Перейти до вмісту

Яришівка (Вінницький район)

Координати: 49°6′49″ пн. ш. 28°27′58″ сх. д. / 49.11361° пн. ш. 28.46611° сх. д. / 49.11361; 28.46611
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Яришівка.
село Яришівка
Автобусна зупинка в селі
Автобусна зупинка в селі
Автобусна зупинка в селі
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район Вінницький район
Тер. громада Лука-Мелешківська сільська громада
Код КАТОТТГ UA05020150130018508
Основні дані
Засноване 1773 (251 рік)
Населення 1160 осіб
Площа 1,393 км²
Густота населення 832,74 осіб/км²
Поштовий індекс 23317
Телефонний код +380 4355
Географічні дані
Географічні координати 49°6′49″ пн. ш. 28°27′58″ сх. д. / 49.11361° пн. ш. 28.46611° сх. д. / 49.11361; 28.46611
Середня висота
над рівнем моря 		272 м
Водойми р. Південний Буг
Відстань до
обласного центру 		15 км
Відстань до
районного центру 		15 км
Найближча залізнична станція Яришівка
Місцева влада
Адреса ради 23317, Вінницька область, Вінницький район, с. Яришівка, вул. Шкільна, 1
Карта
Яришівка. Карта розташування: Україна
Яришівка
Яришівка
Яришівка. Карта розташування: Вінницька область
Яришівка
Яришівка
Мапа
Мапа

CMNS: Яришівка у Вікісховищі

Я́ришівка — село в Україні, у Лука-Мелешківській сільській громаді Вінницького району Вінницької області. Населення становить 1160 осіб.

Географія

[ред. | ред. код]

Село розташоване за 15 км на південь від Вінниці на автошляху Т 0212. Західною околицею проходить залізнична лінія Козятин I — Жмеринка, на якій облаштований пасажирський зупинний пункт Яришівка. Село поділяє по обидві боки неглибокий яр, який перепнуто греблями, внаслідок чого утворено декілька штучних ставів.

Сусідні населені пункти:

Компасна роза Студениця Лука-Мелешківська Цвіжин Компасна роза
Селище Пн Іванівка
Зх    Яришівка    Сх
Пд
Грижинці Сутиски Пилява

Історія

[ред. | ред. код]

Давнина

[ред. | ред. код]

На території села знайдені кам'яні знаряддя праці епохи палеоліту та ознаки поселення трипільської культури. Починаючи з ІІІ—IV ст. н. е. у цих місцинах поселяються слов'янські племена. Виникнення села Яришівки пов'язано з поширенням фільваркової системи на Східному Поділлі у XVI—XVII століття за часів Річі Посполитої.

Походження назви

[ред. | ред. код]
Дорога до сільського цвинтаря

Назва пов'язана, ймовірно, з ім'ям першого пана — Яроша Черленківського, який придбав у 1609 році за 10 тисяч злотих у Кирила Черленківського Ярошевець (Яришівку), Юрківці, (нині — Лани) та Свобідці — нині Студениця. На користь цієї версії свідчить походження сусідніх Юрківців (нині — Лани), які отримали свою назву від імені тодішнього господаря — Юрія Кміта-Черленківського.

Інша версія походження назви є дещо типовою, коли «йшов козак на прізвище Ярош після виснажливої битви, стомлений, голодний. Вів за вуздечку коня. Було дуже спекотно, й хотілося пити. Побачив козак перед собою джерельце. Напився холодної води. Вона здалась йому смачною, навіть солодкою. Напоїв свого коня, назвав це джерело „Солодовня“. Прибавилося у Яроша сил. Подивившись навкруг, побачив він дивовижно гарну місцевість і вирішив залишитися тут. Згодом козак одружився, народилися діти». Сталося це у 1567 року[1].

Ще один варіант походження назви пов'язують з розташуванням села уздовж яру, в якому зараз утворились сільські ставки. До цього часу збереглись назви історичних місцин та закапелків села — «Левади», «Сажавки», «Куток», «Липки», «Чавунка», «Парцелі», «Тарабанівка».

