Перейти до вмісту

Грицак Ярослав Йосипович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ярослав Грицак
Ярослав Грицак читає лекцію «Як подолати історію?» на першому занятті вуличного університету біля Львівської ратуші, квітень 2012 р.
Ярослав Грицак читає лекцію «Як подолати історію?» на першому занятті вуличного університету біля Львівської ратуші, квітень 2012 р.
Ярослав Грицак читає лекцію «Як подолати історію?» на першому занятті вуличного університету біля Львівської ратуші, квітень 2012 р.
Народився1 січня 1960(1960-01-01) (64 роки)
Довге, Стрийський район, Львівська область, Українська РСР, СРСР
Країна СРСР
 Україна
Діяльністьісторик, викладач університету, публіцист
Alma materІсторичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка (1982)
Галузьісторія
ЗакладІсторичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
УКУ
Центрально-Європейський університет
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор історичних наук (1996)
ЧленствоНАНУ
Нагороди
Роботи у Вікіджерелах
Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Грицак Ярослав Йосипович у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Грицак.
Ярослав Грицак, 2008 р.

Яросла́в Йо́сипович Грицак (* 1 січня 1960, с. Довге, Стрийський район, Львівська область) — український історик та публіцист. Доктор історичних наук, професор Українського католицького університету у Львові. Директор Інституту історичних досліджень Львівського національного університету ім. І.Франка, гість-професор (1996—2009) Центральноєвропейського університету у Будапешті, перший віце-президент (1999—2005) Міжнародної асоціації україністів. Головний редактор наукового річника «Україна модерна», член редакційної колегії часописів Ab Imperio, Judaica Ukrainica, «Критика», Slavic Review, член наглядової ради журналу Harvard Ukrainian Studies. Почесний професор НаУКМА.

Викладач курсів «Історія України» та «Великі книги» в Українській академії лідерства[1] й онлайн-курсу «Вибрані питання європейської історії» на платформі Prometheus.[2]

Має понад 500 наукових публікацій на історичну тематику. Відомий також своїми публіцистичними творами.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Освіта

[ред. | ред. код]

У 1977—1982 роках здобув історичну освіту у Львівському державному університеті ім. І. Франка.

Наукова кар'єра

[ред. | ред. код]

У 1982—1992 роках працював у Львівському університеті старшим науковим співробітником.

У 1987 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за темою «Робітники Бориславсько-Дрогобицького нафтового басейну в другій половині XIX — початку XX ст.: Формування, становище, класова боротьба» у Львівському державному університеті ім. І. Франка.[3]

У 1996 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за темою «Формування модерної української нації: історіографія та історіософія проблеми» у Інституті української археографії НАН України.[4]

У 1996—2009 рр. — запрошений професор у Колумбійському університеті і Центрально-Європейському університеті в Будапешті.

У 1999—2008 рр. — професор, директор Інституту історичних досліджень Львівського університету, професор кафедри нової та новітньої історії України Українського католицького університету.[5]

1999—2008 — перший віце-президент Міжнародної асоціації україністів.

Почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».[6]

Засновник і головний редактор наукового щорічника «Україна модерна»[7], член редакційної колегії журналів «Український гуманітарний огляд»[8], «Критика»[9], «Ab Imperio»[10].

Після Революції Гідності

[ред. | ред. код]

У 2014—2015 — член Конкурсної комісії, до повноважень якої входить висунення кандидатур на посаду директора Національного антикорупційного бюро України. Призначений за квотою Президента України.

Участь у німецько-українській історичній комісії

[ред. | ред. код]

У жовтні 2019 року посол України в Німеччині Андрій Мельник звинуватив Ярослава Грицака у бездіяльності на посаді співголови двосторонньої Німецько-української історичної комісії та наполіг на її перезавантаженні[11][12]. Сам історик відкинув звинувачення дипломата та зустрічно звинуватив його у браку комунікації з комісією, применшенні її ролі та неправильному трактуванні її місії. Грицак зауважив, що українська частина комісії працює на громадських засадах, і хоча її члени не є дослідниками Голодомору, вони не мають сумнівів, що він був актом геноциду. «Думка більшості» комісії, згідно з якою Голодомор слід вважати радше злочином проти людяності, ніж геноцидом, охоплювала позицію лише німецьких істориків[13][14].

Нагороди та відзнаки

[ред. | ред. код]


В 2024 році увійшов до списку 30 лідерів думок сучасної України, чиї тексти, оцінки та інтерв’ю формують настрої еліти і влади за версією видання NV[15].

