Перейти до вмісту

Школи буддизму

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Хронологія розвитку і поширення буддійських шкіл (450 до н. е. – 1300 рік н. е.)

  450 до н.е. 250 до н.е. 100 н.е. 500 700 800 1200

 

Індія

рання
Сангха

 

 

 
Школи раннього буддизму Махаяна Ваджраяна

 

 

 

 

 

Шрі-Ланка та
Південно-Східна Азія

   Тхеравада

 

  
 

 

 

Ваджраяна в Південно-Східній Азії

 

Центральна Азія

 

Греко-буддизм

 

 Тибетський буддизм

 

Буддизм Великого шовкового шляху

 

Далекосхідний буддизм

   Чань, Тендай, Буддизм Чистої Землі, Дзен, Нітірен

Сінгон

 

 

  450 до н. е. 250 до н.е. 100 н.е. 500 700 800 1200
  Позначення:   = Тхеравада   = Махаяна   = Ваджраяна

Серед безлічі шкіл збереглися тільки школи напрямків Тхеравада, Махаяна та Ваджраяна (в поєднанні з Махаяною).

Ранні школи буддизму (нікая)

[ред. | ред. код]

Ранній буддизм
Письмові джерела

Тапітака
Агами
Гандгара

собори

1-й буддійський собор
2-й буддійський собор
3-й буддійський собор
4-й буддійський собор

Школи

Досектантський буддизм
└ Махасамґіка
    ├ Екавіавахаріка[en]
        └ Локоттаравада
    ├ Кайтіка
        ├ Апарашайла
        └ Уттарашайла
    └ Гокуліка
        ├ Бахушрутія
        ├ Праджняптівада
        └ Четьявада
└ Стхавіравада
    ├ Сарвастівада
        ├ Вайбхашики
        ├ Саутрантіка
        └ Муласарвастівада
    ├ Вібгадж'явада
        ├ Тгеравада
        ├ Махішасака
        ├ Каш'япія
        ├ Дгармагуптака
    └ Пуґґалавадін
        └ Ватсіпутрія
            ├ Дхармоттарія
            ├ Бгадраянія
            ├ Самматія
            └ Шаннагаріка

Серед саутрантиків виділялися різні течії:

За визнаним авторитетом:
        • Агаманусаріно-саутрантіка (послідовники писань Абгідгарми)
        • Ньяянусаріно-саутрантіка (послідовники семи логічних трактат Дгармакірті)
За ставленням до сприйманого:
        • Зунзін джаннямпа (gZung ‘dzin grang mnyam pa, «рівна кількість об'єктів і суб'єктів»)[7]
        • Гон(г)а чецальва (sGo nga phyed tshal ba, «половинка яйця»)
        • Нацог німепа (sNa tshogs gnyis med pa, «недвійковість різноманіть»)
  • Махасангхіка (приблизно 380 до н.е.) — «велика громада»

Влив ранніх школ на пізні: Розділ Віная школи Дгармагуптака використовують такі школи Віная:

  • Китайська Люй-цзун
    • Наньшань-цзун[10] (в доктринальному плані спирається на вчення Йогачари[11]. В XI ст. Юаньчжан предприйняв зусилля для поєднання канонів Тяньтай і Люй та склав коментар до праці Даосюаня для адептів Тяньтай[12])
    • Сянбу-цзун (Сифеньлюй-цзун) (опиралась на вчення школи Ченші)[13]
    • Дунта-цзун (опиралась на вчення Сарвастівади)[14]

Крім того, в китайському каноні містяться статути Вінаї шкіл Сарвастівада, Муласарвастівада, Махіщасака, махасангхіків[15], Каш'япія, Самматія[16]

Інші впливи на пізні школи:

  • Китайсько-корейсько-японська школа Ченші-цзун (Сонсиль-чонь, Дзьодзицу-сю) (сатьясіддхі/таттвасіддхі) вважається відгалуженням шкіл Саутрантіка, Дгармагуптака або Бахушрутія (поглинена школами Саньлунь і Фасян).
  • Китайська школа [стара] Пітань-цзун (абгідгарма) ґрунтувалася на тлумаченні абгідгармічних текстів школи Сарвастівада
  • Китайсько-корейсько-японська Цзюйше-цзун (кор. Куса-чонь, яп. Куся-сю:) (коша) або нова питань-цзун (абгідгарма) вважається відгалуженням школи Сарвастівада/Саутрантіка (є субтрадицією школи Фасян/Хоссо).

На китайську мову переведені також абгідгармічні трактати Дгармагуптаки[17] і Самматії; у китайський канон увійшли сутри Дгармагуптаки, Сарвастівади, Махасангхіки і Каш'япії[18]. Всі тибетські і монгольські ченці слідують винаї Муласарвастівади[19][20], відома була в Тибеті і «Пратімокша-сутра» локоттарвадінів та екав'явахариків[21]. У тибетських монастирях вивчається Абгідгарма-коша Васубандгу, а до складу канону увійшли сутри Муласарвастівади та в невеликій кількості — Тхеравади[22].


Тхеравада

[ред. | ред. код]

Різні школи Тхеравади пов'язані з коментаторськими традиціями на палійський канон або зі специфічною практикою. Можлива істотна різниця в інтерпретації правил вінайї.

Махаяна

[ред. | ред. код]
По відношенню до сприйманого:
    • Сакаравада (тиб. Намденпа[27])
      • Зунзін джаннямпа (gZung -'dzin grang-mnyam-pa, "рівна кількість об'єктів і суб'єктів")
      • Гон(р)а чецальва (sGo-nga phyed-tshal-ba, «половинка яйця»)
      • Нацог нимепа (sNa-tshogs gnyis-med-pa, «неподвійність багатовидів»)
    • Ніракаравада (Анакаравада, тиб. Намцзунпа)
      • Діжі Намцзунпа[28]
      • Діме Намцзунпа
За визнаним авторитетом:
    • Агаманусаріно-віджнянавада (послідовники п'яти трактататів Асангі-Майтреянатхі)
    • Ньяянусаріно-віджнянавада (послідовники семи логічних трактатів Дгармакірті)
Регіональні варіанти:
    • Вейші-цзун (віджняптіматра, «школа тільки-свідомості», також Фасян-цзун (дхармалакшана), циень-цзун; вчений Оуян Цзиньу вважав Вейші та Фасян різними школами[29]) (сакаравада)[30]
    • Ділунь-цзун (дашабхуміка):[34]
      • Північний напрям (влилося в школу Фасян)
      • Південний напрям (поглинена школою Хуаянь)
    • Шелунь (самграха) (злилася зі школою Фасян) (ніракаравада))
  • Хуаянь-цзун (Юаньжун-цзун) (аватамсака)
    • Байюнь-цзун (влилася в Байлянь-цзун)
    • Хваом-чон (Вŏн-юнъ) — корейський варіант
    • Кегон -сю: — японський варіант (запозичила елементи Ваджраяни)

Чань / Zen / Сон / Тхієн (дх'яна):

  • Вінітаручі (Тінідалиуті) — в'єтнамська школа, заснована учнем третього патріарха Сєнцаня
  • Хіянсан — корейська школа, заснована учнем четвертого патріарха Даосиня Помнаном, влилася в школу Чоге
  • Нютоу-цзун (яп. Годзу) (гошрінга) — школа, заснована учнем четвертого патріарха Даосиня, дотримувалася поглядів Мадг'яміки[37]
Школи, засновані учнями п'ятого патріарха Хунженя:
Корейські школи (влилися в школу Чоге):

Буддизм Чистої Землі (амідаїзм, амітоїзм):

Сін-буддизм:
Нітіренизм:[55]
Рухи, які вийшли з Рей ю кай (霊友会系教団[ja]):

