Перейти до вмісту

Розширення Європейських Співтовариств (1986)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Розширення Європейських Співтовариств
Зображення
Попередник Розширення Європейських Співтовариств (1981)
Наступник Інтеграція Німецької Демократичної Республіки до Європейських Співтовариств
Момент часу 1 січня 1986

Іспанія та Португалія приєдналися до Європейських Співтовариств, нині Європейського Союзу, у 1986 році. Це було третє розширення Співтовариств після розширення 1973 та 1981 років. Їх приєднання вважається частиною ширшого середземноморського розширення Європейського Союзу.[1][2]

Обидві країни перебували під режимом диктатури трохи більше ніж за десять років до вступу, причому Іспанія перебувала під військовою диктатурою Франциско Франко, а Португалія – під корпоративною диктатурою Нової Держави. Це означало, що хоча обидві країни раніше мали стосунки зі Співтовариствами в тій чи іншій формі, вони не мали права стати членами. Середина 1970-х років принесла смерть Франко в Іспанії та Революцію гвоздик у Португалії, яка швидко підштовхнула обидві країни до демократії. Переговори про членство почалися з обома країнами через кілька років.

Іспанія та Португалія приєдналися до Співтовариств 1 січня 1986 року.[3] Приєднання відбулося без жодної офіційної церемонії, окрім підняття іспанського та португальського прапорів у Брюсселі, після більш ніж шести років переговорів між Співтовариствами та двома країнами.[4] Переговори про приєднання були особливо продовжені через занепокоєння щодо іспанського рибальського флоту, який був більшим, ніж весь флот Співтовариства разом узятий, а також через серйозну урядову турбулентність у Португалії, де кілька урядів розпалися, а один прем’єр-міністр загинув у авіакатастрофі під час переговорів.

Деякі вчені того часу передбачали, що посилення конкуренції з боку Європи призведе до економічних проблем для Іспанії та Португалії; проте в наступні роки економіки обох країн загалом виграли від вступу. Дехто також вважає, що це розширення допомогло стабілізувати новонароджені демократії обох країн, а також прискорило деколонізацію Португальської імперії; хоча в цілому існує консенсус щодо того, що членство відіграло певну роль у цих процесах, залишається дискусія щодо того, чи було членство вирішальним фактором у цих змінах, чи воно лише сприяло.

Історія

[ред. | ред. код]

Іспанія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Вступ Іспанії до Європейських Співтовариств

Відносини за Франко

[ред. | ред. код]

Іспанія вперше подала заявку на приєднання до Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), загального економічного підрозділу трьох Європейських співтовариств, 10 лютого 1962 року.[5] Країна не мала права на повне членство як прямий наслідок її диктатури; хоча в договорі про заснування ЄЕС не було жодного конкретного положення, яке б вимагало, щоб країни-члени були демократичними[6], Європейський парламент через кілька місяців після подання заяви чітко дав зрозуміти, що недемократична Іспанія ніколи не матиме жодних стосунків, «тесніших ніж комерційний договір», з урахуванням подальшої євроінтеграції.[7][8]

Комітет міністрів Ради Європи ухвалив резолюцію 70 голосами проти 31 на своїй 14-й черговій сесії в травні 1962 року, в якій закликав членів ЄЕС «розглянути можливість певної форми економічної угоди між Іспанією та Співтовариством, що містить пам’ятайте про конституційні зміни, які будуть необхідні, перш ніж можна буде розглядати будь-яку форму політичної асоціації».[9] Однак заявка викликала певні суперечки; ряд членів Європарламенту поставили під сумнів прийнятність заявки з огляду на диктатуру Іспанії.[10][11]

Оскільки до 1964 року питання асоціації все ще не було вирішене, голова місії Іспанії в ЄЕС 14 лютого надіслав ще один лист, поновлюючи запит на статус асоціації. Згодом було заплановано початок переговорів на осінь того ж року.[8] Зрештою, у 1967 році Рада ЄЕС затвердила мандат комісії на переговори з Іспанією, і в червні 1970 року було підписано торговельну угоду.[12] Однак це була угода про торгові преференції, на відміну від угоди про асоціацію ; це означало лише взаємність у торговельних поступках, на відміну від допомоги економічному розвитку та можливості остаточного повноправного членства, яке через статус асоціації було надано, наприклад, Греції та Туреччині.[13] У 1970-х роках тривали дискусії про те, якими можуть бути майбутні відносини між ЄЕС та Іспанією після формування спільного комітету ЄЕС та Іспанії.[14]

Перехід до Іспанії та подання заявки на членство в Спільноті

[ред. | ред. код]
Ореха і Суарес з Йопом ден Уйлом, прем’єр-міністром Нідерландів, у серпні 1977 року після звернення Іспанії

Після смерті іспанського диктатора Франсіско Франко, який правив країною 36 років, і початку переходу Іспанії до демократії, у 1977 році деякий час поширювалися чутки про можливість подання Іспанією запиту на членство в ЄЕС.[15] 26 липня новий демократичний уряд Іспанії на чолі з Адольфо Суаресом написав три листи до президента Ради міністрів Європейських співтовариств Анрі Сімоне, в кожному з яких просив прийняти Іспанію до кожної окремої Європейської спільноти. Ці листи були вручені міністром закордонних справ Іспанії Марселіно Ореха президенту Європейської комісії Рою Дженкінсу в Брюсселі 28 липня 1977 року.[16]

У той час виникло значне занепокоєння щодо того, чи буде Іспанія прийнята до ЄЕС. Іспанська преса говорила про потенційне вето з боку Франції та Італії проти її вступу через потенційну загрозу, яку це створить для їхніх сільськогосподарських секторів.[17][12] Однак, більш ніж через рік після подання заявки, після тривалих консультацій і переговорів з існуючими державами-членами, Європейська комісія опублікувала в листопаді 1978 року офіційний висновок щодо заявки Іспанії на членство.[18] У висновку рекомендовано розпочати переговори про членство, але зазначено, що процес набуття членства в ЄЕС, ймовірно, буде повільним, посилаючись на фінансові та бюрократичні перешкоди.[19]

Переговори про членство

[ред. | ред. код]

5 лютого 1979 року розпочалися переговори між Іспанією та Європейською радою – комітетом лідерів держав-членів Європейських співтовариств. Рой Дженкінс під час виступу на відкритті переговорів заявив, що «Іспанія є частиною Європи, а Європа без Іспанії неповна».

