Зібсів закон

Зíбсів закóн — фонетичний закон у праіндоєвропейській мові, що його сформулював був 1901 року німецький лінгвіст Т. Зібс:

	Lautet die wurzel mit idg. media an, so beginnt die parallele s- form mit idg. s+ entsprechender tenuis; lautet die wurzel mit idg. media aspirata an, so beginnt die parallele s- form mit idg. s+ entsprechender tenuis oder tenuis aspirata
— Теодор Зібс

Таким чином: «Якщо корінь прамови починався з індоєвропейської дзвінкої шелестівки, паралельна s-форма починалася з відповідної глухої. Якщо корінь прамови починався з індоєвропейської дзвінкої придихової, паралельна s-форма починалася з відповідної глухої або глухої придихової. Остаточно встановити, чи була в прамові глуха або ж глуха придихова шелестівка, не завжди є можливим, бо в більшості випадків лише індоіранська чи грецька мова може надати докази». Наприклад:

• *bʰṛHg- →… лат. fragor «злам» — з s-формою;
• *s-bʰṛHg →*spʰṛHg- →… сан. sphūrjati «кущ» — без s-форми.

Суть закону

Інакше кажучи, Зібсів закон — це закон про перехід індоєворпейських дзвінких придихових у глухі придихові, а саме: "якщо «рухоме s» додавалося до кореня, що починався з будь-якого дзвінкого смичного, то цей смичний оглушався. Отож Зібс припускав такі рефлекси для чотирьох імовірних випадків відповідностей «рухомого s» із початковими вибуховими:

• s + k → д.-інд., д.-гр., герм., балт., слов. sk-;
• s + k^h → д.-інд., д.-гр. sk^h-/sk-, герм., балт., слов. sk-;
• s + g → д.-інд., д.-гр., герм., балт., слов. sk- (збігається з «s + k»);
• s + g^h → д.-інд., д.-гр. sk^h-/sk-, герм., балт., слов. sk- (збігається з «s + k^h»).

На ділі Зібс тільки припустив дані рефлекси для слов. sk- (← інд.-є. «s + g» і «s + g^h») як найімовірніші, адже фактичний матеріал був відсутній. Він попереджував про це й читача: «рефлекси, що їх ми приймаємо для сполуки „s + дзвінкий“ чи „s + дзвінкий придиховий“, частково виведені лише шляхом висновків».

Є. Курилович 1956 року переформулював закон у рамцях ларингальної теорії, зважаючи на те, що глухих придихових не було в праіндоєвропейській мові:

• s + k → сан., д.-гр., герм., балт., слов. sk-;
• s + g → сан., д.-гр., герм., балт., слов. sk- (збігається з «s + k»);
• s + g^h → сан., д.-гр. sk^h-, герм., балт., слов. sk-.

Поправка Ілліча-Світича

Ілліч-Світич 1961 року доповнив Зібсів закон, указавши на те, що в разі інд.-є. s + g^(h) у прасл. мові відбувається перехід (s)g^(h) → прасл. х, тим самим пояснивши появу слов'янського *х- на початку слова. Але сам попереджає, що його поправка пояснює тільки малу частину початкового *х-, і також зазначає, що природу такої поправки він не розуміє. Вона не корелює з типологічними змінами в будь-яких інших випадках або мовах. У його поправці фонетично дивним є те, що дзвінкий приголосний дав глухий спірант, а глухий не дав переходу, хоч і був найближчий до глухого спіранту. Отже, Зібсів закон із поправкою Ілліча-Світича наводить такі приклади, коли початкове *х- збігається зі *sk- в інших мовах:

• *sku̯ǝ̆˚i̯ɧeɑ̯ → укр. хвоя, чеськ. chvoj «те саме», лит. skujà «те саме»;
• *xlǫdъ → укр. хлуд, серб. hlúd «тичина», лит. sklęsti «замикати».
• *xrędnǫti → чесь. chřadnouti «зморщуватися», лит. skránda «кожух».
• *xudъ → укр. худий, чеськ. chudý «поганий», лит. skaudùs «хворобливий»;
• *xrustъ → укр. хруст, поль. chruścieć «шарудіти», лит. skriaudùs «крихкий»;
• *xabiti → укр. охабити, чеськ. chabiti «виснажувати», лит. skóbti «киснути»;
• *xvala → укр. хвала, серб. hvála «удячність», д.-ісл. skval «марна похвальба»;
• *xlędnǫti → укр. хлянути, чесь. chlouditi «виснажуватися», швед. slinta «ковзати»;
• *xorbrъ → укр. хоробрий, серб. hrábar «те саме», д.-анг. scearp «гострий»;
• *xrępa → рос. діал. хряпа «капустяне листя», нім. schrumpfen «зіщулюватися»;
• *sětriti (← *xetriti) → чесь. šetřiti «піклуватися», поль. szatrzyć się «те саме», лтс. skatīt «пильно вдивлятися»;
• *šurati (← *xjurati) → чеськ. діал. šourati se «таскатися», поль. szurny «крутий», лат. scaurus «людина, яка страждає плоскостопістю»;
• *šьstъ (← *xьstъ) → укр. і рос. шест, лат. scindō «розщеплювати»;
• *xridъ → серб. hrîd «скеля», болг. рид (охрид) «холм, крутий берег», гот. dis-skreitan «розривати»;
• *šętati (← хętati) → рос. шататься «хитатися», чесь. šatati «те саме», лат. scatō «прориватися»;
• *хǫtь → укр. хуть, слц. chut «жадання», вал. chwant (← кельт. *skant-) «хтивість».

Дані приклади не залишають сумніву, що є відповідність між слов, *х- та балт., герм, *sk- на початку слова. Одначе при поясненні виникають значні труднощі. Основна ж складність полягає в тім, що в деяких настільки ж безсумнівних випадках у балтійських, германських та інших мовах початковому *sk- відповідає початкове *sk- у слов'янській, а не *х-:

• *skala → укр. скеля, чеськ. skéla «те саме», д.-ісл. skilja «розділяти»;
• *skopiti → чеськ, skopiti «скопити», слн. ščáp «те саме», лтс. škepele «обрубок»;
• *skora → слн. skorja «кора», чеськ. skora «те саме», лит. skarà «клапоть»;
• *skorъ → укр. скорий, чеськ. діал. skorý «те саме», свн. scheren «квапитися»;
• *ščenę (← *škenę) → укр. щеня, чеськ. štěne «те саме», вірм. skund «те саме»;
• *ščъrba (← *škъrba) → укр. щерба, серб. štrbìna «щербина», двн. scirbi «уламок»;
• *ščrіъ (← *škrіъ) → укр. щирий, поль. szczery «відкритий, щирий», гот. skeirs «ясний, виразний»;
• *skrozь → рос. насквозь «скрізь», серб. skrôz «суцільно, скрізь», нім. schräg «кривий».

Учений дійшов висновку, що слов'янське *х- відображає індоєвропейське s + g^(h), у той час як *sk- є постійним рефлексом s + k:

• s + k → д.-інд., д.-гр., герм., балт., слов. sk- (слов. *skala «скала») — лит. skélti «розщеплювати», д.-ісл. skilja «розділяти»;
• s + g → сан., д.-гр., герм., балт. sk-, слов. х- (слов. *xoldъ «холод») — слов. želdь «ожеледиця», гот. kalds і нім. kalt «холодний».
• s + g^h → сан., д.-гр. sk^h-, герм., балт. sk-, слов. х- (слов. *xorbrъ «хоробрий») — лтс. skarbs «суворий», д.-інд. pragalbha «сміливий».

Одначе подальші етимологічні дослідження не підтвердили ідею Ілліча-Світича. Що ж до самого Зібсового закону, то тут думки серед науковців розділилися. З погляду Хірше та Семереньї цей закон (якщо розуміти його як прогресивну асиміляцію) «непереконливий: перехід sbh- у sph- безсумнівно видуманий, до того ж він суперечить тому, що група -zdh- зберігалася всередині слова і напочатку, про що свідчить ав. zdī „будь“ з інд.-є. *s-dhi». Але з погляду прихильників ларингальної теорії самий аргумент Хірше й Семереньї бездоказовий, адже ав. zdī реконструйовано за теорією як *h₁-ghí. На користь Зібса виступає також Расмуссен: «наявність чергувань на зразок *st(h)-/*dh-, *sp(h)-/*b(h)- (що безумовно містять „рухоме s“: нід. stoom і doom „пара“, вед. sphuráti й bhuráti „трясти“) доводить слушність даного закону, який постулює розвиток bh, dh, gh в інд.-є. ph, th, kh після початкового *s-». Проте контраргументом проти Зібсової гіпотези може бути взагалі відсутність давніх варіантів нульового етапу від коренів на штиб *ped- «нога» або *sed- «сидіти» на самому початку слова, у той час як після префіксів чи в складних словах в окремих мовах цей етап є: гр. έπί-βδα «день після свята», ав. bi.bda «кайдани», ав. fra.pad/fra.bda «передплесно», лат. nīdus (← *ni-zdos) «гніздо». Тобто згідно з Зібсом, якби *s- був префіксом, то він просто приєднався б до дзвінких приголосних у своєму повному варіанті чи за допомогою якогось голосного (та замість цього він буцімто приєднувався у своєму нульовому етапі, що є вельми підозрілим).

Див. також

• Педерсенів закон
• Рухоме s

Джерела

• А.А. Трофимов. Проблема фонологической интерпритации явления s-mobile в индоевропейском праязыке. — Москва : МГУ им. М.В. Ломоносова, 2011. — С. 101-109.
• Вопросы языкознания. — Москва : Издательство АН СССР, 1961. — Т. 4. — С. 93-99.
• N.E. Collinge. The laws of indo-european. — Amsterdam/Philadelphia : John Benjamins publishing company, 1985. — С. 155-158. — ISBN 90-272-3530-9.
• И. В. Пименов. Уточнения к славянскому переходу S в Х под названием закон «RUKI» и закон Зибса [Архівовано 5 лютого 2018 у Wayback Machine.].