Перейти до вмісту

Онопенко Василь Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Василь Васильович Онопенко
Онопенко Василь Васильович
Голова Верховного Суду України
2 жовтня 2006 — 29 вересня 2011
ПрезидентВіктор Ющенко
ПопередникВасиль Маляренко
НаступникПетро Пилипчук
3-й Міністр юстиції України
27 жовтня 1992 — 7 серпня 1995
ПрезидентЛеонід Кучма
ПопередникВолодимир Кампо
НаступникСергій Головатий
Народився10 квітня 1949(1949-04-10) (75 років)
с. Великі Крушлинці, Вінницька область, Українська РСР, СРСР
Відомий яксуддя, політик, адвокат
ГромадянствоСРСР СРСР→Україна Україна
Національністьукраїнець
Alma materНаціональний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
Політична партіябезпартійний
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Заслужений юрист України
Заслужений юрист України
 Медіафайли у Вікісховищі
Україна Народний депутат України
3-го скликання
Соціал-демократична партія України (об'єднана) 12 травня 1998 — 14 травня 2002
4-го скликання
Українська соціал-демократична партія (БЮТ) 14 травня 2002 — 25 травня 2006
5-го скликання
Українська соціал-демократична партія (БЮТ) 25 травня 2006 — 5 жовтня 2006
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Онопенко.

Оно́пенко Васи́ль Васи́льович (нар. 10 квітня 1949, с. Великі Крушлинці, Вінницька область, Українська РСР, СРСР) — український політик та правник. Голова Верховного Суду України з 2 жовтня 2006 року по 29 вересня 2011 року.

З 29 вересня 2011 року — суддя цивільної палати Верховного Суду України.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 10 квітня 1949 р. у Великих Крушлинцях (Вінницька область) у селянській сім'ї.

У 1969 закінчив Львівський електротехнікум зв'язку.

У 1975 — Харківський юридичний інститут. Кандидат юридичних наук. Кандидатська дисертація — «Актуальні проблеми кодифікації цивільного законодавства суверенної України» (1994 р.).

Кар'єра

[ред. | ред. код]

У 1975–1976 роках стажувався у Вінницькому та Літинському районному судах.

У 1976 році обраний народним суддею, очолював Літинський районний суд.

У 1981–1985 роках працював заступником голови Чернівецького обласного суду, з 1985 року — суддя цивільної колегії Верховного Суду України.

У 1991 році призначений заступником міністра юстиції України з питань законодавства. У жовтні 1992 р. став міністром юстиції України.

У 1994 році очолив Партію прав людини. Після об'єднання ППЛ з СДПУ і Українською партією справедливості обраний головою Соціал-демократичної партії України, що з 1996 р. отримала назву Соціал-демократична партія України (об'єднана)

Звільнився з посади міністра юстиції у серпні 1995 року на знак протесту проти неналежного розслідування подій 18 липня 1995 р. на Софійській площі (побиття міліцією людей під час поховання патріарха УПЦ-КП Володимира).

Обраний до Верховної Ради за об'єднаних соціал-демократів (третє місце у списку після Леоніда Кравчука та Євгена Марчука). У жовтні 1998 року був позбавлений посади голови СДПУ(О) і разом з однодумцями створив Українську соціал-демократичну партію. У Верховній Раді перейшов до групи «Незалежні».

У 1999 році від імені УСДП балотувався на посаду президента. Здобув менше ніж 1 % голосів.

У грудні 1999 року приєднався до фракції «Батьківщина», став її уповноваженим представником. Напередодні парламентських виборів 2002 року УСДП увійшла до складу «Блоку Юлії Тимошенко», і Онопенко був обраний до Верховної Ради за списками БЮТ. Очолив парламентський комітет з питань правової політики. Втретє став народним депутатом знову за списком БЮТ у 2006 році.

З травня 2000 року був членом Вищої ради юстиції.

У 2002 році обраний суддею Верховного Суду України, а 2 жовтня 2006 року очолив Верховний Суд України.

На той момент він «за сумнівних обставин» суміщав статус судді з роботою депутатом від блоку Тимошенко.

Вважається, що головною причиною радикального зменшення повноважень Верховного суду, яке відбулося у 2010 році, було бажання позбавити представника опозиційної політсили Василя Онопенка повноважень щодо контролю над судовою системою[1][2].

У лютому 2011 року порушувалася кримінальна справа проти дочки Онопенка, Ірини[3].

Проте, 11 березня 2011 року Пленум Верховного Суду України провалив пропозицію щодо висловлення недовіри Василю Онопенку (17 з 46 присутніх суддів)[4].

29 вересня 2011 р. термін перебування Онопенка на посаді Голови ВСУ збіг.

На виборах до Верховної ради 2012 року кандидат у народні депутати у окрузі № 14[5].

Відзнаки

[ред. | ред. код]

За особисті заслуги у здійсненні правосуддя, значний внесок у забезпечення захисту прав громадян Указом Президента України присвоєно почесне звання Заслужений юрист України (2005).

Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня (23 червня 2009)[6].

Родина

[ред. | ред. код]

Дружина — Лариса Григорівна, дочки Лада й Ірина. Зять — Корнійчук Євген Володимирович.

Див. також

[ред. | ред. код]

Верховний Суд України

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Останній «головний біль» Банкової / УП, 26 вересня 2011, 13:11
  2. ↑ Янукович повертає значимість Верховному Суду. Бо повноваження Онопенка скінчилися? / УП, 10 листопада 2011, 15:08
  3. ↑ Тимошенко: «Онопенку поставили вимогу піти з посади» / Радіо Свобода, 04.02.2011
  4. ↑ Онопенка залишили на посаді голови ВСУ / Kyiv Post, 11 марта 2011, 12:53[недоступне посилання з липня 2019]
  5. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 26 серпня 2012. Процитовано 19 серпня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  6. ↑ Указ Президента України № 475/2009 від 23 червня 2009 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України». Архів оригіналу за 28 січня 2014. Процитовано 19 квітня 2013.
Попередник: 3-й Міністр юстиції України
27 жовтня 1992- 7 серпня 1995 		Наступник:
Кампо Володимир Михайлович Головатий Сергій Петрович
Попередник: Голова Верховного Суду України
2 жовтня 2006 — 29 вересня 2011 		Наступник:

Маляренко Василь Тимофійович 		Пилипчук Петро Пилипович
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Онопенко_Василь_Васильович