Ваджраяна

[ред. | ред. код]

Тибето-монгольський буддизм:

Шість материнських монастирів:
Відомі цикли терма:

Сарма-па:

«Чотири великих колони» (Ka-chen bzhi):[65]
Шіджед:
    • Старша (рання) лінія:[71]
      • Школа Ма (rMa)
      • Школа Сочунви (So-chung-ba)
      • Школа Кама (sKam Ye-shes rGyal-mtshan)[72]
        • Верхня лінія
        • Нижня лінія
    • Середня лінія:[73]
      • Школа Тапі (Gra-pa mNgon-shes)
      • Школа Че (lCe)
      • Школа Чжанчунві (lJang-chung-ba)[74]
        • Мала гілка Середньої лінії («Окрема» лінія) — bRgyud-pa thor-bu-pa
    • Молодша (пізня) лінія[75]
    • Таємна «Єдина» лінія[76]
Чод:[77]
    • Пхо Чод (чоловічий чод)
    • Мо Чод (жіночий чод)
  • Бон[78][79][80]
  • Ріме (внесектарна течія)

Неварський буддизм (див. Неварці)

Східноазіатський тантризм:

Узагальнювальні терміни

[ред. | ред. код]
  • [Фа]сін-цзун («школа суті дгарм») — узагальнююча назва шкіл Хуаянь, Саньлунь, Тяньтай, Чженьянь (на противагу [Фа] сян — школі «властивостей дгарм»)[86]
  • Червоношапкові школи (zhwa dmar) — Ньїнґма, Каг'ю, Сак'я (на противагу жовтошапковій (zhwa ser) Гелуг та чорношапковій (чи білошапковій — zhwa dkar) Бон (іноді чорношапковій (zhwa nag) називають Карма Каг'ю, Другпа Каг'ю та Дрікунг Каг'ю), сіней Чань)[87]
  • Школи сутр (цзін цзун) — східноазійські школи, що ґрунтуються безпосередньо на сутрах, і не мали точного індійського аналога — Тяньтай (Фахуа), Хуаянь, Непань, Ленце, Нітірен (Хокке), Сутара.
  • Школи трактатів (лунь цзун) — східноазійські школи, що ґрунтуються на шастрах — Саньлунь (Сілунь), Фасян/Вейші, Шелунь, Ділунь, Ченші, Цзюйше, Пітань.
  • Школи споглядання (чань цзун) — східноазійські школи, що приділяють основну увагу практиці психотехніки — Чань, Чженьянь, Люй, Цзинту.
  • П'ять домів та сім школ (у цзя, ці цзун) Чань — Гуйян, Фаянь, Юньмень, Цаодун, Ліньцзи та два відвітвлення Ліньцзи — Хуанлун та Янці.
  • Пять доктринальних шкіл та дев'ять гір (о-ге (джонь), ку сан) епохи Силла та ранньої Коре — Кеюль (Намсан), Попсон (Чундо), Попсан (Чаин), Вон-юн (Хваом), Ельбан та дев'ять шкіл Сон[88]
  • П'ять доктринальних та дев'ять медитаційних [шкіл] (о-ге янь-джŏнь) корейського буддизму — Кеюль, Попсан, Чундо, Хваом, Сіхин; Сон та Чхонтхе; пізніже об'єднані в дві школи — доктринальну і споглядальну (선교 양종)
  • Дев'ять гір (ку сан) сон-буддизма: Сільсансан, Тоннісан, Каджісан, Сагульсан, Сонджусан, Саджасан, Поннімсан, Сумісан, Хіянсан.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Дзунба Кунчог Жигме Ванбо. С. 17
  2. ↑ Дзунба Кунчог Жигме Ванбо. С. 18
