Біг з бар'єрами
Біг з бар'єрами[1] — сукупність легкоатлетичних дисциплін, де спортсмени змагаються у спринтерських видах бігу, під час якого спортсменам необхідно долати бар'єри.
Правила бігу з бар'єрами відповідають правилам легкоатлетичного спринту. Атлети на дистанції бігу з бар'єрами біжать кожен своєю доріжкою. L-подібні (у профіль) бар'єри розміщуються через рівні інтервали так, щоб ніжки бар'єра дивились у напрямку старту (щоб бар'єр, який зачепить бігун, падав уперед, а не травмував бігуна). Для перекидання бар'єра потрібно прикласти силу не меншу за 3,6 кг.
Заборонено:
- проносить ногу збоку бар'єра
- навмисно збивати бар'єр ногою чи рукою.
Характеристики бар'єрів та їх розстановки відображено у таблиці[2]:
| Чоловіки | Жінки | |||||||
| дистанція (м) | 50 | 60 | 110 | 400 | 50 | 60 | 100 | 400 |
| Кількість бар'єрів | 4 | 5 | 10 | 10 | 4 | 5 | 10 | 10 |
| Висота бар'єрів (м) | 1.067 | 1.067 | 1.067 | 0.914 | 0.84 | 0.84 | 0.84 | 0.762 |
| відстань від старту до першого бар'єра (м) |
13.72 | 13.72 | 13.72 | 45 | 13 | 13 | 13 | 45 |
| Відстань між бар'єрами (м) |
9.14 | 9.14 | 9.14 | 35 | 8.5 | 8.5 | 8.5 | 35 |
| відстань від останнього бар'єра до фінішу (м) |
8.86 | 9.72 | 14.02 | 40 | 11.5 | 13 | 10.5 | 40 |
- Зимовий сезон: 50 метрів, 60 метрів
- Літній сезон: 100 метрів (жінки), 110 метрів (чоловіки), 400 метрів
Перші згадки про офіційні старти у бар'єрному бігу належать до змагань в Англії 1837 року в коледжі Ітон. 1885 року бігун Крум з університету Оксфорда продемонстрував техніку подолання бар'єрів близьку до сучасної. Олімпійський дебют на дистанції 110 метрів з бар'єрами відбувся 1896 року. З 1920-их років бар'єрним спринтом почали займатись жінки. 1935 T-подібні бар'єри було замінено на менш травмонебезпечні L-подібні.
Нині біг з бар'єрами обов'язково входить до програми найбільших легкоатлетичних змагань.
Фахівці бігу з бар'єрами вважають, що основи сучасної техніки заклав знаменитий американський спортсмен Елвін Кренцлейн. 1898 року він досягнув результату 15,2 с на дистанції 110 м. Його техніка без принципових змін існує дотепер.
Махова нога переноситься через бар'єр бічним змахом, поштовхові — описує дугоподібну траєкторію. Бар'єр не перестрибується, а «переступається» з мінімальною втратою швидкості. Бар'єрний крок у чоловіків буває довжиною близько 3,5 м (у жінок — 3 м). Важливою якістю бар'єриста є здатність набирати швидкість до першого бар'єру та включатись у біг одразу після подолання бар'єра[3].
Техніку «бар'єрного кроку», з певними поправками, успішно використовують також і бігуни у стипль-чезі, що дозволяє домогтись більш високого результату під час подолання нерухомих перешкод.
- ↑ Правила змагань на 2012–2013 роки (IAAF Rules and Regulations) [Архівовано 15 березня 2014 у Wayback Machine.]. Правила на офіційному сайті ІААФ (рос.)
- ↑ Правила IAAF [Архівовано 25 березня 2009 у Wayback Machine.](англ.)
- ↑ Техніка і тренування бар'єрного бігу. Архів оригіналу за 12 жовтня 2011. Процитовано 8 лютого 2015. [Архівовано 2011-10-12 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про легку атлетику. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |