Рудаков Валерій Вікторович
 | ||||||||||||||||||
| Особисті дані | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Повне ім'я | Валерій Вікторович Рудаков | |||||||||||||||||
| Народження | 30 червня 1955 (69 років) | |||||||||||||||||
| Донецьк, УРСР | ||||||||||||||||||
| Зріст | 179 см | |||||||||||||||||
| Вага | 76 кг | |||||||||||||||||
| Громадянство | СРСР, Україна | |||||||||||||||||
| Позиція | захисник, півзахисник | |||||||||||||||||
| Юнацькі клуби | ||||||||||||||||||
| 1967—1973 |  «Шахтар» (Д)
| |||||||||||||||||
| Професіональні клуби* | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
| Національна збірна | ||||||||||||||||||
| Роки | Збірна | І (г) | ||||||||||||||||
| 1972—1973 | СРСР (U-19)
|
5 (0) | ||||||||||||||||
| Тренерська діяльність** | ||||||||||||||||||
| Сезони | Команда | Місце | ||||||||||||||||
| 1995—1996 2004—2006 2008—2009 2013—2015 |
 «Шахтар» (Д) «Шахтар-дубль» (Д) «Шахтар-3» «Шахтар-3»
|
|||||||||||||||||
| Звання, нагороди | ||||||||||||||||||
| Нагороди |
 | |||||||||||||||||
|
* Ігри та голи за професіональні клуби | ||||||||||||||||||
|
** Тільки на посаді головного тренера. | ||||||||||||||||||
Валерій Вікторович Рудаков (рос. Валерий Викторович Рудаков, нар. 30 травня 1955, Донецьк) — радянський український футболіст та тренер, дворазовий володар Кубка СРСР, майстер спорту СРСР (1976), Заслужений тренер України (2013), Почесний працівник фізичної культури і спорту України.
Дитинство Валерія Рудакова пройшло в селищі Об'єднаний, що на околиці Сталіна. Там же захопився футболом, беручи участь у вуличних футбольних баталіях зі своїми однолітками. У 1966 році, будучи учнем 4-го класу, Валерій приїхав на перегляд у футбольну школу при команді майстрів донецького «Шахтаря». Але виявилося, що набір проводився для юнаків 1954 року народження. Все ж тренер, Петро Андрійович Пономаренко, прийняв в свою групу і декілька хлопців молодшого віку, в тому числі й юного Рудакова. Проте, через деякий час, з тренуваннями довелося розлучитися. У наступному році Валерій, тепер уже зі своїми однолітками, пройшов відбір і почав займатися у тренера Юрія Володимировича Захарова, а пізніше продовжив навчання в іншого наставника — Євгена Яковича Шейко[1]. У 1972 році, молодий футболіст був зарахований до дублюючого складу команди гірницьків, де грав на позиціях центрального й флангового захисника.
Незабаром Валерій отримав запрошення до юнацької збірної СРСР, у складі якої, в червні 1973 року, грав на юніорському чемпіонаті Європи, який проходив в Італії[1]. Радянська збірна виступила непогано, хоча й не змогла пробитися в півфінал. По ходу турніру не програвши жодного матчу, за різницею забитих-пропущених м'ячів, збірна СРСР поступилися на шляху в призери болгарським одноліткам.
У 1974 році Рудаков зіграв свій перший матч у вищій лізі. Дебют відбувся 29 серпня, в поєдинку «Зеніт» (Ленінград) — «Шахтар». Валерій вийшов у стартовому складі, але вже на 26-ій хвилині отримав пошкодження і був замінений. Відновившись продовжив грати за резервістів, лише двічі в сезоні 1975 року з'явившись на футбольному полі в складі першої команди. Тільки починаючи з 1976 року, тренер «Шахтаря» Володимир Сальков став більше довіряти молодому гравцеві, якому ще й визначив нову позицію на футбольному полі — в центрі півзахисту[2]. У матчі весняної частини чемпіонату 1976 року проти одеського «Чорноморця»[3], який відбувся 26 травня, Рудаков відзначився і своїм першим голом в елітному дивізіоні, підключившись на 4-ій хвилині матчу до подачі кутового, головою переправив м'яч у ворота одеського голкіпера Сергія Крамаренка.
