерштейн») Tre Passi Nel Delirio Федеріка
1968 Барбарелла Barbarella Барбарелла
1969 Загнаних коней пристрілюють, чи не так? They Shoot Horses, Don `t They? Глорія
1971 Клют Klute
1972 Усе відмінно Tout va bien
1973 Стельярд Блюз Steelyard Blues Алан Майерсон
1973 Ляльковий будиночок A Doll's House Нора Хелмер
1976 Синій птах The Blue Bird
1977 Джулія Julia
1977 Аферисти Дік та Джейн розважаються Fun With Dick And Jane Джейн
1978 Повернення додому Coming Home
1978 Наближається вершник Comes a Horseman
1979 Китайський синдром The China Syndrome Кімберлі Уеллс
1979 Електричний вершник The Electric Horseman
1980 З дев'яти до п'яти Nine to Five Джуді Бернлі
1980 Вся ця дурниця Rollover Лі Вінтерс
1981 На золотому озері On Golden Pond Челсі Тейер Вейн
1984 Ляльковий майстер The Dollmaker Герті Невелс
1985 Агнець божий Agnes of God
1986 На наступний ранок The Morning After Алекс-«Вівіка»
1989 Старий грінго Old Gringo Херрієт Уінслоу
1990 Стенлі і Айріс Stanley & Iris Айріс Кінг
2002 У пошуках Дебри Вінгер Searching for Debra Winger в ролі самої себе
2005 Якщо свекруха — монстр Monster-in-Law Віола Філдс
2007 Крута Джорджія Georgia Rule Джорджія Рендалл
2015 Юність Youth Бренда Морель
2015 Батьки та дочки Fathers and Daughters Тедді Стентон
2018 Книжковий клуб Book Club Вівіан
2022 Удача Luck Дракониха Бейб (голос)
2023 Книжковий клуб: Новий розділ Book Club: The Next Chapter Вівіан

Нагороди та номінації

[ред. | ред. код]
Нагорода Рік Категорія Робота Результат
Оскар 1970 Найкраща жіноча роль Загнаних коней пристрілюють, чи не так? Номінація
1972 Клют Перемога
1978 Джулія Номінація
1979 Повернення додому Перемога
1980 Китайський синдром Номінація
1982 Найкраща жіноча роль другого плану На золотому озері Номінація
1987 Найкраща жіноча роль На наступний ранок Номінація
BAFTA Film Awards 1968 Найкраща іноземна акторка Босоніж в парку Номінація
1971 Найкраща жіноча роль Загнаних коней пристрілюють, чи не так? Номінація
1972 Клют Номінація
1979 Джулія Перемога
1980 Китайський синдром Перемога
1983 Найкраща жіноча роль другого плану На золотому озері Номінація
Золотий глобус 1962 Найбільш перспективний новачок Велика історія Перемога
1963 Найкраща жіноча роль — комедія або мюзикл Період регулювання Номінація
1966 Кет Балу Номінація
1967 Кожну середу Номінація
1970 Найкраща жіноча роль — драма Загнаних коней пристрілюють, чи не так? Номінація
1972 Клют Перемога
1973 Світова улюблениця в кіно Н/Д Перемога
1977 Найкраща жіноча роль — драма Джулія Перемога
1978 Світова улюблениця в кіно Н/Д Перемога
1979 Найкраща жіноча роль — драма Повернення додому Перемога
Світова улюблениця в кіно Н/Д Перемога
1980 Н/Д Перемога
Найкраща жіноча роль — драма Китайський синдром Номінація
1982 Найкраща жіноча роль другого плану На золотому озері Номінація
1985 Найкраща жіноча роль у мінісеріалі або телефільмі Ляльковий майстер Номінація
2016 Найкраща жіноча роль другого плану Юність Номінація
2021 Премія імені Сесіля Б. Де Мілля Н/Д Перемога
Еммі 1984 Найкраща жіноча роль у мінісеріалі або телефільмі Ляльковий майстер Перемога
1995 Найкраща інформаційна програма Жіноче століття Номінація
2013 Найкраща запрошена акторка в драматичному телесеріалі Новини Номінація
2014 Номінація
2017 Найкраща жіноча роль у комедійному телесеріалі Ґрейс і Френкі Номінація
Премія Гільдії кіноакторів США 2014 Найкращий акторський склад у фільмі Дворецький Номінація
2017 Найкраща жіноча роль у комедійному серіалі Ґрейс і Френкі Номінація
2018 Номінація
2019 Номінація
Супутник 2016 Найкраща акторка другого плану Юність Номінація
Кінопремія «Вибір критиків» 2014 Найкращий акторський склад Дворецький Номінація
Вибір телевізійних критиків 2013 Найкраща запрошена акторка в драматичному телесеріалі Новини Перемога
Венеційський кінофестиваль 2017 Почесна нагорода «Золотий лев» Н/Д Перемога
Національна рада кінокритиків США 2005 Премія за життєві досягнення в галузі кіно Н/Д Перемога

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118534238 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. ↑ SNAC — 2010.
  4. ↑ Internet Broadway Database — 2000.
  5. ↑ Encyclopædia Britannica
  6. ↑ а б Lundy D. R. The Peerage

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Джейн Фонда
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джейн_Фонда&oldid=43637601