Очікує на перевірку

Амаркорд (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Амаркорд»
Amarcord
ЖанрДрама, комедія, біографічний, фантастика
РежисерФедеріко Фелліні
ПродюсерФранко Крістальді
СценаристиФедеріко Фелліні,
Тоніно Гуерра
У головних
ролях		Бруно Дзанін
Пупелла Маджо,
Армандо Бранча
ОператорДжузеппе Ротунно
КомпозиторНіно Рота
ХудожникДаніло Донаті
Кінокомпанія• F.C. Produzioni • PECF
Дистриб'юторNetflix і Vudu
Тривалість127 хв.
Моваіталійська
КраїнаІталія Італія
Франція Франція
Рік1973
Касові збори£ 3 333 459 000[1]
IMDbID 0071129
РейтингIMDb: 8.0/10 stars
CMNS: Амаркорд у Вікісховищі

«Амаркорд» (італ. Amarcord) — фільм Федеріко Фелліні 1973 року. Назва фільму походить від слів романьольського діалекту «a m'arcord» (я згадую), котре стало неологізмом в італійській мові[2]. Фільм був представлений 1974 року поза конкурсом на 27-му Каннському міжнародному кінофестивалі[3] і входить у 100 найкращих фільмів світового кіно[4].

Сюжет

[ред. | ред. код]

Італія, 1930-і роки. Містечко, що заснуло, пробуджується з появою «манін» — пуху, що ширяє у повітрі, сповіщаючи про прихід весни. На великій площі розводять святкове вогнище, на якому спалюють опудало зими. Про місто і про час глядачеві розповідають по черзі то червонопикий п'яниця Бішейн, бродячий торговець, то вчений адвокат (обоє говорять прямо в камеру), то підліток на ім'я Тітта, син Ауреліо та Міранди, в чиєму будинку не замовкають сварки і погрози самогубства з обох боків, які, втім, ніколи не виконуються. У школі Тітта терпляче витримує карикатурний парад педагогів і запам'ятовує лише вчительку математики за її пишний бюст. Його, і не тільки його самого, також приваблює Лисичка, напівбожевільна німфоманка, що дражнить робітників на будівництвах. Але перед усіма жінками він віддає перевагу Градісці, місцевій зірці, яка дефілює вулицями зі своїми сестрами в спокусливих нарядах і макіяжі. Одного разу він марно намагається підсісти до неї в кінозалі.

Про Градіску ходить безліч легенд: приміром, колись вона нібито вшанувала своєю присутністю ложе якось принца в «Гранд-Отелі» — розкішному палаці, де Бішейн одного разу «спожив» за одну ніч вісімнадцять жінок з гарему проїжджого еміра. Їх усіх Тітта називає у сповіді місцевому священикові, який наполегливо цікавиться, коли і скільки разів він «себе чіпає»: ця його звичка, за словами священика, доведе до сліз святого Людовика. 21 квітня, в день народження Гітлера, місто відвідує видний фашистський чин, на його честь організовуються парад і спортивна вистава. Вночі з грамофона, встановленого на каплиці, нахабно лунає мелодія «Інтернаціоналу», і фашистським стрільцям не відразу вдається заткнути цю музику. Батька Тітти викликають у поліцію і звинувачують в антифашистських розмовах. Його примушують випити велику дозу касторки.

Раз на рік сім'я забирає з божевільні дядька Тео і везе його на прогулянку. Цього разу він підіймається на дерево і п'ять годин підряд кричить: «Жінку хочу!». Карлиця-монашка, що приїхала з двома санітарами, знімає його з дерева, що нікому не вдавалося до її появи. Вночі усі жителі містечка випливають у відкрите море, щоб спостерігати зблизька пасажирський лайнер «Рекс» — прекрасний зразок суднобудівного мистецтва, створений при фашистському режимі і що є символом цього режиму… Приходить осінь. Дідусь Тітти збивається зі шляху в тумані і думає, що він помер… Вночі жителі міста, як в казковому сні, спостерігають за учасниками автопробігу «Тисяча миль»… Тітта залишається наодинці з пишногрудою власницею тютюнової крамниці, присягається, що зможе її підняти, і піднімає. Вона дає йому посмоктати свої груди, але недосвідчений хлопець дме в них… Одного разу місто завалює снігом, і від цієї рідкісної події усі жителі завмирають у захопленні: всі історичні рекорди побиті…

Помирає мати Тітти. Градіска виходить заміж за карабінера, який відвіз її в інші краї. Після весільної вечері усі прощаються з нею. Її ніколи не забудуть. Знову в повітрі парять «маніни»; їх поява завершує цей чарівний рік.

