Кисилин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Киселин)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Кисилин
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Волинська область
Район Володимирський район
Тер. громада Затурцівська сільська громада
Код КАТОТТГ UA07020030120034244
Основні дані
Засноване 1451
Населення 331
Площа 110 км²
Густота населення 3,01 осіб/км²
Поштовий індекс 45514
Телефонний код +380 3374
Географічні дані
Географічні координати 50°51′44″ пн. ш. 24°48′56″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря 		205 м
Водойми Стохід
Місцева влада
Адреса ради 45514, Волинська обл., Локачинський р-н, с. Кисилин
Карта
Кисилин. Карта розташування: Україна
Кисилин
Кисилин
Кисилин. Карта розташування: Волинська область
Кисилин
Кисилин
Мапа
Мапа

CMNS: Кисилин у Вікісховищі

Киси́лин — село в Україні, у Затурцівській сільській громаді Володимирського району Волинської області. Населення становить 331 особу.

Географія

[ред. | ред. код]

Село розташоване у східній частині Володимирського району на лівому березі річки Стоходу, за 22 км на північ від селища Локачі, за 9 км від шосе Луцьк — Володимир і приблизно за 46 км від обласного центру та залізничної станції Луцьк[1][2].

Герб

[ред. | ред. код]

Щит перетятий хвилястою нитяною балкою, перетятою синім і срібним, і розтятий. У першій зеленій частині розкрита срібна книга, у другій синій срібна геральдична лілія, третя червона. Щит вписаний в золотий декоративний картуш і увінчаний золотою сільською короною. Автор — І. Хамежук[3].

Історія

[ред. | ред. код]

На території села виявлено кам'яні вироби доби бронзи (2-ге тисячоліття до н. е.) і поховання в урні останніх століть до нашої ери[2].

В 1445—1451 роках великий князь Лев Свидригайло пожалував село Кисилин, з озером на річці Турії, маршалку земському Петру Ланевичу Кирдію Мильському, разом з селами Твердині, Вербаїв та ін. землями в Луцькому повіті[4]. 1545 року згадується як власність Петра Кирдія Мильського, старости пінського, що утримував дві городні в Луцькому замку а в 1570 р. податок з Кисилина платить вже його син, маршалок господарський, Олізар Кирдій Мильський який одружився з князівною Ганною Гольшанською Дубровицькою. В 1589 році з цього містечка внесено до державної скарбниці 3 флорини 22 гроші шосу, 3 флорини і 2 гроші від городників, 15 флоринів чопового за оренду.

Польський шляхтич Казімеж Лєдніцький, чоловік Ганни Монтовт, орендував у Олізара Кирдія Мильського його маєток в Кисилині[5].

В 1638 році шляхтич Юрій Чаплич-Шпанівський гербу Кердея надав у містечку притулок для вигнаних з Ракова «польських братів» (аріян, соцініян), а рідні брати Олександр та Андрій надали такий притулок у Березках Володимирського повіту. Волинська шляхта на Луцькому сеймику 1645 року протестувала проти рішення Люблінського трибуналу, за яким в Кисилині мали бути закриті аріянські (соцініянські) збір та школа, шляхтич-аріянин Юрій Чаплич-Шпановський мав заплатити Луцькій католицькій капітулі 500 злотих червоних, 500 — суду у Володимирі, всі провідники-аріяни мали бути видалені з міста.[6]

У 1638—1640 роках тут відбулися три социніанські з'їзди, на яких були присутніми до трьох тисяч осіб, серед яких — представники громад не лише зі всіх куточків Речі Посполитої, а й з інших країн.

Кисилин на мапі Зигмунда Герстмана

У книзі Олександра Цинкаловського «Стара Волинь і Волинське Полісся» подається інформація про історію даного населеного пункту у XVI — початку XX століть.