  3. ↑ А. Терентьев. Классификации письменных источников Ваджраяны. Архів оригіналу за 17 квітня 2018. Процитовано 16 квітня 2018.
  4. ↑ Шохин, с. 143
  5. ↑ Шохин. С. 154
  6. ↑ Дзунба Кунчог Жигме Ванбо. С. 29
  7. ↑ Дзунба Кунчог Жигме Ванбо. С. 39; Klein. P. 108
  8. ↑ Шохин. С. 133
  9. ↑ Akira Hirakawa, Paul Groner. P. 116
  10. ↑ Поділяється на два напрямки: один наголошує на зовнішньому дотриманні дисциплінарних правил, другий — на медитативній практиці та осягненні через неї «внутрішніх» приписів, зовнішні правила при цьому відіграють другорядну роль. Китайская философия. С. 198 [Архівовано 17 квітня 2018 у Wayback Machine.]
  11. ↑ Игнатович А. Н. Наньшань-цзун // Буддизм.
  12. ↑ Китайская философия. С. 197. Архів оригіналу за 17 квітня 2018. Процитовано 16 квітня 2018.
  13. ↑ Торчинов Е. А. Сыфэньлюй-цзун // Буддизм.
  14. ↑ Вэнь Цзиньюй. С. 138
  15. ↑ Лысенко. С. 99
  16. ↑ Шохин, 140
  17. ↑ Шохин. С. 126
  18. ↑ Muller, Charles. Digital Dictionary of Buddhism, статья о 阿含經[недоступне посилання з травня 2019]
  19. ↑ A. Berzin. History of the Mulasarvastivada Ordination Lineages in Tibet. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 16 квітня 2018.
  20. ↑ Гой-лоцава. С. 43, 559
  21. ↑ Гой-лоцава. С. 40
  22. ↑ Литература Тхеравады в тибетском переводе (краткий обзор статьи Peter Skilling). Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 16 квітня 2018. [Архівовано 2016-03-05 у Wayback Machine.]
  23. ↑ Gutter. P. 10
  24. ↑ Тханіссаро Бхіккху. Традиції Благородних. Архів оригіналу за 6 квітня 2018. Процитовано 16 квітня 2018.
  25. ↑ Орлов. 2.2.12. Читтаматра и жентонг // Читтаматра: Миф и реальность. Архівовано з джерела 11 листопада 2014 [Архівовано 2014-11-11 у Wayback Machine.]
  26. ↑ Оле Нидал. С. 30. Цит. по Терентьев А. Куда ведёт «Алмазный путь»? [Архівовано 17 квітня 2018 у Wayback Machine.]
  27. ↑ Дзунба Кунчог Жигме Ванбо. С. 38
  28. ↑ Дзунба Кунчог Жигме Ванбо. С. 41
  29. ↑ Китайская философия. С. 245
  30. ↑ Ян Байи, с. 148
  31. ↑ Ленков, с. 96
  32. ↑ Китайська філософія. С. 302—303. Архів оригіналу за 17 квітня 2018. Процитовано 16 квітня 2018.
  33. ↑ MKOK. Архів оригіналу за 15 листопада 2017. Процитовано 16 квітня 2018.
  34. ↑ Анашина
  35. ↑ Н. Н. Трубникова. Шесть буддийских школ периода Нара. Архів оригіналу за 17 квітня 2018. Процитовано 16 квітня 2018.
  36. ↑ Other Orders[недоступне посилання з травня 2019]
  37. ↑ Китайская философия. С. 439—440. Архів оригіналу за 17 квітня 2018. Процитовано 16 квітня 2018.
  38. ↑ Солонин
  39. ↑ Dumoulin, 137
  40. ↑ Dumoulin, 138
  41. ↑ Буддизм в Японии. Отв. ред. Т. П. Григорьева. М.: Наука, 1993