Громадська позиція

[ред. | ред. код]

У червні 2018 підтримав відкритий лист діячів культури, політиків і правозахисників із закликом до світових лідерів виступити на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова й інших політв'язнів.[16]

Підписав Друге польсько-українське комюніке, за що був розкритикований Володимиром Бірчаком.[17]

Критика

[ред. | ред. код]

Ярослав Грицак очолює з українського боку українсько-німецьку комісію істориків, що має лобіювати визнання Бундестагом Голодомору геноцидом українського народу[18]. Восени 2019 року його звинуватив посол України в Німеччині Андрій Мельник у саботажі роботи цієї комісії:

Тоді я і в страшному сні не міг уявити, наскільки ілюзорними є очікування [від початку роботи комісії] … справжні фундаментальні виклики, які турбують громадськість обох країн, відверто ігнорувалися … більшість членів комісії схилилися до думки про те, щоб не висловлювати свою позицію … оскільки Голодомор є швидше питанням українсько-російських, ніж українсько-німецьких відносин.

— Андрій Мельник, [19]

У відповідь на це Грицак заявив, що вважає Голодомор актом геноциду, проте деякі німецькі колеги мали сумніви щодо придатності концепції «геноцид»[20].

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Інтерв'ю

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Викладачі та лектори. Українська академія лідерства (укр.). Архів оригіналу за 22 серпня 2019. Процитовано 25 квітня 2020.
  2. ↑ Вибрані питання європейської історії. courses.prometheus.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 5 серпня 2020. Процитовано 25 квітня 2020.
  3. ↑ Грыцак Я. И. Рабочие Бориславско-Дрогобычского нефтяного бассейна во второй половине XIX — начале XX вв. : формирование, положение, классовая борьба: автореферат диссертации на соискание учёной степени кандидата исторических наук. — Львов: Львовский ордена Ленина государственный университет им. И. Франко, 1986. — 16 с.
  4. ↑ Грицак Я. Формування модерної української нації: історіографія та історіософія проблеми. — Автореферат диссертації доктора історичних наук: 07.00.06. — К.: НАН України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 1996. — 43 с.
  5. ↑ Грицак Ярослав. LIGA. Архів оригіналу за 17 червня 2020. Процитовано 17 січня 2020.
  6. ↑ Почесні професори та доктори НаУКМА. Національний університет «Києво-Могилянська академія» (укр.). Процитовано 17 січня 2020.
  7. ↑ Редакція - Україна модерна (укр.). 10 серпня 2014. Архів оригіналу за 10 жовтня 2014.
  8. ↑ Український гуманітарний огляд (укр.). Сайт Национального университета «Киево-Могилянская академия». Архів оригіналу за 18 жовтня 2015. Процитовано 18 жовтня 2015.
  9. ↑ Про нас | КРИТИКА. Архів оригіналу за 17 жовтня 2015. Процитовано 17 жовтня 2015.
  10. ↑ Редакционный совет. Сайт журнала Ab Imperio. Архів оригіналу за 1 квітня 2014. Процитовано 1 квітня 2014.
  11. ↑ Визнання Голодомору в Німеччині: посол хоче переформатування двосторонньої комісії. ЕП. 22.10.2019. Архів оригіналу за 22 жовтня 2019. Процитовано 22.10.2019.
  12. ↑ Андрій Мельник. Мовчання буває злочинним: чому історик Грицак має піти з українсько-німецької комісії. ЕП. 24.10.2019. Архів оригіналу за 25 жовтня 2019. Процитовано 25.10.2019.
  13. ↑ Ярослав Грицак (28 жовтня 2019). Голодомор — це геноцид, але в політику ми не граємо: відповідь історика Грицака на звинувачення. Українська правда. Архів оригіналу за 28 жовтня 2019. Процитовано 28 жовтня 2019.
  14. ↑ Ярослав Грицак (25 жовтня 2019). Ярослав Грицак назвав безсенсовим основний арґумент МЗС Німеччини щодо Голодомору. Збруч. Архів оригіналу за 3 листопада 2019. Процитовано 28 жовтня 2019.
  15. ↑ Лідери думок. NV називає 30 українців, чиї висловлювання мають вплив на настрої середнього класу і влади. nv.ua. Процитовано 23 липня 2024.
  16. ↑ An appeal to the representatives of countries who are expected to travel to the World Cup football games in Russia [Архівовано 22 червня 2018 у Wayback Machine.] Open Democracy, 06.06.2018
  17. ↑ “Тепер не подам цим історикам руки”. Роздуми Володимира Бірчака з приводу Другого польсько-українського комюніке. Новинарня.
  18. ↑ Члени комісії. Архів оригіналу за 20 жовтня 2020.
  19. ↑ Мовчання буває злочинним: чому історик Грицак має піти з українсько-німецької комісії. ЄП. 24 жовтня 2019. Процитовано 13.12.2020.
  20. ↑ Голодомор — це геноцид, але в політику ми не граємо: відповідь історика Грицака на звинувачення https://www.eurointegration.com.ua/experts/2019/10/28/7102341/ [Архівовано 28 жовтня 2019 у Wayback Machine.]

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Ярослав Грицак
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Грицак_Ярослав_Йосипович&oldid=44159398