Жінки у Вірменії
Індекс гендерної нерівності | |
---|---|
Значення | 0.340 (2012) |
Місце | 59 |
Материнська смертність (на 100 000) | 30 (2010) |
Жінки у владі | 10.7% (2012) |
Жінки від 25 років з середньою освітою | 94.1% (2010) |
Працюючі жінки | 59% (2014)[1] |
Глобальний індекс ґендерного розриву[2] | |
Значення | 0.6634 (2013) |
Місце | 94th out of 149 |
Жінкам Вірменії ґендерна рівність офіційно гарантована з моменту створення Республіки Вірменія в 1991 році. Це дозволило жінкам брати активну участь у всіх сферах вірменського життя. Вірменські жінки досягли визначних позицій у сфері розваг, політики та інших сфер.
Згідно з опитуванням бізнесу Grant Thornton International 2011 року, у 2010 році жінки займали 29% керівних посад найвищого рівня Вірменії. Однак у 2011 році ця цифра знизилася до 23%. За даними звіту ООН, у 2011 році в Вірменії було 24 жінки-мери та лідерки громад; ще 50 жінок займали адміністративні посади нижчого рівня.[3]
Хоча деякі націоналістичні феміністки з початку ХХ століття сучасності позиціонують стародавнє вірменське суспільство і право як дружні до жінок, доказів цього твердження практично немає.[4] Правовий кодекс Мхітар Гос, що датується XII століттям, прагнув підвищити статус жінок з колишнього рівня, проте кодекс явно закріплює чоловіче панування і забороняє розлучення, навіть у випадку домашнього насильства або зґвалтування у шлюбі.[5] Його найбільш прогресивні елементи, здається, ніколи не застосовувалися в суспільстві в цілому, і в XVIII—XIX ст. як зовнішні, так і внутрішні звіти в переважній більшості коментували низький статус жінок у традиційному вірменському суспільстві.
Одружені жінки були практично рабинями сімей їхніх чоловіків, хоча з часом ситуація поступово покращувалася.[6] Протягом першого року шлюбу жінкам не дозволялося розмовляти з будь-ким, крім свого чоловіка, і виходити з дому. У деяких селах ці обмеження продовжувалися навіть після народження першої дитини і, можливо, тривали більше десяти років. Самогубство серед жінок було більш поширеним, ніж серед чоловіків, на противагу ситуації на заході.[7]
Незважаючи на неповноцінне становище жінок у вірменському суспільстві, Вірменська апостольська церква дозволяла жінкам мати більше можливостей для займанняя церковних посад, ніж більшість інших християнських церков. Однак, на відміну від східних православних, вони рішуче виступали проти розлучення, в результаті чого рівень розлучень у традиційній Вірменії завжди був одним з найнижчих у християнському світі.
Згідно з ВООЗ, від 10% до 60% вірменських жінок потерпали від домашнього насильства у 2002 році; невизначеність даних пояснювалася заниженням рівня домашнього насильства у Вірменії. Зазначається, що заниження кількості повідомлень відбувається через ставлення до домашнього насильства як до приватної сімейної справи. Крім того, розлучення з чоловіком — навіть зловмисне — викликає «соціальну ганьбу», оскільки сім'ї жінок, які подають заяву про розлучення або повідомляють про домашнє насильство, вважаються приниженими. Іншими факторами, що сприяють, є відсутність або нижчий рівень обізнаності вірменських жінок щодо своїх прав та способів захисту від зловживань.[8]
Майже повна відсутність жінок у вірменській владі привела до того, що вірменські жінки розглядаються іноземними спостерігачами «серед найменш представлених».[9] У 2007 році лише 7 жінок займали парламентські посади. Крім того, місце вірменських жінок у політиці часто знаходиться в приватній сфері. Часто їх вступ до публічної сфери цінується лише тоді, коли вони відображають образ жіночого ідеалу, заснованого на суспільних очікуваннях, які продовжують ставити бар'єри політичній, соціальній та економічній діяльності жінок.[10]
В травні 2007 року прийнято законодавчий декрет, «закон про гендерні квоти», шляхом якого більше вірменок заохочувалися до участі у політиці.
У 2015 році політична діячка та адвокатка Арпіне Ованнісян[en] стала першою жінкою на посаді міністра юстиції у Вірменії, яку обіймала до 2017 року.[11][12][13] Грануш Гакобян[en] - політична діячка з найдовшим стажем в Національних зборах Вірменії.[9]
У 2010 і 2011 роках, в рамках Жіночого місяця та в рамках благодійної програми «Для Вас, жінок», Медичний Центр Сурб Аствакамяр у вірменській столиці Єреван запропонував місяць безкоштовних гінекологічних та хірургічних послуг вірменкам. Жінки з усієї країни приїхали звертатися за лікуванням.[14]
Через патріархальні гендерні стереотипи про те, що мати сина є ніби-то кращим, ніж мати дочку, проблемою у Вірменії є селективні аборти.[15][16][17][18]
Демографічний баланс, при цьому, є зсунутим в бік жінок через сильну еміграцію у формі «відтоку мізків» (молодь Вірменії виїжджає за кордон у пошуках роботи): в країні більше молодих жінок, ніж чоловіків, особливо серед 20-30-річних: жінки складають 55,8% населення у віці 15–29 років.[19]
Найдавнішим літературним виразом вірменських жінок з нині доступних в письмовій формі, є поезія двох вірменок середини VIII століття, Хосровідухт з Гохтна і Саакдухт з Сюника.[20]
Після вірменського літературного відродження XIX-го століття і поширення можливостей для освіти жінок з'явився ряд інших письменниць, серед яких феміністська письменниця XIX століття Србуї Дюссап(вважається першою у Вірменії жінкою-романісткою.)[21] Вона, як і її сучасниця Забел Сібіл Асадур, загалом асоціювались з Константинополем і західною вірменською літературною традицією.
Забел Єсаян також народилась в Константинополі, поєднала свою творчість зі східною вірменською літературою, поселившись в Радянську Вірменію в 1933 році.
Літературний ренесанс і супутній йому голос протесту також мали своїх представниць на Сході з поетесою Шушанік Кургінян (1876—1927) з Олександрополя (сьогодні Гюмрі). Сільва Капутікян і Маро Маркарян[ru] є, мабуть, найвідомішими поетесами Вірменії ХХ століття і продовжують традицію політичної мови через поезію.
- Королеви та принцеси
- Ерато, цариця Великої Вірменії з 10 до н. е. до 2 р. до н. е. зі своїм братом-чоловіком Тиграном IV.
- Ашхен, дружина Тірдата III.
- Ізабелла I Вірменська, цариця кілікійської Вірменії (1219—1252).
- Сучасні вірменки
- Забел Єсаян (1878—1943), романістка, перекладачка.
- Сільва Капутікян (1919—2006), одна з найвідоміших осіб у вірменській літературі ХХ століття[22].
- Гоаріна Гаспарян (1924—2007), оперна співачка.
- Лусіне Закарян (1937—1992), сопрано.
- Галя Новенц (1937—2012), акторка сцени і кіно.
- Асмік Папян (нар. 1961), сопрано.
- Заруї Постанджян[en] (нар. 1972), політична діячка, активістка, член парламенту.
- Назелі Авдалян[en] (нар. 1986), важкоатлетка, чемпіонка світу.
- Сюзанна Кентікян (нар. 1987), професійна боксерка, колишня чемпіонка світу з мінімальною вагою.
- Івета Мукучян (нар. 1986), співачка, авторка пісень, модель і акторка.
- Вірмеки діаспори (повне вірменське походження)
- Діана Абгар (1859—1937), вірменська письменниця, дипломатка і амбасадорка у Японії першої Республіки Вірменія.
- Аврора Мардіганян[en] (1901—1994), авторка, акторка, що вижила в геноциді вірмен.
- Кей Армен[en] (1915—2011), вірменська американська співачка.
- Ірене Зазянс[en] (1927—2012), іранська акторка.
- Сільвія Вартан (нар. 1944), французька співачка і акторка, народилася в Болгарії.
- Кім Кашкашян[en] (нар. 1952), скрипалька, лауреатка Греммі.
- Анджела Сарафян (1983), вірменська американська акторка.
- Татев Абрамян[en] (нар. 1988), американська шахматистка вірменського походження, гросмейстерка.
- Відомі жінки з частково вірменським походженням
- Шер (нар. 1946), американська співачка.
- Стефані Топалян[en] (нар. 1987), японська співачка та авторка пісень.
- Анна Дер-Вартанян (нар. 1920), перша жінка майстер чиф-петті офіцер в історії флоту США.
- Сян Еліас[en] (нар. 13 березня 1949), головна суддя Нової Зеландії.
- Кім Кардаш'ян (нар. 21 жовтня 1980), американська телевізійна зірка, модель, акторка, учасниця реаліті-шоу.
- ↑ Labor force participation rate, female (% of female population ages 15-64) (modeled ILO estimate) | Data. data.worldbank.org. Архів оригіналу за 5 травня 2016. Процитовано 25 квітня 2019.
