Дуче
| Голова уряду, Дуче фашизму і засновник імперії
італ. Capo del Governo, Duce del Fascismo e Fondatore dell'Impero | |
|---|---|
 Штандарт дуче | |
 | |
| Стиль | Ваша Екселенціє (італ. Sua Eccellenza) |
| Статус | титул скасовано |
| Член | Велика фашистська рада |
| Резиденція | Палаццо Кіджі (1925-1929) Палаццо Венеція (1929-1943) |
| Місце | Рим |
| Номінує | Велика фашистська рада |
| Призначає | Велика фашистська рада |
| Термін каденції | довічно |
| Створення | 24 грудня 1925 |
| Засновник | Беніто Муссоліні |
| Названо на честь | лат. Dux |
| Перший на посаді | Беніто Муссоліні |
| Останній на посаді | Беніто Муссоліні |
| Скасовано | 25 липня 1943 |
| Наступництво | Дуче Італійської Соціальної республіки |
| Неофіційні назви | дуче |
Ду́че (італ. Duce, duːtʃe), від лат. dux («лідер, вождь») — італійський титул, який носив Беніто Муссоліні, голова Національної фашистської партії. Титул був заснований в 1925 році, і Муссоліні отримав його, зберігши за собою пост голови Ради міністрів Італії, що дозволяло йому стати фактичним главою італійської держави, незважаючи на наявність де-юре правлячого монарха Віктора Еммануїла III. Пізніше до титулу додали «Засновник імперії» в знак його заслуг в розширенні кордонів Італії після Другої італо-ефіопської війни і перетворення Італії в колоніальну державу. Титул дуче припинив де-юре своє існування в 1943 році після того, як за наказом короля Муссоліні був його позбавлений. Був тим самим відновлено титул прем'єр-міністра, який зайняв маршал П'єтро Бадольо.
Саме титул «дуче» слугує основою всіх титулів лідерів фашистських і радикальних націоналістичних партій (зокрема і титулу фюрера). У вересні 1943 року Муссоліні, який визнав капітуляцію своєї країни, проголосив себе «Дуче Італійської Соціальної Республіки».[1]
Термін «дуче» використовувався в традиційному сенсі позначення вождя ще в 1860-і роки під час об'єднання Італії: прихильники Джузеппе Гарібальді називали так свого лідера, але той ніколи не називав себе так. У 1915 році термін «верховний лідер» (італ. Duce Supremo) став вживати по відношенню до себе Віктор Еммануїл III як верховний головнокомандувач Збройних сил Італії. Після Першої світової війни цей титул присвоїв собі Габріеле Д'Аннунціо як глава Республіки Фіуме, проте найбільшу популярність титул отримав тільки при Беніто Муссоліні і закріпився як антономазія Муссоліні після написання однойменної картини Джерардо Дотторі.
У наші дні італійські політики і активісти не використовують термін «дуче» в значенні «лідер», воліючи використовувати синоніми або запозичені з інших мов слова.
- ↑ Quartermaine, Luisa (2000). Mussolini's Last Republic: Propaganda and Politics in the Italian Social Republic (R.S.I.) 1943-45 (англ.). Intellect Books. ISBN 9781902454085. Архів оригіналу за 17 квітня 2020. Процитовано 30 вересня 2019.