Артуріана

Артуріа́на (або Артурівський цикл, або Бретанський міф) — цикл легенд про короля Артура та лицарів Круглого столу (кельтська легенда; Бретань та Франція).

Сер Галахад, сер Персеваль, сер Борс знайшли Святий Грааль. Малюнок Едварда Бернса (Edward Burns) (гобелен виконаний «Morris & Co.», 1891-94 року, для розміщення в «Stanmore Hall»)

О. Бердслей, Сер Бедівер вкидає меч Екскалібур у воду. Ілюстрація до «Смерті Артура» сера Томаса Мелорі. 1894

Літературні твори «Артуріани»

Першоджерела

До першоджерел «Артуріани» — відносяться :

• валлійська поема «Y Gododdin» (написана бл. 575–600; автор Aneirin)
• «Аннали Камбрії» невідомого автора
• твори Гільдаса і Беди
• Ненній (IX ст.) — хроніка «Історія бритів» (лат. Historia Brittonum)
• «Мабіногіон»
• Вільям Мальмсберійський — «Діяння англійських королів» (лат. Gesta regum Anglorum)
• Джефрі Монмутський — «Історія королів Британії» (лат. Historia Regum Britanniae)
• Лицарські романи, які розповідають про «Артура та лицарів Круглого столу»:
  • Кретьєн де Труа
    • «Ланселот, або Лицар воза» (бл. 1168)
    • «Івейн, або Лицар з левом» (між 1176–1181)
    • «Трістан»
    • «Ерек і Еніда»
    • «Персеваль, або Повість про Грааль» (бл. 1182)
  • Гартман фон Ауе — лицарські романи «Ерек» та «Івейн» (написані наприкінці XII сторіччя).
  • Вольфрам фон Ешенбах — «Парціфаль» (бл. 1210).
  • «Ланселот-Грааль» (цикл «Вульгати», анонімні автори; написано бл. 1230 р.).
  • Невідомий автор — «Сер Гавейн та зелений лицар» (XIV ст.) — найкращий англійський лицарський роман у віршах.
  • Томас Мелорі — роман «Смерть Артура» (виданий у 1485 р.), це основне й найповніше джерело.

Інтерпретації

Марк Твен. «Янки при дворі короля Артура» (1889)

• 1590: Едмунд Спенсер — поема «Королева фей» за мотивами переказів про короля Артура і англійської міфології.
• 1848: Едуард Бульвер-Літтон — поема «Принц Артур».
• 1858: Вільям Морріс — поема «Захист Ґвіневери».
• 1859: Альфред Теннісон — цикл поем «Королівські ідилії».
• 1889: Марк Твен — «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура».
• 1938–1958: Теренс Вайт — цикл романів у жанрі фентезі «Король минулого і майбутнього» (англ. The Once and Future King)
• 1970–1995: Мері Стюарт — цикл романів у жанрі фентезі «Кришталевий грот», «Порожні пагорби», «Останні чари», «День гніву», «Принц і пілігрим»
• 1976: Джон Стейнбек — «Діяння короля Артура та його благородних лицарів» (англ. The Acts of King Arthur and His Noble Knights)
• 1979: Тім Пауерс — роман «Малюнок темряви» (англ. The Drawing of the Dark)
• 1980: Роджер Желязни — оповідання «Останній захисник Камелоту» (англ. The Last Defender of Camelot)
• 1983: Меріон Зіммер Бредлі — роман «Тумани Авалона» (англ. The Mists of Avalon)
• 1987–1997: Стівен Лохед — цикл «Пендраґон»
• 1988: Микола Толстой — «Пришестя короля» (англ. The Coming of The King) — роман про історію англосаксонського завоювання Британії, написаний у жанрі історичного фентезі.
• 1990: Олександр Куликов — «Меч і доля» (ґейм-бук).
• 1996: Бернард Корнуелл — «Warlord Chronicles» із трьох частин: «Король зими», «Ворог Божий», «Екскалібур».

Музика

Опери та мюзикли

• 1691. Генрі Перселл — опера «Король Артур», лібрето Джона Драйдена
• 1865. Ріхард Вагнер — опера «Тристан та Ізольда».
• 1882. Ріхард Вагнер — опера «Парсіфаль».
• 1886. Hubert Parry — опера «Guinevere».
• 1895. J. C. Carr — оперета «King Arthur» на музику Артура Саллівана.
• 1903. Ernest Chausson — опера «Le Roi Arthus».
• 1909. Rutland Boughton — опера «Народження Артура», лібрето Reginald Buckley.
• 1960. «Camelot» — бродвейський мюзикл (Moss Hart / Alan Jay Lerner / Frederick Loewe), у головних ролях Річард Бартон і Джулія Ендрюс.
• 2005. «Spamalot» — бродвейський мюзикл на основі фільму «Монті Пайтон і Святий Грааль».

Музичні п'єси

• 1923. Ловренс Біньйон — п'єса «Король Артур» із музикою Едуарда Елгара.
• 1937. Д. Ґ. Брідсон — п'єса «Король Артур» з музикою Бенджаміна Бріттена.

Альбоми

• 1975. Рік Вейкман — симфо-рок сюїта «The Myths and Legends of King Arthur and the Knights of the Round Table»
• 2000. альбом The Trial of Lancelot канадської співачки Гізер Дейл.
• 2003. альбом May Queen канадської співачки Гізер Дейл.

Пісні

• 1995. «A Past and Future Secret» і «Mordred's Song» з альбому Imaginations from the Other Side групи Blind Guardian.
• 1999. «Shadow of Uther» з альбому The Fourth Legacy гурту Kamelot.
• 2006. «Кров королів» з альбому «Армагеддон» російської групи Арія на слова Маргарити Пушкіної.

Кінематограф

• 1953: «Лицарі Круглого столу» (Knights of the Round Table) — з Мелом Феррером, і Авою Гарднер у головних ролях.
• 1963: «Меч у Камені» (The Sword in the Stone) — мультфільм виробництва Волт Дісней на основі книги Теренса Вайта.
• 1967: «Камелот» (Camelot) — екранізація бродвейського мюзиклу. У ролі Артура — Річард Гарріс, Ґвіневери — Ванесса Редґрейв, Ланселота — Франко Неро.
• 1981: «Екскалібур» (Excalibur) — вважається найбільш точною і детальною екранізацією історії Артура.
• 1988: «Нові пригоди янкі при дворі короля Артура», в ролі Артура — Альберт Філозов.
• 1995: «Перший лицар» — з Шоном Коннері в ролі Артура і Річардом Гіром у ролі Ланселота.
• 1998: «Мерлін» (Merlin) — телефільм, присвячений життю Мерліна, в головній ролі Сем Нілл.
• 1998: «Лицар Камелота» — кінофільм виробництва Волт Дісней на основі книги Марка Твена «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура».
• 2001: «Тумани Авалона» (The Mists of Avalon) — міні-серіал за однойменною книгою Меріон Зіммер Бредлі.
• 2004: «Король Артур» — перша спроба в кінематографі показати збіг «легенди про Артура» з життєписом Луція Арторіуса Каста, в ролі Артура — Клайв Овен, в ролі Ґвіневери — Кіра Найтлі, історія зради Ґвіневери оминається.
• 2007: «Останній легіон» (The Last Legion) — фільм розповідає про «юного батька Артура» Пендрагона й про початок падіння Римської імперії.
• 2007: «Артур і Мініпути» — дитячий фільм Люка Бессона з елементами комп'ютерної анімації.
• 2008–2012: «Мерлін» — британський фентезійний телесеріал. Заснований на легендах про Короля Артура, хоча і відрізняється від традиційніших версій міфу. Оповідає про містичного чарівника Мерліна і його взаємини з Артуром.
• 2011: «Камелот».
• 2017: «Король Артур: Легенда меча»

Персонажі «Артуріани»

• Династія королів: Констан, Вортіґерн, Утер, король Артур.
• Чарівники: Мерлін, Блез.
• Дружини королів та лицарів, чаклунки: Ґвіневера, Іґрейна, Елейна, Морґана, Морґауза.
• Інші королі та вельможі: Ланселот, Мордред, Ґанґус.
• «Лицарі Круглого Столу»: Ґалахад, Ґавейн, Борс, Трістан.
• Географічні назви: Камелот, Авалон, Тінтагель.
• Інші назви: Грааль, Екскалібур.

