Маргарет (принцеса Великої Британії)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Принцеса Маргарет Роуз
англ. Princess Margaret
Файл:Coat of Arms of Margaret, Countess of Snowdon.svg, Arms of Margaret, Countess of Snowdon (Scotland).svg
Графиня Сноудонська
 
Ім'я при народженні: англ. Princess Margaret Rose of York
валл. Y Dywysoges Margaret Rose of York
Народження: 21 серпня 1930(1930-08-21)[1][2][…]
Замок Глеміс
Смерть: 9 лютого 2002(2002-02-09)[1][2][…] (71 рік)
Вестмінстер, Лондон, Велика Британія Велика Британія
Причина смерті: інсульт
Поховання: Меморіальна каплиця короля Георга VI[4][5]
Країна: Велика Британія
Релігія: Англіканська церква
Рід: Віндзорська династія
Батько: Георг VI[5][6]
Мати: Єлизавета Боуз-Лайон[5][6]
Шлюб: Ентоні Армстронг Джонс, 1-й граф Сноудон[5][6]
Діти: Девід Армстронг Джонс, 2-й граф Сноудон[5][6][7] і Сара Чатто[7][5][6]
Нагороди:

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Принцеса Маргарет Роуз, графиня Сноудонська, CI, GCVO, GCStJ, CD (англ. Margaret Rose; 21 серпня 1930 — 9 лютого 2002) — молодша дочка короля Георга VI та королеви Єлизавети. Молодша ​​сестра королеви Єлизавети II. Починаючи з 1950-х, стала однією з найвідоміших світських левиць та мішеней преси за нетиповий для королівської родини стиль життя: прозвана «бунтівною принцесою», завсідниця лондонських клубів охоче з'являлася в середовищі рокерів зі склянкою спиртного і довгим мундштуком в руці, а її розлучення стало скандалом.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Принцеса Маргарет народилася 21 серпня 1930 року в замку Глеміс (Glamis) у Шотландії. Вона була молодшою ​​дочкою Георга VI і Єлизавети Боуз-Лайонб на той час герцога і герцогині Йоркських. Принцесу охрестили в каплиці Букінгемського палацу. Її хрещеним батьком став старший брат її батька — майбутній Едуард VIII, а хрещеною матір'ю — Інгрід, уроджена Принцеса Швеції, згодом — королева Данії. Протягом усього дитинства принцесу Маргарет виховували сестра, з якою вона проводила більшість часу, і її наставники.

Її життя змінилося в шість років, коли 1936 року її дядько, Едуард VIII, зрікся престолу, і батько Маргарет зійшов на британський престол. Сестра Маргарет стала спадкоємицею, а Маргарет була другою в черзі на трон. Її позиція в лінії спадкоємства зменшилася протягом наступних десятиліть, коли народилися діти та онуки Єлизавети.

Під час Другої світової війни сестри залишилися у Віндзорському замку, попри численні бомбардування Лондона і незважаючи на пропозиції евакуювати їх до Канади. У воєнні роки Маргарет була надто молодою для виконання офіційних обов'язків і продовжила навчання, їй було дев'ять років, коли почалася війна, і виповнилося п'ятнадцять відразу після закінчення військових дій.

Починаючи з 1950-х, Маргарет стала однією з найвідоміших світських левиць, прославившись своїм гламурним способом життя та відомими романами. Найвідомішим є те, що на початку 1950-х вона закохалася в капітана Пітера Таунсенда. У 1952 році її батько помер, сестра стала королевою і Таунсенд розлучився з дружиною. Він зробив пропозицію Маргарет на початку наступного року. Багато хто в уряді вважали, що він був би невідповідним чоловіком для 22-річної сестри королеви, і архієпископ Кентерберійський відмовився схвалити її шлюб з розлученцем. Щоб одружитися з ним, принцеса Маргарет мусила була б, відповідно до правил королівського двору, досягти 25 років, відмовитися від свого королівського титулу і від витрат на своє утримання. Після кількох років роману Маргарет відмовилася від своїх планів з Таунсендом, публічно повідомила про свій розрив з ним, «зважаючи на обов'язки щодо своєї країни».

Маргарет належала до лондонської еліти й стала ціллю папараці того часу. Її помічали у товаристві Джона Тернера, який згодом став прем'єр-міністром Канади.

6 травня 1960 року Маргарет Роуз пошлюбила фотографа, нащадка дрібного валлійського дворянського роду, Ентоні Армстронга-Джонса, якому королева дала титул графа Сноудонського і віконта Лінлі. У шлюбі народила двох дітей:

1978 року граф і графиня Сноудонські розлучилися через роман принцеси Маргарет з баронетом Родді Ллевелліном.

Маргарет Роуз була неоднозначною членкинею британської королівської родини. Її розлучення викликало багато негативного розголосу, а її приватне життя багато років було предметом спекуляцій ЗМІ та королівських спостерігачів. Її прозвали «бунтівною принцесою» через її скандальну поведінку: вона стала завсідницею лондонських клубів і охоче з'являлася в середовищі рокерів, зі склянкою спиртного і довгим мундштуком в руці.

Здоров'я

[ред. | ред. код]
Маргарет у подальшому житті

Все життя Маргарет Роуз було затьмарене хворобою та інвалідністю.[8] Вона почала курити сигарети в ранньому підлітковому віці і продовжувала багато років.[9] У 1970-х вона пережила нервовий зрив і лікувалася від депресії у Марка Коллінза, психіатра з клініки Пріорі. Пізніше вона страждала від мігрені, ларингіту та бронхіту.[10]

Починаючи з 1980-х її здоров'я значно погіршилося. Преса заявляла, що вона курить до 60 сигарет на день і захоплюється джином. 5 січня 1985 року їй видалили частину лівої легені; операція проводила паралелі з операцією її батька 34 роки тому. У 1991 році вона кинула палити, хоча продовжувала пити.

У січні 1993 року принцеса потрапила до лікарні через пневмонію. Вона пережила легкий інсульт 23 лютого 1998 року у своєму будинку відпочинку на Мустіку[11]. На початку наступного року вона отримала серйозні опіки на ногах під час нещасного випадку у ванній кімнаті, що вплинуло на її рухливість, оскільки вона потребувала підтримки під час ходьби та іноді користувалася інвалідним візком. Її госпіталізували 10 січня 2001 року через втрату апетиту та проблеми з ковтанням після чергового інсульту[12][13]. До березня 2001 року інсульти призвели до часткового порушення зору та паралічу лівого боку.

Принцеса Маргарет померла в лікарні короля Едуарда VII у Лондоні о 6:30 (GMT) 9 лютого 2002 року у віці 71 року, через день після четвертого інсульту, який супроводжувався серцевими проблемами та через три дні після 50-річчя смерті батька.[14] Старший син її сестри, Чарльз, тоді принц Уельський, віддав данину пам'яті своїй тітці в телетрансляції. Британські політики та іноземні лідери також надіслали свої співчуття. Після її смерті в церкві Святої Марії Магдалини та замку Глеміс відбулися приватні панахиди.

Труну Маргарет, завішану її особистим штандартом, перевезли з Кенсінгтонського палацу до Сент-Джеймського палацу перед її похоронами[15]. Похорони відбулися 15 лютого 2002 року, у 50-ту річницю похорону її батька. Відповідно до її побажань, церемонія була приватною службою в каплиці Святого Георгія Віндзорського замку для родини та друзів. На відміну від більшості інших членів королівської родини, принцеса Маргарет була кремована в крематорії Слау[16]. Її прах було поміщено в Королівському сховищі в каплиці Святого Георгія, а потім перенесено до могили її батьків, короля Георга VI і королеви-матері Єлизавети (яка померла через сім тижнів після Маргарет), у меморіальній каплиці короля Георга VI через два місяці. Державна меморіальна служба відбулася у Вестмінстерському абатстві 19 квітня 2002 року. Інша меморіальна служба з нагоди 10-ї річниці смерті принцеси Маргарет і королеви-матері відбулася 30 березня 2012 року в Каплиці Святого Георгія Віндзорського замку, де були присутні королева та інші члени королівської родини[17].

Громадське життя

[ред. | ред. код]

Серед перших офіційних зобов'язань принцеси Маргарет Роуз був спуск на воду океанського лайнера Edinburgh Castle у Белфасті в 1947 році.[18]  Згодом вона вирушила в численні тури різними місцями; у своєму першому великому турі вона приєдналася до батьків і сестри в турі Південною Африкою в 1947 році. Її тур на борту Британії до британських колоній у Карибському басейні в 1955 році викликав сенсацію у Вест-Індії, і каліпсос був присвячений їй.  Коли колонії Британської Співдружності націй прагнули стати державою, принцеса Маргарет Роуз представляла корону на церемоніях незалежності на Ямайці в 1962 році та Тувалу та Домініка в 1978 році. Її візит до Тувалу був перерваний через хворобу, яка, можливо, була вірусною пневмонією, і її доправили до Австралії для одужання. Інші закордонні тури включали Східну Африку та Маврикій у 1956, США у 1965, Японію у 1969 та 1979, США та Канаду у 1974, Австралію у 1975, Філіппіни — 1980, Свазіленд — 1981, Китай — 1987.

У серпні 1979 року Луїс Маунтбаттен, 1-й граф Маунтбаттен з Бірми, і члени його родини були вбиті бомбою, закладеною Тимчасовою ірландською республіканською армією. Того жовтня, під час благодійного туру США від імені Королівського оперного театру, принцеса Маргарет Роуз сиділа на обіді в Чикаго з оглядачем Аброю Андерсон і меркою Джейн Бірн. Маргарет сказала їм, що королівська родина була зворушена численними листами співчуття з Ірландії. Наступного дня конкурент Андерсона Ірв Купчінет опублікував заяву про те, що нібито принцеса Маргарет називала ірландців «свинями». Маргарет, Андерсон і Бірн негайно відмовили, але шкоди вже було завдано. Решта туру викликала демонстрації, а охорона принцеси Маргарет була подвоєна перед лицем фізичних загроз.

Остання публічна поява Маргарет Роуз була на святкуванні 101-го дня народження її матері в серпні 2001 року, а також на святкуванні 100-річчя її тітки, принцеси Аліси, герцогині Глостерської, у грудні того ж року.

Спадщина

[ред. | ред. код]

Мода і стиль

[ред. | ред. код]

За життя принцесу Маргарет вважали іконою моди[19][20][21]. Її погляди в моді отримала прізвисько «Погляд Маргарет»[22]. Принцеса, яку називають «королівською бунтаркою», створила свій стиль на відміну від первісного та позачасового стилю своєї сестри, використовуючи модні модні аксесуари, такі як яскраві кольорові хустки та гламурні сонцезахисні окуляри[19][23][24]. Маргарет налагодила тісні стосунки з ательє Крістіана Діора, носила його дизайни протягом усього свого життя та стала однією з його найвідоміших клієнток. У 1950 році він розробив сукню кремового кольору, яку вона одягла на свій 21-й день народження, вона була названа знаковою частиною історії моди[25][26]. Протягом десятиліття принцеса була відома тим, що носила сукні з квітковим принтом, бальні сукні яскравих відтінків і розкішні тканини, прикрашені діамантами, перлами та хутряними палантинами. Британський Vogue писав, що стиль Маргарет «розвивався» в середині 60-х років, коли вона фотографувалася разом із такими знаменитостями, як The Beatles, Френк Сінатра та Софі Лорен[27]. Принцеса Маргарет також була відома своїми «розкішними» капелюхами та головними уборами, включно з капелюхом з канаркового пір'я, який носили під час візиту на Ямайку в 1962 році, і капелюхом-дотом з павиного пір'я на Royal Ascot 1973 року[24].

У квітні 2007 року в Кенсінгтонському палаці відкрилася виставка під назвою Princess Line — The Fashion Legacy of Princess Margaret, яка демонструвала сучасну моду від британських дизайнерів, таких як Вів'єн Вествуд, натхненну спадщиною стилю принцеси Маргарет.

У популярній культурі

[ред. | ред. код]

Серед акторок, які зіграли роль принцеси Маргарет Роуз, Люсі Коху[en] («Сестра королеви»[en]), Кеті Мак-Грат («Королева»[en]), Рамона Маркес[en] («Король говорить!»), Бел Паулі («Королівська ніч»), Олівія Бенджамін («Батько Браун»), Ванесса Кірбі, Гелена Бонем Картер і Леслі Менвілл[en], які зобразили різні етапи життя Маргарет під час серіалу «Корона» з 2016 року по теперішній час.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Іноземні нагороди

[ред. | ред. код]

Генеалогічне древо Маргарет Роуз

[ред. | ред. код]
Ця стаття потребує упорядкування для відповідності стандартам якості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.
Предки 1. Маргарет Роуз, принцеси Великої Британії
2. Батько:
Георг VI 		4. Дід:
Георг V 		8. Прадід:
Едуард VII, король Великої Британії
9. Прабабуся:
Олександра Данська
5. Бабуся:
Марія Текська 		10. Прадід по жіночій лінії:
Франц Текський
11. Прабабуся по жіночій лінії:
Марія Аделаїда Кембриджська
3. Мати:
Єлизавета Боуз-Лайон 		6. Дід по жіночій лінії:
Клод Джордж Боуз-Лайон 		12. Прадід по жіночій лінії:
Клод Боуз-Лайон
13. Прабабуся по жіночій лінії:
Франсіс Дора Сміт
7. Бабуся по жіночій лінії:
Сесілія Ніна Кавендіш-Бентинк 		14. Прадід по жіночій лінії:
Чарльз Вільям Кавендіш-Бентинк
15. Прабабуся по жіночій лінії:
Каролайн Луїза Барнабі

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. ↑ а б Find a Grave — 1996.
  3. ↑ а б Filmportal.de — 2005.
  4. ↑ https://web.archive.org/web/20080210110244/http://www.stgeorges-windsor.org/history/hist_burials_date.asp
  5. ↑ а б в г д е https://www.royal.uk/princess-margaret
  6. ↑ а б в г д Kindred Britain
  7. ↑ а б Lundy D. R. The Peerage
  8. ↑ Princess's history of ill health (брит.). 9 лютого 2002. Процитовано 16 листопада 2022.
  9. ↑ WalesOnline (9 лютого 2002). Princess Margaret: smoking. WalesOnline (англ.). Процитовано 16 листопада 2022.
  10. ↑ Her failing health (брит.). 9 лютого 2002. Процитовано 16 листопада 2022.
  11. ↑ agencies, Staff and (9 лютого 2002). A lifetime dogged by ill-health. the Guardian (англ.). Процитовано 16 листопада 2022.
  12. ↑ Princess Margaret: The medical care (брит.). 11 січня 2001. Процитовано 16 листопада 2022.
  13. ↑ Charles visits Princess Margaret (брит.). 15 січня 2001. Процитовано 16 листопада 2022.
  14. ↑ Scots sorrow at death of princess (брит.). 9 лютого 2002. Процитовано 16 листопада 2022.
  15. ↑ Princess to be cremated (брит.). 12 лютого 2002. Процитовано 16 листопада 2022.
  16. ↑ Bell tolls for Margaret's final journey. www.telegraph.co.uk. Процитовано 16 листопада 2022.
  17. ↑ Tributes to Queen Mother and Princess Margaret at Windsor memorial. BBC News (брит.). 30 березня 2012. Процитовано 16 листопада 2022.
  18. ↑ Princess Margaret and Northern Ireland (брит.). 9 лютого 2002. Процитовано 16 листопада 2022.
  19. ↑ а б Princess Margaret's Greatest Fashion Moments Through the Years. Harper's BAZAAR (амер.). 8 листопада 2019. Процитовано 10 листопада 2023.
  20. ↑ Princess Margaret: We Take A Look At The Forgotten Royal Style Icon’s Wardrobe. Grazia (англ.). 12 вересня 2014. Процитовано 10 листопада 2023.
  21. ↑ а б Supplement to the London Gazette, 6 June 1947. Архів оригіналу за 30 травня 2013. Процитовано 9 квітня 2016.
  22. ↑ Princess Margaret Was A Fashion Icon And These Outfits Prove It. Marie Claire (en-us) . 29 грудня 2019. Процитовано 10 листопада 2023.
  23. ↑ Princess Margaret's Style Evolution, From Peak Princess To Style Icon. HuffPost (англ.). 17 листопада 2019. Процитовано 10 листопада 2023.
  24. ↑ а б published, Penny Goldstone (20 квітня 2020). A look back at Princess Margaret's most daring looks. Marie Claire UK (англ.). Процитовано 10 листопада 2023.
  25. ↑ Magazine, Smithsonian; Katz, Brigit. Princess Margaret’s Iconic 21st Birthday Dress Goes on Display. Smithsonian Magazine (англ.). Процитовано 10 листопада 2023.
  26. ↑ Hills, Megan C. (1 лютого 2019). Stories behind six legendary looks from the Dior V&A exhibition. Evening Standard (англ.). Процитовано 10 листопада 2023.
  27. ↑ Nast, Condé (17 листопада 2019). Princess Margaret’s Royal Style In 22 Divine Vintage Photos. British Vogue (брит.). Процитовано 10 листопада 2023.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Маргарет_(принцеса_Великої_Британії)&oldid=43274451