Мікоян Степан Анастасович
Мікоян Степан Анастасович | |
---|---|
Народження | 12 липня 1922[1] Тифліс, Грузинська РСР, ЗСФСР |
Смерть | 24 березня 2017 (94 роки) Москва, Росія |
Поховання | Новодівичий цвинтар |
Країна | СРСР Росія |
Приналежність | СРСР |
Рід військ | ВПС |
Освіта | Качинське вище військове авіаційне училище льотчиків (3 вересня 1941)[1] і Військово-повітряна інженерна академія імені Миколи Жуковського (1951)[1] |
Роки служби | 1940 — 1992 |
Партія | ВКП(б)[1] |
Звання | генерал-лейтенант |
Війни / битви | німецько-радянська війна[1] |
Нагороди | |
Мікоян Степан Анастасович у Вікісховищі |
Степан Анастасович Мікоян (вірм. Ստեփան Միկոյան; 12 липня 1922, Тифліс, Грузинська РСР, Закавказька СФРР — 24 березня 2017, Москва, Росія[2]) — радянський льотчик-випробувач, Герой Радянського Союзу (1975). Генерал-лейтенант авіації (7.05.1980). Заслужений льотчик-випробувач СРСР (10.12.1963). Кандидат технічних наук (1978). Старший син партійного та державного діяча Анастаса Івановича Мікояна.
Народився 1922 року в Тифлісі (нині Тбілісі, Грузія). Вірменин. У шкільні роки серйозно займався кінним спортом та автосправою. Закінчив 10 класів школи у 1940 році.
З серпня 1940 року перебував у лавах Червоної армії, разом зі своїм другом Тимуром Фрунзе вступив до Качинської військової авіаційної школи пілотів імені А. Ф. М'ясникова в Криму в серпні 1940 року. Закінчив її 3 вересня 1941 року в місті Красний Кут Саратовської області, куди евакуювали училище після початку німецько-радянської війни. У тому ж році у 8-му запасному авіаційному полку він перевчився на винищувач Як-1 (полк дислокувався на аеродромі Багай-Барановка[3].
У грудні 1941 року зарахований до 11-го винищувального авіаполку, який обороняв Москву (6-й винищувальний авіаційний корпус ППО, Московський корпусний район ППО)[4].
16 січня 1942 року при здійсненні свого 11-го бойового вильоту Степан Мікоян був помилково збитий радянським льотчиком Михайлом Родіоновим. Йому вдалося посадити палаючу машину, після цього він потрапив у медсанбат із опіком 3-го ступеня рук, обличчя, лівої ноги та колінного суглоба правої ноги. Лікувався у шпиталі в Москві[5].
У серпні 1942 року отримав призначення в 434-й винищувальний авіаційний полк, з яким у вересні прибув на Сталінградський фронт. Там воював до початку жовтня 1942 року, коли полк через важкі втрати вивели в тил на переформування. У листопаді 1942 року капітан Степан Мікоян нагороджений орденом Червоного Прапора за 14 бойових вильотів у грудні 1941 року — січні та у вересні 1942 року, 3 повітряних бої та 6 збитих літаків противника у групі[6]. Член ВКП(б) з 1943 року.
Після загибелі брата Володимира Степана Мікояна перевели з фронтової авіації до військ ППО, з 1943 року він служив у 12-му гвардійському винищувальному авіаційному полку ППО. У серпні 1944 року командир ланки гвардії капітан Степан Мікоян нагороджений орденом Червоної Зірки за виконання 7 вильотів на супровід особливо важливих вильотів та літерних поїздів Новікова, Жукова, Воронова, Мерецькова, Попова[7].
У червні 1945 року одружився з Елеонорою Лозовською, донькою льотчика-випробувача Петра Івановича Лозовського, який загинув 1932 року.
З 1945 по 1951 роки — слухач інженерного факультету Військово-повітряної інженерної академії імені професора М. Є. Жуковського. Після закінчення працював у Науково-випробувальному інституті ВПС: льотчик-випробувач, провідний інженер, з 1957 року — заступник начальника 1-го відділу з льотної частини, з 1958 року — помічник начальника інституту з комплексів перехоплення, з 1959 року — начальник 1-го управління, з грудня 1964 року — заступник начальника ДПІК ВВС.
Протягом 23 років випробовував бойові літаки винищувальних ОКБ Мікояна, Сухого та Яковлєва. За роки випробувальної роботи брав участь у випробуваннях літаків: Ла-15, МіГ-15, УТІ МіГ-15, МіГ-17, МіГ-19П, МіГ-21, МіГ-23, МіГ-25, МіГ-27, Су-15, Су-24, Як-27Р. Освоїв 102 типи літальних апаратів, мав наліт близько 3500 годин. Йому було присвоєно звання «Заслужений льотчик-випробувач СРСР».
3 квітня 1975 року за проведення державних випробувань МіГ-25 удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
Коли за станом здоров'я його відсторонили від польотів на реактивних літаках, перейшов на роботу в оборонну промисловість. З квітня 1978 року обіймав посаду заступника головного конструктора московського НВО «Блискавка» з льотних випробувань. У космічному польоті «Бурана» відповідав за управління кораблем на ділянці зниження та посадки.
З 1992 року у відставці. 17 грудня 2012 року розпорядженням Уряду Російської Федерації № 2406-р Степану Мікояну було присуджено премію за значний внесок у розвиток Військово-повітряних сил у галузі випробування та дослідження озброєння, військової та спеціальної техніки Військово-повітряних сил, які сприяли прогресу вітчизняної авіації та засобів протиповітряної оборони[8].
У двох фільмах «Битва за Москву» та «Сталінград» зіграв свого батька, Анастаса Івановича Мікояна.
Урна з прахом похована на Новодівичому цвинтарі у сімейному похованні.
- Дружина — Мікоян (Лозовська) Елеонора Петрівна (1922—2009), журналістка, філолог
- Син — Мікоян Володимир Степанович (нар. 1946), біофізик
- Донька — Мікоян Ашхен Степанівна (нар. 1949), філолог, кандидат філологічних наук, доцент кафедри англійського мовознавства філологічного факультету Московського державного університету імені М. В. Ломоносова
- Син — Мікоян Олександр Степанович (нар. 1952), музикант, автогонщик
- Онуки:
- Александр (род. 1972), математик
- Юлия (род. 1972), историк
- Дмитрий (род. 1976)
- Кирилл (род. 1995)
- Антон (род. 1996)
- Правнучка Олександра (нар. 1992)
- Герой Радянського Союзу (3.04.1975)
- орден Леніна (3.04.1975)
- орден Червоного Прапора (23.11.1942)[6]
- орден Вітчизняної війни І ступеня (11.03.1985)
- чотири ордени Червоної Зірки (22.8.1944[7], 30.12.1956, 29.04.1957, 24.11.1966)
- медаль «За бойові заслуги» (15.11.1950)
- медаль «За оборону Москви» (1942)[9][10]
- медаль «За оборону Сталінграда» (1944)
- медаль "За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 гг. "
- інші медалі
- почесний член Общества лётчиков-испытателей[en].
- звання "Почесний громадянин міста Ахтубінськ Астраханської області " (2010)[11]
- почесне звання «Заслужений льотчик-випробувач СРСР» (10.12.1963)
- військове звання: Генерал-лейтенант авіації
- лауреат премії Уряду Російської Федерації за значний внесок у розвиток Військово-повітряних сил (17 грудня 2012) — за випробування та дослідження озброєння, військової та спеціальної техніки Військово-повітряних сил, які сприяли прогресу вітчизняної авіації та засобів протиповітряної оборони[12]
- 1985 — Битва за Москву — Анастас Мікоян
- 1987 — Сенс життя
- 1989 — Сталінград — Анастас Мікоян
- 2007 — Старий та небо
- Практична аеродинаміка маневрених літаків: Підручник для льотного складу (у співавт.) / За загальною редакцією д. т. н. М. М. Лисенкосо. — М..: Воєніздат, 1977.
- Мікоян С. А., Корбут А. Г. Захід на посадку по приладах. — М..: Воєніздат, 1979.
- Спогади льотчика-випробувача. — М., 2002. — ISBN 5-93848-006-х
- Мікоян С. А. [militera.lib.ru/memo/russian/mikoyan_sa/index.html Ми — діти війни]. — М..: Яуза, Ексмо, 2006. — ISBN 5-699-18874-6.