  42. ↑ Kyogen Carlson. Some Soto Zen History: Japan Trip 2002 — Wrap-up // Stillpoint, Volume XXVIII, Number 5. September October 2003. Архів оригіналу за 23 липня 2008. Процитовано 16 квітня 2018. [Архівовано 2008-07-23 у Wayback Machine.]
  43. ↑ Бернард Фор. Дарума-сю, Догэн и Сото Дзэн (Faure, Bernard. The Daruma-shu, Dogen and Soto Zen. «Monumenta Nipponica», 1987, vol. 42, Nr. 1, pp. 25-55), Пер с англ.: А. Г. Фесюн, 2000. Архів оригіналу за 17 квітня 2018. Процитовано 16 квітня 2018. [Архівовано 2018-04-17 у Wayback Machine.]
  44. ↑ McMahan. P. 158
  45. ↑ Торчинов. С. 199. Архів оригіналу за 15 червня 2013. Процитовано 16 квітня 2018.
  46. ↑ Маслов А. А. Тайные коды боевых искусств Японии. М., 2006
  47. ↑ Болтач. С. 92
  48. ↑ The Wonjong Reform Movement[недоступне посилання з травня 2019]
  49. ↑ Китайская философия. С. 18-20. Архів оригіналу за 3 травня 2018. Процитовано 16 квітня 2018.
  50. ↑ Китайская философия. С. 333. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 16 квітня 2018.
  51. ↑ Буддизм в Японии. С. 288
  52. ↑ Трубникова Н. Н. Почитание будды Амида и его «Чистой Земли». Архів оригіналу за 22 липня 2014. Процитовано 16 квітня 2018.
  53. ↑ Накорчевский. С. 356, 365
  54. ↑ Буддизм в Японии. С. 98
  55. ↑ 日蓮AC -日蓮教団系譜. Архів оригіналу за 24 березня 2017. Процитовано 16 квітня 2018. [Архівовано 2017-03-24 у Wayback Machine.]
  56. ↑ Китайская философия. С. 439
  57. ↑ Китайськая філософія. С. 27-28. Архів оригіналу за 27 лютого 2018. Процитовано 16 квітня 2018.
  58. ↑ Ян ван Брагт. Учение о конце света в христианстве и буддизме. (Bragt J.v. Apocalyptic Thought in Christianity and Buddhism // Japanese Religions. Vol.23 (1&2). T., 2000. P. 11-28) Пер. с англ. К. А. Колкуновой под ред. Н. Н. Трубниковой, 2005. Архів оригіналу за 17 квітня 2018. Процитовано 16 квітня 2018.
  59. ↑ Настольная книга атеиста. — 9-е изд., испр. и доп. — М.: Политиздат, 1987. Архів оригіналу за 17 квітня 2018. Процитовано 16 квітня 2018.
  60. ↑ Жуковская Н. Л. {{{Заголовок}}}.
  61. ↑ Гармаев Дмитрий Ойдопович. Философские основы необуддизма Б. Д. Дандарона: Дис. … канд. филос. наук. М., 2005
  62. ↑ Полнота Проповеди[недоступне посилання з травня 2019]
  63. ↑ Гампопа об'єднав в своїй школі вчення Каг'ю та Кадам; вчення ложонг увійшли також в Ньїнґма і Сак'я
  64. ↑ Чже Цонкапа створив нову школу на основі Кадам, який приніс також вчення Сак'я, Каг'ю та Ньїнґма
  65. ↑ Гой-лоцава. С. 227-8
  66. ↑ Бурлацкая, с. 80. Цит. по Терентьев А. Куда ведёт «Алмазный путь»? [Архівовано 17 квітня 2018 у Wayback Machine.]
  67. ↑ Перекатиева Н. В. С. 55-62]