Спроба державного перевороту в Іспанії в лютому 1981 року, під час якої елементи Іспанської цивільної гвардії намагалися усунути демократично обраний уряд з посади, представляла важливий момент міжнародної уваги під час переговорів про членство. ЄЕК не стала винятком у цьому, висловивши стурбованість подіями, що розгортаються.[20] Спроба була невдалою, і після невдачі Європейська рада зібралася 23–24 березня 1981 року. Згодом він опублікував заяву, в якій висловив своє «велике задоволення реакцією короля, уряду та іспанського народу, які зіткнулися з недавніми нападами на демократичну систему їхньої країни». Феліпе Гонсалес, лідер опозиційної Іспанської соціалістичної робітничої партії, вирушив у тур по Західній Європі в березні того ж року, щоб «закликати» країни прийняти Іспанію до ЄЕС «якнайшвидше»;[21] ЄЕС, за словами іспанського дипломата, який виступав у 1982 році, розглядалося серед населення як «синонім демократії».[22] Незважаючи на це, швидкість переговорів істотно не підвищилася подіями.[23]

Через рік Іспанська соціалістична робітнича партія була обрана в уряд після загальних виборів в Іспанії 1982 року, зробивши Гонсалеса прем'єр-міністром. Як повідомляється, перед виборами переговори Іспанії з громадами зайшли в глухий кут; це відбулося не лише через спробу державного перевороту, а й завдяки протидії з боку французького уряду через занепокоєння, пов’язані зі Спільною сільськогосподарською політикою, що призвело до посилення конкуренції з боку Іспанії.[24] Гонсалес ще раз зробив акцент на ЄЕС під час своєї виборчої кампанії, і в той же час применшив питання членства Іспанії в НАТО, яке було суперечливим питанням у дискусії про відкриття Іспанії для світу протягом кількох років.[25]

Також було висловлено занепокоєння щодо потенційного впливу приєднання Іспанії, зокрема, на функціонування Спільної рибальської політики. Іспанський рибальський флот був більшим, ніж весь флот існуючих членів Співтовариства разом узятих , які поставили проблему подібним чином під час переговорів про тимчасову угоду про рибальство між Іспанією та Співтовариством. Під час переговорів щодо вступу в Іспанію було очевидно, що Іспанія стала більш сприйнятливою до сектору рибальства, як наслідок високої схильності до незаконного рибальства, що призвело до «мобілізації рибалок як соціально-професійної групи».[26] Іспанський Акт про приєднання зрештою присвятив п’ятдесят сторінок питанням, пов’язаним з рибальством,[27] приблизно 10% усього договору.

Почавши втомлюватися від тривалих переговорів у грудні 1983 року, уряд Франції попросив встановити крайній термін переговорів про вступ, запропонувавши дату 30 вересня 1984 року.[28] Французький уряд продовжував чинити тиск на користь цього терміну до 1984 року[29], і це було погоджено державами-членами на Брюссельському саміті Європейської Ради в березні 1984 року. [30] Однак узгоджений термін не було дотримано, питання щодо рибальства, сільського господарства та металургії все ще залишалися до кінця вересня, а додаткові переговори заплановано після закінчення терміну.[31] Наприкінці жовтня 1984 року було прийнято зобов'язання щодо приєднання Іспанії та Португалії до Співтовариств 1 січня 1986 року, хоча в ряді сфер переговорів залишалися «труднощі». Це зобов'язання було підтверджено голосуванням на саміті Європейської ради 3 грудня 1984 року, доки «фінальні переговори [були] успішними».[32]

Португалія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Вступ Португалії до Європейських Співтовариств

Відносини з Новою Державою

[ред. | ред. код]

Позики та заявки ЄС за демократії

[ред. | ред. код]
Соарес (праворуч) у Нідерландах 9 березня 1977 року, за кілька тижнів до заявки Португалії

Після Революції гвоздик 1974 року та перших демократичних виборів 1975 року новий португальський уряд почав робити більші кроки до європейської інтеграції. На початку 1970-х років Європейський інвестиційний банк позичив Португалії мільйони розрахункових одиниць – доєвроєвропейську систему грошового обміну без переваги єдиної валюти – з метою «надати повну підтримку зусиллям Португалії» зміцнювати демократію та сприяти соціальному та економічному прогресу».[33] У червні 1976 року обмінний курс розрахункових одиниць до доларів США означав, що на той час сума кредиту, 70 мільйонів українців, становила 79,1 мільйона доларів, equivalent to $286,000,000 у 2020 році.

Перший демократично обраний уряд Португалії говорив про свою програму як про таку, яка «має намір, щоб Португалія була присутня в спільних зусиллях демократичних європейських країн у політичній, економічній, соціальній і культурній трансформації старого континенту».[34] Ці зусилля принесли свої перші плоди у вересні 1976 року, коли Португалія вступила до Ради Європи.[35][36]

У 1977 році, незадовго до того, як Португалія подала офіційну заявку на приєднання до Співтовариств, Маріу Соареш, прем’єр-міністр Португалії, та його міністр закордонних справ вирушили в тур європейськими столицями, намагаючись отримати попередню підтримку для приєднання своєї країни.[37][38] Невдовзі після цього, 28 березня, Португалія подала офіційну заявку на приєднання до Європейських співтовариств[39][40] із серією з трьох листів, написаних Соаресом Девіду Оуену, президенту ради. [41] Тодішній португальський уряд стверджував, що заява була не «рішенням уряду», а радше «рішенням народу».[37]

Трохи більше ніж через рік після подання заявки, 19 травня 1978 року, Комісія видала позитивний висновок щодо заявки Португалії на членство, після чого були відкриті переговори про членство.[42] Незважаючи на те, що у висновку рекомендовано розглянути португальську заявку, він також підкреслив значні небезпеки, притаманні вступу Португалії в державу країни на той час, зазначивши, що «глибокі соціальні та економічні реформи» будуть потрібні, перш ніж вступ стане успішним.[43]

Урядова турбулентність

[ред. | ред. код]

