Перейти до вмісту

Транспорт Шпіцбергену

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Транспорт Шпіцбергену M:
Транспортна система Шпіцбергену (англ.)
Транспортна система Шпіцбергену (англ.)
Територія
Площа62,0 тис. км² (125-те)
Рельєфгірський
Найвища точкагора Ньютонтоппен (1717 м)
Повітряний
Аеропортів4 (190-те)
Водний
Узбережжя3587 км
Головний портЛонг'їр
Адміністрування
ОрганМіністерство транспорту і зв'язку
Головаміністр Кетіл Солвік-Ольсен

Транспорт Шпіцбергену представлений автомобільним , залізничним , повітряним , водним (морським, річковим і озерним) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 62 045 км² (125-те місце у світі)[1]. Форма території країни — ; максимальна дистанція з півночі на південь — км, зі сходу на захід — км[2][3]. Географічне положення Шпіцбергену дозволяє країні контролювати транспортні шляхи [4].

Історія становлення і розвитку

[ред. | ред. код]

Автомобільний

[ред. | ред. код]

Повітряний

[ред. | ред. код]

У країні, станом на 2013 рік, діє 4 аеропорти (190-те місце у світі), з них 1 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 3 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 1 (0);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 0 (3)[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 1 гелікоптерний майданчик[1].

Шпіцберген не є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO), інтереси архіпелагу в міжнародній організації представляє Норвегія[5].

Водний

[ред. | ред. код]

Морський

[ред. | ред. код]

Головні морські порти країни: Баренцбург, Лонг'їр, Ню-Алесунд, Піраміда.

Міський громадський

[ред. | ред. код]

Державне управління

[ред. | ред. код]

Норвегія здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через Міністр транспорту і зв'язку. Станом на 29 грудня 2016 року міністерство в уряді Ерни Сольберг очолював Кетіл Солвік-Ольсен[6].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г Svalbard : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 28 December. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005.
  3. Дубович І. А., 2008.
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010.
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. Norway : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 28 December. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література

[ред. | ред. код]

Українською

[ред. | ред. код]

Англійською

[ред. | ред. код]

Російською

[ред. | ред. код]
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання

[ред. | ред. код]