Перейти до вмісту

Сіонізм у СРСР

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Сіонізм в СРСР — рух радянських євреїв, пов'язаний зі створенням єврейської держави в Палестині та еміграцією у неї.

Ставлення радянської влади до сіонізму з плином часу змінювалося, але в цілому завжди залишалося негативним: сіоністська діяльність переслідувалася владою, починаючи з 1920-х років і аж до часу перебудови. У «Короткій єврейській енциклопедії» зазначається, що термін «сіонізм» набув у СРСР «не так реальний історико-політичний сенс, скільки розширювальний і багато в чому міфологічний». В теорії сіоністами вважалися носії шовіністичної й расистської ідеології, на практиці ж термін вживається стосовно будь-якого неугодного єврея, котрий не має жодного відношення до сіонізму[ком 1]. Радянські критики сіонізму заявляли, що він спочатку «був покликаний відвернути єврейські трудящі маси від революційної боротьби, зберегти панування буржуазії над трудящими»[1][2][3]. Найактивнішу антисіоністську пропаганду вели радянські організації, членами яких були в основному євреї: зокрема, Єврейська секція РКП(б) і Антисіоністський комітет радянської громадськості[en][4].

У Радянській Росії й СРСР в 1919—1989 роки викладання івриту (за винятком вивчення на кафедрах сходознавства) було заборонено[3][5]. Виїзд євреїв на постійне місце проживання до Ізраїлю був вкрай утруднений. Сіоністи масово піддавалися переслідуванням і репресіям[en].

Спочатку позитивне ставлення до Ізраїлю з боку СРСР (починаючи з осені 1948 р. і до 1953 р.) різко погіршилося й змінилося на вороже, в 1967 р. дипломатичні відносини були розірвані. З 1956 р. СРСР надавав активну допомогу ворожим Ізраїлю арабським країнам і терористичним рухам[ru] і вів антиізраїльську політичну пропаганду на міжнародній арені.

Допомогу радянським євреям, охочим емігрувати з СРСР, надавали ізраїльські та американські організації.

Сіоністські організації в Російській Республіці СРСР

[ред. | ред. код]

Сіоністські організації та пропаганда ідей сіонізму були заборонені в Російській імперії спеціальним секретним циркуляром міністра внутрішніх справ Плеве в 1903 р.[6].

Лютнева революція, скасування обмежень для євреїв і легалізація діяльності сіоністських організацій в РРСФР призвели до зростання їх кількості й числа їх прихильників. У травні 1917 р. в м. Петрограді відбувся Всеросійський з'їзд сіоністів. На нього з'їхалося 552 делегати від 700 місцевих організацій, що об'єднували 140 тисяч активних членів сіоністських організацій, які сплачували членські внески. До вересня 1917 р. налічувалося понад 300 тисяч [комм 2], а число організацій перевищила 1200, незважаючи на те, що значна частина населеної євреями російської території перебувала під німецькою окупацією. В цей час в Росії видавалося 39 сіоністських газет і журналів на їдиші, 10 на івриті і 3 російською мовою. Культурно-освітнє товариство «Тарбут» мало 250 шкіл та інших установ на івриті[7][8].

Антисіонізм як частина комуністичної ідеології

[ред. | ред. код]

Михайло Агапов зазначає, що стосовно до сіонізму і його палестинської реалізації було сформовано у російській соціал-демократії ще у період до 1917 р.. Ця позиція визначалася як марксистською теорією, так і практикою відносин РСДРП з Бундом і просування світової революції[9]. Теоретико-ідеологічною основою ворожості до сіонізму як до націоналістичного руху послужили праці Карла Каутського[10].

Ленін бачив у сіонізмі один із проявів «буржуазного або дрібнобуржуазного націоналізму, що протистоїть пролетарському інтернаціоналізму й проповідує класовий мир між робітниками та капіталістами однієї національності». Сіонізм розцінювався їм як абсолютно помилкова і реакційна за своєю сутністю ідея. У статті «Мобілізація реакційних сил і наші завдання» (1903) Ленін заявляв, що «сіоністський рух безпосередньо набагато більше загрожує розвиткові класової організації пролетаріату, ніж антисемітизм, і, так як для нас, соціал-демократів, не існує „обраних“ і „невибраних“ народів, то ми ніяк не можемо відмовитися від завдання боротьби із „забобонами єврейської маси“»[11]. Сталін як теоретик комуністичної партії з національного питання стверджував, що євреїв, «що живуть на різних територіях і які розмовляють різними мовами», не можна вважати нацією. Євреїв об'єднують лише «релігія, спільне походження і деякі залишки національного характеру». Створення «єврейського національного вогнища» в Палестині як шлях вирішення «єврейського питання» ідеологи РСДРП вважали утопічною спробою створення в Палестині «всесвітнього єврейського гетто»[12]. Совєти в провину сіоністам ставилися «буржуазна націоналістична» пропаганда і розкол загальноросійського робітничого руху[13]. Сіонізм був названий «яскравим прикладом обману трудящих мас пригнобленої нації, виробленого з'єднаними зусиллями імперіалізму Антанти та буржуазії відповідної нації» на Другому конгресі[en] Комінтерну[14].

Антисіоністська пропаганда займала важливе місце в комуністичній ідеології. З 1918 р. до 1930 р. цим займалася Єврейська секція РКП(б). Особливе посилення антисіоністської пропаганди в СРСР відбулося після Шестиденної війни. Після розриву дипломатичних відносин офіційна влада розглядала Ізраїль як «знаряддя міжнародного імперіалізму», що ретроспективно поширювалося радянськими вченими на весь період, що передував створенню держави Ізраїль, з моменту виникнення сіоністського руху в кінці XIX століття[15]. Сіонізм визначався офіційною радянською ідеологією як «найбільш реакційна різновид єврейського буржуазного націоналізму, що набув поширення в XX столітті серед єврейського населення капіталістичних країн, націоналістична ідеологія і політика, що виражає інтереси великої єврейської буржуазії, тісно пов'язаної з монополістичною буржуазією імперіалістичних держав. Основний зміст цієї ідеології — войовничий шовінізм, расизм, антикомунізм і антирадянщина».

У 1973 р. за завданням ідеологічного відділу ЦК КПРС в СРСР був знятий Антисіоністський пропагандистський фільм «Таємне і явне (Цілі і діяння сіонізму)[ru]». Антисіоністська та антиізраїльська література публікувалася сотнями найменувань багатотисячними тиражами. Тільки в УРСР в 1967—1984 роках було опубліковано 135 таких книг, не рахуючи публікацій у ЗМІ СРСР[3]. «Ідеологія сіонізму і проізраїльські настрої» виділялися Комітетом державної безпеки СРСР окремою графою в ряді «ворожих ідеологій»[16]. Боротьбу з сіоністами всередині СРСР здійснював так званий «єврейський відділ» в рамках П'ятого управління КДБ[17].

21 квітня 1983 р. з ініціативи Відділу пропаганди ЦК КПРС і КДБ СРСР був створений Антисіоністський комітет радянської громадськості[en] (рос. АКСО). Керівний склад його був прирівняний до вищої державної номенклатури. Як зазначається в документах експертного висновку у справі КПРС, воно практично не було громадською організацією, а було пропагандистською структурою КПРС[18]. Незмінним керівником цього був двічі Герой Радянського Союзу, генерал-полковник Давид Драгунський. Більшість членів цієї структури були євреями.

Політолог Андреас Умланд відзначав схожість крайніх проявів радянського антисіонізму й сучасної російської ксенофобії. Він вважав, що «явно зловмисне ототожнення сіонізму з нацизмом» у радянських публікаціях дозволяє зрозуміти, чому такі крайні праві організації, як «відкрито неонацистська» Російська національна єдність, мають велику популярність в пострадянській Росії[19].

У період перебудови й розпаду СРСР

[ред. | ред. код]

З приходом до влади в СРСР Горбачова, перебудови й під тиском уряду США (й особисто президента Рейгана) були полегшені правила на еміграцію з СРСР.

28 серпня 1986 р. було прийнято Постанову Ради Міністрів СРСР № 1064 «Про внесення доповнень до „Положення про в'їзд в СРСР і про виїзд з СРСР“». Згідно з цим «Положенням» еміграція дозволялася лише при наявності прямих родичів в країні виїзду. Крім того, виїзд міг бути заборонений в разі поінформованості людини про державні секрети та в ряді інших випадків. У 1987 р. за ізраїльським візами з СРСР виїхало понад 8100 осіб. Було звільнено з ув'язнення переважна більшість «в'язнів Сіону»[20][21].

Всі обмеження на еміграцію були зняті в лютому 1988 р.. З цього часу почалася масова репатріація з СРСР до Ізраїлю та припинена офіційна антисіоністська пропаганда[20]. До кінця 1989 р. емігрували практично всі довголітні відмовники[21]. Велику ролю мало те, що з жовтня 1989 р. в США був обмежений прийом єврейських біженців з СРСР. Чимало зростанню репатріації сприяв і прояв антисемітизму. Організація «Пам'ять»[ru] проводила в 1987—1990 роки численні акції проти так званої жидо-масонської змови. Навесні 1990 р. набули поширення провокаційні, нічим не підтверджені чутки про прийдешні єврейські погроми.

У серпні 1989 р. в м. Москві Львом Городецьким була створена «Сіоністська організація» (івр. אירגון ציוני, «Іргун Ціоні»). Організація займалася головним чином пізнаванням івриту. Була відкрита недільна школа для дітей (викладалися іврит та єврейська історія), видавалася навчальна література, а також велася пропаганда, спрямована на репатріацію радянських євреїв до Ізраїлю[7].

Розпад СРСР, економічні та політичні проблеми в країнах СНД призвели до високого рівня репатріації. У 1989—1991 роки в Ізраїль прибуло понад 343 тис. репатріантів з СРСР[7]. Всього за період «Великої алії» в Ізраїль прибуло понад мільйон євреїв з СРСР і СНД.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Сионизм // Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).
  2. ↑ (рос.)Толковый словарь Ожегова, статья «Сионист [Архівовано 12 серпня 2018 у Wayback Machine.]»
  3. ↑ а б в Советский Союз. Евреи в Советском Союзе в 1967–85 гг. // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  4. ↑ (рос.)Гейзер М.,. «История жизни генерала Драгунского» // Лехаим : журнал. — Июнь 2000. — № 6 (98).
  5. ↑ (рос.)Иврит в СССР. Путеводитель по Израилю. Архів оригіналу за 21 листопада 2017. Процитовано 2013-10-5.
  6. ↑ (рос.)Романова В. В.,. «Власть и евреи на Дальнем Востоке России: история взаимоотношений». — Красноярск : Кларетианум, 2001. — С. 79-80. — (Еврейские общины Сибири и Дальнего Востока, выпуск 7) — 300 прим. — ISBN 5-94491-018-6.
  7. ↑ а б в Сионистское движение в отдельных странах. Россия - Советский Союз // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  8. ↑ (рос.)Резник С. Е.,. Из книги «Вместе или врозь? Судьба евреев в России» Заметки на полях дилогии Солженицына // Заметки по еврейской истории. — 2006. — № 9 (45).
  9. ↑ Агапов, 2011, с. 84.
  10. ↑ Агапов, 2011, с. 86.
  11. ↑ (рос.)Ленин В. И.,. Мобилизация реакционных сил и наши задачи // «О еврейском вопросе в России». — «Госиздат», 1924. — С. 35.
  12. ↑ Агапов, 2011, с. 88.
  13. ↑ Агапов, 2011, с. 89.
  14. ↑ Агапов, 2011, с. 100.
  15. ↑ (рос.)Агапов М. Г.,. СССР и палестинская проблема в 1920-е - 1943 гг. dissercat.com. Архів оригіналу за 13 травня 2018. Процитовано 2013-9-15. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  16. ↑ (рос.)Аналитическая справка о характере и причинах негативных проявлений среди учащейся и студенческой молодёжи» начальника 5 управления КГБ при СМ СССР Ф. Д. Бобкова. // Власть и диссиденты : из документов КГБ и ЦК КПСС / Макаров, Алексей Алексеевич. — М. : Московская Хельсинкская группа, 2006. — С. 141—142. — ISBN 5-98440-034-0.
  17. ↑ (рос.)Кошаровский Ю.,. Мы снова евреи. Глава 35. Сионисты, диссиденты, демократы. kosharovsky.com. Архів оригіналу за 21 березня 2022. Процитовано 2013-9-18.
  18. ↑ (рос.)Экспертное заключение по делу КПСС. Мемориал. Архів оригіналу за 6 листопада 2016. Процитовано 2013-8-31.
  19. ↑ (рос.)Умланд А.,. Официальный советский антисемитизм послесталинского периода // Pro et Contra. — 2002. — Т. 7, № 2. — С. 158—168.
  20. ↑ а б (рос.)Чарный С.,. У времени в плену // Лехаим. — 2004. — № 9 (149).
  21. ↑ а б (рос.)Бейзер М.,. Евреи борьбы: Еврейское национальное движение в СССР, 1967—1989 гг: Часть 3. — Тель-Авив : «Музей диаспоры», 2007.

Коментарі

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Приклад «Справа про сіоністську змову в МВС», яка згодом перетворилася в «справу лікарів» (рос. Дело врачей).

Джерела

[ред. | ред. код]
Наукова література та дослідження
  • (рос.)Крапивин М. Ю.,. Большевики и сионисты: история взаимоотношений в послеоктябрьский период: октябрь 1917-го — начало 30-х годов. — Перемена. — 118 с.
  • (рос.)Крапивин М. Ю., «Еврейский вопрос» в жизни советского общества (окт. 1917-го — начало 1930-х годов). г. Волгоград, 2003 г..
  • (рос.)Крапивин М. Ю., Российская сионистская организация и советское государство в первые послереволюционные годы (1918—1920 гг.) // Россия и революция 1917 г.: опыт истории и теории: Материалы Всероссийской научной конференции (СПб., 12-13 ноября 2007 г.). СПб., 2008. — С.134—149.
  • (рос.)Агапов М. Г.,. Истоки советско-израильских отношений: «еврейский национальный очаг» в политике СССР в 1920-е — 1930-е годы. — Тюмень : Вектор Бук, 2011. — 322 с. — 500 прим. — ISBN 978-5-91409-224-2.
  • (рос.)Российский сионизм: история и культура. Материалы научной конференции / ред. О. В. Будницкий и др.,. — М. : Дом еврейской книги, 2002. — 328 с. — 1000 прим. — ISBN 5-93273-115-X.
  • (рос.)Смиловицкий Л. Л.,. Сионистский след в Турове // Репрессивная политика советской власти в Беларуси : сборник научных работ. — Мн. : Мемориал, 2007. — Вип. 3. — С. 264—294.
  • (рос.)Басин Я. З.,. Большевизм и евреи: Белоруссия, 1920-е гг.: исторические очерки. — Мн. : "А. Н. Вараксин", 2008. — 304 с. — ISBN 978-985-6822-70-7.
  • (рос.)Алексеева Л. М., «Еврейское движение за выезд в Израиль» // История инакомыслия в СССР: Новейший период. — Вильнюс; М.: «Весть», 1992. — С. 123—143. — ISBN 5-89942-250-3.
  • (англ.)Benjamin Pinkus. «The Jews of the Soviet Union the history of National minority». — Cambridge University Press, 1988. — ISBN 0-521-34078-0.
  • (англ.)Yaacov Ro'i. «The Struggle for Soviet Jewish Emigration, 1948–1967». — Cambridge University Press, 2003. — 484 p. — (Soviet and East European studies) — ISBN 9780521522441.
  • (англ.)Yaacov Ro'i. «The Jewish Movement in the Soviet Union». — Woodrow Wilson Center Press, Johns Hopkins University Press, 2012. — 472 p. — ISBN 978-1421405643.
  • (англ.)Nora Levin. «The Jews in the Soviet Union Since 1917: Paradox of Survival». — NYU Press, 1990. — 560 p. — ISBN 978-081-4750513.
  • (англ.)Stuart Altshuler. «From exodus to freedom: a history of the Soviet Jewry movement». — Rowman & Littlefield, 2005. — 232 p. — ISBN 978-0742549364.
  • (англ.)Leonard Schroeter. «The Last Exodus», University of Washington Press, 1979.
  • (англ.)Robert Owen Freedman. «Soviet Jewry in the 1980s: the politics of anti-Semitism and emigration and the dynamics of resettlement», Duke University Press, 1989.
  • (англ.)Murray Friedman, Albert D. Chernin. «A Second Exodus: The American Movement to Free Soviet Jews». — Brandeis, 1999. — 275 p. — (Brandeis Series in American Jewish History, Culture, and Life) — ISBN 978-0874519129.
  • (англ.)William W. Orbach. The American Movement to Aid Soviet Jews. — 1979. — 260 p.
Мемуари й публіцистика
  • (рос.)Маор И.,. Сионистское движение в России. — Иерусалим : «Библиотека Алия», 1977.
  • (рос.)Кандель Ф. С.,. Книга времен и событий. — Иерусалим-М. : "Гешарим-Мосты культуры", 2007. — Т. 6. История евреев Советского Союза (1945—1970). — 560 с. — ISBN 5-93273-221-0.
  • (рос.)Кошаровский Ю.,. Мы снова евреи: очерки по истории сионистского движения в бывшем Советском Союзе. — Израиль : Иерусалим, 2007. — Т. 1. — ISBN 965-910-30-18.
  • (рос.)Кошаровский Ю.,. Мы снова евреи: очерки по истории сионистского движения в бывшем Советском Союзе. — Израиль : «Иерусалим», 2008. — Т. 2. — ISBN 978-965-7470-00-8.
  • (рос.)Кошаровский Ю.,. Мы снова евреи: очерки по истории сионистского движения в бывшем Советском Союзе. — Израиль : «Иерусалим», 2009. — Т. 3. — ISBN 978-965-7470-01-5.
  • (рос.)Кошаровский Ю.,. Мы снова евреи: очерки по истории сионистского движения в бывшем Советском Союзе. — Израиль : Иерусалим, 2012. — Т. 4.
  • (рос.)Эфраим Холмянский,. «Звучание тишины». — Иерусалим, 2007. — ISBN 965-7392-04-7.
  • (рос.)Свечинский В. Л.,. Из истории сионизма в СССР: Как заговорили «евреи молчания» // «Новый век = НВ-XXI» : русско-еврейский журнал. — М., 2003. — № 3. — С. 120-126.
  • (рос.)Кедми Я.,. Безнадёжные войны. — Эксмо, 2012. — 576 с. — (Подстрочник истории. Уникальные мемуары) — 2500 прим. — ISBN 978-5-699-59221-0.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сіонізм_у_СРСР&oldid=43960479