Правопис Шашкевича
Правопис Шашкевича,[1][2] шашкевичівка,[3] Право́пис Руса́лки Дністро́вої,[4][5] або ж Правопис «Руської трійці»[6] — перша фонетична система правопису для української мови на основі адаптованого кириличного алфавіту, вжита «Руською трійцею» в альманасі «Русалка Днѣстровая» (1837). Автором правописної системи вживаної у "Русалці Дністровій" звикло вважати саме Маркіяна Шашкевича,[7] й через це її називають правописом Шашкевича[1] чи шашкевичівка.[3] Вживання фонетичного принципу орфографії мотивувалося в передмові Маркіяна Шашкевича тим, що «знати нам конче, яке теперѣшному язикови истинноє лице; за-для-того держалисмо-ся правила: „пиши як чуєшь, а читай як видишь“».
- Не вживається ъ в кінці слів і як розділовий знак (за необхідності замінюється дефісом);
- звук [ɪ] (з етимологічних и, ы) передається літерою и, та уживалася на початку слів згідно з українською вимовою слів инший, и, Ирід, тощо.
- [о] після м'яких приголосних передається як ьо, [jo] — як йо;
- збережено вживання літери ѣ, що її читали згідно з українською церковнослов'янською традицією[8] як [і] (після голосних — [ji] сучасне ї);
- збережено літеру ѳ — у деяких словах грецького походження;
- в багатьох випадках звук [і] з давньої е також передається як ѣ як от нѣс-несу.
- [ji] після голосних, етимологічно не пов'язане з історичним ѣ, може передаватись двома способами: як и або як ѣ (з Украини, з Украѣни);
- звук [і] з давньої о (рідше — з давньої е) передається буквою і як от ніс-носу;
- відновлено літеру є з її традиційним накресленням, що позначала традиційно [е], тут уживалася для йотованого е як і у сучасному правописі;
- введено літеру ў для губно-губного апроксиманта в на місце етимологічного л, як от у словах ходил-ходиў, у сучасному правописі пишемо -в ходив.
- введено џ для звука [ʤ] за сербським зразком.
Правопис Шашкевича не прищепився на Галичині, але став однією з основ для пізніших систем українського (руського) фонетичного здебільшого письма і, зрештою, сучасної української абетки та правопису.[9]
Нарід Руский оден з головних поколѣнь Славяньских, в серединѣ меж ними, роскладаєся по хлѣбородних окресностьох з поза гір Бескидских за Дон. Він най ширше задержєў у своѣх поведѣнках, пѣсньох, обрядах, казках, прислівйох все, що єму передвѣцькі дѣди спадком лишили; а коли другіѣ племена Славлян тяглими загонами лютих чужоплеменників печалені бували, и чясто питомна власть рѣками крови теряних чяд пересякала, коли на послѣдок схилили вязи під окови залѣзні і лишилися самостоянства, Русь заступлена була Бескидами, що ся на низу ланцями повязали, и огорнена густими і великими рѣками, що як сестрицѣ почѣпляли-ся за руки…
- ↑ а б Юрій Тис. Біла Гора // Калєндар Канадійського фармера / Canadian Farmer Almanac. 1961. 80-83 стор.: С. 82
- ↑ Ірина Фаріон. Москвофільство Галичини: до історії проблеми // Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Серія : Журналістські науки. 2018. Вип. 896, no 2. С. 171-176
- ↑ а б Петро Самоверський. Письмо, правопис і його історія: 4. Шашкевичівка // Ілюстрований календар "Просвіти" на звичайний рік. Аргентина: Накл. Українського т-ва "Просвіта" в Аргентині, 1953. С. 57
- ↑ Історія української літературної мови / І. Огієнко (митрополит Іларіон); упоряд., авт. передм. і комент. М. С. Тимошик. – [2-ге вид., випр.. – Київ: Наша культура і наука, 2004. – С. 349—350]
- ↑ Федик О. Духовні номінації та їх правопис / О. Федик // Сучасна українська богословська термінологія: відісторичних традицій до нових концепцій: матеріали Всеукр. наук. конф., (Львів, 13–15 травн. 1998 р.). – Львів, 1998. – С. 287
- ↑ 1. Маркіянъ Шашкевиъ // Омелян Огоновський. История литературы рускои: Часть II., 2. воддел. 354-393 стор. : С. 368
- ↑ Примітка №23 // Петро Тимошенко. Хрестоматія матеріалів з історії української літературної мови: Кн. 2. Київ: Радянська школа. 1961. 346 стор.: С. 56
- ↑ Огієнко, Іван (1921). Як треба вимовляти букву “ять” в церковно-слов’янських текстах. Історія букви “ять” на Україні. Варшава: Благодійне видавництво “Українська Автокефальна Церква”.
- ↑ Іван Огієнко. Історія українського правопису Огієнко, Іван (2001). Історія української літературної мови. Упорядник: Микола Тимошик. Київ: Наша культура і наука. с. 440. ISBN 966-7821-01-3.
{{cite book}}: Недійсний|nopp=n(довідка)