У кінці XVIII ст. дідичем містечка був Дмитро Ледуховський (У 1773 — войський, а з 1783 — стольник Волинський)[7] У 1773 році Дмитро отримав для міста привілей на ярмарки.[8]

Після третього поділу Речі Посполитої 1795 року, Кисилин увійшов до складу Російської імперії, ставши волосним центром Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. 1798—1799 рр. в містечку був розквартирований ескадрон французьких емігрантів-роялістів Дворянського драгунського полку герцога де Беррі корпусу принца Конде, який був на службі російського імператора Павла[9].

На кінець літа 1812 року, під час французько-російської війни, на правому березі ріки Стир (що виконувала функції демаркаційної лінії між протиборчими сторонами) розташовувалася російська 3-я Обсерваційна (спостережна) армія під командуванням генерала від кавалерії О. П. Тормасова із центром у місті Луцьк а на лівому березі стояв 7-й саксонський корпус графа Жана Реньє армії Наполеона, штаб якого перебував у містечку Кисилин, прикриваючи головну дорогу з Луцька через Володимир до Варшавського герцогства. 11 (23) вересня 1812 року через містечко з боями відступала польська Надбужанська дивізія генерала Антонія Амількара Косинського що прикривала праве крило саксонського корпусу і яка після поразки під Павловичами, відступила за ріку Буг[10][11].

Перша світова війна

[ред. | ред. код]
Палаючий Кисилин за спинами німецьких солдат 20 червня 1916 р.

В Першу світову війну, під час Луцького прориву, містечко Кисилин стало місцем зіткнення ударного угруповання 40-го російського корпусу 8-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта М. О. Кашталинського та контрудару німецького 10-го армійського корпусу генерал-лейтенанта барона В. фон Лютвіца. 4(17) — 7(20) червня 1916 року тут відбулись зустрічні запеклі бої 4-ї російської стрілецької дивізії генерал-майора А. І. Денікіна та 20-ї німецької піхотної дивізії Р. фон Шелера[12][13].

А. І. Денікін згадував: «В червні 1916 року біля Кисилина, під час жорстоких боїв, з'ясувалося, що з нами б'ється знаменита „Стальна“ германська дивізія. Чотири дні німці засипали нас тисячами снарядів, багато разів переходили в атаки які неодмінно відбивались. Одного разу перед їх позиціями з'явився плакат „Ваше російське залізо не гірше нашої германської сталі, та все ж ми вас розіб'ємо“. „А ну спробуй!“ — свідчила коротка відповідь моїх стрільців. 20 червня, після 42-ї атаки, „Стальну“ дивізію, внаслідок великих втрат відвели в резерв. Але і в наших полках, особливо в 14 і 16, залишалось по 300—400 людей»

12—13 вересня 1916 року над Кисилином відбувались повітряні бої[14][15].

Міжвоєнний період

[ред. | ред. код]

У період Другої речі Посполитої (1920–1939 роки) містечко було адміністративним центром ґміни Киселин, Горохівського повіту Волинського воєводства. Тут діяв осередок КПЗУ, очолюваний М. В. Коновалюком, і комсомольський осередок, керівником якого був П. Я. Базюк. Після радянської анексії західноукраїнських земель містечко було адміністративним центром Киселинського (Озютичівського) району.

Друга світова війна

[ред. | ред. код]

Під час нацистської окупації гітлерівці вивезли на каторжні роботи до Німеччини 24 чоловіка, розстріляли члена КПЗУ, першого голову колгоспу К. П. Базюка. Понад 10 жителів села були в лавах радянських партизан. Зокрема, Г. С. Зубченко і П. Я. Базюк були в загоні В. А. Бегми.

Кривава неділя — розстріл польського населення, скоєний 11 липня 1943 року в католицькому костелі, польськими історіографами традиційно покладається на підрозділи УПА. Відомо що українські мешканці Кисилина переховували вцілілих поранених та поховали вбитих[16]. ​20 жовтня 1943 р. засідка з 12 українських повстанців відкрила кулеметний вогонь по 80 поляках які прямували до Кисилина, у бою, з них вбито дванадцятеро. 24 жовтня на Кисилин напало 28 поляків та 6 німців, зав'язався бій з УПА. В результаті було вбито 13 поляків і 1 німця. Спільні акції на село, за участю німців і поляків, відбулися 10, 11 і 12 листопада 1943 р. Про загрозу нападу зі сторони поляків на Кисилин йдеться в наказі командира групи УПА «Турів» від 19 січня 1944 року[17].

13 липня 1944 року в 4.30 батальйони 72-ї та 214-ї піхотних дивізій вермахту, які оборонялись в районі Кисилина, почали відступ в західному напрямку, залишаючи після себе обширні мінні поля, дротяні загородження та потужні заслони які значно ускладнювали наступ Червоної армії. З 11.00, після чотиригодинного бою, в містечко увірвалась 8-ма рота, 3-го батальйону 889-го полку 197 стрілецької дивізії, наступ якої завершився захопленням міста Володимир-Волинський 20.07.44 р.[18][19].

Голокост

[ред. | ред. код]

1 листопада 1941 р. було створено гетто, де євреї зазнавали постійних знущань. Сюди привели і євреїв із навколишніх сіл Озютичі, Холопичі, Твердині, Береськ і Юхимівка. Приблизно 9 вересня 1942 р. до Кисилина прибули вантажівки із 30 німцями[20]. Вони вивезли бранців гетто — близько 500 євреїв Кисилина та навколишніх населених пунктів — за село й розстріляли їх. Також у цей час було вбито групу кочових ромів, місце їх поховання невідоме.

Окремим євреям удалося втекти раніше, вони переховувались у лісі або в знайомих селян, намагалися потрапити до партизанських загонів, однак зазнавали постійних переслідувань. Розгортання українсько-польського конфлікту в регіоні значно ускладнило виживання євреїв. Дуже небагатьом пощастило пережити німецьку окупацію. Кисилин утратив статус містечка, а його населення зазнало непоправних втрат і змін.

У 1991 р. на цьому місці було встановлено пам’ятник убитим, пізніше — дерев’яний хрест. Імовірно, більшість загиблих тут становили чоловіки від 14 до 60 років. У 2023 р. проєкт «Мережа пам’яті» за підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини розмістив тут інформаційну табличку, створену за ескізом архітектора Тараса Савки.

Повоєнний період

[ред. | ред. код]

За післявоєнні роки споруджено 87 житлових будинків.

У другій половині 1960-х років у Кисилині мешкало 462 особи. Кисилинській сільраді підпорядковувалися села Озютичі, Твердині. У селі була початкова школа, бібліотека, клуб. Кисилинський колгосп «Червона зірка» мав 2644 га землі, у тому числі 1536 га орної. Вирощувалися зернові, льон, цукрові буряки, картопля. Було розвинуте молочно-м'ясне тваринництво[2].

Після ліквідації Локачинського району 19 липня 2020 року село увійшло до Володимир-Волинського району[23].

Населення

[ред. | ред. код]
Зміни населення
Рік Населення Зміна
1906[24] 1556 —
1921[25] 458 −70.6%
1989[26] 302 −34.1%
2001[26] 330 +9.3%
Динаміка населення

Станом на 1906 рік у містечку був 131 двір та проживало 1556 осіб[24].

Станом на 10 вересня 1921 року в містечку Кисилин налічувалося 88 будинків (65 житлових і 23 інших) та 458 жителів, з них[25]:

  • 209 чоловіків та 249 жінок;
  • 267 православних, 94 юдеї, 91 римо-католик, 6 євангельських християн;
  • 244 українці, 94 євреї, 88 поляків, 6 німців і 26 осіб іншої національності.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 302 особи, з яких 140 чоловіків та 162 жінок[26].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 330 осіб[26].

