Евфонія
Евфоні́я (грец. εὐφωνία) або милозвучність — поняття, що позначає привабливість і виразність звуків і звукосполучень мови або мовлення.[1]
У літературознавстві це розділ, що вивчає засоби звукової виразності мови художнього твору,[2] вияв фоніки, який означає гармонійне поєднання естетично позитивних явищ художнього, насамперед поетичного твору.[3]
В мовознавстві це поняття може стосуватись як фонетичних якостей мови або мовлення, так і їх естетичного сприйняття, та є предметом дослідження фоностилістики й фоніки. Наприклад, милозвучним можна вважати уникання складних для вимови нагромаджень звуків. В ширшому сенсі до цього поняття можуть відносити відсутність тавтологій і повторення спільнокореневих слів.[1]
Вперше цей термін був використаний у цьому значенні, можливо, Дж. Р. Р. Толкієном у середині 20-го століття і походить від давньогрецького φωνή (phōnḗ) "голос, звук" та αἰσθητική (aisthētikḗ) "естетика". Мовленнєві звуки мають багато естетичних якостей, деякі з яких суб'єктивно сприймаються як милозвучні (приємні) або какофонічні (неприємні). Фонетика залишається молодою і часто суб'єктивною галуззю дослідження, яка не має наукового чи іншого формально встановленого визначення; сьогодні вона здебільшого існує як маргінальна галузь психології, фонетики чи поетики.[4]
В українській мові існує низка норм, що регулюються українським правописом і забезпечують милозвучність мовлення. Зокрема, характерним є позиційно різний вжиток прийменників у та в (також ув, уві, вві тощо), з (зі, із, зо), сполучників і, й, та, префіксів у та в тощо — задля уникнення збігу приголосних і голосних звуків.[1][5]
Евфонія органічна для української лірики, оскільки спирається на визначальну інтонаційну основу української мови — вокалізм, зумовлюючи музичність віршування (наприклад, Микола Вороний, Олександр Олесь, Павло Тичина, Володимир Сосюра та інші) виконує особливу стилістичну функцію у розмаїтті симетричного звукового ладу поетичного мовлення, забезпечує міру кількості, частоти, комбінування та тривання фонем.[3]
Це стосується їхнього інструментування (алітерація, асонанс, зіткнення однакових звуків на початку та в кінці слів тощо)[2], місця розташування у тексті (епіфора, анафора, кільце, рима тощо). Наприклад, благозвуччя постає стильовим принципом у вірші Миколи Вінграновського[3]:
- У синьому морі я висіяв сни,
- У синьому морі на синьому глеї
- Я висіяв сни із твоєї весни,
- У синьому морі з весни із твоєї.
Існує популярний міф, що на деякому конкурсі (або конференції) з милозвучності мов у Парижі українську мову нібито було визнано другою за милозвучністю після італійської. Існують кілька формулювань цього міфу, в яких може фігурувати 1928 або 1934 рік, місце визначено як третє, а перед українською можуть стояти французька, італійська та/або фарсі.[6][7]
Втім, цей конкурс насправді ніколи не відбувався. Інформація про проведення цього конкурсу є вигаданою, а її можливим походженням називають першу українську газету в США «Свобода», де у номері 1 жовтня 1893 року міститься таке[6][7]:
|
Наша руська мова, як каже один учений професор Бантиш-Каменський, є другою після італійської як за звучністю, так за солодкістю, так за придатністю під безсмертні ноти всесвітніх музичних композиторів.
Оригінальний текст (укр.) Наша руска мова якъ каже одинъ ученый прфесоръ Бантишъ-Камѣнскiй есть второю по италіяньской що до звучности, що до солодкости, що до придатности пôдъ безсмертни ноти всесвѣтных музикальних композиторôвъ |
|
— газета «Свобода», 1893 | ||
Юрій Винничук згадував, що чув цю легенду ще на початку 1970-х і вважає її проявом комплексу меншовартості.[7]
- ↑ а б в Ярмолінська, М. В. (1 липня 2017). Проблема визначення й історія вивчення української евфонії. Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика. Київський національний університет імені Тараса Шевченка (34): 96—109. doi:10.17721/APULTP.2017.34.96-109. eISSN 2523-4870. ISSN 2311-2697. УДК 811.124’01.
- ↑ а б Українська літературна енциклопедія : у 3 т. / відп. ред. І. О. Дзеверін. — К. : Головна редакція УРЕ, 1990. — Т. 2 : Д—К. — С. 134-148. — 576 с. — ISBN 5-88500-014-X.
- ↑ а б в Літературознавчий словник-довідник / Роман Гром'як, Юрій Ковалів та ін. — К. : Академія, 1997. — С. 222—223.
- ↑ Shisler, Benjamin K. (1997). Phonesthetics". The Influence of Phonesthesia on the English Language.
- ↑ Український правопис 2019 року / НАН України — Київ : Наукова думка, 2019. — 392 с. — ISBN 978-966-00-1728-3.
- ↑ а б Українська мова не є другою за милозвучністю мовою світу: правда про популярний міф. 24 Канал (укр.). 12 листопада 2020. Архів оригіналу за 20 вересня 2022. Процитовано 15 лютого 2024.
- ↑ а б в Красива мильна бульбашка. Збруч (укр.). 30 жовтня 2017. Архів оригіналу за 31 жовтня 2023. Процитовано 15 лютого 2024.
- Літературознавчий словник-довідник / Роман Гром'як, Юрій Ковалів та ін. — К. : Академія, 1997. — С. 222—223.
- Евфонія, або Милозвучність // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — 608 с. — С. 311—312.
 | |
|---|---|
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |
|
Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |