Каннель (музичний інструмент)

Каннель

Класифікація	струнний щипковий музичний інструмент
Класифікація Горнбостеля-Закса	314.122-5
Подібні інструменти	кантеле, коклес, канклес, гуслі
Каннель у Вікісховищі

Каннель (ест. kannel) — естонський струнний щипковий музичний інструмент, зазвичай 60-90 см завдовжки, 17-33 см завширшки; кількість струн варіюється, зустрічаються інструменти з 5–10, 14, 21, 30, 33, 46 і 50 струнами.

Історія

Бог Ванемуйне, грає на каннеле

За легендою, перший каннель вирізали з берези, що росла на могилі вбитої дівчини; декою стали кістки великого лосося, а для струн взяли дівоче волосся. У реальності корпус зазвичай робили з ялини, струни ранніх каннелей виготовляли з кінського волоса і кишок, пізніше — з металу. Корпус каннеля вирізали з деревини листопадних дерев, а деку — з ялини. У народності сету каннель вважався божественним даром, тому гра на ньому не була заборонена навіть у Великий піст.

Має значну схожість з латиським коклесом, литовським канклесом, карело-фінською кантеле, водським каннилем (водськ. kannõl), лівською кандлою (лів.kāndla) та російськими крилоподібними гуслями.

Найстарші збережені каннелі зберігаються в Музеї театру і музики у Таллінні. Вони датовані кінцем XVIII — початком XIX століття. Перша письмова згадка близькоспорідненого каннелю фінської кантеле була у 1835 році в Калевалі. Старовинні каннелі мали трапецієподібний довблений крилоподібний корпус з 5–7 струнами, накритий декою з одним або декількома отворами; металевий струнотримач перебував на вузькому кінці деки, а кілочки — на широкому (така конструкція найдовше збереглася у сету і на островах). На п'ятиструнному каннелі акомпанували виконання найстаріших віршованих творів — регівярсів. Починаючи з XIX століття кількість струн збільшувалася.

Кількість струн і техніка гри

Сучасний каннель

Найдавніші естонські мелодії написані в одному з трьох трьохступеневих звукорядів: мі-фа-соль, до-ре-мі і ре-мі-фа; п'ятиструнний каннель дозволяв виконувати всі. Надалі, з розширенням діапазону мелодій, були додані шоста і сьома струни. У XIX столітті число струн сильно збільшилося: крім як мінімум 15 мелодійних з'явилися три басові, які настроювали у тоніку, домінанту і субдомінанту до діатонічного звукоряду; а у XX столітті до них додалися додаткові акомпануючі струни, розташовані вище мелодичних. Після збільшення кількості струн до сучасних 20–30, настроювання інструмента продовжує бути діатонічним у більшості зразків. Іноді зустрічаються інструменти з подвійними і потрійними струнами.

Технік гри на сучасному каннеле дві: заглушення непотрібних струн однією рукою (зазвичай лівою) і гра іншою, а також гра, що нагадує арфову, при якій одна рука грає мелодію на верхніх струнах, а друга — акомпанемент на нижніх. Каннель, на якому грають акордами, «акордканнель» (ест. akordkannel), з'явився в південній Естонії в ансамблях народної музики на початку XX століття. Пізніше був створений хроматичний каннель. У регіональній народній музиці використовується безліч різновидів каннеля і нестандартних технік гри.

Нотація

До 1930 року нотація для каннеля відсутня, першу систему запису музики для цього інструменту під назвою «ванемуйзе каннель» (ест. vanemuise kannel) запропонував Авелініус Тиніссон. Ця система полягає в нанесенні на папір точок, що позначають струну, яку потрібно защепити, а при необхідності видобути звук з послідовно розташованих струн, між крайніми точками малюють лінію. Готовий запис підкладають прямо під струни.

Література

• Ingrid Rüütel. Kannel // Grove Dictionary of Musical Instruments. — Oxford University Press, 2013.
• Urve Lippus and Ingrid Rüütel. Estonia // Grove Music Online. — Oxford University Press.
• Volume 8: Europe // Garland Encyclopedia of World Music / edited by Timothy Rice. — Taylor&Francis, 2000. — С. 493.
• Johannes Tall. Kannel // Folk Harp Journal. — 1980. — No. 30. — P. 25—29.
• O'Connor K.. Culture and Customs of the Baltic States. — Greenwood Press, 2006. — 274 с. — (Culture and customs of Europe) — ISBN 9780313331251.
• Музыкальный энциклопедический словарь / под ред. Г. В. Келдыша. — Москва : Советская энциклопедия, 1990. — С. 232.

Посилання

• Katrin Valk (2005). Labaga kannel Setumaal 20. sajandi algul: mängutraditsiooni ja pillilugude analüüs (PDF). Tartu. Архів оригіналу (pdf) за 18 жовтня 2016. Процитовано 14 жовтня 2016.
• Roland Suits. Reconstructing and making replicas of musical instruments from the conservator's/ instrument maker’s viewpoint (PDF). Tartu: Estonian National Museum. Архів оригіналу (pdf) за 20 серпня 2016. Процитовано 14 жовтня 2016.