Панщина

[ред. | ред. код]

За часів існування Яришівські маєтності змінили чимало власників. 1624 року село від Яроша Черленківського успадкував його небіж Стефан, який одразу передав його разом із сусідніми Свобідцями в оренду шляхтичу Гордію Житянському. Село згадується у подимному переписі Брацлавського воєводства у 1629 році[2].

Старий будинок у центрі села

1641 року спадщина Стефана — Черленків (нині — Селище), Свобідці (нині — Студениця), Янків (нині — Іванівка), Грижинці разом з Яришевкою переходить вже до його сина — Сильвестра, а згодом до сина Сильвестра — Анатаса. У добу Руїни Анатас пострігся у ченці, а його маєтності були передані Стефанові Пісочинському (П'ясочинському). Впродовж 1647—1650 років маєток був під заставою в 12 тисяч злотих у брацлавського хорунжого Яна Дзика (Jan Dzik). Основним заняттям селян було хліборобство, проте вагоме місце посідало ткацтво. Якщо на усій Тиврівщині переважно ткали з льону та конопель, то у Яришівці — з вовни.

1723 року черленківський ключ поселень опиняється у власності князя Януша Антонія Вишневецького, який у 1730 року продає маєтки за безцінь Войцехові Собанському[джерело?].

1758 року вони перебувають у володінні поміщиків Нітославських, а згодом переходять у спадок магнатів Щеньовських. 1802 року, вже за часів Російської імперії, тодішній господар Яришівки Францішек Ксаверій Шеньовський, рідний брат брацлавського воєводи, уступає село із сусідніми поселеннями своєму родичу — маршалку Ксаверію Ярошинському, той — Цеславу Ярошинському. Син останнього — Генріх успадкував село у 1847 році, а 1750 року віддав його в оренду Феліксові Хемінському за 12 750 срібних карбованців. Яришівка відтоді належить до Вінницького повіту.

Станом на 1855 році в селі нараховувалось 150 заможних селян і 440 чоловік робочої сили (231 чоловічої та 209 жіночої статі). Крім кріпаків в селі тоді проживали і орендували панські землі чиншовики — Пуздрановські, Мудрики, Коваленки, Пасічники, Табачнюки, Павлішини, Откало, Голопасюки, Вітряки, Штойки. Загальна площа земель дорівнювала 2522 десятини 1560 саженів, у тому числі у користуванні селян перебувало 1267 десятин 954 саженів, або 50,2 %. В селі діяв водяний млин, працювала корчма.

Сучасний будинок церкви

1772 року, на честь Святого Великомученика Дмитра була збудована яришівська дерев'яна трикупольна церква з дзвіницею. Її окрасою була ікона Казанської Божої Матері 1762 року з надписом «Радуйся, яко носиши Носящого вся». Свято ікони — 8 липня. Всього нараховувалось 1465 парафіян з Яришівки (848 чол.) та з навколишніх сіл — Студениці, Тарабанівки, Юрківців. З 1871 року в селі існувало однокласне початкове народне училище, або — міністерська школа. А до цього — церковнопарафіяльна школа[3]. Після скасування панщини у 1861 році селяни мали у користуванні 1351 десятину землі, поміщик — 2386 десятин. Безземелля і будівництво поруч залізниці з розвитком у краї промисловості призвело до відтоку селян на роботи в Гнівані — у гранітному кар'єрі, на цукровому заводізаводі та залізниці.

5 червня 1861 року була утворена Яришівська волость, проте вже через 6 років її було ліквідовано. Яришівка увійшла до складу Лука-Мелешківської волості Вінницького повіту. Разом з Яришівкою до неї також увійшла Тарабанівка, суміжне польське село з двох вулиць, яке згодом, у ХХ столітті, поглинула Яришівка. 1875 року, внаслідок адміністративної реорганізації, Яришівка увійшла до складу Тиврівської волості. У спогадах сільчан лишилися імена тодішніх старост — Созон Завальнюк, Василь Сніцар, Семен Пугач, Гнат Завальнюк, Іван Людва, Іван Сніцар, Яків Пугач.

