Павло Бут

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Павло Бут
Павло Михнович
Павло Бут
Павло Бут
Прапор
Прапор
Гетьман Війська Запорозького Низового
1637 — 1638
Попередник: Василь Томиленко[1]
Спадкоємець: Яків Острянин
 
Народження: Не раніше XVI століття
Смерть: 9 квітня 1638(1638-04-09)
Варшава, Річ Посполита
Причина смерті: обезголовлення
Національність: українець
Країна: Річ Посполита
Релігія: православний

Павло Бут (власне Павлó Михнóвич, прізвисько Павлюк, пол. Paweł Michnowicz; Paweł Pawluk) (нар. не раніше XVI століття — пом. 9 квітня 1638) — гетьман Війська Запорозького Низового, керівник повстання 1637 року.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Місце та рік народження невідомі. Згадується в серпні 1630 р., відколи брав участь у козацькій раді на Масловому ставі, невдовзі повертається у Чигиринський полк, де служить сотником.

У серпні 1635 року Бут перебував у складі запорожців Івана Сулими, котрий зруйнував щойно збудовану фортецю у Кодаку. Схопленого, серед інших учасників виступу, його засуджено до смертної кари у Варшаві, однак за нього заступився великий канцлер коронний Томаш Замойський, після чого Павлюка помилували.

На початку 1637 року на чолі частини запорожців вирушив у похід на допомогу кримському ханові Інаєт Ґераю, який намагався позбутися залежності від Османської імперії і вів боротьбу проти її ставленика Кантемира-мурзи. В результаті походу на Крим козаки здобули чимало зброї, захопили коней. Навесні 1637 року повернулися на Запорожжя.

Під час відсутності Павлюка в Україні почалися заворушення серед козаків з приводу невиплати їм урядом Речі Посполитої грошового утримання. Тож обурений Павлюк на початку травня 1637 року з загоном у двісті чоловік, за допомоги черкаських реєстровців, захопив гармати в Корсуні та вивіз їх на Січ[2]. Гетьман Василь Томиленко відіслав гінця до Павлюка з вимогою повернути на місце гармати, але той відмовив[3]. Прибічники уряду, з частини старшини реєстрових, звинуватили Томиленка в потуранні черні, усунули його від керівництва та обрали гетьманом Саву Кононовича, родом московита. Дізнавшись про переворот, Павлюк вийшов із Січі, та зупинившись кошем біля Крилова, відрядив загін козаків у Переяслав, де стояв Кононович. Гетьмана схопили, привезли до Крилова та разом з кількома старшинами розстріляли. В цей час, в червні 1637 року, на Запорожжі відбулась козацька рада, на якій Павла Бута обрали гетьманом Війська Запорозького. 11 жовтня 1637 року Павлюк видав універсал усьому українському козацтву, міщанству та поспільству з закликом усіх проти «ворогів народу руського християнського та давньої грецької віри», а сам, залишивши замість себе в Україні Карпа Скидана, пішов до Січі.

Після Кумейківського бою 6 грудня 1637 року Павлюк з частиною козаків відійшов на Південь, щоб зібрати підкріплення. Під Боровицею (поблизу Черкас) загін з'єднався з головними силами повстанців, що їх очолював Дмитро Гуня.

Після капітуляції реєстровців під Боровицею 20 грудня Павлюк потрапив до рук гетьмана коронного Миколая Потоцького після того, як козаки-повстанці дали згоду видати ватажків після запевнень представника короля Адама Киселя. Останній запевняв, що король помилує їх, а повстанці довіряли авторитету А. Киселя.

Однак на лютневому сеймі 1638 року шляхта зневажила як короля, так і А. Киселя, який під час виступу нагадував, що інакше повстанці вели б бій до смерті. Зокрема, на голову Павлюка пропонували надягти розпечену корону, в руки дати розпечений скіпетр. Нагадування А. Киселя про добровільну здачу до уваги не взяли. Король скасував буфонську страту.[4]

Павло Бут був страчений разом з іншими ватажками у Варшаві на початку лютого 1638 року (відрубали голову, потім настромили на кіл).

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Скинутий старшиною з оточення Сави Кононовича. Останнього, на посаді гетьмана, не визнала більшість козацтва і невдовзі він був схоплений переяславцями та виданий прихильникам Павлюка.
  2. Повстаннє Павлюка: Забраннє армати. Архів оригіналу за 16 грудня 2013. Процитовано 16 грудня 2013.
  3. Томиленко в свою чергу, зважаючи на шляхетські утиски, поводив себе щодо антиурядових дій Бута доволі пасивно, а згодом і сам приєднався до повстанців. Після Боровицької облоги разом з Павлюком був виданий урядовцям і страчений. Архів оригіналу за 16 грудня 2013. Процитовано 16 грудня 2013.
  4. Новицький Іван. Адам Кисіль, воєвода київський // В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала. — К.: Наукова думка, 1995. — 432 с. — С. 331. — ISBN 5-319-01072-9.
  5. У столиці вулицю Яблочкова перейменовано на честь Гетьмана Павла Бута. KYIV CITY COUNCIL (укр.). Процитовано 3 серпня 2024.
  6. В рамках процесу деколонізації Дніпропетровська облдержадміністрація перейменувала 292 об’єкта топонімії населених пунктів області - ДніпроОДА. adm.dp.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 3 серпня 2024. Процитовано 3 серпня 2024.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Попередник
Гетьман України
1637 — 1638
Наступник