Бишів (Івано-Франківський район)
| село Бишів | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Івано-Франківська область |
| Район | Івано-Франківський район |
| Тер. громада | Дубовецька сільська громада |
| Код КАТОТТГ | UA26040130020043090 |
| Основні дані | |
| Засноване | 1441 |
| Населення | 285 осіб |
| Площа | 11,263 км² |
| Густота населення | 25,3 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 77173 |
| Телефонний код | +380 3431 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°8′14″ пн. ш. 24°52′36″ сх. д. / 49.13722° пн. ш. 24.87667° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
299 м |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 77173, с. Делієве |
| Карта | |
  Бишів | |
 Бишів | |
| Мапа | |
| |
Биші́в – село Івано-Франківського району Івано-Франківської області. Входить до складу Дубовецької сільської громади.
Крайнє село Івано-Франківського району, яке межує з Тернопільською областю. Донедавна на території села працювали медпункт, бібліотека, колгосп, ветеринарна аптека, клуб, дитячий садочок, школа (не працює з 31.08.2017)[1]. У цей час працює клуб, бібліотека, медпункт та магазин.
Згадується 2 січня 1441 року у книгах галицького суду [2].
У податковому реєстрі 1515 року в селі документується 2 лани (близько 50 га) оброблюваної землі та ще 2 лани тимчасово вільної[3].
Розпорядженням Ради міністрів Польської Республіки 28 травня 1934 року село передане з Підгаєцького повіту Тернопільського воєводства до Станиславівського повіту Станиславівського воєводства[4].
1 серпня 1934 р. у межах адміністративної реформи в Другій Польській Республіці село включене до новоствореної об'єднаної сільської ґміни Делеюв[5]
На 1.01.1939 в селі з 1340 населення було 720 українців-грекокатоликів, 360 українців-римокатоликів, 40 поляків, 220 польських колоністів міжвоєнного періоду (у присілку Ворониця Бишівська)[6].
До 2019 року підпорядковувалось Деліївській сільській раді.
На території села є реконструйована дерев'яна церква, яка збереглась з часів Другої Світової війни. Недалеко від церкви, у глибині лісу, є капличка Божої Матері. За переказами населення, на тому місці з'являлася Пречиста і з її сліз виникла криниця з цілющою водою. Щорічно там відбуваються богослужіння за участю багатьох священників України. Також є старий польський цвинтар, де поховані пани Баранови (з часів польської окупації). На жаль зараз село малолюдне, проживають в основному люди похилого віку.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[7]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 285 | 100% |
- ↑ Загальноосвітня школа. Архів оригіналу за 22 квітня 2021. Процитовано 8 грудня 2020.
- ↑ Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.89, №876. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 26 січня 2016.
- ↑ Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 170 – Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. - 252 s.
- ↑ Розпорядження Ради міністрів 9 червня 1934 року № 469. Архів оригіналу за 12 жовтня 2016. Процитовано 24 серпня 2016.
- ↑ Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 14 lipca 1934 r. o podziale powiatu stanisławowskiego w województwie stanisławowskiem na gminy wiejskie. [Архівовано 11 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [Архівовано 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 82.
- Byszów z Mielnicą // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 517. (пол.).— S. 517. (пол.)
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
