Перейти до вмісту

Філокалія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Філокалія (грец. Φιλοκαλία των ιερών νηπτικών), також «Добротолюбство» — збірка духовних творів православних авторів IV — XV століть. Велика частина текстів належить до традиції ісихазму. Збірка складена Никодимом Святогорцем та митрополитом Коринфу Макарієм[en] і вперше опублікована 1782 грецькою мовою.

Переклад на старослов'янську мову зроблено 1793 року преподобним Паїсієм Величковським, яка фактично відновила монашество й розбудувала велику традицію внутрішньої молитви. Пізніше святий Феофан Затворник зробив переклад Добротолюбія на російську мову, хоча враховуючи що він розширив роботу з одного до п'яти томів й додав багато інших робіт у збірку — можна зробити висновок, що Добротолюбіє російського видання 1877 і Добротолюбіє 1782,1793 років — різні праці.

Історія

[ред. | ред. код]

Філокалія вперше була опублікована у Венеції грецькою мовою 1782 року завдяки старанням румунського князя Йоана Мавроґордата. Цю збірку аскетичних та містичних текстів зібрав атоський монах Никодим Агіорит (1749-1809) та єпископ Макарій з Коринфа[en] (1731-1805). Видання складалось з одного тому обсягом XVI-1207 сторінок, назва якого була запозичена зі збірки вибраних творів Оригена під титулом Філокалія, що її уклали свв. Василій Великий та Григорій Богослов.

Паїсій Величковський (1722-1794), якого історик релігії Георгій Федотов називає «батьком російського старчества», переклав цю збірку церковнослов'янською мовою, яка була видана 1793 року в Санкт-Петербурзі. Пізніше було зроблено переклад на російську мову, який фактично є іншою працею — адже розширений з одного до п'яти томів. До 2021 року не було перекладу українською мовою саме автентичного Добротолюбія старця Паїсія. Автор книги «Щирі розповіді Прочанина своєму духовному отцеві», добре знаної і на Заході, носив зі собою саме Добротолюбіє, укладення котрої приписується Паїсію.

Старець Паїсій, родом з Полтави, повернувся до традицій святих Отців. Закінчивши студії у Київській Академії, що не задовольнили його, він 1746 року відійшов на Атос, де збирав рукописи й вивчав твори Отців Церкви. Повернувшись з Атосу 1763 року, він перебрався до Молдови, де почав відновляти чернече життя.

На основі Добротолюбія Паїсія Величковського та грецької Філокалії, виданої у Венеції, єпископ Феофан Затворник (1815-1894) упорядкував та видав 1877 року повніше Добротолюбіє, вибравши для нього переважно ті тексти зі святих Отців, що стосувалися молитви серця.

Сьогодні Філокалія стає все популярнішою і на Заході. Її перекладають французькою, англійською та іншими західноєвропейськими мовами, що допомагає краще пізнати духовність християнського Сходу. Тривалий час перекладали лише невеликі витяги з Філокалії на основі грецького тексту чи російського перекладу Феофана Затворника:

  • у виданні Faber and Faber, Writings from the Philokalia on Prayer of the Heart та Early Fathers from the Philokalia (переклад Ε. Кадлубовського та G. Ε. Η. Palmer),
  • у виданні du Seuil, Petite Philocalie de la priere du coeur (редакція J. Gouillard);
  • також Kleine Philokalie у виданні Benzinger, та
  • по-італійськи Filokalia per la LEF в редакції P. Vannucci.

Видання українською мовою

[ред. | ред. код]

У 2008 «Добротолюбіє» українською з російської (переклад Святійший Філарета) видано Київською Патріархією Української православної церкви Київського Патріархату.

До першого тому (688 сторінок) входять[1]:

  1. писання святого Антонія;
  2. витяги з бесід святого Макарія;
  3. слова Ісаії Пустельника;
  4. повчання святого Марка Подвижника;
  5. писання Євагрія Ченця.

Увесь другий том (800 сторінок) є збірником богомудрих отецьких настанов, здебільшого про боротьбу з пристрастями для очищення серця, — про останню мету подвижництва[2].

До третього тому (470 сторінок) входять[3]:

  1. блаженного Діадоха, єпископа Фотики слово подвижницьке у ста главах;
  2. преподобного Іоана Карпафського — сто глав;
  3. Бесіди авви Зосими;
  4. вибрані твори святого Максима Сповідника;
  5. преподобного Фаласія чотириста глав;
  6. св. Феодора, єпископа Едеського — 100 душекорисних глав.
  7. якогось іншого Феодора — повчальне слово;
  8. оповідь про авву Филимона;
  9. преподобного Феогноста — 75 глав;
  10. преподобного Філофея Синайського — 40 глав про тверезість;
  11. Іллі пресвітера — Квітник.

Четвертий том (688 сторінок) увесь складається із самих лише повчань Феодора Студита ченцям[4].

Останній том (688 сторінок) містить вибрані твори Симеона Нового Богослова, преподобного Микити Стифата, митрополита Філадельфійського Феоліпта, святого Григорія Синаїта, Никифора Усамітника, святого Григорія Палами, Калліста Патріарха і споборника його Ігнатія Ксанфопули, блаженнійшого Симеона Солунського та преподобного Максима Капсокаливіта[5].

В 2021 році було видано переклад українською мовою автентичного Добротолюбія Паїсія Величковського в одному томі, яке є перекладом венеціанського видання.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://www.cerkva.info/uk/knygy/sv-otci/510-dobrotoliubie-1.html
  2. ↑ http://www.cerkva.info/ru/knygy/sv-otci/511-dobrotoliubie-2.html
  3. ↑ http://www.cerkva.info/ru/knygy/sv-otci/512-dobrotoliubie-3.html
  4. ↑ http://www.cerkva.info/ru/knygy/sv-otci/513-dobrotoliubie-4.html
  5. ↑ http://www.cerkva.info/ru/knygy/sv-otci/515-dobrotoliubie-5.html

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Філокалія