29 вересня 1976 року, Рудаков дебютував в єврокубкових матчах, замінивши в другому таймі поєдинку Кубка УЄФА «Динамо» (Берлін) — «Шахтар» (Донецьк) 1:1, Юрія Дудинського[4]. Всього ж в єврокубкових турнірах провів 16 матчів (Кубок володарів кубків — 7 матчів, Кубок УЄФА — 9 матчів).
Поступово Валерій Рудаков став одним з лідерів і ключовим футболістом донецької команди, яка в 1978 році стала бронзовим призером чемпіонату, а також вийшла в фінал Кубка СРСР. По закінченню сезону, в «Шахтарі» відбулася зміна тренерів. Колектив очолив новий наставник — Віктор Носов, який працював до цього помічником Салькова. Новий сезон команда провела ще більш впевнено ніж попередній, по ходу чемпіонату претендуючи на перемогу, але в підсумку поступившись першим рядком московському «Спартаку», а Рудаков з партнерами стали срібними медалістами. У 1980 році Валерій Рудаков став володарем Кубка СРСР. Його команда впевнено пройшла всі етапи кубкового турніру, обігравши в півфіналі московський «Спартак» і здобула перемогу в фінальному матчі проти тбіліських динамівців. Вагомий внесок у кубковий тріумф вніс і Рудаков. Представляючи своїх партнерів тижневику «Футбол-хокей», капітан команди Володимир Сафонов дав таку характеристику своєму одноклубнику:
|
Футболіст холоднокровний, розважливий, пластичний, він може зіграти практично на будь-якому місці, але завжди чітко виконує тренерську установку. У творчій грі Валерій так само дуже корисний, тому що бачить поле й володіє пасом. Виходи його на ударний кордон, як правило несподівані для суперника, причому удар у нього чіткий. І що ще характерно, в грі бойовий, агресивний, а в житті чи не найскромніший і найдоброзичливіший з усіх [5] | 
|
У 1983 році донецька команда знову показала свій кубковий характер, в черговий раз ставши володарем престижного трофея, обігравши в фіналі Кубка СРСР «Металіст», а в наступному році, в протистоянні з чемпіоном країни — «Дніпром», стала переможцем Кубка сезону. Одним з найкращих в поєдинках був досвідчений опорний півзахисник Рудаков, який відрізнявся самовідданою грою при відборі м'яча і був сполучною ланкою між обороною і атакуючої лінією команди. У 1985 і 1986 роках, «Шахтар» ще двічі пробивався у фінал Кубка країни, але на цей раз поступався своїм суперникам у вирішальних матчах. Фінальний поєдинок Кубка СРСР 1986 року «Торпедо» (Москва) — «Шахтар», став п'ятим фіналом Кубка СРСР, в якому Валерій брав участь.
Наприкінці 1986 року «Шахтар» покинув головний тренер Віктор Носов. Колектив очолив Анатолій Коньков, який став робити ставку на інших футболістів, після чого 31-річний Рудаков вирішив покинути команду, відігравши наступний сезон у першоліговому «Колосі» з Нікополя. Повернувшись до Донецька, тренував юних футболістів. У 1989 році Микола Максимович Головко, який тренував жданівський «Новатор», запросив Валерія в команду на посаду граючого тренера. Закінчував ігрову кар'єру в аматорських колективах «Антрацит» (Кіровське) і «Гірник» (Гірське).
Тренерську кар'єру Валерій Рудаков почав ще будучи діючим гравцем у маріупольському «Новаторі» й кіровському «Антрациті», де був граючим помічником наставників цих команд. Навесні 1992 року, Рудаков продовжував виходити на футбольне поле, граючи в аматорському чемпіонаті України за команду «Гірник» (Гірське), але вже влітку дістав запрошення головного тренера донецького «Шахтаря» Валерія Яремченка увійти до його тренерського штабу як помічник і селекціонер. У сезоні 1995/96 року Валерій Вікторович був призначений головним тренером «Шахтаря», який переживала тоді не найкращі часи. Але ситуацію наставнику виправити не вдалося, за підсумками чемпіонату гірники фінішували лише на 10-му місці і по завершенні сезону тренер поступився своєю посадою Валерію Яремченко, перейшовши на роботу з молодими футболістами клубу, декілька років був одним з тренерів «Шахтаря-3».
У 1999 році, Михайло Калита, який тренував СК «Миколаїв», запросив Валерія в свій клуб на посаду другого тренера. У Миколаєві фахівець пропрацював майже три роки[1]. У грудні 2002 року Рудаков повернувся в Донецьк, де був призначений помічником головного тренера команди «Шахтар-3». З 2004 по 2007 рік Валерій Вікторович працював головним тренером дублюючого складу донецького клубу. З 2007 року знову в тренерському штабі «Шахтаря-3», В сезоні 2008/09 років, спочатку в тандемі з Ігорем Леоновим а потім самостійно, очолює цей колектив.
З 2010 року працює з юнацькими командами ФК «Шахтар», з якими бере участь в чемпіонатах ДЮФЛ України. У 2012 році, його 17-річні підопічні, обігравши у вирішальному матчі команду своїх однолітків з київського «Динамо», стають чемпіонами України у своїй віковій категорії[6]. У 2013 році знову призначений головним тренером команди Шахтар-3, який виступав у другій лізі. У липні 2013 року, за внесок у розвиток футболу і підготовку молодих футболістів для збірних команд країни, Валерій Вікторович Рудаков удостоєний звання «Заслуженого тренера України»[7].
Чемпіонат СРСР
Срібний призер (1): 1979
Бронзовий призер (1): 1978
- Кубок СРСР
Володар (2): 1980, 1983
Фіналіст (3): 1978, 1985, 1986
- Суперкубок СРСР
- Володар (1): 1984
- Закінчив Донецький інститут радянської торгівлі.
- ↑ а б в Рудаков: 46 років у футболі? Не віриться!
- ↑ Валерій Рудаков: Ми просто зобов'язані були вигравати «золото» в 1979
- ↑ Протокол матчу «Шахтар» (Донецьк) — «Чорноморець» (Одеса). 1976
- ↑ Кубок УЄФА сезону 1976/77 «Динамо» (Берлін) — «Шахтар» (Донецьк)
- ↑ Капітан за своїми товаришами//«Футбол-хокей» № 33. — 17 серпня 1980. — с. 8-9
- ↑ «Шахтар» знову обіграв «Динамо» і став чемпіоном. Архів оригіналу за 18 січня 2014. Процитовано 15 листопада 2017.
- ↑ Тренер «Шахтаря» отримав нагороду. Архів оригіналу за 18 січня 2014. Процитовано 15 листопада 2017.
- Статистика виступів на офіційному сайті ФФУ[недоступне посилання з липня 2019]
- Рудаков Валерій Вікторович на сайті transfermarkt.com (англ.)
- Рудаков Валерій Вікторович на сайті PlaymakerStats.com (англ.)
- Профіль гравця на сайті worldfootball.net
- Профіль гравця на сайті «УКРАЇНСЬКИЙ ФУТБОЛ (історія та статистика)»
- Профіль гравця на сайті klisf.net
- Профіль гравця на сайті sportbox.ru
- Профіль гравця на сайті footbook.ru
- Статистика гравця на сайті shakhterstat.by.ru
- Профіль тренера на сайті soccerway.com
- Профіль тренера на сайті «УКРАЇНСЬКИЙ ФУТБОЛ (історія та статистика)»