У найближчі місяці після початку переговорів було висловлено певне занепокоєння з приводу рівня підтримки членства в Співтовариствах серед португальського населення, а французька газета Le Monde повідомила, що половина населення Лісабона не знала про те, що загальні Ринок зріс до 72% у Порту.[44] Крім того, наприкінці 1979 року, після того, як уряд кілька разів падав, парламент було розпущено та призначено нові вибори, які призвели до обрання нового прем’єр-міністра Франциско де Са Карнейро.[45] Однак, пробувши на посаді лише рік, Карнейро загинув у 1980 році в авіакатастрофі Камарате.[46][47] Його замінив на посаді прем’єр-міністра Франсіско Пінту Бальсемао, уряд якого підкреслив у своїй програмі занепокоєння щодо «негативних економічних і соціальних наслідків» у результаті нормативних актів Співтовариства, які «припускають інший етап структурної еволюції» в державі-члені. [48] Під час уряду Балсемау між ЄЕС і Португалією було погоджено новий Перехідний протокол, який регулював деякі тарифи, що застосовуються до торгівлі між двома країнами, «з метою приєднання Португальської Республіки до Співтовариств».[49]

У 1983 році під час бурі відставок уряд Бальземау також розвалився, і в 1983 році в Португалії були призначені парламентські вибори.[50][51] Вибори призвели до повернення Соціалістичної партії та, як наслідок, повернення Маріу Соареша на пост прем’єр-міністра. Однак через недостатню підтримку в португальській асамблеї Соареш був змушений сформувати коаліцію з партією Карнейру, Соціал-демократичною партією.[52] У програмі нової коаліції зазначалося, що «вчасний вступ до ЄЕС і за відповідних умов [...] є головним пріоритетом економічної та зовнішньої політики Португалії».[48]

Внутрішньополітичні реакції

[ред. | ред. код]

Після 23 зустрічей під час переговорів між міністрами Португалії та Співтовариствами 24 жовтня 1984 року в Дубліні було підписано спільну заяву між Соаресом, Ґарретом Фітцджеральдом, президентом Європейської Ради, та Лоренцо Наталі, віце-президентом Комісії, «підтверджуючи мету» приєднання Португалії до Співтовариства 1 січня 1986 року.[53][54] Під час дебатів у Португальській асамблеї Соціалістична партія, Соціал-демократична партія та Незалежна соціал-демократична асоціація висловили свою згоду з угодами про вступ.[55]

Запланований вхід був не зовсім без протидії; деякі члени Португальського демократичного руху, який був важливою силою в політиці Португалії в той час, стверджували, що приєднання було «міфом», який «служив алібі» для португальського уряду, щоб «уникнути зіткнення з катастрофічними економічними та соціальні наслідки своєї політики»[56], тоді як член Комуністичної партії Португалії (PCP) Карлос Карвальяс стверджував, що ЄЕС «готові пожертвувати [...] інтересами інших країн».[57] Профспілка Intersindical під керівництвом комуністів підтримувала PCP, яка існує й сьогодні, проти членства в ЄЕС на тій підставі, що вони вважали втратою економічного контролю, що спричинило б це.[58] Однак Комуністична партія на той час була єдиною політичною партією Португалії, яка постійно виступала проти членства в ЄЕС[59], і вони почали отримувати все менше голосів, починаючи з середини 1980-х років, приблизно з моменту вступу.[60]

Міжнародна реакція

[ред. | ред. код]

Сполучене Королівство та Гібралтар

[ред. | ред. код]

Статус британської заморської території Гібралтар був суттєвим каменем спотикання в переговорах щодо вступу Іспанії. Іспанська соціалістична робітнича партія була обрана до уряду в 1982 році згідно з маніфестом, що передбачав як членство в ЄЕС, так і повернення території Іспанії. [61] Після виборів уряд Іспанії знову відкрив кордон із Гібралтаром для пішоходів з «гуманітарних» міркувань, що заклало основу для подальших переговорів із Сполученим Королівством, хоча жодні інші види транспорту не були дозволені. [62] Ці переговори тривали протягом деякого часу, з однією з припущень, що територія може бути перетворена на військову базу НАТО із спільним суверенітетом, як наслідок. [63] Тоді міністр закордонних справ Іспанії Фернандо Моран назвав переговори щодо статусу Гібралтару «найбільш вирішальним і делікатним моментом» переговорів про вступ Іспанії. [64]

Тодішній уряд Сполученого Королівства публічно заявив, що виступає за приєднання Португалії та Іспанії до Співтовариств[65], а державний міністр у справах закордонних справ і у справах Співдружності заявив, що країна була «завзятим прихильником приєднання».[66] Однак Маргарет Тетчер, британський прем'єр-міністр, заявила в 1983 році, що Іспанія не може приєднатися до Співтовариств, «доки не будуть зняті обмеження на кордоні між Іспанією та Гібралтаром»;[67] Лорд Трефгарн, заступник держсекретаря на той час, навіть зайшов настільки далеко, що заявив, що обмеження «несумісні із зобов’язаннями» Іспанії як члена ЄЕС.[68] Наполягання уряду Тетчер на повному відкритті кордону до вступу до ЄЕС «розлютило» іспанський уряд того часу;[69] однак вони також сказали, що будуть готові дозволити автомобільний та інший перехід, а не лише піший.[70] Після ще тривалих переговорів кордон було повністю відкрито 5 лютого 1985 року.[71]

Грецьке вето

[ред. | ред. код]

Починаючи з 1982 року Греція намагалася домогтися схвалення Європейською радою інтегрованих середземноморських програм (IMP), серії заходів фінансової допомоги для неблагополучних регіонів Співтовариств.[72] Маючи невеликий успіх, і ця ідея ще «розглядається» Радою через кілька років[72], Греція погрожувала накласти вето на приєднання Іспанії та Португалії.[73] Вето було засноване на заявах Греції про те, що її економіка не зможе впоратися з приєднанням більш економічно слабких держав-членів без отримання сільськогосподарських субсидій для найбідніших регіонів, які ще не були схвалені.[74]

Наприкінці 1984 року Андреас Папандреу, прем’єр-міністр Греції, офіційно підтвердив, що єдиною перешкодою для схвалення Грецією приєднання є наявність фінансової субсидії через IMPs.[75] Це викликало критику з боку інших держав-членів, які стверджували, що грецькі фінансові вимоги до Співтовариств не повинні впливати на приєднання нових членів,[76] і призвело до сумнівів Гастона Торна, президента комісії, що завершення угод буде можливим на дату приєднання 1 січня 1986 року.[77]

Переговори тривали в 1985 році, і 29 травня міністр закордонних справ Італії Джуліо Андреотті спільно з міністром закордонних справ Іспанії Фернандо Мораном і міністром фінансів Португалії Ернані Лопешем оголосили про досягнення угоди.[78] Деякі частини IMPs будуть реалізовані, таким чином збільшуючи фінансування Греції ЄЕС;[79] як наслідок, Греція зняла свої застереження, а Португалія та Іспанія увійшли до «Європи дванадцяти» 1 січня 1986 року.[80] Загалом Греція отримала $2,000,000,000 додаткової допомоги в результаті переговорів[79][78], що дорівнює $5,000,000,000 у 2021 році.