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[26]:

Мова Відсоток
українська 99,07 %
російська 0,30 %

Пам'ятки архітектури

[ред. | ред. код]
Свято-Михайлівська церква
  • Свято-Михайлівська церква, побудована у 1777 році. Церква має оригінальну композицію. Це тринавна псевдобазиліка, що творить у плані прямокутник з видовженим бабинцем, коротким трансептом та чотиристоронньою апсидою з двома ризницями. Низькі бічні нави мають форму окремих ніш, що відкриваються всередину храму. Над схрещенням нав здіймається дворівнева вежа на широкій основі, увінчана декоративним шпилем. Фасад має багатий архітектурний декор. Церкву оточує мурована огорожа з брамою та масивною дзвіницею.
  • Монастир та костел кармелітів, побудований у 1720 році. У костелі Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії після 1945 р. розміщувався цех по переробці льону та коноплі, але після пожежі він не використовувався[27].. Храм являє собою тринефну базиліку, що творить у плані прямокутник з апсидою. Бічну стіну підтримує масивний контрфорс. В інтер'єрі збереглися фрагменти фресок XVII ст. До апсиди костелу примикає двоповерховий монастирський будинок, який після 1832 року виконував роль парафіяльного будинку. Сьогодні весь комплекс являє собою руїну без дахів[28].

Соціальна інфраструктура

[ред. | ред. код]
  • ЗОШ І-ІІ ступенів
  • Дитячий садок
  • Будинок культури
  • Бібліотека
  • Лікарська амбулаторія
  • Відділення зв'язку
  • 3 торговельні заклади

Населений пункт не газифіковано, дорога з твердим покриттям[29].

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Народилися

[ред. | ред. код]
  • Якуб Теодор Трембіцький (1643—1720) — один з найбільш відомих польських соцініанських поетів.

Дідичі

[ред. | ред. код]

Галерея

[ред. | ред. код]
  • Руїни костелу кармелітів та монастирського будинку
    Руїни костелу кармелітів та монастирського будинку
  • Вигляд на костел
    Вигляд на костел
  • Зруйнований костел
    Зруйнований костел
  • Всередині костелу
    Всередині костелу
  • Комплекс Михайлівської церкви (з дзвіницею, брамою та муром)
    Комплекс Михайлівської церкви (з дзвіницею, брамою та муром)
  • Дзвіниця Михайлівської церкви
    Дзвіниця Михайлівської церкви
  • Мур з брамою до Михайлівської церкви
    Мур з брамою до Михайлівської церкви
  • Пам'ятник землякам (біля сільради)
    Пам'ятник землякам (біля сільради)
  • Могила братська поляків (біля монастиря кармелітів)
    Могила братська поляків (біля монастиря кармелітів)
  • Меморіал жертвам Голокосту (на північний захід від села, у полі)
    Меморіал жертвам Голокосту (на північний захід від села, у полі)
  • Меморіал жертвам Голокосту (на північний захід від села, у полі)
    Меморіал жертвам Голокосту (на північний захід від села, у полі)
  • Могила братська 18 євреїв та 2 українців (за 0,1 км на схід від монастиря кармелітів)
    Могила братська 18 євреїв та 2 українців (за 0,1 км на схід від монастиря кармелітів)
  • Могила братська 36 радянських воїнів (за 1 км на схід від села, біля лісу та дороги до с. Студині)
    Могила братська 36 радянських воїнів (за 1 км на схід від села, біля лісу та дороги до с. Студині)
  • Могила воїнів періоду І світової війни (на кладовищі)
    Могила воїнів періоду І світової війни (на кладовищі)

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Карти Google. Архів оригіналу за 15 Травня 2013. Процитовано 24 Березня 2012.
  2. ↑ а б в Історія міст і сіл Української РСР. Волинська область.— К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 745 с.
  3. ↑ Українська геральдика
  4. ↑ Lietuvos Metrika. Knyga № 25. — 1387—1546. — Vilnius, 1998.— С.291
  5. ↑ Левицький О. Ганна Монтовт // На переломі. — К. : Україна, 1994. — С. 130. — ISBN 5-319-01070-2.
  6. ↑ Chodyński K. Czaplic Szpanowski Aleksander< h. Kierdeja (†ok. 1660) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1938. — T. IV/2, zeszyt 17. — S. 166. (пол.)
  7. ↑ а б Barącz S. Pamiętnik szlachetnego Ledochowskich domu [Архівовано 20 Січня 2015 у Wayback Machine.]. — Lwów, 1879. — 220 s. — S. 23. (пол.)
  8. ↑ Uruski Seweryn (1814-1890). Rodzina. Herbarz szlachty polskiej (пол) . Warszawa: Gebethner i Wolff. с. т.8, ст.320 (323). Архів оригіналу за 30 Листопада 2018. Процитовано 24 Квітня 2019. {{cite book}}: |pages= має зайвий текст (довідка)
  9. ↑ Корпус принца Конде в Российской империи (1798-1799 гг.). История России. statehistory.ru. Архів оригіналу за 8 Серпня 2021. Процитовано 6 серпня 2021.
  10. ↑ Хоміч Д. В. «Мала війна» на Волині в 1812 році // Історичні студії Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. — Луцьк: Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки, 2013. — Вип. 9 —10. — С. 36.
  11. ↑ Хомич Д. В. Завершающие бои на Волыни во время войны 1812 года Электронный ресурс [Архівовано 8 Серпня 2021 у Wayback Machine.] // История военного дела: исследования и источники. — 2015. — Т. VII. — С. 217, 221.
  12. ↑ О действиях 8-й Армии // РДВІА. Ф. 2067. Оп. 1. Спр. 320. Од. зб. 2492 (Срочное донесение за 07.06.1916. 8-я Армия, Каледин).(рос.)
  13. ↑ О действиях 8-й Армии // РДВІА. Ф. 2067. Оп. 1. Спр. 320 (Срочное донесение за 07.06.1916. 8-я Армия, генерал-лейтенант Каледин, генерал-майор Сухомлин).(рос.)
  14. ↑ О действиях 8-й Армии // РДВІА. Ф. 2067. Оп. 1. Спр. 322. Од. зб. 4769 (Срочное донесение за 13.09.1916. 8-я Армия, Стогов).(рос.)
  15. ↑ О действиях 8-й Армии // РДВІА. Ф. 2067. Оп. 1. Спр. 322. Од. зб. 4778 (Срочное донесение за 14.09.1916. 8-я Армия, Стогов).(рос.)
  16. ↑ Малімон Н. Чужі пам'ятники // День. — 2003.— 7 травня (№ 78).
  17. ↑ Борщик Я. В. Усні джерела до історії українсько-польських відносин на Волині під час Другої світової війни: типологія, інтерпретація, верифікація. Дис. … канд. іст. наук / Інститут історії України НАН України. — К., 2016. — 239 с.
  18. ↑ Бой 197 сд за овладение Владимир-Волынский / полковник Айвазов, подполковник Альтговзен / // ЦАМО. Ф. 236. Оп. 2673. Спр. 1241. Арк. 126 (Отчеты о боевых действиях. Дата создания документа: 20.07.1944 г.).(рос.)
  19. ↑ Боевой приказ штаба 197 сд / полковник Даниловский, подполковник Абашев / // ЦАМО. Ф. 1457. Оп. 0000001. Спр. 0016. Арк. 104 (Боевые приказы и распоряжения. № документа: 6/ОП, Дата создания документа: 23.05.1944 г.).(рос.)
  20. ↑ Project "Connecting Memory" (2023). Memorial Site to the Victims of the German Occupation in Kysylyn (укр.) (англ.).
  21. ↑ Реабілітовані історією. Волинська область. — Луцьк: Надстир'я, 2017. — (Науково-документальна серія книг «Реабілітовані історією»: у 27 т. / голов. редкол.: Смолій В. А. (голова) [та ін.]). Кн. 3 / [обл. редкол.: Мишковець С. Є. (голова) та ін.]. — 2017. — С. 233.
