Генріх Мюллер

	Генріх Мюллер; нім. Heinrich Müller
	Генріх Мюллер
27 вересня 1939 — 2 травня 1945
Попередник:	Райнгард Гейдріх
Наступник:	посада скасована
Народження:	28 квітня 1900; Мюнхен, Баварія, Німецька імперія
Смерть:	невідомо; невідомо
Національність:	німець
Країна:	Німецька імперія; Веймарська республіка; Третій Рейх
Партія:	НСДАП
Батько:	Алоїз Мюллер
Мати:	Анна Мюллер
Діти:	Райнхард, Елізабет
	Військова служба
Роки служби:	1917–1919; 1936–1945
Рід військ:	Люфтштрейткрафте; СС
Звання:	Групенфюрер СС; Генерал-лейтенант поліції
	Медаль «За вислугу років в НСДАП»
	Спортивний знак СА
	Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мюллер.

Генріх Мюллер (нім. Heinrich Müller, 28 квітня 1900 — ?) — німецький державний діяч, шеф Таємної державної поліції (IV управління РСХА) Німеччини (1939–1945). Групенфюрер СС і генерал-лейтенант поліції (1941), заступник Райнгарда Гейдріха, воєнний злочинець, причетний до більшості злочинів проти людства та миру, вчинених Гестапо. № за НСДАП — 4583199, № в СС — 107 043.

Життєпис

Ранні роки

Генріх Мюллер народився 28 квітня 1900 року в Мюнхені, був єдиною дитиною в родині колишнього поліцейського, згодом дипломованого садівника католика Алоїза Мюллера та його дружини Анни.

Спершу Генріх відвідував школу в Інгольштадті, потім — у Шробенгаузені. Навчався досить добре, однак вирізнявся на фоні однолітків надмірною підозрілістю та схильністю до брехні. В 1914 році був зарахований помічником механіка Баварських авіаційних майстерень. 1917 року записався добровольцем на фронт, 11 червня того ж року був зарахований у Люфтваффе, до 1918 року завершив льотну підготовку і з квітня воював на Західному фронті, скоїв самостійний наліт на Париж. 13 липня 1919 року демобілізувався в званні віце-фельдфебеля, був кавалером Залізного Хреста 2-го і 1-го класів.

Міжвоєнний період

1 грудня 1919 року поступив на службу до мюнхенської поліції, в 1920 році був переведений у службу безпеки управління поліції Мюнхена, де його обов'язком була боротьба з рухами лівої орієнтації (комуністи, марксисти і т. д.). У 1923 році отримав середню освіту, тоді ж обійняв посаду асистента в поліції.

17 червня 1924 Генріх Мюллер одружився з дочкою заможного власника друкарні і видавця Отто Дішнера Софією, з якою познайомився ще в 1917 році за досить прозових обставин: вони разом чекали одного трамваю. Шлюб складався не дуже вдало, часто подружжя жили окремо. Будучи шефом Гестапо, Мюллер завів собі коханку. У їхньому шлюбі народилося двоє дітей: син Рейнхард і дочка Елізабет. Потрібно відзначити, що дружина Мюллера прожила 90 років і померла 3 березня 1990 в Мюнхені.

1929 року склав на «дуже добре» іспит за фахом і обійняв посаду секретаря поліції.

1 вересня 1933 Мюллера було переведено до Баварської політичної поліції, яка стала незалежною і перебувала у підпорядкуванні Рейнхарда Гейдріха. Гейдріх високо цінував професійні якості «мовчазного баварця» і постійно приділяв йому всіляку підтримку і просував у службі. 20 квітня 1936 Г. Мюллер став членом СС, отримав звання Штурмфюрера СС і був зарахований до Головного управління СД. «Як Мюллер дослужився до керівної посади в СС — нам не зрозуміло», — писало місцеве керівництво НСДАП в Мюнхені 1936 року. В політичній поліції, потім — Гестапо у відділі II 1, Мюллер займався боротьбою з комуністами, марксистами, профспілковими рухами і т. д., був відмінно знайомий з радянською системою державної безпеки, якою захоплювався. У 1935 році керував об'єднанням баварської політичної поліції і Гестапо. Особисто керував складанням картотеки Гестапо.

Досить швидко просувався службовими сходами в СС: у квітні 1936 року отримав звання штурмбанфюрера СС, в листопаді — оберштурмбанфюрера СС, 1937 — штандартенфюрера СС. Після анексії Австрії кілька місяців був там інспектором поліції безпеки і СД. Вступив до НСДАП лише 31 травня 1939 року. Особисто керував «нападом» на радіостанцію в Гляйвіце, що послужило приводом до початку Другої Світової війни. Швидко продовжував кар'єрний ріст: у 1939 році він отримав звання Оберфюрер СС, в 1940 — генерал-майора поліції і Бригадефюрер СС, а в 1941 — генерал-лейтенанта поліції і групенфюрера СС, — у цьому званні він і закінчив війну.

Друга світова війна

27 вересня 1939 року Мюллер був призначений шефом IV управління РСХА (Гестапо). На цій посаді фактично діяв автономно від політичної верхівки країни, а також від своїх безпосередніх керівників — Генріха Гіммлера, Райнгарда Гейдріха та Ернста Кальтенбруннера.

У 1941 році призначений уповноваженим з питань східно-європейських країн, відповідав за знищення радянських військовополонених і депортацію радянських громадян. У його безпосередньому підпорядкуванні знаходився відділ, що здійснював «превентивні арешти», наказ про які віддавав особисто він. Був одним з небагатьох людей в Третьому Рейху, хто був інформований про всі події, що відбуваються. 20 січня 1942 року брав участь у Ванзейській конференції з «остаточного вирішення єврейського питання». Керував масовими арештами після 20 липня 1944 року, особисто заарештував шефа V управління РСХА Артура Небе.

З низки відомостей групенфюрер СС Г. Мюллер покінчив життя самогубством в будівлі рейхсканцелярії. О першій годині ночі 2 травня 1945 року начальник імперської служби безпеки (ця служба займалася виключно охороною Гітлера) групенфюрер СС Ганс Раттенхубер, залишаючи рейхсканцелярію, запропонував Мюллеру йти з ним, але той відмовився, сказавши «Ні, Ганс, режим впав, і я впав разом з ним». У липні-серпні 1945 року союзна адміністрація розпорядилася розкрити всі могили в центрі Берліна і перепоховати трупи. Ніби-то на території Імперського міністерства авіації в груповій могилі був виявлений труп у формі группенфюрера СС, а в нагрудній кишені було знайдено посвідчення на ім'я Генріха Мюллера, тіло було перепоховане на єврейському кладовищі «Гроссгамургштрассе». Проте ексгумація трупа 25-27 вересня 1963 року не дала підтвердження смерті шефа Гестапо, було встановлено, що останки належать як мінімум трьом особам.

Існує ряд версій з приводу зникнення Мюллера. Вальтер Шелленберг, наприклад, заявляв, що Мюллер ще під час війни встановив зв'язок з радянською розвідкою і після війни переховувався в СРСР. А близько 15 років тому в США вийшла книга і телепередача, автор якої розповідає про свої зустрічі з колишнім шефом Гестапо в 50-х роках в Америці …

Звання

Штурмфюрер СС (20 квітня 1934)
Оберштурмфюрер СС (4 липня 1934)
Гауптштурмфюрер СС (30 січня 1935)
Штурмбаннфюрер СС (20 квітня 1936)
Оберштурмбаннфюрер СС (9 листопада 1936)
Штандартенфюрер СС (30 січня 1937)
Оберфюрер СС (20 квітня 1939)
Бригадефюрер СС (14 грудня 1940)
Генерал-майор поліції (1 січня 1941)
Группенфюрер СС і генерал-лейтенант поліції (9 листопада 1941)

Посади

Помічник (1 грудня 1919)
Помічник в канцелярії (1 липня 1921)
Асистенпт в канцелярії (1 серпня 1922)
Асистент в поліції (1 квітня 1923)
Секретар в поліції (1 липня 1929)
Старший секретар в поліції (1 травня 1933)
Старший секретар-криміналіст, інспектор криміналіст (16 листопада 1933)
Старший інспектор-криміналіст (1 листопада 1934)
Головний урядовий радник і кримінальний радник (3 червня 1937)
Начальник кримінальної поліції (22 червня 1939)
Начальник гестапо (1 жовтня 1939)

Нагороди

Перша світова війна

Залізний хрест 2-го і 1-го класу
Військовий хрест «За заслуги» (Баварія) 2-го класу з мечами
Нагрудний знак пілота (Баварія)
Почесний знак пілота (Пруссія)

Міжвоєнний період

Почесний хрест ветерана війни з мечами
Йольський свічник (16 грудня 1935)
Кільце «Мертва голова»^[1]
Почесна шпага рейхсфюрера СС^[1]
Почесний кут старих бійців (9 листопада 1936)
Німецький Олімпійський знак 1-го класу
Медаль «За вислугу років у поліції» 3-го, 2-го і 1-го ступеня (25 років)
Медаль «За вислугу років у НСДАП» в бронзі (10 років)
Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року»
Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938» із застібкою «Празький град»
Спортивний знак СА в бронзі

Друга світова війна

Застібка до Залізного хреста
- 2-го класу (1939)
- 1-го класу (29 жовтня 1940)
Застібка до Залізного хреста 2-го класу
Хрест Воєнних заслуг
- 2-го класу (1 вересня 1941)
- 2-го класу з мечами (20 січня 1942)
- 1-го класу з мечами (1942)
Лицарський хрест Хреста Воєнних заслуг з мечами (10 жовтня 1944)^[1]
Золотий лицарський хрест Хреста Воєнних заслуг з мечами
Золотий партійний знак НСДАП

Існує непідтверджене припущення, що Мюллер був нагороджений Німецьким Орденом.^[2]

Образ Мюллера в кінематографі


Рік	Назва фільму/серіалу	Актор
1973	17 миттєвостей весни	Леонід Бронєвой
2008	Гітлер капут!	Юрій Гальцев
2015	Підірвати Гітлера	Йоган фон Бюлов

Галерея

Мюллер (крайній праворуч) в Берліні (1939)
Обговорення результатів розслідування вибуху в пивній "Бюргербройкеллер" у Мюнхені, скоєного Йоганом Георгом Ельзером (Мюнхен, 8 листопада 1939). Мюллер - крайній праворуч
Генріх Мюллер (крайній зліва, перший ряд) і Рейнгард Гейдріх відвідують військовий цвинтар в Осло (1941)

Примітки

↑ ^а ^б ^в Генріх Мюллер на сайті Traces of War (Нідерландська) . Архів оригіналу за 24 липня 2018.
↑ Gregory Douglas, GEHEIMAKTE GESTAPO-MÜLLER. www.vho.org. Архів оригіналу за 7 жовтня 2017. Процитовано 31 серпня 2019.

Література

Зегер А. Гестапо-Мюллер. Карьера кабинетного преступника. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. — 384 с. — ISBN 5-85880-445-4.
Gregory Douglas: Geheimakte Gestapo-Müller – Dokumente und Zeugnisse aus den US-Geheimarchiven, Druffel-Verlag, Berg am Starnberger See 1995, ISBN 3-8061-1104-9
Schneider J.W., Their Honor was Loyalty!, R. James Bender Publishing, 1977

Посилання

Александр Вайс. Генрих Мюллер [Архівовано 19 червня 2013 у Wayback Machine.]. (рос.)
Вальтер Шелленберг. Лабиринт. Мемуары гитлеровского разведчика [Архівовано 14 грудня 2012 у Wayback Machine.]. (рос.)
Андреас Зегер. Гестапо-Мюллер [Архівовано 30 червня 2011 у Wayback Machine.]. (рос.)

[:0-1] а ^б ^в Генріх Мюллер на сайті Traces of War (Нідерландська) . Архів оригіналу за 24 липня 2018.

[2] Gregory Douglas, GEHEIMAKTE GESTAPO-MÜLLER. www.vho.org. Архів оригіналу за 7 жовтня 2017. Процитовано 31 серпня 2019.

[1]

[2]