Вплив

[ред. | ред. код]
Дані в таблиці наведено за 1986 рік, якщо не вказано інше.
Країни-члени Населення Площа (км2) Населення за км2 ВВП (млрд. дол. США) ВВП на душу населення (дол. США) Мови[note 1]
Португалія Португалія 10 030 621[81] 92 389[82] 108,57 38 746[83] 3,863 португальська
Іспанія Іспанія 38 531 195 [81] 504 782 [82] 76,33 251 321[84] 6,523 іспанська
Країни-кандидатки 48 561 816 597,171 81.32 290,067 5973,15 2
Існуючі члени 273 271 000[82][note 2] 1 664 740[82] 164,15 2187[85][note 3] 8 003,04 7
ЄС-12 після приєднання 321,832,816 2 261 911 142,28 2477,067 7696,75 9

Демократичний перехід

[ред. | ред. код]

Багато хто вважає, що членство в Співтовариствах сприяло переходу Іспанії та Португалії до демократії; проте існують певні дебати щодо того, наскільки членство в Спільноті несе відповідальність за це.[86] Передумова того, що держава має бути демократичною перед приєднанням до Співтовариств, була описана як мотиваційний фактор для демократизації, і така вимога була запропонована для таких угод, як Північноамериканська угода про вільну торгівлю.[87] Дослідження Євробарометра між 1985 і 1997 роками показали, що значна більшість громадян Португалії вважали, що членство в ЄС принесло користь їхній країні; цей показник досяг піку в 82% населення в 1991 році, перш ніж впасти до мінімуму в 67% в 1997 році.[88]

Acquis communautaire

[ред. | ред. код]

Спеціальні домовленості, погоджені для Іспанії та Португалії як нових членів ЄЕС, означали, що, хоча в принципі вони виконувати acquis communautaire щодо спільної рибальської політики, вони не були повністю інтегровані в нього протягом багатьох років.[89] Також було стверджено, що acquis щодо екологічної політики «спричиняє значні витрати» для країн-кандидатів; тиск на дотримання вимог і допомога з розбудови потенціалу з боку Співтовариств, пізніше ЄС, була описана як «необхідна, але недостатня» сама по собі для сприяння успішному екологічному врядуванню в країнах-кандидатах.[90] Проте інші вчені стверджували, що кінцева вигода від acquis переважила це, і зазначили, що Іспанія стала палко наполягати на тому, щоб нові члени ЄС перейняли всі acquis.[91]

Міжнародні зв'язки

[ред. | ред. код]

Невдовзі після офіційного приєднання в 1986 році Іспанія та Португалія погодилися із запропонованими змінами до Римського договору, які обмежували можливості окремих країн накладати вето на запропоноване законодавство, що впливає на тарифи та торгівлю, і взяли на себе зобов’язання щодо спільної зовнішньої політики для держав-членів Співтовариства.[92] Вони також висловилися за подвоєння дослідницького бюджету ЄЕС протягом 5 років.[93]

Приєднання Португалії до Європейських Співтовариств також вплинуло на деколонізацію португальських колоній в Африці та, як наслідок, на європейсько-африканські відносини. Хоча саме acquis communautaire було слабким, у ньому домінувало лише Європейське політичне співробітництво, acquis politique дуже підтримувало деколонізацію[94], процес, який Португалія була підштовхнута прийняти, щоб приєднатися до Співтовариств - хоча є дебати щодо того, чи було заплановане приєднання основною причиною.[95][96]

Економічний ефект

[ред. | ред. код]

Приєднання привело до значних переваг для обох з точки зору економічної стабільності та міцності,[97] і середній дохід на душу населення португальських та іспанських громадян значно зріс, досягнувши 74% та 83% відповідно від середнього ЄС до 2003 року.[98] Структурні фонди, запропоновані членством у Європейському співтоваристві, мали особливе значення для послаблення тиску на економіку країн, особливо після реформ Єдиного європейського акту, які подвоїли обсяг структурних фондів, доступних між 1988 і 1993 роками.[99] У Португалії ці кошти були інвестовані головним чином у дорожню інфраструктуру, громадські будівлі та оновлення міст, опосередковано створивши багато нових робочих місць у будівельній галузі, що призвело до значного (хоча й невеликого в абсолютному вираженні) зростання «некваліфікованої або низькокваліфікованої» міграції до країни.[100]

Демонтаж тарифних бар'єрів після вступу обох країн змусив деяких вчених передбачити крах промисловості в двох країнах; оглядач Harvard International Review Енн Робінсон передбачила, що «загалом малопродуктивні та неефективні промислові підприємства Іспанії та Португалії зазнають краху, створивши нові прибуткові ринки для експортерів на модернізованій півночі Європи».[101] «Обмежувальна адміністративна практика» в Іспанії, однак, зазначається як «штрафна» продукція з-за кордону, віддаючи перевагу місцевому виробленню.[102] Було також висловлено занепокоєння щодо потенційного впливу Спільної сільськогосподарської політики на португальську сільськогосподарську галузь, особливо щодо поштовхів до лісонасаджень та екстенсифікації, хоча було додатково зазначено, що вони принесуть переваги деяким галузям, зокрема лісозаготівлі та виробництву паперу.[103]

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Preston, Christopher (1995). Obstacles to EU Enlargement: The Classical Community Method and the Prospects for a Wider Europe. JCMS: Journal of Common Market Studies (англ.). 33 (3): 454. doi:10.1111/j.1468-5965.1995.tb00543.x. ISSN 1468-5965.
  2. ↑ Klodt, Henning (2003), Pethig, Rüdiger; Rauscher, Michael (ред.), Prospective Trade Effects of Eastern EU Enlargement, Challenges to the World Economy (англ.), Berlin, Heidelberg: Springer: 110, doi:10.1007/978-3-642-19018-6_10, ISBN 978-3-642-19018-6
  3. ↑ Mercado Europeu passa a ter 320 milhões de consumidores. Diário de Lisboa (порт.). 2 січня 1986. Архів оригіналу за 1 липня 2017. Процитовано 16 жовтня 2019.
  4. ↑ Spain, Portugal officially join EEC after 6 years of planning. European Stars and Stripes. Associated Press. 2 січня 1986. Процитовано 23 травня 2020.
  5. ↑ Stefani, Umberto (10 лютого 1962). Anche la Spagna hachiesto l'associazione al M.E.C. [Spain has also applied for association with the European Common Market]. Corriere della Sera (італ.). с. 6. Процитовано 10 травня 2020.
  6. ↑ Harb, Amanda (13 серпня 2016). Trouble in Paradise: Maintaining the EU Ideal For Environmental Policy In Eestern Europe. Environmental and Earth Law Journal (EELJ). 6 (1): 12. Процитовано 26 липня 2020.
  7. ↑ Story, Jonathan (1972). The Brave New World of Franco Spain. International Journal. 27 (4): 577, 584. doi:10.1177/002070207202700406. ISSN 0020-7020. JSTOR 25733975.
  8. ↑ а б Activities of the Community - external relations: Spain. Bulletin of the European Economic Community. 8: 20. August 1964. Процитовано 10 травня 2020 — через Archive of European Integration.
  9. ↑ Relations with international organisations: Council of Europe. Bulletin of the European Economic Community. 7: 22—23. July 1962. Процитовано 10 травня 2020 — через Archive of European Integration.
  10. ↑ Institutions and organs: The Parliament. Bulletin of the European Economic Community. 8: 62—63. August 1962. Процитовано 10 травня 2020 — через Archive of European Integration. M. Dehousse asked M. Battista 'whether Spain's application to join the Communities was not wholly unacceptable under the Franco regime in view of the harsh treatment recently meted out to its nationals who attended the Congress of the European Movement in Munich." He said that it seemed to him "contradictory to apply for admission to a European institution and at the same time boycott a European Congress and apply sanctions to those taking part in it.'
  11. ↑ Institutions and organs: The Parliament. Bulletin of the European Economic Community. 12: 50. December 1962. Процитовано 10 травня 2020 — через Archive of European Integration. M. de Kinder reviewed the various requests for accession to or association with the EEC and said that he was opposed to the association of Spain ("Spain is a dictatorship in the full sense of the word") or to a strengthening of economic links with Portugal.
  12. ↑ а б Rudnick, David (1976). Spain's Long Road to Europe. The World Today. 32 (4): 134—141. ISSN 0043-9134. JSTOR 40394915.
  13. ↑ Kondonassis, A. J. (1984). Some Major Trade and Development Programs of the European Economic Community with the LDCs: Toward a Common Development Policy?. Journal of Economic Issues. 18 (2): 651—662. doi:10.1080/00213624.1984.11504266. ISSN 0021-3624. JSTOR 4225461.
  14. ↑ The history of the European Union - 1973. European Union (англ.). 16 червня 2016. Архів оригіналу за 1 січня 2020. Процитовано 10 травня 2020.
  15. ↑ Vilaro, Ramon (19 липня 1977). El silencio diplomático de Madrid sobre la CEE crea malestar en la prensa [The diplomatic silence of Madrid over the EEC creates a sense of unease in the press]. El País (ісп.). ISSN 1134-6582. Архів оригіналу за 6 травня 2019. Процитовано 12 травня 2020.
  16. ↑ Spain requests accession (28 July 1977). CVCE.EU by UNI.LU (англ.). 24 лютого 2014. Процитовано 12 травня 2020.
  17. ↑ Fidalgo, Feliciano (20 липня 1977). "Veto verde", de Francia e Italia a la entrada inmediata de España en la CEE ["Green veto" from France and Italy to the immediate entrance of Spain to the EEC]. El País (ісп.). ISSN 1134-6582. Архів оригіналу за 6 травня 2019. Процитовано 12 травня 2020.
  18. ↑ Opinion on Spain's application for membership: (transmitted to the Council by the Commission on 29 November 1978). Luxembourg: Commission of the European Communities. 30 листопада 1978. ISBN 92-825-0819-6. OCLC 6358119.
  19. ↑ Szyszczak, E. (1979). The External Relations of the E.E.C. in the 1970s. Bracton Law Journal. 12 (3): 44. Процитовано 20 липня 2020 — через Hein Online.
  20. ↑ Satisfacción internacional por el fracaso de la intentona [International satisfaction at the failure of the attempted coup]. El País (ісп.). 24 лютого 1981. ISSN 1134-6582. Процитовано 19 травня 2020.
  21. ↑ Carothers, Thomas (1981). Spain, Nato and Democracy. The World Today. 37 (7/8): 298—303. ISSN 0043-9134. JSTOR 40395494.
  22. ↑ Gorce, Martine (1982). Spain: Knocking on the Door. Harvard International Review. 4 (5): 38—40. ISSN 0739-1854. JSTOR 42763913.
  23. ↑ Cunha, Alice (2018). Portugal, Spain, and Europe: from the parallelism of the accession negotiations to the capitalisation of the third enlargement of the European Economic Community. Relações Internacionais (SI2018): 25—41. doi:10.23906/ri2018.sia03. ISSN 1645-9199. Not even Spain's attempted coup d'état on 23 February 1981 – the so-called "23-F" that confirmed the problems in the Spanish democratisation process –, which the Member States strongly condemned, resulted in an urgent policy to accelerate negotiations given the event and the undeniable link between accession and democratisation.
