Велика Орда
| Велика Орда | |
| Прапор | |
 | |
| Дата створення / заснування | 1433 |
|---|---|
| Офіційна мова | кипчацькі мови |
| Столиця | Сарай-Берке |
| Форма правління | монархія |
| Попередник | Золота Орда |
| Наступник | Ногайська орда, Кримське ханство і Казанське ханство |
| Час/дата припинення існування | 1502 |
 | |
Велика Орда, Волзька Орда — назва, яку отримала Центральна, Столична, «Тронна» Область Татарського Царства (Золотої Орди) після його розпаду та відділення в середині XV століття Царств (Ханств): Казанського (1438), Кримського (1441), Ногайського (1440) тощо.
Сучасники, перш за все самі Хани (Царі) Великої Орди (в т.ч. з числа Ханів Кримських) бачили її основним спадкоємцем Золотої Орди, а себе — верховними правителями над усіма Ханствами на землях колишнього Улусу Джучі, він же Татарське Царство (старо)руських і московських літописів.
Територія Великої Орди включала землі між Доном і Волгою, Нижнє Надволжя і степи Північного Кавказу. Столицею був Сарай-Берке («Новий палац» або «Палац Берке»). Першим Ханом (Царем) Великої Орди вважають Хана Саїд-Ахмеда I, внука Хана Тохтамиша, нащадка Темуджина Чингісхана, засновника роду Ханів (Царів) Татарських разом з своїм онуком, Ханом (Царем) Батиєм, який добув своєму роду титул Царя внаслідок захоплення Старого Києва і переходу на його сторону частини представників розгалуженого роду Князів Руських і Київських, перш за все Князів Володимирських і Суздальських на чолі з Князем Олександром Невським, хоч його троюрідний брат Князь Данило Галицький теж фактично визнав владу нових правителів Старої, Святої Русі.
Золота Орда почала занепадати в 14 столітті, з періодами хаосу в державі. Її об'єднав Тохтамиш у 1390-х роках, але вторгнення Тимура в цей час ще більше послабило Орду. Смерть Едигея (останньої людини, яка коли-небудь об'єднала Орду) у 1419 році ознаменувала один із останніх кроків розпаду Золотої Орди, яка розпалася на окремі держави Ногайську Орду, Казанське ханство, а пізніше Касимівське ханство, яка відділилася від Казані. Кожне з цих ханств претендувало на статус законного спадкоємця Золотої Орди. Сама Велика Орда була зосереджена в національному центрі Золотої Орди Сараї, а її територію очолювали чотири племена - Кіят, Мангуд, Сіцівуд і Конкірат. [1]Спочатку Велику Орду називали просто Ордою, але для розрізнених орд у регіоні ставало дедалі важливішим відрізняти одна від одної, що призвело до першої згадки про «Велику Орду» в джерелах у 1430-х роках. Назва «Велика Орда» могла бути використана для прямого зв’язку нині значно зменшеного адміністративного центру Орди з первісною величчю Золотої Орди.[2]
Починаючи з 1430-х років, Кічі-Мухаммед і Саїд-Ахмад I були при владі в Сарайській Орді. Протягом цього часу Орда втратила контроль над Кримом, оскільки Хаджі I Ґерай (брат Девлета Берді, який раніше захопив контроль над Кримом у Золотої Орди) у серпні 1449 року вигнав владу з Сараю. Кримське ханство стало незалежним, що поклало початок суперництву між Кримом і Великою Ордою.[2] Кічі-Мухаммед вигнав Улуг-Мухаммеда з центру Золотої Орди в 1438 році, будучи проголошеним ханом у Сараї.[3] Протягом правління Кічі-Мухаммеда та Саїд-Ахмада I татари намагалися змусити своїх московських підданих сплачувати податки, вторгаючись до них у 1449, 1450, 1451 та 1452 роках. Ці напади призвели до помсти з боку Речі Посполитої, яка об’єдналася з Кримським ханством. У той же час посланці литовських шляхтичів, які були незадоволені перебуванням під пануванням Польщі, принесли подарунки Саїд-Ахмаду, який вторгнувся до Польщі та Литви в 1453 році. У 1455 році кримчани знову напали на Сарай, змусивши Саїд-Ахмада втекти до Києва. Однак війська під проводом Анджея Одровонжа рушили на Київ і захопили його, привівши до смерті у в’язниці. До подальших набігів належить татарський набіг на Поділля у 1457 р. (закінчився перемогою татар) і один у 1459 р. проти Московії (закінчився перемогою московитів)[3]
Кічі-Мухаммада змінив його син Махмуд бін Кічі у 1459 році. Махмуд був узурпований його братом Ахмед-ханом бін Кічі у 1465 році. Махмуд попрямував до Астрахані, відділившись і утворивши Астраханське ханство. Це призвело до виникнення суперництва між двома ханствами, яке закінчилося тим, що нащадки Ахмеда посіли на троні Астрахані в 1502 році.[2] У 1469 році Ахмед напав і вбив узбецького хана Абулхайр-хана. Влітку 1470 року Ахмед організував напад на Молдавію, Польське королівство та Литву. 20 серпня молдавські війська під проводом Стефана Великого завдали поразки татарам у битві при Липнику. До 1470-х років Московія перестала платити данину Сараю, але продовжувала підтримувати з ним дипломатичні відносини.[4]У 1474 і 1476 роках Ахмед наполягав на тому, щоб Іван III з Московії визнав хана своїм сюзереном. У 1480 році Ахмед організував військову кампанію проти Москви, яка призвела до зіткнення між двома протиборчими арміями, відомого як Велика битва на річці Угра (Стояння на Угрі). Ахмед визнав умови несприятливими і відступив. Цей інцидент формально завершив «татарське ярмо» на московських землях. 6 січня 1481 року Ахмед був убитий Ібак-ханом, князем Сибірського ханства і ногаїв в гирлі річки Донець.
1502 року Менґлі Ґерай виграв у боротьбі за ординську спадщину, узявши столицю Великої Орди місто Сарай Джедід. Шейх-Ахмед, останній хан Орди, знайшовши притулок у Литві, помер у в'язниці в Каунасі через деякий час після 1504 р. За іншими даними, він був звільнений з литовської в'язниці в 1527 р.
- Саїд-Ахмад I, (1447—1459)
- Махмуд, (1459—1465) (1459—1471 хан і засновник Астраханського ханства)
- Ахмат-хан, (1465—1481)
- Ібак, хан Великої Орди (1481, 1487, 1491—1495)
- Саїд-Ахмад II та Абдул-Керім, (1481—1485)
- Саїд-Ахмад II та Муртаза-хан, (1485—1491)
- Менґлі (1491)
- Шейх-Ахмад та Абдул-Керім, травень—листопад 1491 року
- Мехмед, (1493—1494)
- Шейх-Ахмад, (1491—1493, 1494—1502)
- Греков И. Б. Восточная Европа и упадок Золотой Орды (на рубеже 14-15 вв.). — М., 1975.(рос.)
- Сафаргалиев М. Г. Распад Золотой Орды. — Саранск, 1960.(рос.)
- Kimberly Kagan (2010). The Imperial Moment. p. 114.(англ.)
- Bruce Alan Masters (2010). Encyclopedia of the Ottoman Empire. p. 159.(англ.)
- Khodarkovsky, Michael (2002). Russia's Steppe Frontier.(англ.)
_Autonomy.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
_1.svg){kind=small}
- ↑ Schamiloglu, Uli (1993-01). Preliminary remarks on the role of disease in the history of the Golden Horde. Central Asian Survey (англ.). Т. 12, № 4. с. 447—457. doi:10.1080/02634939308400830. ISSN 0263-4937. Процитовано 25 лютого 2023.
- ↑ а б в Knödler, Stefan (21 листопада 2019). Verlegerische Geschäftskorrespondenz im 18. Jahrhundert. Das Kommunikationsfeld zwischen Autor, Herausgeber und Verleger in der deutschsprachigen Aufklärung. Ed. Thomas Bremer und Christine Haug unter Mitwirkung von Helga Meise (Buchwissenschaftliche Beiträge, 96). Wiesbaden: Harrassowitz, 2018. Archiv für das Studium der neueren Sprachen und Literaturen. № 2. doi:10.37307/j.1866-5381.2019.02.13. ISSN 1866-5381. Процитовано 25 лютого 2023.
- ↑ а б Howorth, Sir Henry Hoyle (1888). History of the Mongols, from the 9th to the 19th Century (англ.). Burt Franklin.
- ↑ Hurwitz, Ellen S.; Halperin, Charles J. (1987-04). Russia and the Golden Horde: The Mongol Impact on Medieval Russian History. Russian Review. Т. 46, № 2. с. 225. doi:10.2307/130632. ISSN 0036-0341. Процитовано 25 лютого 2023.