  68. ↑ The History of Taklung Kagyu Lineage. Архів оригіналу за 3 вересня 2018. Процитовано 16 квітня 2018.
  69. ↑ Lineage — Ka-Nying Shedrub Ling. Архів оригіналу за 10 червня 2016. Процитовано 16 квітня 2018. [Архівовано 2016-06-10 у Wayback Machine.]
  70. ↑ Ripa Lineage. Архів оригіналу за 8 серпня 2014. Процитовано 16 квітня 2018.
  71. ↑ Гой-лоцава. С. 454
  72. ↑ Гой-лоцава. С. 469
  73. ↑ Гой-лоцава. С. 473
  74. ↑ Гой-лоцава. С. 476
  75. ↑ Гой-лоцава. С. 477
  76. ↑ Гой-лоцава. С. 481
  77. ↑ Гой-лоцава. С. 515
  78. ↑ Индо-тибетский буддизм. Энциклопедический словарь. В.П. Андросов, РАН ИВ, ISBN 978-5-91994-007-4 , 2011 г. "БОН — 1) автохтонная религия тибетцев, родственная шаманизму Центральной и Северной Азии; 2) одна из школ тибетского буддизма, действующая доныне... Ныне монастыри Бона продолжают действовать в Тибете, особенно в Кхаме и Амдо, а также в Китае, справедливо считаясь пятой основной школой тибетского буддизма."
  79. ↑ Бон и тибетский буддизм. Д-р Александр Берзин. Публикация ресурса Study Buddhism. "Когда Его Святейшество Далай-лама говорит о тибетских традициях, он часто упоминает о пяти традициях Тибета: ньингма, Каг'ю, сакья, гелуг и боне. С точки зрения Его Святейшества, бон стоит в одном ряду с направлениями тибетского буддизма.".
  80. ↑ Д-р Александр Берзин. Берлин, 2000 г. Публикация сайта петербуржского Дацана Гунзэчойнэй. "Обычно говорят, что в Тибете присутствуют четыре духовные традиции: ньингма, Каг'ю, сакья и гелуг, причем гелуг является наследницей более ранней традиции кадам, появившись в результате ее реформирования последней. Однако когда в декабре 1988 года Его Святейшество Далай-лама созвал в индийском городе Сарнатхе конференцию тулку (лам-перерожденцев) разных традиций, он подчеркнул, что важно включать в число тибетских традиций и добуддийскую традицию бон, говоря, таким образом, о пяти тибетских традициях."
  81. ↑ Игнатович А. Н. {{{Заголовок}}}.
  82. ↑ Н. Н. Трубникова. Развитие обрядов в школе Сінґон в IX—X вв. Архів оригіналу за 17 квітня 2018. Процитовано 16 квітня 2018.
  83. ↑ Буддизм в Японії. С. 289
  84. ↑ Буддизм в Японії. С. 289—292
  85. ↑ Буддизм в Японії. С. 292
  86. ↑ Soothill, Hodous, 270; Китайская философия, с. 351 [Архівовано 6 серпня 2018 у Wayback Machine.]
  87. ↑ Геше Тензин Друг Драг. Наиболее важные сведения, касающиеся Учения Бон, в вопросах и ответах [Архівовано 24 квітня 2012 у Wayback Machine.]; Пучков, с. 189; Цыбиков, сс. 89, 105, Е. Д. Огнева. {{{Заголовок}}}.
  88. ↑ Charles Muller. Korean Buddhism: A Short Overview[недоступне посилання з травня 2019]