- ↑ а б в г д Հայկական սովետական հանրագիտարան — Երևան: 1981. — Т. 7. — С. 542–543.
- ↑ Умер лётчик-испытатель и последний из сыновей Анастаса Микояна Lenta.ru. Архів оригіналу за 25 березня 2017. Процитовано 24 березня 2017.
- ↑ Торубаров В. Испытатель. // Авиация и космонавтика. — 2022. — № 7. — С. 2—4.
- ↑ Торубаров В. Испытатель. // Авиация и космонавтика. — 2022. — № 7. — С. 4.
- ↑ Торубаров В. Испытатель. // Авиация и космонавтика. — 2022. — № 7. — С. 4—5.
- ↑ а б Память народа :: Документ о награде :: Микоян Степан Анастасович, Орден Красного Знамени. pamyat-naroda.ru. Процитовано 24 липня 2016.
- ↑ а б Память народа :: Документ о награде :: Микоян Степан Анастасович, Орден Красной Звезды. pamyat-naroda.ru. Архів оригіналу за 17 серпня 2016. Процитовано 24 липня 2016.
- ↑ Распоряжение Правительства Российской Федерации от 17 декабря 2012 г. № 2406-р. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 12 лютого 2022.
- ↑ Память народа :: Документ о награде :: Микоян Степан Анастасович, Медаль «За оборону Москвы». pamyat-naroda.ru. Архів оригіналу за 17 серпня 2016. Процитовано 24 липня 2016.
- ↑ Память народа :: Документ о награде :: Микоян Степан Анастасович, Медаль «За оборону Москвы». pamyat-naroda.ru. Архів оригіналу за 16 серпня 2016. Процитовано 24 липня 2016.
- ↑ Двадцать первое заседание совета МО «Город Ахтубинск»[недоступне посилання з Июль 2018]
- ↑ Распоряжение Правительства РФ от 17 декабря 2012 года № 2406-р «О присуждении в 2012 году премий Правительства Российской Федерации за значительный вклад в развитие Военно-воздушных сил». Архів оригіналу за 22 жовтня 2019. Процитовано 25 січня 2020.
- Симонов А. А. Заслуженные испытатели СССР. — М. : Авиамир, 2009. — С. 134—135. — ISBN 978-5-904399-05-4.
- Казарян А. В. Война, люди, судьбы. — Кн. IV. — Ер., 1984.
- Мікоян Степан Анастасович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
- С. А. Мікоян на сайте www.biograph.ru
- Некролог в газеті «Красная звезда»
- Народились 12 липня
- Народились 1922
- Померли 24 березня
- Померли 2017
- Померли в Москві
- Поховані на Новодівичому цвинтарі в Москві
- Випускники Качинського вищого військового авіаційного училища льотчиків
- Випускники Військово-повітряної інженерної академії імені Жуковського
- Члени КПРС
- Герої Радянського Союзу
- Кавалери ордена Леніна
- Кавалери ордена Червоного Прапора
- Кавалери ордена Вітчизняної війни I ступеня
- Кавалери ордена Червоної Зірки
- Нагороджені медаллю Жукова
- Нагороджені медаллю «За бойові заслуги»
- Нагороджені медаллю «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- Нагороджені медаллю «60 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- Нагороджені медаллю «65 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- Нагороджені медаллю «70 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- Нагороджені медаллю «У пам'ять 850-річчя Москви»
- Нагороджені медаллю «За оборону Москви»
- Нагороджені медаллю «За оборону Сталінграда»
- Нагороджені медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- Нагороджені медаллю «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- Нагороджені медаллю «Ветеран праці»
- Нагороджені медаллю «Ветеран Збройних сил СРСР»
- Нагороджені медаллю «За освоєння цілинних земель»
- Заслужені льотчики-випробувачі СРСР
- Семья Анастаса Микояна
- Радянські льотчики Другої світової війни
- Кандидати технічних наук
- Нагороджені медаллю «За бездоганну службу» 1 ступеня
- Нагороджені медаллю «70 років Збройних Сил СРСР»
- Нагороджені медаллю «Тридцять років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- Нагороджені медаллю «Двадцять років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- Нагороджені медаллю «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна»
- Генерал-лейтенанти авіації (СРСР)
- Уродженці Тбілісі