- ↑ The Global Gender Gap Report 2013 (PDF). World Economic Forum. с. 12—13. Архів оригіналу (PDF) за 19 травня 2020. Процитовано 25 квітня 2019.
- ↑ Survey: Women In Armenia Forced Out From The Positions Of Top-Managers [Архівовано 25 квітня 2019 у Wayback Machine.]. Economy: Arka News Agency.
- ↑ Rowe, V. (2003). A History of Armenian Women's Writing, 1880-1922. Cambridge Scholars. с. 86. ISBN 9781904303237. Архів оригіналу за 14 червня 2020. Процитовано 25 квітня 2019.
- ↑ Payaslian, S. (2011). The Political Economy of Human Rights in Armenia: Authoritarianism and Democracy in a Former Soviet Republic. I.B.Tauris. с. 55. ISBN 9780857731692. Архів оригіналу за 26 червня 2020. Процитовано 25 квітня 2019.
- ↑ Marriage and family - Armenians. everyculture.com. Архів оригіналу за 6 лютого 2021. Процитовано 3 березня 2017.
- ↑ Reclus, J.J.É.; Ravenstein, E.G.; Keane, A.H. (1878). The earth and its inhabitants. The universal geography, ed. by E.G. Ravenstein (A.H. Keane). J.S. Virtue. с. 151. Архів оригіналу за 14 червня 2020. Процитовано 25 квітня 2019.
- ↑ Domestic Violence Against Women in Armenia [Архівовано 22 червня 2018 у Wayback Machine.]. United Human Rights Council (UHRC). 26 May 2010.
- ↑ а б Itano, Nicole. Quota Law Puts More Women in Armenia's Election [Архівовано 19 січня 2016 у Wayback Machine.]. WeNews. 10 May 2007.
- ↑ Beukian, Sevan, 2014, Motherhood as Armenianness: Expressions of Femininity in the Making of Armenian National Identity, Studies in Ethnicity and Nationalism, 14 (2):247-269
- ↑ Arpine Hovhannisyan Appointed Justice Minister of Armenia. Asbarez. 4 вересня 2015. Архів оригіналу за 29 січня 2021. Процитовано 25 квітня 2019.
- ↑ Armenia's justice minister sacked. Tert.am. 17 травня 2015. Архів оригіналу за 25 квітня 2019. Процитовано 25 квітня 2019.
- ↑ Arpine Hovhannisyan. National Assembly of the Republic of Armenia. Архів оригіналу за 29 жовтня 2020. Процитовано 25 квітня 2019.
- ↑ Women in Armenia to Receive Free Medical Treatment for One Month [Архівовано 3 січня 2020 у Wayback Machine.]. Epress.am. March 11, 2011.
- ↑ Fears grow over Caucasus selective abortions of girls - BBC News. bbc.com. 19 грудня 2011. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 25 квітня 2019.
- ↑ Gendercide in the Caucasus [Архівовано 14 вересня 2017 у Wayback Machine.] The Economist (September 13, 2013)
- ↑ Michael, M; King, L; Guo, L; McKee, M; Richardson, E; Stuckler, D (2013), The mystery of missing female children in the Caucasus: an analysis of sex ratios by birth order [Архівовано 26 квітня 2019 у Wayback Machine.], International perspectives on sexual and reproductive health, 39 (2), pp. 97-102, ISSN 1944-0391
- ↑ John Bongaarts (2013), The Implementation of Preferences for Male Offspring, Population and Development Review, Volume 39, Issue 2, pages 185—208, June 2013
- ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 8 грудня 2015. Процитовано 25 квітня 2019.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Der-Hovanessian, Diana. The Other Voice: Armenian Women's Poetry Through the Ages. Boston: AIWA Press, Armenian International Women's Association. ISBN 0964878747.
- ↑ Արդի հայ գրականութիւն (Modern Armenian Literature). Beirut. pp. 134—138.
- ↑ Editorial Board (2006). Սիլվա Կապուտիկյան [Silva Kaputikyan]. Patma-Banasirakan Handes (вірм.) (2): 328—329. Архів оригіналу за 25 квітня 2019. Процитовано 25 квітня 2019.
- Zohrab Center Book of the Week: The Other Voice: Armenian Women's Poetry Through the Ages. [Архівовано 1 грудня 2020 у Wayback Machine.] (англ.)
- Women's Resource Center Armenia [Архівовано 8 лютого 2021 у Wayback Machine.] (англ.)
- Armenia: No pride in silence: Domestic and sexual violence against women in Armenia [Архівовано 25 квітня 2019 у Wayback Machine.]. Amnesty.org (англ.)
- Women's Organisations Armenia [Архівовано 30 січня 2021 у Wayback Machine.] (англ.)