Література

[ред. | ред. код]
  1. Анашина М. В. Концепция сознания в ранней китайской йогачаре // Третьи Торчиновские чтения. Религиоведение и востоковедение : материалы научной конференции. 17-19 февраля 2005 г.. — видавництво Санкт-Петербургского университета, 2006. — ISBN 5-288-04087-7.
  2. Болтач Ю. В. Элементы традиции ваджраяны в современном корейском буддизме // Буддийская культура: история, источниковедение, моваознание и искусство: Третьи Доржиевские чтения : сб. докладов. — Нестор-История, 2009.
  3. Буддизм: словарь / Л. Абаева, В. Андросов, Э. Бакаева. — М. : Республика, 1992. — 288 с. — (От А до Я) — 50 000 прим. — ISBN 5-250-01657-X.
  4. Буддизм в Японии / Т. П. Григорьева. — М. : Наука; Восточная литература, 1993. — 704 с.
  5. Бурлуцкая Е. В. К вопросу о нетрадиционности буддизма линии Карма Кагью в России / Дронова, Вера Матвеевна // Буддизм Ваджраяны в России: история и современность : сб. докл. междунар. науч.-практ. конф., Санкт-Петербург, 20-21 окт. 2008 г.. — Unlimited Space, 2009. — ISBN 978-5-9430-3029-1.
  6. Гой-лоцава Шоннупэл. Синяя летопись. История буддизма в Тибете, VI-XV в = Deb-ther sNgon-po / Монтлевич В. М. — СПб. : Евразия, 2001. — 768 с. — 2000 прим. — ISBN 5-8071-0092-1.
  7. Дзунба Кунчог Жигме Ванбо. Драгоценное ожерелье учений философских школ = Phyi nang gi grub mtha’i rnam bzhag mdor bsdus rin po che’i ‘phreng ba zhes bya bzhugs so / О. В. Доржигушаева. — Улан-Удэ : Буддийский институт Дашичойнхорлин, 1998. — 160 с. — 2000 прим. — ISBN 5-7411-0784-2.
  8. Китайская философия. Энциклопедический словарь / М. Л. Титаренко. — М. : Мысль, 1994. — 573 с. — 10 000 прим. — ISBN 5-244-00757-2.
  9. Ленков П. Д. Философия сознания в Китае. Буддийская школа фасян (вэйши) / Т. Н. Пескова. — СПб. : видавництво Санкт-Петербургского университета, 2006. — 257 с. — ISBN 5-288-03869-4.
  10. Лысенко В. Г. Ранняя буддийская философия. // Ранняя буддийская философия. Философия джайнизма. — М. : Восточная литература, 1994. — 383 с. — 4000 прим. — ISBN 5-02-017770-9.
  11. Маслов А. А. Тайные коды боевых искусств Японии. — М. : Феникс, 2006. — 400 с.
  12. Накорчевский А. А. Японский буддизм / Н. Сологуб. — Спб. : Азбука-классика, Петербургское востоковедение, 2004. — 384 с. — (Мир Востока) — 5000 прим. — ISBN 5-85803-251-6, 5-352-00728-6.
  13. С. Ф. Анисимов, Н. А. Аширов, М. С. Беленький и др. Настольная книга атеиста / С. Д. Сказкин. — 9-е изд. — М. : Политиздат, 1987.
  14. Нидал, Оле. Буддизм на Западе / Дронова, Вера Матвеевна // Буддизм Ваджраяны в России: история и современность : сб. докл. междунар. науч.-практ. конф., Санкт-Петербург, 20-21 окт. 2008 г.. — Unlimited Space, 2009. — ISBN 978-5-9430-3029-1.
  15. Орлов А. Читтаматра. Миф и реальность. — Шечен, 2005. — 594 с. — ISBN 5-93980-013-0.
  16. Перекатиева Н. В. Орден Арья Майтрея Мандала: Восток на Западе. / II Молодежная научная конференция по проблемам философии, религии, культуры Востока «Путь Востока: Традиции освобождения». 21 — 22 апр. 1999 г. // Слова и отзвуки : приложение к альманаху «Вече». — 1999.
  17. Пучков П. И., Казьмина О. Е. Религии современного мира. — М., 1997. — 286 с. — ISBN 5-93597-019-8.
  18. Солонин К. Ю. Учение Баотана У-чжу и сычуаньский чань-буддизм // Седьмая буддологическая конференция : тезисы. — 2000.
  19. Торчинов Е. А. Введение в буддологию. Курс лекций. — СПб. : Санкт-Петербургское философское общество, 2000. — 304 с. — ISBN 5-93597-019-8.
  20. Цыбиков Г. Ц. Буддист-паломник у святынь Тибета // Избранные труды. — Новосибирск : Наука, 1991. — Т. 1. — 26500 прим. — ISBN 5-02-029626-0.
  21. Шохин В. К. Школы индийской философии. Период формирования IV в. до н.э. — II в. н.э / М. Т. Степанянц. — М. : Восточная литература, 2004. — 415 с. — (История восточной философии) — ISBN 5-02-018390-3.
  22. Heinrich Dumoulin. Zen Buddhism : a History / James W. Heisig, Paul F. Knitter. — World Wisdom, Inc, 2005. — 509 p. — ISBN 0941532909, 9780941532907.
  23. Peter Gutter. Law and Religion in Burma // Legal Issues on Burma Journal. — April 2001. — № 8. — С. 1-17.
  24. Akira Hirakawa, Paul Groner. A history of Indian Buddhism: from Śākyamuni to early Mahāyāna / Paul Groner. — Motilal Banarsidass Publ, 1993. — 402 p. — ISBN 8120809556, 9788120809550.
  25. Anne C. Klein. Knowledge and liberation: Tibetan Buddhist epistemology in support of transformative religious experience. — 2. — Snow Lion Publications, 1998. — 283 p. — ISBN 1559391146, 9781559391146.
  26. McMahan, David L. The Making of Buddhist Modernism. — Oxford University Press, 2008. — ISBN 978-0-19-518327-6.
  27. William Edward Soothill, Lewis Hodous. A Dictionary of Chinese Buddhist Terms. — Taipei : перепечатанное, 1972. — 510 p. — много прим. — ISBN 0-7007-0355-1, 0-7007-1455-3, 9780700714551.
  28. 溫金玉 [Вэнь Цзиньюй]. 中國律學源流 [Чжунго люй сюэ юаньлю. — Происхождение китайского учения о винае] // 中華佛學學報 [Чжунхуа фосюэ сюэбао]. — липень 1999. — 第12 数.
  29. 楊白衣 [Ян Байи]. 圓測之研究--傳記及其思想特色 [Юаньцэ чжи яньцзю — чжуаньцзи цзи ци сысян тэсэ. — Исследование Юаньцэ (Вончхыка) — биография и специфика его идей] // 華岡佛學學報 [Хуаган фосюэ сюэбао]. — липень 1983. — 第6 数.

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Фурцева Л. Р. Буддійські секти в кушанську епоху (по епіграфічним джерелам). Канд. дис. М., 1990.
  • Фурцева Л. Р. Ранні школи хінаяни в історії буддизму. — Взаємодія та взаємовплив цивілізацій та культур на Сході. М., 1988.
  • Bareau A., Les sectes bouddhiques du petit vehicule, [Saigon], 1955
  • Coleman, Graham, ed. (1993). A Handbook of Tibetan Culture. Boston: Shambhala Publications, Inc.. ISBN 1-57062-002-4.
  • The Sects of the Buddhists [Архівовано 26 грудня 2010 у Wayback Machine.] by T.W. Rhys Davids, in the Journal of the Royal Asiatic Society, 1891. pp. 409–422
  • Warder, A.K. Indian Buddhism. Delhi: Motilal Banarsidass, 1970
  • 佛教宗派源流 / 黃懺華等著. (Фоцзяо цзунпай юаньлю. Хуан Чаньхуа та ін.) 台北縣新店市: 常春樹書坊 (повіт Тайбей, г. Сіньдянь: Чанчунь шу шуфан), 民國76 [1987]
  • 黃懺華. 佛教各宗大意 (Хуан Чаньхуа. Фоцзяо ге цзун да і). 臺北: 新文豐出版公司 (Тайбей: Сінь вень фен чубаньше гунси), 民國68 [1979]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Школи_буддизму&oldid=43958105