У ролях

[ред. | ред. код]
• Магалі Ноель … Градіска
• Бруно Дзанін … Тітта
• Пупелла Мадджо … Міранда Біонді, мати Тітти
• Армандо Бранча … Ауреліо Біонді, батько Тітти
• Стефано Пройєтті … Оліва, брат Тітти
• Джузеппе Янігро … дідусь Тітти
• Нандіно Орфеї … дядечко Тітти
• Чіччо Інграссіа … Тео, божевільний дядечко Тітти
• Карла Мора … Джина, служниця
• Джозіана Танціллі … Лисичка
• Доменіко Пертіка … сліпий акордеоніст
• Джанфіліппо Каркано … кюре
• Діна Адорні … вчителька математики
• Армандо Віллелла … учитель грецької мови
• Марія Антоньєтта Белуцці … власниця тютюнової крамниці
• Джульєтта Мазіна … подруга Градіскі

Знімальна група

[ред. | ред. код]

Видалена сцена

[ред. | ред. код]

Знято сцену, яка пізніше була вирізана з фільму Фелліні. Сцена була знята без звуку. Однак вона описана в новелістиці, опублікованій Ріццолі в 1973 році, де йдеться про те, як графиня втрачає діамантову каблучку в туалеті. Карліні, або "Одеколон", чоловік, який спорожняє міські вигрібні ями, покликаний знайти його. Цю сцену можна переглянути на релізі фільму від Criterion.[5][6]

Нагороди та номінації

[ред. | ред. код]
▼ Список нагород та номінацій ▼ [7]
Кінопремія Дата церемонії Категорія Номінант(и) Результат Дж
Італійський національний синдикат кіножурналістів 1974 «Срібна стрічка» за найкращу режисерську роботу Федеріко Фелліні Перемога
«Срібна стрічка» за найкращий сценарій Федеріко Фелліні, Тоніно Гуерра Перемога
«Срібна стрічка» найкращому новому акторові Джанфіліппо Каркано Перемога
«Срібна стрічка» найкращому акторові другого плану Чіччо Інграссіа Номінація
«Срібна стрічка» найкращій акторці другого плану Пупелла Мадджо Номінація
«Срібна стрічка» за найкращий оригінальний сюжет Тоніно Гуерра, Федеріко Фелліні Перемога
«Срібна стрічка» за найкращий сценарій Тоніно Гуерра, Федеріко Фелліні Перемога
«Срібна стрічка» за найкращу операторську роботу Джузеппе Ротунно Номінація
«Срібна стрічка» за найкращий дизайн костюмів Даніло Донаті Номінація
Премія «Давид ді Донателло» 1974 Найкращий фільм Амаркорд Перемога
Найкращий режисер Федеріко Фелліні Перемога
Премія «Золотий кубок» 1974 Найкращий режисер Федеріко Фелліні Номінація
Премія «Золотий глобус» (Італія) 1975 Найкращий фільм Амаркорд Перемога
Національна рада кінокритиків США 1974 Найкращий фільм іноземною мовою Амаркорд Перемога
ТОП іноземних фільмів Перемога
Спільнота кінокритиків Нью-Йорка 1974 Найкращий фільм Амаркорд Номінація
Найкращий режисер Федеріко Фелліні Номінація
Золотий глобус 1975 Найкращий фільм іноземною мовою Амаркорд Номінація
Премія «Оскар» 1975 Найкращий фільм іноземною мовою Амаркорд Перемога
Премія «Боділ» 1975 Найкращий європейський фільм Амаркорд Перемога
Синдикат французьких кінокритиків 1975 Приз за найкращий іноземний фільм Амаркорд Перемога
Премія Kinema Junpo 1975 Найкращий режисер іноземного фільму Федеріко Фелліні Перемога

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ BoxOfficeBenful: Box Office Italia 1973-74 : Altrimenti ci arrabbiamo [Архівовано 23 жовтня 2019 у Wayback Machine.]. Процитовано 09.03.2017
  2. ↑ Amarcord|editore=repubblica.it|accesso=20 dicembre 2011. Архів оригіналу за 17 липня 2021. Процитовано 23 травня 2022.
  3. ↑ Selection 1974|editore=festival-cannes.fr|accesso=18 giugno 2011[недоступне посилання з травня 2019]
  4. ↑ Rete degli Spettatori. Архів оригіналу за 14 жовтня 2013. Процитовано 7 вересня 2013.
  5. ↑ Amarcord. The Criterion Collection.
  6. ↑ AMARCORD Deleted Scene. The Criterion Channel.
  7. ↑ Нагороди та номінації фільму Амаркорд на сайті IMDb (англ.)

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]


Фільми Італії Це незавершена стаття про італійський фільм.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Амаркорд_(фільм)&oldid=40905450