Ботайська культура
| Ботайська культура | |
| Місце розташування | Казахстан |
|---|---|
| Час/дата початку | 3700 до н. е. |
| Час/дата закінчення | 3100 до н. е. |
 | |
 Ботайська культура у Вікісховищі | |
53°18′10.80000009999″ пн. ш. 67°38′42.000000099986″ сх. д. / 53.30300° пн. ш. 67.64500° сх. д.
Ботайська культура — археологічна культура неоліту, що існувала в 3700-3100 роках до Р. Х.. [1] доісторичної півночі Центральної Азії. Названа за поселенням Ботай в сучасному північному Казахстані. Знайдено ще дві великих стоянки Ботайської культури: Красний Яр[en] і Васильківка. [2] Відкрито близько 20 поселень уздовж степових рік Іманбурлик, Терсаккан, Тобол, Тургай, Убаган, Чаглинка.
Ботай знаходиться на Іманбурлику, притоці Ішима. На ділянці є щонайменше 153 землянки. Поселення було частково знищено річковою ерозією, яка все ще відбувається, та місцевим лісництвом.
З ботайською культурою пов'язують початок одомашнення коней[en] приблизно 5,5 тис. років тому [3]
Основними матеріалами були камінь, кістка та глина. Основні заняття — конярство, полювання та рибальство. Проведені археологічні дослідження показали, що ботайці, які займались конярством, вміли робити кумис з кобилячого молока[en] [4] і були піонерами застосування збруї 6700-6000 років тому [5]..
Для ботайської культури характерна розвинена промисловість кам'яних знарядь. Серед них виділяються крем'яні ножі та списи, різноманітні наконечники стріл. Костерезне ремесло також було дуже популярним. Особливу групу серед знайдених артефактів складали фаланги коня з гравіюванням у вигляді насічок і геометричних фігур [6]. В. Ф. Зайберт зазначає, що частина знахідок дуже близька заманбабінському типу, відомому в Середній та Передній Азії. Примітною є унікальна намистина довжиною 3,5 см і діаметром 4 мм, у крихітному отворі, посередині якої після вивчення під мікроскопом виявилася ніша у вигляді печерки [7].
Походить від суртандинської культури[ru] Південного Зауралля. У наступні епохи середньої та пізньої бронзи Урало-Казахстанського регіону жодних явних слідів спадкоємності від ботайської культури не спостерігається [6]. Кризу культури наприкінці III тис до Р.Х. пов'язують зі складною для євразійських степів кліматичною фазою та посиленням сухого клімату [7].
З ботайською культурою пов'язували початок одомашнення коней приблизно 5,5 тис. років тому [3] П. А. Косинцев у 2008 році відніс до диких особин залишки терсецьких та ботайських коней [8]. За даними палеогенетиків коні Пржевальського є здичавілими нащадками ботайських коней [9], а сучасні породи домашніх коней мають лише 2,7% домішки від ботайських коней. Таким чином, сучасні коні були одомашнені в інших центрах [10]. При цьому ботайці, володіючи навичками приручення коней, не вели спрямовану селекцію, дозволяючи схрещуватися з дикими родичами [11][12]. Сучасні одомашнені породи не походять від ботайської лінії коней [13].
Разом з тим деякі вчені висловлюють сумніви в концепції Зайберта, що базується на неоднозначно трактованих знахідках — зокрема вказується, що у двох знайдених предметів у вигляді кістяних стрижнів з потовщеннями посередині, що трактуються як псалії , відсутні просвердлені отвори, необхідні, щоб пропустити ремінні натягувачі [6][14][12]. Також згадується відсутність надійних свідчень стійлового утримання коней. Ушкодження, що спостерігаються в зубах ботайських коней, швидше за все, викликані природними порушеннями розвитку зубів і зносом, а не контактом з обладнанням для вуздечки [15].
Аско Парпола припускає, що мову ботайської культури неможливо однозначно ототожнити з будь-якою відомою мовою чи мовною сім'єю. [16] Він припускає, що праугорське слово *lox, що означає «кінь», є запозиченням з мови ботайської культури. [a][17] Проте Володимир Напольських[en] вважає, що воно походить від протохарського *l(ə)wa («здобич; худоба»). [18]
Вацлав Блажек[en] проаналізував попередню теорію Тамаза Гамкрелідзе, який стверджував, що ботайці могли розмовляти однією з єнісейських мов. На його думку, лінгвістичні дані надають деяку підтримку тому, що носії єнісейських мов проживали в середньоазійському степу до її міграції в Сибір. З цієї мови, можливо, були запозичені деякі слова до протоіндоєвропейської мови, пов’язані з верховою їздою та скотарством, наприклад слово для коня (єнісейське *ʔɨʔχ-kuʔs «жеребець» та індоєвропейське *H₁ek̂wos «домашній кінь»). [19]
- ↑ Праугорське слово *lox реконструйовано з угорського ló, мансійського lū та хантського law, усі означають «кінь». Це слово не є ані уральського, ані індоєвропейського походження, і воно не схоже на жодне зі слів, що позначають «кінь» у відомих сім’ях євразійських мов.[16]
- ↑ Mair, Victor H.; Hickman, Jane (8 вересня 2014). Reconfiguring the Silk Road: New Research on East-West Exchange in Antiquity. University of Pennsylvania Press. с. 15. ISBN 978-1934536698. Процитовано 13 червня 2015.
- ↑ Olsen, Sandra; Bradley, Bruce; Maki, David; Outram, Alan (2006). Community organisation among Copper Age sedentary horse pastoralists of Kazakhstan. У Peterson, D. L. L.M.; Popova, L. M.; Smith, A. T. (ред.). Beyond the Steppe and the Sown: proceedings of the 2002 University of Chicago Conference on Eurasian Archaeology (PDF). Colloquia Pontica #13. Leiden: Brill. с. 89—111. ISBN 978-90-04-14610-5. Архів оригіналу (PDF) за 30 липня 2022. Процитовано 10 червня 2024.
- ↑ а б Pablo Librado et al. Ancient genomic changes associated with domestication of the horse, 27 Apr 2017
- ↑ Євразійські кочівники та регіональна взаємодія у степу – інтерв'ю з археологом Майклом Фрачетті [Архівовано 2016-10-11 у Wayback Machine.], 2016
- ↑ Ход конём: как люди одомашнили лошадь [Архівовано 2016-10-09 у Wayback Machine.], 8 октября 2016
- ↑ а б в Кузнецов П. Ф. Ботайская культура позднего энеолита: pro et contra существования домашних лошадей [Архівовано 2022-03-09 у Wayback Machine.] // «ПРИРОДА» № 7, 2018 [Архівовано 2022-03-30 у Wayback Machine.].
- ↑ а б «Великая степь. Что стало толчком к развитию цивилизации? [Архівовано 2021-02-08 у Wayback Machine.]» — интервью Виктора Зайберта.
- ↑ Калиева С. С., Логвин В. Н. НЕКОТОРЫЕ ШТРИХИ К ПРОБЛЕМЕ ОДОМАШНЕННОСТИ ЛОШАДИ ТЕРСЕКСКИХ И БОТАЙСКИХ ПАМЯТНИКОВ [Архівовано 2019-07-12 у Wayback Machine.], Вестник археологии, антропологии и этнографии. 2011. No 2 (15) 246
- ↑ Лошади Пржевальского лишились звания предка всех скакунов мира. Архів оригіналу за 23 лютого 2018. Процитовано 8 березня 2018.
- ↑ Gaunitz C., Fages A., Hanghøj K., Albrechtsen A., Khan N., Schubert M. et al. Ancient genomes revisit the ancestry of domestic and Przewalski’s horses (англ.) : journal. — Science, 2018. — 6 April (vol. 360, no. 6384). — P. 111—114.
- ↑ В Оренбургском заповеднике рассказали о происхождении лошадей Пржевальского. Архів оригіналу за 8 березня 2018. Процитовано 8 березня 2018.
- ↑ а б «Дикая» история лошади Пржевальского. Новая гипотеза о вторичном одичании «пржевальцев» не подтвердилась [Архівовано 2018-10-24 у Wayback Machine.], 24 октября 2018
- ↑ Pablo Librado et al. The origins and spread of domestic horses from the Western Eurasian steppes [Архівовано 2021-10-23 у Wayback Machine.], 20 October 2021
- ↑ Боковенко Н. А. Происхождение всадничества и этапы развития верховой сбруи у древних номадов Центральной Азии [Архівовано 2021-05-07 у Wayback Machine.] // Изучение культурного наследия Востока. Археологические изыскания. Вып. 61. СПб.: Европейский дом. 1999. С. 108—110.
- ↑ William Timothy Treal Taylor, Christina Isabelle Barrón-Ortiz. Rethinking the evidence for early horse domestication at Botai [Архівовано 2021-08-28 у Wayback Machine.] // Scientific Reports, 02 April 2021
- ↑ а б Parpola, Asko (1 листопада 2020). The problem of Samoyed origins in the light of archaeology: On the formation and dispersal of East Uralic (Proto-Ugro-Samoyed) (PDF). У Hyytiäinen, Tiina; Jalava, Lotta; Saarikivi, Janne; Sandman, Erika (ред.). Per Urales ad Orientem. Iter polyphonicum multilingue. Festskrift tillägnad Juha Janhunen på hans sextioårsdag den 12 februari 2012. Mémoires de la Société Finno-Ougrienne. Т. 264. Helsinki: Finno-Ugrian Society. с. 295—296. ISBN 978-952-5667-33-2. Процитовано 25 січня 2015.
- ↑ Uralic Etymological Database.
- ↑ Napolskikh, Vladimir (1996). Происхождение угорского названия лошади. Linguistica Uralica (рос.). 32 (2): 116—118. Процитовано 17 вересня 2020.
- ↑ Blažek, Václav. 2019. Toward the question of Yeniseian homeland in perspective of toponymy. 14th Annual Sergei Starostin Memorial Conference on Comparative-Historical Linguistics. Moscow: RSUH. Quote: The preceding arguments lead to the conclusion that Yeniseians still lived in the steppe region of Central Asia including Kazakhstan in the first centuries of CE and certainly earlier. Northern Kazakhstan, namely the area of the Botai43 culture, was probably the place where the wild horse (Przewalsky-horse, i.e. Equus ferus przevalskii Poljakoff) was already in the mid 4th mill. BCE domesticated (cf. Bökönyi 1994: 116; Becker 1994: 169; Anthony 1994: 194; Outram 2009: 1332-35). The creators of this culture were totally specialized in breeding of horses (133.000 horse bones were found here already in the early 1990s!). The proximity of the Yeniseian *ʔɨʔχ-kuʔs "stallion" and Indo-European *H1ek̂u̯os "(domesticated) horse" is apparent and explainable through borrowing. If the Indo-European term cannot be transparently derived from IE *ōk̂u- "swift" = *HoHk̂u-, while the Yeniseian compound "stallion" = "male-horse" is quite understandable, the vector of borrowing should be oriented from Yeniseian to Indo-European.
- kazhistory.ru (рос.)
|
Це незавершена стаття з археології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |