Політика жорсткої економії в Румунії 1980-х
У 1980-х роках президент Ніколае Чаушеску ввів у Румунії політику жорсткої економії. Це було зроблено для того, щоб виплатити всі зовнішні борги за кредитами, узятими державою в 1970-х роках. Розпочата в 1981 році, політика жорсткої економії призвела до стагнації економіки 1980-х років, ставши «своєрідною шоковою терапією», що спричинила зниження конкурентоспроможності румунської економіки і обсягів експорту[1] .
Жорстка економія негативно позначилася на рівні життя румунів, збільшився дефіцит[1]. Все це призвело в 1989 році до революції і втрати влади РКП.
У період від 1950 до 1975 року економіка Румунії зростала надзвичайно швидко, показники зростання були одні з найвищих у світі[2]. Ніколае Чаушеску вважали в 1960-х і на початку 1970-х років одним з найбільш «поінформованих» східно-європейських глав держав. Завдяки своїй внутрішній політиці, він намагався в кінці 1960-х років отримати підтримку народу. Так, він збільшив заробітну плату, реформував пенсійну систему і вжив інших заходів[3].
Незважаючи на те, що економіка продовжувала зростати і в 1970-х роках, значна частина цього зростання була досягнута за рахунок інвестицій у важку промисловість (34,1 % від ВВП, в п'ятирічку з 1971—1975 рр.), а не за рахунок споживання. У деяких галузях, таких як нафтохімія і сталь, було створено виробничих потужностей більше, ніж був попит на них на місцевих і доступних зовнішніх ринках, внаслідок чого з'явились надлишкові потужності. В цілому, на економіку Румунії негативно впливало поєднання продуктивних і неефективних елементів, опора на матеріальні плани, а не на прибуток. Це призводило до фальсифікації статистичних даних і великих запасів непроданої продукції[2].
Румунська економіка мала орієнтацію на великі підприємства: 87 % всіх промислових робітників і 85 % промислового виробництва були зосереджені на підприємствах чисельністю понад 1000 співробітників. Це призводило до нестачі гнучкості економіки країни[1].
На початку 1970-х років західні країни готові були фінансувати придбання Румунією нових технологій за допомогою кредитів, виданих з політичних міркувань[2]. Як наслідок, борги Румунії західним кредиторам виросли з 1,2 млрд доларів (1971 рік) до рекордних 13 млрд доларів 1982 року[4]. А енергетична криза 1970-х років, у поєднанні з підвищенням відсоткових ставок, зробили Румунію нездатною платити за боргами.
У 1981 році, щоб погасити свої борги належним чином, Румунія запросила у Міжнародного валютного фонду кредитну лінію[2] і потім стала проводити курс з виплати всіх своїх боргів[5]. Як рекомендували в МВФ, імпорт було скорочено, а експорт — збільшено. Ефект від скорочення імпорту в Румунії, що повністю раніше імпортувала продовольство з Заходу, однак, не був правильно оцінений зарубіжними аналітиками. Все це призвело до нестачі продовольства[6] .
До 1986 року Чаушеску виплатив половину боргу Румунії[5], а на початку 1989 року — виплатив всі борги країни, з випередженням графіка оплати.
Проте, політика жорсткої економії тривала — навіть після виплати всіх боргів.
Чаушеску почав свою програму жорсткої економії з непохитним плануванням і без централізованого реформування. Внутрішні енергетичні ресурси влада спрямувала на неефективну продукцію, призначену для експорту. Навіть предмети першої необхідності, такі як продукти харчування, опалення, електрика та медична допомога були унормовані. Інфраструктуру в результаті залишили розпадатися[2]. За даними МВФ, у зв'язку з жорсткою економією, 1983 року падіння рівня життя румун склало від 19 % до 40 %[4] .
Починаючи з 1978 року, уряд країни взяв курс на підвищення цін, які досі були стабільними. Під час першої хвилі зростання підвищилися ціни на їжу, послуги, громадський транспорт, одяг, деревину та вироби з неї. 1979 року друга хвиля підвищення цін торкнулася енергоносіїв. Було підвищено ціни на бензин, природний газ і електроенергію[4].
Протягом 1982 року ціни ще зросли. Спочатку планом передбачалося лише разове значне збільшення цін на основні продукти. Але врешті було прийнято рішення підвищувати ціни поступово і на всі продукти. У підсумку за один 1982 рік ціни зросли на 35 %. Поряд з обмеженням використання енергії, ціна на неї була збільшена: ціни на електрику зросли на 30 %, а на природний газ — на 150 %[7].
У жовтні 1982 року ЦК РКП схвалив закон про участь працівників у інвестиційних фондах державних компаній. Завдяки цьому документу, робітники отримали «право» (на практиці це було обов'язковим) інвестувати гроші — стали, теоретично, співвласниками компаній. Практично це означало зниження заробітної плати на ту частку, яка була віддана в інвестиційний фонд компанії. У грудні 1982 року було проведено ще одну реформу — системи зарплат. Суть її полягала в тому, що частина зарплати повинна була бути виплачена робітникам, тільки якщо компанія досягла своєї мети. Ця частина спочатку дорівнювала 24 %, а потім збільшилася до 27 %. Та мета часто вже не досягалася. Де-факто це означало знову зменшення заробітної плати[7].
Реальні доходи населення почали скорочуватися не тільки через інфляцію, а й через відсутність у відкритому продажі певних товарів. Разом з тим процвітав чорний ринок, недоступний більшості людей[4].
За твердженням румунського історика Влада Георгеску, держава, схоже, відмовилося від своїх соціальних функцій, а «соціальні витрати» в 1980-х роках скоротилися. Так, згідно з даними, наданими в РЕВ, у період від 1980 до 1985 року скорочення торкнулися: витрат на житлову сферу (37 %), охорону здоров'я (17 %), а також на освіту, культуру і науку (53 %)[4].
Скорочення на охорону здоров'я мало наслідком збільшення дитячої смертності (один з найвищих рівнів у Європі) і підвищення кількості хворих на СНІД[3]. Хвороба передавалася в лікарнях через повторне використання голок для підшкірних ін'єкцій.
.jpg)
Сільське господарство Румунії нехтувалося, оскільки уряд країни був зосереджений на її індустріалізації. Водночас більше 30 % робочої сили було зайнято в сільському господарстві, яке було вкрай неефективним. При цьому коштів у сільське господарство вкладалося мало і неефективно. У цьому секторі все ще не вистачало робочої сили. Намагаючись вирішити проблему, держава щорічно залучала мільйони школярів і студентів (2,5 млн. 1981 року, 2 млн. 1982 року) до збору врожаю або інших польових робіт[4].
Румунія почала відчувати хронічну нестачу продовольства. Незважаючи на всі спроби уряду вирішити проблеми, вони зберігалися протягом 1980-х років. Починаючи з 1983 року, колгоспи і одноосібники мали здавати продукцію державі (щось подібне в 1956 скасувалося). А продаючи свою продукцію на фермерських ринках вони повинні були дотримуватися строгих цінових стель, встановлених владою[4].
1981 року на основні продукти харчування було введено карткову систему. Картки ввели1 на хліб, молоко, рослинну олію, цукор і м'ясо[6]. З ініціативи Чаушеску стартувала програма «Раціонального харчування», як «наукового плану» для обмеження споживання румунами калорій. Стверджувалося, що румуни їдять занадто багато. Чаушеску намагався зменшити споживання громадянами калорій на 9-15%, до щоденного показника в 2,8-3 кілокалорій. А в грудні 1983 року вийшла нова дієтична програма (на 1984 рік), яка встановлювала споживання навіть нижче від допустимого рівня[4].
Вироблення електроенергії і централізоване теплопостачання часто зупиняли з метою економії енергії, що призводило до нестерпної зими[4]. У більшості квартир до одного дня в тиждень було зменшено споживання гарячої води. Несподівані відключення електроенергії торкнулися навіть лікарень, які повинні постійно функціювати. Наприклад, взимку 1983 року десятки новонароджених дітей, які перебували у відділеннях інтенсивної терапії, померли через відключення електроенергії в інкубаторах[6]. Вуличне освітлення було часто вимкнене і, як правило, зведене до мінімуму[7].
Бензин був строго нормований. Приватним автовласникам дозволялося купувати до 30 літрів бензину на місяць[6]. Регулярно вводилися заборони на приватне водіння. З метою економії палива ЗМІ навіть зверталися до селян, щоб замінити механічні роботи ручними і використовувати вози і коней замість вантажних автомобілів і тракторів[4].
Жорстка економія, а також політичні репресії стали основними причинами протестів і початку 1989 року революції. Економічна політика Чаушеску ізолювала його не тільки від народу, а й від партії (як видно з «Листа Шести», в березні 1989 року), а також від армії[3].
- ↑ а б в Daniel Dăianu, «Fiscal and Monetary Policies», стор. 391-417
- ↑ а б в г д Wally Bacon, «Economic Reform», стр. 373-390
- ↑ а б в Stephen D. Roper, Romania: The Unfinished Revolution, Routledge, 2000, ISBN 978-90-5823-028-7
- ↑ а б в г д е ж и к л Vlad Georgescu, The Romanians: A History, Ohio State University Press, 1991, ISBN 0814205119
- ↑ а б Debt Halved, Romania Says [Архівовано 19 грудня 2019 у Wayback Machine.], The New York Times November 28, 1986
- ↑ а б в г Dennis Deletant, Ceauşescu and the Securitate: Coercion and Dissent in Romania, 1965—1989, M.E. Sharpe, London, 1995, ISBN 1-56324-633-3
- ↑ а б в Adam Burakovski: Dictatura lui Nicolae Ceaușescu, 1965—1989 — Geniul Carpaților, Polirom, 2011, ISBN 978-973-46-1963-4
- Adam Burakovski. Dictatura lui Nicolae Ceaușescu, 1965-1989 - Geniul Carpaților. — Polirom[en], 2011. — ISBN 978-973-46-1963-4.
 | На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |