Очікує на перевірку

Барський Вілен Ісаакович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Барський.
Барський Вілен Ісаакович
При народженніВілен Ісаакович Барський
Народження27 жовтня 1930(1930-10-27)
Київ, УРСР
Смерть24 грудня 2012(2012-12-24) (82 роки)
 Дортмунд, Німеччина
Національністьєврей
КраїнаУРСР-СРСР, Німеччина
Жанрвізуальна поезія, есе
Діяльністьпоет, художник
Напрямокпостмодернізм, концептуалізм
ВчительГригор'єв Сергій Олексійович
Нагороди

Вілен Ісаакович Барський (нар.27 жовтня 1930, Київ — †24 грудня 2012 Дортмунд, Німеччина) — український радянський і німецький художник (живописець і графік), член Спілки художників СРСР, «Дортмундської групи»; російськомовний поет єврейського походження, есеїст, яскравий представник постмодернізму, концептуалізму і андерграундної культури, автор експериментальних творів графопоезії, педагог.

Біографія

[ред. | ред. код]
Вілен Барський. Елементи обличчя. 1970

Народився 27 жовтня 1930 року в Києві. Його батько Ісаак Барський був інженером, мати Цецілія Ставніцер — фармацевтом. Під час війни сім’я була евакуйована до Сталінграду, потім, до початку вирішальної битви, переїхала в Сернур (Марійська АРСР), а по війні повернулась до Києва.

У 1951 р. Барський закінчив Київську художню школу і вступив до Художнього інституту. У навчанні обирав собі кумирів, особливо цінував творчість Врубеля, особисто познайомився з експресіоністом Робертом Фальком, відвідував його майстерню. У 1957 закінчив Київський художній інститут, факультет живопису й графіки. Після закінчення інституту почав експериментувати в галузі образотворчого мистецтва, створюючи абстрактні композиції, іноді не тільки фарбами, а й складаючи предмети, як це робили поп-артисти на Заході, про яких він тоді не знав. Захоплювався джазом, рок-музикою, які надихали його на написання віршів, серед яких переважали верлібри. Новітні тенденції у мистецтві обговорювали з художниками, які прагнули вирватись з меж соцреалізму, —Борисом Лобановським, Валерієм Ламахом, Григорієм Гавриленко, Вадимом Ігнатовим, Якимом Левичем, однокурсником Анатолієм Лимарєвим.

Через свою ідеологічно незаангажовану позицію художник зазнав тиску з боку радянської влади. Так, у 1959 р., після домашнього обшуку, він був доставлений до відділення КДБ, болісний допит в якому тривав з ранку до ночі. Після цього в газеті «Сталінське плем’я» з’явилася розгромна стаття «Кінець "Літературної забігайлівки"», де ім’я Вілена Барського значилося на першому місці серед усіх «формалістів-абстракціоністів». В результаті він надовго втратив право на державні замовлення та участь у виставках, розділивши участь найкращих представників покоління шістдесятників. Працював в галузі книжкової і журнальної графіки, неофіційно навчав групу учнів основ художньої грамоти (серед яких Олена Голуб, Віра Вайсберг, Костянтин Самойленко, Микола Залевський та ін).[1]

Щоб не бути засудженим за «дармоїдство», у 1967 році вступив до Спілки художників СРСР (обминувши місцеву спілку, чому сприяла Т. Яблонська). Час від часу експонував на виставках реалістичні портрети діячів науки і культури, що давалося Барському непросто: «За це було заплачено роздвоєнням. Хоча більша частина енергії була спрямована на принципову перебудову бачення і розуміння мистецтва, якусь частину себе болісно доводилося віддавати офіційному мистецтву. І хоча я намагався й ці роботи завжди робити так, щоб було «чесно», «добре» і т.д., це все ж була данина, яку я платив, тому що робив те, у що вже — за великим рахунком — не вірив.»[2]

1981-го року назавжди покинув радянський Київ і оселився в Дортмунді, разом з дружиною поетесою Ольгою Денисовою, якій завдячував всім найкращим. Барський занотував: «І про свою дружину Лілю (Ольгу Денисову). Хоча вона сама і вважає, що я дуже вплинув на її становлення (адже вона значно молодша за мене) і, можливо, на її поетичну роботу — я думаю, що вплив був взаємним. Для мене вона якраз варіант дружини Набокова, який говорив, що написане він перш за все показує дружині — тобто ніби і пише для неї.»[2] Декілька років входив до «Дортмундської групи», яка об’єднувала німецьких професійних художників; потім вийшов з неї. Самозаглиблено працював до самої смерті, не прагнучи слави.

В. Барського не стало 24 грудня 2012 року.

Творчість

[ред. | ред. код]
В.Барський. Руки і мішень. 1969. Папір, гуаш, 29х41

Пошук і становлення власного шляху в мистецтві у Барського були пов'язані з активною зацікавленістю творчістю видатних митців у різних галузях, адже він ставив на меті віднайти на перетині різних спрямувань свою неповторну точку. Дуже чутливий до музики, Барський особливо цінував дружбу з київським композитором Валентином Сильвестровим. Прислухався до філософсько-естетичної концепції старшого колеги Валерія Ламаха, викладеної у «Схемах»[3]. Був у захваті від таланту режисера Сергія Параджанова, поета Геннадія Айгі, письменника Віктора Некрасова та інших видатних представників неофіційної культури.

Експонував картини на виставках в Дортмунді, Мюнхені, Парижі, а також в США та Італії.

«Некрасов у Києві був свого роду ліберальним інститутом, центром тяжіння для багатьох, ще задовго до його відкритих конфліктів з владою. Я дуже любив його…»[2] Саме завдякиНекрасову з’явилася перша літературна публікація В. Барського у 1981 році в паризькому журналі «Ковчег», куди письменник, що виїхав за кордон, передав вірші, які роками накопичувались в столі.

Важливим для Барського було знайомство з московськими концептуалістами. Він відвідував майстерню Іллі Кабакова, починаючи з 1968 року і надалі стежив за його новими творами. Західне мистецтво зацікавило творчістю Дюшана, Клее, Дюбюффе, Кейджа та ін. Цікавився і Східною культурою, любив читати китайських і японських поетів кола дзен.

У своїй творчості Барському вдалось знайти неповторну інтонацію. Він йшов від живопису до колажу із використанням текстових елементів, почав збагачувати візуальні можливості тексту на основі розуміння рівноцінності сенсу слова і його візуальної знаковості.

Окрім графопоезії Барський також писав коротку поетичну прозу, есеїстику, одноактні п'єси і лібретто для балету. Теми — «життя і смерть в світлі гри двох начал — природного і культурного».
Відчуваючи на собі різноманітні впливи, Барський зберігав самоідентифікацію. «Я себе відчуваю київським художником, який живе в Німеччині, і водночас російським поетом, оскільки я пишу російською. Якщо в Україні мене захочуть вважати українським художником, то я не заперечуватиму… Світло неба над Києвом ніколи не забудеться до самої смерті»[4]

Вірші Вілена Барського увійшли до «Антології новітньої російської поезії у Блакитної Лагуни», США, 1986; антології «Самвидав століття», «Російські вірші 1950-2000 років», «Звільнений Улісс» та ін.

Висловлювання

[ред. | ред. код]
Світ — це Слово, — це помилка Бога, жахлива і прекрасна, бо Він створив Слово багатозначним.[5]

СЛОВА з’являються мислять звучать»[6]

Відзнака

[ред. | ред. код]
  • Міжнародна відмітина імені батька російського футуризму Давида Бурлюка.[2] [Архівовано 12 січня 2015 у Wayback Machine.]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Олена Голуб.Митець уособлює дух свободи.Спілкувалася А. Лобановська. Zbruc. 11 березня 2024
  2. ↑ а б в K.K.Kuzminsky & the Authors. The Blue Lagoon Antology of Modern Russian Poetry//Newtonville, USA, 1986, на рос. [[https://web.archive.org/web/20200411182037/https://www.kkk-bluelagoon.ru/tom3b/cont_3b.htm Архівовано 11 квітня 2020 у Wayback Machine.]]
  3. ↑ А. Ложкина. Валерий Ламах //Art Ukraine. 2010
  4. ↑ Аліса Ложкіна. Інтерв’ю з Віленом Барським//Art Ukraine, №1(20) 2011, ст. 121-123
  5. ↑ K.K.Kuzminsky & the Authors. The Blue Lagoon Antology of Modern Russian Poetry//Newtonville, USA, 1986, на рос. [1]
  6. ↑ Vilen Barsky. Wörter. Siegen.1983/ Вилен Барский. Слова. Зиген

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Vilen Barsky. Wörter. Siegen.1983/ Вилен Барский. Слова. Зиген, 1983. [3] [Архівовано 28 липня 2020 у Wayback Machine.]
  • В. Барський. «LOCUS SOLUS»[4] [Архівовано 19 лютого 2020 у Wayback Machine.]
  • І.М.Блюміна. Барський Вілен Ісакович. Енциклопедія Сучасної України
  • Б. Лобановский. Киевские анахореты. Обращение к абстрактным формам в творчестве ряда киевских художников 50-х — 60-х годов // Византийский ангел. 1997. № 3. С. 31–40.
  • Гліб Вишеславський, Олег Сидор-Гібелинда. Термінологія сучасного мистецтва// Paris-Kyiv: Terra Incognita. 2010, ст. 236. ISBN 978-966-96839-2-2
  • Леся Смирна. Століття нонконформізму в українському візуальному мистецтві// К.: «Фенікс», 2017, ст. 339. ISBN 978-966-131-499-2
  • Аліса Ложкіна. Вілен Барський: Перший київський концептуаліст//Art Ukraine, №1(20) 2011, ст. 118-127

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Барський_Вілен_Ісаакович&oldid=43196910