  24. ↑ Mujal-León, Eusebio (1983). Rei(g)ning in Spain. Foreign Policy (51): 101—117. doi:10.2307/1148504. ISSN 0015-7228. JSTOR 1148504.
  25. ↑ Sanz, Rosa Pardo (2011). La política exterior de los gobiernos de Felipe González: ¿un nuevo papel para España en el escenario internacional? [The foreign policy of the governments of Felipe González: a new role for Spain on the international stage?]. Ayer (ісп.) (84): 73—97. ISSN 1134-2277. JSTOR 41326147.
  26. ↑ Meltzoff, Sarah Keene; Lipuma, Edward (1986). the troubled seas of Spanish fishermen: marine policy and the economy of change. American Ethnologist (англ.). 13 (4): 681—699. doi:10.1525/ae.1986.13.4.02a00060. ISSN 1548-1425.
  27. ↑ Churchill, Robin Rolf (1987). EEC fisheries law. Dordrecht: M. Nijhoff. с. 16. ISBN 90-247-3545-9. OCLC 15661390.
  28. ↑ Horcajo, Xavier; Losada, Manuel González (1983). Espanya-CEE [Spain-EEC]. Dossier-CIDOB (кат.) (2): 1—2. ISSN 1132-6093. JSTOR 40591546.
  29. ↑ Fidalgo, Feliciano (12 лютого 1984). Francia muestra su deseo de que las negociaciones entre España y la CEE finalicen antes del 30 de septiembre [France shows its desire to finalise the negotiations between Spain and the EEC before 30 September]. El País (ісп.). ISSN 1134-6582. Архів оригіналу за 11 серпня 2019. Процитовано 19 травня 2020.
  30. ↑ Ortega, Andrés (16 березня 1984). El 30 de septiembre, fecha final de las negociaciones con España y Portugal [30 September, the last day of negotiations with Spain and Portugal]. El País (ісп.). ISSN 1134-6582. Архів оригіналу за 24 травня 2019. Процитовано 19 травня 2020.
  31. ↑ Ortega, Andrés (29 вересня 1984). La CEE no presentará a España el día 3 una propuesta global sobre los temas pendientes [On 3 October, the EEC will not present Spain with a complete proposal on all of the remaining topics]. El País (ісп.). ISSN 1134-6582. Архів оригіналу за 29 червня 2019. Процитовано 19 травня 2020.
  32. ↑ Lerner, Craig S. (1985). Spain: Democracy and Integration. Harvard International Review. 7 (5): 27—29. ISSN 0739-1854. JSTOR 42760852.
  33. ↑ Portugal and the European Community. Europe Information: External Relations. Commission of the European Communities Spokesman's Group and Directorate-General for Information (34/80). June 1980 — через Archive of European Integration.
  34. ↑ Programa do primeiro Governo Constitucional português: extractos sobre a Política Externa [Programme of the first constitutional Portuguese government: extracts on foreign policy]. CVCE.EU by UNI.LU (порт.). Lisbon. 3 серпня 1976. Процитовано 13 травня 2020.
  35. ↑ Sánchez, Pablo Antonio Fernández (2000). El papel de Portugal en el contexto internacional [The role of Portugal in an international context]. Revista CIDOB d'Afers Internacionals (ісп.) (51/52): 159—170. ISSN 1133-6595. JSTOR 40585843.
  36. ↑ Portugal - Member state. www.coe.int (брит.). Архів оригіналу за 15 травня 2020. Процитовано 13 травня 2020.
  37. ↑ а б Robertson, A. H. (1978). Annuaire Europeen / European yearbook, 1976. Т. 24. La Haye: Martinus Nijhoff. ISBN 90-247-2043-5. OCLC 867374591.
  38. ↑ Gazzo, Emanuele (7-8 March 1977). Quelle réponse donner au Portugal? [What response to give Portugal?]. Bulletin Quotidien Europe (фр.) (2170). Archive reference AGE-765. Процитовано 15 травня 2020 — через Historical Archives of the European Union.
  39. ↑ The history of the European Union - 1977. European Union (англ.). 16 червня 2016. Архів оригіналу за 1 січня 2020. Процитовано 13 травня 2020.
  40. ↑ Dauderstädt, Michael (1987). The EC's pre-accession aid to Portugal : a first appraisal. Estudos de Economia. VII (4): 401 — через Repositório da Universidade de Lisboa.
  41. ↑ Portugal's application for accession to the Communities. Bulletin of the European Economic Community. 3: 8—10. March 1977. Процитовано 13 травня 2020 — через Archive of European Integration.
  42. ↑ Commission of the European Communities. (1978). Opinion on Portuguese application for membership : transmitted to the Council by the Commission on 19 May 1978. [Brussels]: European Communities, Commission. ISBN 92-825-0417-4. OCLC 5777562.
  43. ↑ McLintock, Peter, ред. (29 травня 1978). Portugal needs help. Winnipeg Free Press. с. 45. Процитовано 20 липня 2020.
  44. ↑ Niedergang, Marcel (14 вересня 1978). Les Portugais entre l'indifférence et l'hésitation [The Portuguese, caught between indifference and hesitation]. Le Monde (фр.). Процитовано 20 травня 2020.
  45. ↑ Gallagher, Tom (1981). The 1979 Portuguese General Election. Luso-Brazilian Review. 18 (2): 253—262. ISSN 0024-7413. JSTOR 3513553.
  46. ↑ Gallagher, Tom (1981). The Growing Pains of Portuguese Democracy. The World Today. 37 (3): 102—109. ISSN 0043-9134. JSTOR 40395269.
  47. ↑ Goldey, David B. (1 грудня 1983). Elections and the consolidation of portuguese democracy: 1974–1983. Electoral Studies (англ.). 2 (3): 229—240. doi:10.1016/S0261-3794(83)80030-4. ISSN 0261-3794.
  48. ↑ а б (Звіт). {{cite report}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  49. ↑ TRANSITIONAL PROTOCOL to the Agreement between the European Economic Community and the Portuguese Republic. Council Regulation (EEC) No. 3328/82 of 3 грудня 1982. European Council. Процитовано 20 травня 2020.
  50. ↑ Manuel, Paul Christopher. (1996). The challenges of democratic consolidation in Portugal : political, economic, and military issues, 1976-1991. Westport, Conn.: Praeger. с. 50. ISBN 0-275-94849-8. OCLC 33244549.
  51. ↑ Goldey, David B. (1 грудня 1983). Elections and the consolidation of portuguese democracy: 1974–1983. Electoral Studies (англ.). 2 (3): 229—240. doi:10.1016/S0261-3794(83)80030-4. ISSN 0261-3794.
  52. ↑ Shaheen, Allen (1983). Soares' Season Continues. Harvard International Review. 6 (2): 26. ISSN 0739-1854. JSTOR 42759653.
  53. ↑ Accession negotiations with Spain and Portugal. Bulletin of the European Economic Community. 17: 9. October 1984. Процитовано 21 травня 2020 — через Archive of European Integration.
  54. ↑ Ribeiro, Sérgio (25 жовтня 1984). Ruella Ramos, António (ред.). A inauguração do CEEmitério [The inauguration of the EEC cemetery (pun)]. Diário de Lisboa (порт.). № 21593. Процитовано 21 травня 2020.
  55. ↑ Debates Parlamentares - Diário 005, p. 157 (1984-10-24) [Parliamentary debates - Journal 5, page 157]. debates.parlamento.pt (порт.). 25 жовтня 1984. Процитовано 21 травня 2020.
  56. ↑ Debates Parlamentares - Diário 068, p. 2786 (1985-04-11) [Parliamentary debates - Journal 68, page 2786]. debates.parlamento.pt (порт.). 12 квітня 1985. Процитовано 21 травня 2020.
  57. ↑ Intervenção de Carlos Carvalhas na Assembleia da República (Lisboa, 11 Abril 1985) [Statement by Carlos Carvalhas to the Assembly of the Republic (Lisbon, 11 April 1985)]. CVCE.EU by UNI.LU (порт.). 9 червня 2012. Архів оригіналу за 20 вересня 2016. Процитовано 21 травня 2020.
  58. ↑ Barreto, José (1992). Portugal: Industrial relations under democracy. У Ferner, Anthony; Hyman, Richard (ред.). Industrial relations in the new Europe. Oxford, UK: Blackwell Business. с. 464. ISBN 0-631-18592-5. OCLC 26158368.
  59. ↑ Moreira, Diogo; Costa Pinto, António; Tavares de Almeida, Pedro (10 січня 2014). Portuguese elites and European integration. У Ferreira-Pereira, Laura C (ред.). Portugal in the European Union : assessing twenty-five years of integration experience. London: Routledge. ISBN 978-1-317-81544-0. OCLC 868282332.
  60. ↑ Lobo, Marina Costa; Magalhães, Pedro C. (1 березня 2011). Room for Manoeuvre: Euroscepticism in the Portuguese Parties and Electorate 1976–2005. South European Society and Politics. 16 (1): 90. doi:10.1080/13608740903432375. ISSN 1360-8746.
  61. ↑ Lancaster, Thomas D; Taulbee, James L (1985). Britain, Spain, and the Gibraltar question. The Journal of Commonwealth & Comparative Politics (англ.). 23 (3): 251—266. doi:10.1080/14662048508447480. ISSN 0306-3631.
  62. ↑ Spain Ends 13-Year Gibraltar Blockade. The New York Times (амер.). UPI. 15 грудня 1982. ISSN 0362-4331. Процитовано 20 липня 2020.
  63. ↑ Markham, James (21 березня 1981). Spaniards uneasy in wake of coup. Eau Claire Leader Telegram. New York Times News Service. Процитовано 20 липня 2020.
  64. ↑ España-CEE, en el momento más delicado [Spain-EEC, in the most delicate moment]. El País (ісп.). 21 липня 1983. ISSN 1134-6582. Процитовано 20 липня 2020.
  65. ↑ Sir Geoffrey Howe, Secretary of State for Foreign and Commonwealth Affairs (4 грудня 1985). European Communities (Spanish and Portuguese Accession) Bill. Parliamentary Debates (Hansard). Т. 88. Parliament of the United Kingdom: House of Commons. col. 313. Процитовано 20 травня 2020.
  66. ↑ Baroness Young, Minister of State, Foreign and Commonwealth Office (19 листопада 1985). European Communities (Spanish and Portuguese Accession) Bill. Parliamentary Debates (Hansard). Т. 468. Parliament of the United Kingdom: House of Lords. col. 497. Процитовано 20 травня 2020.
  67. ↑ Margaret Thatcher, Prime Minister (19 липня 1983). Gibraltar. Parliamentary Debates (Hansard). Т. 46. Parliament of the United Kingdom: House of Commons. col. 175–176. Процитовано 20 травня 2020.
  68. ↑ Barrio, Antonio Marquina (January 1986). NATO, the EEC, Gibraltar, North Africa: Overlapping issues for Spain. The International Spectator (англ.). 21 (1): 45. doi:10.1080/03932728608456580. ISSN 0393-2729.
  69. ↑ Naldi, Gino J. (May 1984). The Gibraltar Dispute and Some Possible Solutions. Netherlands International Law Review (англ.). 31 (1): 31—58. doi:10.1017/S0165070X00013097. ISSN 1741-6191.
  70. ↑ Roldan, Juan (21 липня 1983). El Gobierno presentará al Reino Unido nuevas iniciativas sobre Gibraltar en septiembre [The Government will present the United Kingdom with new initiatives on Gibraltar in September]. El País (ісп.). ISSN 1134-6582. Процитовано 20 липня 2020.
  71. ↑ Spain, Gibraltar Open Gate After 16 Years. The Times Recorder. Associated Press. 5 лютого 1985.
  72. ↑ а б Smyrl, Marc E (1998). When (and How) Do the Commission's Preferences Matter?. JCMS: Journal of Common Market Studies (англ.). 36 (1): 84. doi:10.1111/1468-5965.00098. ISSN 1468-5965.
  73. ↑ Gregos mantêm veto contra alargamento. Diário de Lisboa (порт.). 28 березня 1985. Процитовано 16 жовтня 2019.
  74. ↑ Miguel Santos Carrapatoso (20 лютого 2015). 1985: Quando a Grécia exigiu mais dinheiro para aceitar Portugal na CEE. Observador (порт.). Архів оригіналу за 16 жовтня 2019. Процитовано 16 жовтня 2019.
  75. ↑ EEC E N L A R G E M E N T : MR PAPANDREOU CONFIRMS THAT GREECE WILL NOT PREVENT IMMEDIATE CONTINUATION OF NEGOTIATIONS WITH SPAIN AND PORTUGAL, THOUGH HE RETAINS THE OVERALL RESERVATION. Europe Daily Bulletin. № 3985. Brussels. 7 грудня 1984. с. 5. Процитовано 20 липня 2020.
  76. ↑ Smyrl, Marc E (1998). When (and How) Do the Commission's Preferences Matter?. JCMS: Journal of Common Market Studies (англ.). 36 (1): 84. doi:10.1111/1468-5965.00098. ISSN 1468-5965.
  77. ↑ Mrs Thatcher criticizes Greek demands. Europe Daily Bulletin. № 3985. London. 7 грудня 1984. с. 6. Процитовано 20 липня 2020.
  78. ↑ а б Preço do Veto Grego fixado esta tarde. Diário de Lisboa (порт.). 30 березня 1985. Процитовано 16 жовтня 2019.
  79. ↑ а б Miguel Santos Carrapatoso (20 лютого 2015). 1985: Quando a Grécia exigiu mais dinheiro para aceitar Portugal na CEE. Observador (порт.). Архів оригіналу за 16 жовтня 2019. Процитовано 16 жовтня 2019.