Станом на 1893 рік в селі нараховувалось 165 обійсть з 961 мешканцями. У присілку Яришівська корчма проживало 6 осіб, а у Тарабанівці — 185 жителів на 28 подвір'ях.[4]. Селяни займалися тваринництвом, тримали робочих коней та волів, худобу. Вирощували овочі, сіяли просо, гречку, коноплі, льон, кормові трави. Наприкінці ХІХ століття Яришівський маєток належав володарю Тиврова — дворянину Смоленської губернії Костянтину Васильовичу Енгельгарду. 1901 року той продає Яришівку братам — Олександру і Федору Гейденам. Останнім господарем села був син Федора — Дмитро Гейден, предводитель дворянства Вінницького повіту[5]. 1910 року він звітував про зразкове сільське господарство у своїх маєтках, у тому числі про показові поля у яришівському присілку — Тарабанівці та Юрківціях.[6].

На початку ХХ століття в Яришівці налічувалося 211 садиб з 984 мешканцями, в Тарабанівці — 34 дворів та 165 мешканців.[7].

Радянська доба

[ред. | ред. код]

Радянська влада закріпилася у селі наприкінці 1920 року. Тоді була зруйнована панська економія й утворені — сільська рада та комнезам (голови — Євдоким Завальнюк та Антон Захарчук відповідно).

1928 року організовано колгосп «Колос» (перший голова — Олександр Ксеніч). Під час голодомору у 1932—1933 роках в селі, за офіційної статистикою, загинуло 180 осіб, прізвища лише 20-ти з них наразі встановлені.

1935 року у селі збудовано клуб.

Нацистська окупація

[ред. | ред. код]
Пам'ятник 97 воїнам-односельцям, загиблим на фронтах Другої світової війни

16 липня 1941 року село було окуповано й одразу була сформована німецько-нацистська адміністрація. Чимало селян брало участь у партизанському загоні, який діяв у сусідньому Селищі. Зокрема, Б. Й. Завальнюк надавав свою квартиру для зустрічей підпільників, а М. П. Ціотковський був зв'язковим підпільної організації. Яришівку звільнено 17 березня 1944 року. Від тих часів є могила невідомого солдата (1949) на сільському цвинтарі та меморіал загиблим односельцям у центрі села.

Повоєнний період

[ред. | ред. код]
Школа

Із закінченням війни в селі організовано ланку з вирощування цукрових буряків, створено тракторну бригаду. Село було радіофіковане та електрифіковане.

У 1950-ті роки Яришівку поєднано з Тарабанівкою, й вона нетривалий час була центром однойменного району. Колгосп тоді отримав назву «імені Куйбишева». 1970 року до колгоспу були приєднані господарства Студениці та Ланів.

Споруди колишнього колгоспу

У 1970-х роках населення села становило 1442 особи. В користуванні колгоспу було 2871 га землі, у тому числі 2020 га орної. Основними виробничими галузями були рільництво та тваринництво. У селі працював навіть пологовий будинок. У 1968—1969 роках побудовані нова школа й будинок культури[8].

У Незалежній Україні

[ред. | ред. код]

Нині в селі діє сільська рада. Є дитячий садочок «Журавлик», медичний пункт, пошта, будинок культури, середня школа з сільським музеєм, новий будинок православної церкви.

2004 року село було газифіковане. Збудовано малий автодорожній міст через річку Південний Буг до села Лани. Землі громади сільськогосподарського призначення орендує ТОВ «Агробуг».

8 вересня 2016 року, в ході децентралізації, об'єднана з Лука-Мелешківською сільською громадою.

Сучасна церква

14 лютого 2019 року громада УПЦ МП Святого Димитрія Солунського перейшла до складу Вінницько-Тульчинської єпархії ПЦУ[9].

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Тиврівського району, село увійшло до складу Вінницького району[10].

Транспорт

[ред. | ред. код]

На північному заході села проходить залізнична лінія на якій розташований пасажирський зупинний пункт Яришівка з пероном, де зупиняються приміські поїзди до станцій Козятин I, Жмеринка, Вапнярка, регіональні поїзди до Києва і Хмельницького.

Найближчі зупинні пункти електропоїздів — Веселка, Селищанський, сусідні станції — Тюшки, Гнівань.

Пасажирські поїзди далекого сполучення здійснють зупинку на станції станцію Гнівань (час в дорозі — 8 хвилин) або в обласному центрі на станції Вінниця (час в дорозі — 15-20 хвилин) приміською електричкою. Також можна скористатися вузловими станціями Жмеринка чи Козятин I (час в дорозі — 40 хвилин та 1,5 години їзди електропоїздом відповідно).

Через село пролягає автошлях територіального значення Т 0212.

Відомі особи

[ред. | ред. код]

Галерея

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Тамтура А. В., Коваль О. І. Історія Тиврівщини. — Вінниця: ФОП Барановська Т. П., 2012. — 444 с. — С. 33
  2. ↑ Цит. по: Дан, О. Козацтво Брацлавщини у боротьбі за свободу і незалежність (1648—1676 рр.). — 2-е вид. — Київ : ВД Стилос, 2004. — С. 273
  3. ↑ Приходы и церкви Подольской епархіи / Подъ редакціею священника Евфимія Cѣцинскаго // Труды Подольскаго єпархіальнаго историко-статистическаго комитета. — Каменецъ-Подольскъ, 1901. — Вип. 9. — ХХІІІ + 1064 + 175 с. (рос. дореф.) — С. 231
  4. ↑ Гульдманъ В. Населенные мѣста Подольской губерніи: Алфавитный перечень населенныхъ мѣстъ губерніи с указаніемъ нѣкоторыхъ справочных о нихъ свѣдѣній / Изданіе Подольскаго губернскаго статистическаго комитета. — Каменецъ-Подольскій : Типографія Подольскаго губернскаго правленія, 1893. — II + IV + 636 с.(рос. дореф.)  — С. 581—582, 460
  5. ↑ рос. дореф. Помѣстное землевладѣніе въ Подольской губерніи. Составилъ В. К. Гульдманъ. Изданіе Подольскаго губернскаго статистическаго комитета. — Каменецъ-Подольскій, 1898. — 362 + 46 + 26 + 3 с. — С. 161—162, 158
  6. ↑ рос. дореф. Статистическо-экономическій очеркъ Винницкаго уѣзда и обзоръ дѣятельности упрощеннаго земскаго управленія за 1905–1910 г.г. / Докдадъ Винницкому Уѣздному Комитету по дѣламъ земскаго хозяйства Предводителя Дворянства Графа Д.θ. Гейдена. – Кіевъ : Лито-Типографія «С. В. Кульженко», Пушкинск. 4, с. д., 1910. – 45 с. — С. 32
  7. ↑ Крыловъ А. Населенныя мѣста Подольской губерніи / Изданіе Подольского губернскаго статистического комитета. — Каменецъ-Подольскій : Типографія Подольскаго губернскаго правленія, 1905. — VIII + 563 с.(рос. дореф.)  — С. 214—215
  8. ↑ История городов и сел Украинской ССР: В 26 т. Винницкая область / АН УССР. Ин-т истории; Гл. редкол.: П. Т. Тронько (пред.) и др. — К.: Гл. ред. Укр. Сов. Энцикл. АН УССР, 1972. — 630 с. — C. 575
  9. ↑ До складу Вінницько-Тульчинської єпархії перейшли ще 4 релігійні громади з Московського патріархату[недоступне посилання]
  10. ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»

Джерела і література

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
У Вікісловнику є сторінка Яришівка.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Яришівка_(Вінницький_район)&oldid=43571783