  22. ↑ Антонюк Я. Український визвольний рух у постатях керівників. Волинська та Брестська області (1930—1955) [Текст] / Ярослав Антонюк. — Львів ; Торонто: Літопис УПА, 2014. — 1069, [2] с. : іл. — (Літопис УПА. Бібліотека ; т. 13). — С. — 120, 176, 269, 338, 340, 418, 571, 619, 814. — ISBN 978-966-2105-56-8.
  23. ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  24. ↑ а б Список населенных мест Волынской губернии / Издание Волынского губернского статистического комитета. — Житомир : Волынская губернская типография, 1906. — 222 с. (рос.)
  25. ↑ а б Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej: Opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych. Т. Т. IX: Województwo Wołyńskie. Warszawa: Główny Urząd Statystyczny. 1923. с. 16. Архів оригіналу за 8 Серпня 2021. {{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка) (пол.)
  26. ↑ а б в г д Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, розподіл населення за рідною мовою, Волинська область. Архів оригіналу за 31 Липня 2014. Процитовано 9 Листопада 2019.
  27. ↑ Реабілітовані історією. Волинська область. — Луцьк: ВАТ «Волинська обласна друкарня», 2010. — (Науково-документальна серія книг «Реабілітовані історією»: у 27 т. / голов. редкол.: Тронько П. Т. (голова) [та ін.]). Кн. 1 / [обл. редкол.: Курилюк О. І. (голова) та ін.]. — 2010. — С. 361.
  28. ↑ Гжегож Ронковскі. Путівник Західною Україною. Частина І. Волинь. Видавництво «Rewasz», 2005 [Архівовано 3 Вересня 2014 у Wayback Machine.] (пол.)
  29. ↑ Паспорт Кисилинської сільської ради // Локачинська РДА. Архів оригіналу за 22 Квітня 2012. Процитовано 24 Березня 2012.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Kisielin // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 109. (пол.) — S. 109. (пол.)
  • Kisielin // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 78. (пол.) — S. 78. (пол.)
  • Антонович В. Б. Археологическая карта Волынской губернии [Текст] / Антонович В. Б. — М. : Типогр. Г.Лесснера и А.Гешеля, 1900. — C.59.
  • Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов [в 35 тт.]. — Ч. VIII. — Т. IV: Акты о землевладении в Юго-Западной России в XV—XVIII вв.— Р. V.— Киев: Тип. С. В. Кульженко, 1907. — С. 12—13.
  • Гнатюк А. Храм Архістратига Михаїла в Кисилині // Волинські єпархіальні відомості. — 2005.— № 11-12 (12-13) листопад — грудень. — С. 4.
  • Деникин А. И. Путь русского офицера. — М.: Вече, 2012. — С. 274. — ISBN 978-5-4444-0215-3.(рос.)
  • Кисили́н // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974. — том Волинська область / І. С. Клімаш (голова редколегії тому), 1970 : 747с. — С.411-412
  • Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: (Ил. справ.-каталог). В 4-х т. / Редкол.: Н. Л. Жариков (гл. ред.) и др. — К. : Будівельник, 1983 — Т. 2. — С. 87—88.
  • Смирнов А. А. Нижнесаксонцы на Волыни (парадоксы времени и пространства) // Пространство и Время. — 2011. — № 3(5). — С. 84—85.(рос.)
  • Церковне мистецтво України: у 3-х т. / НАН України, Ін-т народознавства; кол.авт.; відп.ред. С. П. Павлюк; кер.проекту, наук.ред.тому Л. М. Герус; худ-оформл. Є. В. Вдовиченко. — Харків: Фоліо, 2018. — Т. І. Архітектура. Монументальне мистецтво. — С. 239—240. — ISBN 978-966-03-8364-7.
  • Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1984—1986.— Т1. — С. 495—496.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кисилин&oldid=43485020