  80. ↑ Portugal e Espanha garantidos na CEE. Diário de Lisboa (порт.). 29 березня 1985. Процитовано 16 жовтня 2019.
  81. ↑ а б Population change - Demographic balance and crude rates at national level. Eurostat. 23 квітня 2020. Процитовано 21 травня 2020.
  82. ↑ а б в г 1986 Demographic yearbook = Annuaire démographique (вид. 38th). New York: Department of International Economic and Social Affairs, Statistical Office, United Nations. 1988. с. 154—155. ISBN 92-1-051070-4. OCLC 18154251.
  83. ↑ GDP (current US$) - Portugal | Data. data.worldbank.org. World Bank. Архів оригіналу за 29 червня 2019. Процитовано 21 травня 2020.
  84. ↑ GDP (current US$) - Spain | Data. data.worldbank.org. World Bank. Архів оригіналу за 11 березня 2019. Процитовано 21 травня 2020.
  85. ↑ CIA World Factbook (PDF). Central Intelligence Agency. June 1986. OCLC 806487866. CR WF 86-001. Архів оригіналу (PDF) за 24 січня 2017. Процитовано 23 травня 2020.
  86. ↑ Fishman, Robert M. (1 березня 2003). Shaping, not Making, Democracy: The European Union and the Post-Authoritarian Political Transformations of Spain and Portugal. South European Society and Politics. 8 (1–2): 31—46. doi:10.1080/13608740808539642. ISSN 1360-8746.
  87. ↑ Royo, Sebastián; Manuel, Paul Christopher (1 березня 2003). Some Lessons from the Fifteenth Anniversary of the Accession of Portugal and Spain to the European Union. South European Society and Politics. 8 (1–2): 1—30. doi:10.1080/13608740808539641. ISSN 1360-8746.
  88. ↑ Lobo, Marina Costa (1 березня 2003). Portuguese Attitudes Towards EU Membership: Social and Political Perspectives. South European Society and Politics. 8 (1–2): 97—118. doi:10.1080/13608740808539645. ISSN 1360-8746.
  89. ↑ Churchill, Robin Rolf (1987). EEC fisheries law. Dordrecht: M. Nijhoff. с. 16. ISBN 90-247-3545-9. OCLC 15661390.
  90. ↑ Börzel, Tanja A (2009). After Accession: Escaping the Low Capacity Trap?. Coping with accession to the European Union : new modes of environmental governance. Basingstoke, Hampshire: Palgrave Macmillan. ISBN 978-0-230-57551-6. OCLC 308174719.
  91. ↑ Granell, Francesc (2012). The Impact of EU Membership on the Economic Governance of Spain (PDF). Espai de Recerca en Economia, Working Papers in Economics. Universitat de Barcelona. Архів оригіналу (PDF) за 5 грудня 2017. Процитовано 28 травня 2020 — через CORE.
  92. ↑ Burns, Robert (12 січня 1986). Group struggles to close hi-tech gap with U.S. Panama City News Herald. Associated Press. с. 50, 53. Процитовано 22 травня 2020. Continued on page 53.
  93. ↑ Dickson, David (1987). EEC: Uniting to Meet High-Tech's Challenge. Science. 237 (4819): 1103—1104. Bibcode:1987Sci...237.1103D. doi:10.1126/science.237.4819.1103. ISSN 0036-8075. JSTOR 1699494. PMID 17801624.
  94. ↑ Raimundo, António (23 травня 2013). The Europeanisation of foreign policy: An assessment of the EU impact on Portugal's post-colonial relations in Sub-Saharan Africa. European Integration Online Papers (2013–001). doi:10.1695/2013001. ISSN 1027-5193.
  95. ↑ Teixeira, Nuno Severiano; Pinto, António Costa (2012). The Europeanization of Portuguese democracy. Boulder [Colo.]: Social Science Monographs. ISBN 978-0-88033-946-9. OCLC 788995939.
  96. ↑ Nishiwaki, Yasuhiro (2012). ポルトガルのＥＥＣ加盟申請—民主化、脱植民地化プロセスとの交錯 [Portugal's Application to the EEC: Intertwine with the Democratization and Decolonization Processes]. International Relations (яп.). 2012 (168). doi:10.11375/kokusaiseiji.168_30 — через J-STAGE.
  97. ↑ Balmaseda, Manuel; Sebastián, Miguel (1 березня 2003). Spain in the EU: Fifteen Years May Not Be Enough. South European Society and Politics. 8 (1–2): 195—230. doi:10.1080/13608740808539649. ISSN 1360-8746.
  98. ↑ Royo, Sebastián; Manuel, Paul Christopher (1 березня 2003). Some Lessons from the Fifteenth Anniversary of the Accession of Portugal and Spain to the European Union. South European Society and Politics. 8 (1–2): 1—30. doi:10.1080/13608740808539641. ISSN 1360-8746.
  99. ↑ Soares, António Goucha (1 грудня 2007). Portugal and the European Union: The ups and downs in 20 years of membership. Perspectives on European Politics and Society. 8 (4): 460—475. doi:10.1080/15705850701640835. ISSN 1570-5854.
  100. ↑ Baganha, Maria I. (2009), Fassmann, Heinz; Reeger, Ursula; Sievers, Wiebke (ред.), Portugal, Statistics and Reality, Concepts and Measurements of Migration in Europe, Amsterdam University Press: 263—280, ISBN 978-90-8964-052-9, JSTOR j.ctt46n2qg.17
  101. ↑ Robinson, Anne (1987). Growing Pains in the EEC. Harvard International Review. 9 (2): 40—48. ISSN 0739-1854. JSTOR 42759941.
  102. ↑ Royo, Sebastián (2010). Portugal and Spain in the EU: paths of economic divergence (2000-2007). Análise Social. 45 (195): 209—254. ISSN 0003-2573. JSTOR 41012796.
  103. ↑ Moreira, Manuel Belo (1 грудня 1989). The crisis of Portugese [sic] agriculture in relation to the EEC challenge. Agriculture and Human Values (англ.). 6 (1): 70—81. doi:10.1007/BF02219423. ISSN 1572-8366.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Включає лише національні мови; кілька держав-членів мають різні офіційні мови, включаючи Іспанію
  2. ↑ Розраховано шляхом підсумовування оцінок на півріччя 1986 року для існуючих членів Співтовариств станом на 1986 рік зі звіту ООН
  3. ↑ Даних Світового банку для цієї мети недостатньо, оскільки він, здається, не робить різниці між Західною та Східною Німеччиною у своїх історичних даних. Наведені тут дані є приблизною оцінкою на основі останніх доступних даних про ВНП, представлених у Всесвітній книзі фактів ЦРУ за 1986 рік.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Розширення_Європейських_Співтовариств_(1986)