СУ-Д25
| СУ-Д25 | |
|---|---|
| Тип | САУ |
| Походження | СРСР |
| Історія виробництва | |
| Розробник | КБ заводу «Уралмаш», 1943 р. |
| Характеристики | |
| Довжина | корпусу 6100 мм, з гарматою 9100 мм |
| Довжина ствола | 46,3 калібрів |
| Ширина | 3000 мм |
| Висота | 2280 мм |
| Обслуга | 5 |
| Калібр | 122 мм, Д-25 |
| Підвищення | −4…+18° |
| Броня | Лоб: верх: 75/50°, низ: 45/45° Борт: 45/0° Корма: верх: 45/48°, низ: 45/45° Дах: 20 мм Днище: 20 мм |
Головне озброєння | 122-мм Д-25 боєкомплект: 24 |
| Двигун | 500 к.с. |
| Підвіска | тиск на ґрунт: 0,72 кг, см2 |
| Дорожній просвіт | 400 мм |
| Швидкість | шосе: 47-50 км/год |
| Прохідність | підйом: 35° стінка: 0,7 м рів: 2,5 м брід: 1,3 м |
СУ-Д25 — проєкт радянської самохідної артилерійської установки на базі САУ СУ-85, в свою чергу зробленої на базі вузлів і агрегатів танка Т-34.
Зняття з виробництва СУ-122, скарги фронтових командирів на недостатню вогневу міць СУ-85 проти довготривалих вогневих точок противника призвели до початку розробки проєктів середніх САУ на базі танка Т-34, озброєних більш потужними гарматами, ніж 85-мм гармата Д-5С. Одним з таких проєктів була САУ СУ-Д25, де основним озброєнням була дослідна гаубиця Д25 заводу № 9. Розгляд проєкту спеціальною комісією призвів до його позитивної оцінки, можливість виготовлення і бойова цінність такої САУ не піддавалися сумніву. Розпорядження ДКО про початок робіт по протитанковим засобам, призначеними для боротьби з німецькими танками (перш за все — «Тиграми» та «Пантерами»), було видано 29 серпня 1943 року. Відповідно до нього, жовтні того ж року КБ Уралмашзавода, з санкції Управління самохідної артилерії і Головного артилерійського управління РСЧА розробило чотири проєкти САУ. Передбачалося, що СУ-Д25 в найближчому часі зможе замінити СУ-122, потужності гаубиці яких не вистачало для ефективного ураження ворожих важких танків.
СУ-Д25 мала диференційоване протиснарядне бронювання з застосуванням раціональних кутів нахилу броні. Броньовий корпус САУ виконувався конструктивно як єдине ціле з рубкою і збирався за допомогою зварювання з катаних листів і плит броньової сталі товщиною 20, 45 і 75 мм. Лобова частина корпусу складалася з двох з'єднаних клином плит: верхньої, товщиною 75 мм, розташованої під нахилом в 50 ° до вертикалі, і 45-мм нижньої, що мала нахил в 45 °. Борти корпусу виконувалися з 45-мм бронеплит, верхня їх частина в районі моторно-трансмісійного відділення розташовувалася під нахилом в 40 °, тоді як в районі бойового відділення плити, які утворювали борта рубки, розташовувалися вертикально — установка 122-мм гармати потребувала значного обсягу доробок, належало збільшити габарити бойової рубки і встановити бортові броньові листи вертикально. Днище, дах корпусу і рубки виготовлялися з 20-мм броньових листів.
На СУ-Д25 планували встановити V-подібний 12-циліндровий чотиритактний швидкохідний дизельний двигун рідинного охолодження об'ємом 38880 см³, з максимальною потужністю 500 к.с., струменевим розпиленням палива і двовальним розподільним механізмом, моделі В-2-34, розроблений під керівництвом К. Ф. Челпан.
Ходова частина самохідної артилерійської установки була майже ідентична базовому танку Т-34. Стосовно до одного борту, до її складу входили 5 двоскатних опорних котків великого діаметру (830 мм) з гумовими бандажами, ведуче і напрямне колесо. Підтримувальні котки відсутні, верхня гілка гусеничної стрічки спиралася на опорні котки машини. Ведучі колеса гребневого зачеплення розташовувалися позаду, а лінивці з механізмом натягу гусениці — спереду. Гусениці складалася з 72 штампованих сталевих траків шириною 500 мм з розташуванням траків з гребенем і без нього.
Завод № 9 розробив і побудував не менше чотирьох 122-мм гармат Д-2, які до середини 1944 року успішно пройшли полігонні випробування. Відомо, що вони були полегшеною версією А-19 на лафеті гаубиці М-30. У листопаді 1943 року, шляхом накладення ствольної групи гармати Д-2 на люльку 85-мм танкової гармати Д-5 було створено гармату Д-25.
Засоби зв'язку самохідно-артилерійської установки включали в себе радіостанцію 9-Р і танковий переговорний пристрій ТПУ-3бісФ.
З огляду на великий обсяг переробок, малого боєзапасу, перевантаження передніх котків машини і зниження рухливості машини від подальшої розробки СУ-Д25 було вирішено відмовитися.
- Свирин М. Н. Самоходки Сталина. История советской САУ 1919—1945. — М.: Яуза, Ексмо, 2008. — С. 309. — 384 с. — (Война и мы. Советские танки). — 10 000 прим. — ISBN 978-5-699-20527-1, ББК 68.513 С24. (рос.)