Персонажі з «Історії Брутової», «Мабіноги»

• Брут Троянський (Британський); Корін, засновник Корнуолла; Амброзій Авреліан; Кадвалар, король Уельса.

Сюжет «легенди про короля Артура»

Сюжет легенди в загальних рисах залишається незмінним із часів Джефрі Монмутського, хоча окремі деталі відрізняються у різних авторів. Класичним варіантом вважається — «варіант Мелорі».

Чотири королі

Вся дія легенди вкладається в період правління «чотирьох королів Британії»: Констан, Вортіґерн, Утер Пендраґон (або «Кутер»), Артур.

Починається легенда з короля Констана — він воював із саксами; зрештою помер, і на престол було обрано його старшого сина. Але цей син виявився невдалим воїном (програв війну саксам) — й був убитий заколотниками з «бриттської шляхти», які провели на престол Вортіґерна (колишнього «сенешаля» – «управителя справами й палацом» у короля Констана). Два інші сини Констана: Пендраґон та Утер — утекли за море. Згодом виявилося, що Вортіґерн є занадто жорстоким правителем — і проти нього озлобилося все королівство. Тоді Вортіґерн уклав союз із саксами й одружився з донькою «лідера саксів Ґанґуса». Але проти Вортіґерна розпочалося повстання бриттів, яких очолили (приплилі з-за моря з військом) «Пендраґон та Утер». Для боротьби з ними — Вортіґерн знайшов хлопчика – Мерліна, пророцтвами якого Вортіґерн користувався як «таємною зброєю». Мерлін передбачив Вортіґерну, що його влада впаде — на прикладі «височенної вежі, яку будував Вортіґерн; але вежа падала, бо під нею лежали білий та червоний дракони».

Зрештою, Мерлін пішов від Вортіґерна до «Пендрагона й Утера». І «Пендраґон з Утером» перемогли Вортіґерна; а згодом — й Ґанґуса. Однак в останній битві з саксами — загинув Пендрагон; тоді Утер взяв собі ймення «Утер Пендрагон» й став королем під цим ім'ям.

Утер та «Круглий стіл»

Спочатку Утер був «добрим королем»; й, зокрема, започаткував (за порадою Мерліна) «Круглий стіл лицарів». Але незабаром Утер до нестями закохався «в одружену герцогиню Ігрейну» — повів несправедливу війну супроти її чоловіка (герцога Тінтагеля) й вбив його в бою. У ніч перед тим вирішальним боєм — Утер (чарами Мерліна) перетворився на «герцога Тінтагеля», пробрався в замок до Ігрейни та зачав Артура. Після загибелі "герцога Тінтагеля" — Ігрейна через певний час вийшла заміж за Утера. А новонародженого Артура (сина Ігрейни та Утера) — Утер, виконуючи свою обіцянку, передав на виховання Мерліну.

У Ігрейни були дві доньки від "герцога Тінтагеля" — Моргана та Моргауза — які згодом (у дорослому віці) завжди шкодили Артуру, намагаючись помститися за свого батька.

Артур, меч Екскалібур, Гвіневера, Камелот

Після смерті Утера — Мерлін привів Артура як «спадкоємця королівської влади»; але шляхта повірила лише коли — Артур витяг «зачарований меч» з каменю. Незабаром — «Фея Озера» подарувала Артуру «меч ЕксКалібур».

Артур (уже в зрілому віці) одружився з Гвіневерою, дочкою престарілого короля Лодегранса (власника величезного за розмірами королівства, через яке пролягали «караванні шляхи» усієї Британії; у Лодегранса зберігався «Круглий стіл Утера»). Артур переїхав до королівства Гвіневери — столиці Камелот.

Ланселот, «чаша Грааля»

Окремо розвивається «Історія Ланселота» — найкращого лицаря у світі. Він із королівського роду; виховувався у «Феї Озера» за що отримав ймення «Ланселот Озерний». Ланселот приходить до Камелоту — Артур посвячує його до лицарів та доручає очолити «охорону королеви». Згодом Ланслот закохується в королеву Гвіневеру. Але у військових походах — Ланселот потрапив в місто Корбенік, яким правив «покалічений король-риболов», в якого зберігався Святий Грааль. Цей король — знав пророцтво, що від його красуні-доньки Елейни та Ланселота — народиться «найкращий лицар у світі, який досягне Святого Грааля». Місцева чаклунка — наслала на Ланселота мару й він бачив замість Елейни — королеву Гвіневеру, й тому зачав з Елейною дитину — сина Галахада. Взнавши про народження Галахада — Гвіневера прогнала Ланселота від Камелота — й Ланселот утратив розум й два роки поневірявся як божевільний. Але зрештою Ланселот випадково прийшов до Корбеніка — і його одразу впізнала Елейна та вилікувала «силою Святого Грааля». Ланселот з Елейною прожили разом — 12 років на «Острові Радості» посеред широкої річки; але коли Галахаду сповнилося 14 років — від Артура та Гвіневери прибули гінці, які прохали Ланселота повернутися до Камелоту.

По поверненню до Камелоту — незабаром відновилося кохання Ланселота та Гвіневери. Це кохання стало явним, що розкололо лицарство — бо частина пішла за Ланселотом, а частина за Артуром. Зрештою, Ланселот зі своїми лицарями — виїхав з королівства Артура та «завоював прекрасне королівство за морем».

Мордред, острів Авалон

Артур же вирушив на чергову війну — залишивши керувати Британією — свого племінника (або позашлюбного сина) Медрауда-Мордреда. Але Мордред «захопив владу та королеву». Тоді Артур повернувся до Британії — і відбулася «битва при Каммлані», в якій загинули всі лицарі Мордреда та майже всі лицарі Артура; Артур убив Мордреда, але Мордред смертельно поранив Артура — списом. Для «помочі богів» щодо лікування рани — Артур наказав вкинути до моря «меч Екскалібур», але й це не допомогло. Артура помер та був похований на морському острові Авалон.

Гвіневера пішла до монастиря та прожила ще довге життя, але відмовлялася зустрічатися з Ланселотом (окрім одного разу перед воротами монастиря), який теж став відлюдником-монахом. Коли Гвіневера захворіла — Ланселот прибув в її монастир, але не застав її живою.

Подвиги заради «Святого Грааля»

Після довгих мандрів та подвигів — Святий Грааль знайшли найбільш достойні-чисті лицарі: сер Галахад (син Ланселота), сер Персіваль, сер Борс.

Лицарі «Круглого Столу»

Складовою частиною легенди є розповіді про інших лицарів «Круглого столу»: Галахад та відшукання ним «Святого Грааля»; Гавейн; Борс; та десятки інших лицарів та їхніх прекрасних дам.

Див також

• Камінь Артура

Посилання

• Артурівські легенди // Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — С. 62-63.
• Артуріана // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 43-46. — 634 с.
• Грааль [Архівовано 31 січня 2009 у Wayback Machine.] — легенди про Короля Артура та лицарів круглого столу
• Шлях до замку Грааля — Ганна Стріганова. Наукова робота з міфу про Короля Артура
• Шерон Тернер. Історія англосаксів із найдавніших часів до нормандського завоювання^{[недоступне посилання з червня 2019]} (рос.)

Література

• ^{[недоступне посилання з лютого 2019} Войцех Górczyk - Следы Артуре прием легенда в геральдике Пяст czerskich и польских хроник. "Культура и история" ISSN 1642-9826]^{[недоступне посилання з серпня 2019]}(рос.)
• Томас Мэлори. «Смерть Артура [Архівовано 16 травня 2011 у Wayback Machine.]»(рос.)
• Гальфрид Монмутский. «История королей Британии [Архівовано 1 лютого 2011 у Wayback Machine.]»(рос.)
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.