Павел Ясєнський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Павел Ясєнський.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ясєнський.
Павел Ясєнський
пол. Paweł Jasieński
Павел Ясєнський
Родовий герб Ґоздава
Холмський підстолій (стольник?)
? 1467 — 1468
Монарх: Казимир IV Ягеллончик
Попередник: Гурко з Перевалів
Наступник: Андрушко з Матче
Сандомирський підстолій
1468 — 1469
Попередник: Ян Одровонж зі Спрови
Наступник: Ян Одровонж зі Спрови, Ґнєвош
Сандомирський стольник
? 1469 — 1473
Попередник: Томаш із Санциґнюва
Наступник: Збіґнєв Тенчинський
Надвірний маршалок
1472 — 1474
Попередник: Міхал Лясоцький
Наступник: Пйотр Курозвенцький
Підскарбій коронний
1474 — 1479
Попередник: Ян Жешовський, Ян Остроруг
Наступник: Пйотр Курозвенцький
Сандомирський каштелян
1479 — 1485
Попередник: Ян Ритв'янський
Наступник: Рафал Якуб Ярославський
 
Народження: 1430
Смерть: 1485[1] або 1489[2]
Поховання: Влоцлавек
Країна: Королівство Польське
Рід: Q81100219?
Батько: Кристин з Ясєнця
Мати: Малґожата Цьолек
Шлюб: Катажина Олешьніцька
Діти: Збіґнєв, Павел[pl], Ян

Павел Ясєнський із Ясєнця гербу Ґоздава (за даними К. Несецького — гербу Пороня, різновиду Ґоздави[3]; пом. 1485[4] чи 1489[5]) — військовий і державний діяч, дипломат Королівства Польського, підстолій (стольник?) холмський (1467—1468), сандомирський підстолій (1468—1469) і стольник (?1469—1473), надвірний маршалок (1472—1474), підскарбій коронний (1474—1479), каштелян сандомирський (1479—1485); гетьман затяжних військ (1465, 1471—1472); староста холмський (1463—1485), ґрабовецький (1473—1485), буський (1475—1485), мальборкський (1484—1485).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився Павел у другій чверті XV століття, був сином ловчого сохачевського Кристина з Ясєнця та Малґожати Цьолек. Мав двох сестер — Катажину та Барбару. Був також близьким родичем (двоюрідним братом чи племінником) Плоцького єпископа Павла Ґіжицького[6].

Політичну кар'єру Ясєнський розпочав 1458 року як придворний короля Казимира Ягеллончика[4]. Брав участь у Тринадцятирічній війні. Відзначився у битві під Шьвециним[pl] 17 вересня 1462 року, керуючи частиною війська як ротмістр[7]. Також проявив себе при здобутті Пуцька[8]. На початку 1463 року, очевидно, за військові заслуги, отримав Холмське староство[9]. 1465 року вперше названий гетьманом затяжних військ[10]. Під час облоги Староґарда потрапив у полон до тевтонців. Звільнився з полону після капітуляції Хойниців 28 вересня 1466 року, в результаті якої тевтонські полонені були звільнені[11].

6 вересня 1467 року Павел Ясєнський згадується як стольник холмський[12], а 1468 року — на посаді підстолія холмського[13]. Найімовірніше, в ці роки обіймав саме останній уряд, адже посади стольника та підстолія на той час не усталилися й часто плуталися в джерелах. З кінця 1468 по, принаймні, весну 1469 року був підстолієм сандомирським, потім обіймав посаду сандомирського стольника[14]. Протягом 1468—1485 років був також Буським старостою[15].

Влітку 1471 року супроводжував королевича Владислава під час його коронації в Празі. Восени того ж року як один із гетьманів затяжного війська, разом із Пйотром Дуніним брав участь у невдалому поході королевича Казимира до Угорщини для здобуття для останнього угорського престолу. Після повернення Казимира до Польщі, Ясєнський залишився з 4000 жовнірів у Нітрі та близько року керував окупаційною залогою міста[16].

Наприкінці 1472 року Павел Ясєнський був призначений надвірним маршалком[17]. 1473 року став першим старостою ґрабовецьким[18]. Упродовж 1473—1474 років разом із королівським секретарем Станіславом Курозвенцьким їздив у посольство до імператора Фрідріха III для підтвердження на чеському троні Владислава II Ягеллончика, укладення ягеллонсько-габсбурзького союзу та спільних дій проти Матяша Корвіна. Під час цієї ж поїздки вони відвідали Баварія, де домовлялися з Людвігом IX про умови шлюбу Ядвіги Ягеллонки та Георга Багатого[19]. Також, вони вдало провели переговори з бранденбурзьким курфюрстом Альбрехтом III щодо шлюбу його сина Фрідріха[pl] з Софією Ягеллонкою, які завершилися підписанням договору про заручини 7 грудня в Кадольцбурзі.

Наприкінці 1474 року був призначений підскарбієм коронним[20]. Зберігся найдавніший реєстр вмісту скрині з інсиґніями та найважливішими документами, який був складений підскарбієм Павлом Ясєнським 1475 року[21]. Цього ж року отримав староство буське[22].

Протягом 1474—1476 років брав участь у битвах проти турків і татарів[23].

1479 року Павел Ясєнський був призначений на посаду каштеляна Сандомирського[24]. Останнім урядом, який він обіймав, був уряд старости мальборкського, який він отримав 1484 року[25]

За Каспером Несецьким, помер Павел Ясєнський у віці 56 років[26]. За різними даними, це відбулося 1485[4] чи 1489 року, похований у Влоцлавеку[5].

Маєтності

[ред. | ред. код]

1470 року король Казимир Ягеллончик надав Павлові Ясєнському королівське село Ухані. Останній 1482 року фундував тут костел, будівництво якого завершилося 1484 року. Освячення провів Ян Казімірський (Кажмєрський)[pl], єпископ холмський. При костелі був створений осередок монахів-паулінів уставу св. Августина[27]. 1484 монарх у Пйотркуві перетворив це село на місто і, скасовуючи збережені для нього досі польське та руське право, надав йому право маґдебурзьке. Також, він установив ярмарки щосереди та ярмарки на свята святого Войцеха і святого Вавжинця. Ясєнський збудував у місті перший замок[5][28]. Проте, ця локація міста повністю не була здіснена[29].

Ясєнський був також власником Полемців, Волі Уханьської, Островця, Сєдліща[30], Орнатовиців[31] у Холмській землі. Він розпоряджався королівськими маєтками Ужендувом і Дзежковицями (тепер — Дзежковиці-Ринек, Дзежковиці-Воля, Дзежковиці-Заставе, Дзежковиці-Подводи і Дзежковиці-Ґури) в Люблінській землі[32].

Сім'я

[ред. | ред. код]

Павел Ясєнський був одружений із донькою Сандомирського воєводи Яна Ґловача Олешьніцького Катажиною. Подружжя мало трьох синів, які на час смерті батька бути неповнолітніми:

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Polski Słownik Biograficzny — PAN, 1935. — Т. 11. — С. 32.
  2. ↑ Sulimierski F., Chlebowski B. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich — Warszawa: Kasa im. Józefa Mianowskiego, 1880. — Т. XII. — С. 736.
  3. ↑ Herbarz polski Kaspra Niesieckiego S. J.: powiększony dodatkami z późniejszych autorów, rękopismów, dowodów urzędowych i wydany przez Jana Nepomucena Bobrowicza, T. 4 : [E-J], Lipsk, Nakładem i drukiem Breitkopfa i Haertla, 1839, s. 456.
  4. ↑ а б в Karol Górski, Jasieński Paweł (zm. 1485), [w:] Polski słownik biograficzny T. 11: Jarosław, książę śląski, biskup wrocławski — Kapliński Seweryn, Wrocław, Zakład Narodowy im. Ossolińskich — Wydawawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1964—1965, s. 32
  5. ↑ а б в Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom XII, Warszawa, 1892, s. 736
  6. ↑ Adam Boniecki, Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich, T. 8: Humańscy — Jelonek, Warszawa, Skład główny Gebethner i Wolff, 1905, s. 287—288.
  7. ↑ Marian Biskup, Trzynastoletnia wojna z Zakonem Krzyżackim, 1454—1466, Warszawa, Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej, 1967, s. 662.
  8. ↑ Marian Biskup, Trzynastoletnia wojna z Zakonem Krzyżackim, 1454—1466, Warszawa, Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej, 1967, s. 670.
  9. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. III, Ziemie Ruskie, Zeszyt 2 Urzędnicy województwa Bełskiego i ziemi Chełmskiej XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Henryk Gmiterek i Ryszard Szczygiel; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 189.
  10. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al]; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 171.
  11. ↑ Marian Biskup, Trzynastoletnia wojna z Zakonem Krzyżackim, 1454—1466, Warszawa, Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej, 1967, s. 682, 694.
  12. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. III, Ziemie Ruskie, Zeszyt 2 Urzędnicy województwa Bełskiego i ziemi Chełmskiej XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Henryk Gmiterek i Ryszard Szczygiel; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 194.
  13. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. III, Ziemie Ruskie, Zeszyt 2 Urzędnicy województwa Bełskiego i ziemi Chełmskiej XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Henryk Gmiterek i Ryszard Szczygiel; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 178.
  14. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV, Urzędnicy małopolscy XII—XV wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Janusz Kurtyka [et al]; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1990, s. 218.
  15. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. III, Ziemie Ruskie, Zeszyt 2 Urzędnicy województwa Bełskiego i ziemi Chełmskiej XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Henryk Gmiterek i Ryszard Szczygiel; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 62.
  16. ↑ Ludwik Kolankowski, Polska Jagiellonów. Dzieje polityczne, Lwów, Księgarnia Gubrynowicz Syn, 1936, s. 118—119.
  17. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al]; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 85.
  18. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. III, Ziemie Ruskie, Zeszyt 2 Urzędnicy województwa Bełskiego i ziemi Chełmskiej XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Henryk Gmiterek i Ryszard Szczygiel; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 108.
  19. ↑ Wesele w Landshut. Nieszczęśliwa polska królewna i Niemiec, który ją porzucił. DoRzeczy.pl.
  20. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al]; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 123.
  21. ↑ Bożena Czwojdrak, Rogowscy herbu Działosza — podskarbowie królewscy: studium z dziejów możnowładztwa w drugiej połowie XIV i w XV wieku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2002, s. 104.
  22. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. III, Ziemie Ruskie, Zeszyt 2 Urzędnicy województwa Bełskiego i ziemi Chełmskiej XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Henryk Gmiterek i Ryszard Szczygiel; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 96.
  23. ↑ Maria Marzena Kozar, Starostowie grabowieccy okresu jagiellońskiego — studium prozopograficzne. Архів оригіналу за 8 серпня 2014. Процитовано 9 вересня 2024.
  24. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV, Urzędnicy małopolscy XII—XV wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Janusz Kurtyka [et al]; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1990, s. 181.
  25. ↑ Dokumenty polskie z archiwów dawnego Królestwa Węgier. T. 3, (Dokumenty z lat 1481—1500) / wydał i oprac. Stanisław A. Sroka, Kraków, Towarzystwo Naukowe «Societas Vistulana», 2003, s. 107.
  26. ↑ Herbarz polski Kaspra Niesieckiego S. J.: powiększony dodatkami z późniejszych autorów, rękopismów, dowodów urzędowych i wydany przez Jana Nepomucena Bobrowicza, T. 4 : [E-J], Lipsk, Nakładem i drukiem Breitkopfa i Haertla, 1839, s. 457.
  27. ↑ Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom XII, Warszawa, 1892, s. 737
  28. ↑ Województwo lubelskie w 15 tomach "Słownika geograficznego Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich" Filipa Sulimierskiego, Bronisława Chlebowskiego, Władysława Walewskiego 1880-1904 / oprac. Władysław Sakławski, Lublin, Polskie Towarzystwo Geograficzne Oddział Lubelski ; Zakład Kartografii Instytutu Nauk o Ziemi UMCS, 1974, s. 649. Biblioteka Multimedialna Teatrnn.pl.
  29. ↑ R. Szczygieł, Lokacje miast w Polsce w XVI wieku, Lublin 1989, s.17.
  30. ↑ а б Adam Boniecki, Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich, T. 8: Humańscy — Jelonek, Warszawa, Skład główny Gebethner i Wolff, 1905, s. 288.
  31. ↑ Maria Stankowa, Z dziejów powiatu grabowieckiego, [w:] Biuletyn Towarzystwa Regionalnego Hrubieszowskiego, Nr. 8, 1970, z.1, s. 25.
  32. ↑ Maria Stankowa, Z dziejów powiatu grabowieckiego, [w:] Biuletyn Towarzystwa Regionalnego Hrubieszowskiego, Nr. 8, 1970, z.1, s. 12.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Dokumenty polskie z archiwów dawnego Królestwa Węgier. T. 3, (Dokumenty z lat 1481—1500) / wydał i oprac. Stanisław A. Sroka, Kraków, Towarzystwo Naukowe «Societas Vistulana», 2003.
  • Karol Górski, Jasieński Paweł (zm. 1485), [w:] Polski słownik biograficzny T. 11: Jarosław, książę śląski, biskup wrocławski — Kapliński Seweryn, Wrocław, Zakład Narodowy im. Ossolińskich — Wydawawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1964—1965, s. 32)
  • Ludwik Kolankowski, Polska Jagiellonów. Dzieje polityczne, Lwów, Księgarnia Gubrynowicz Syn, 1936.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Павел_Ясєнський&oldid=43628497