Перейти до вмісту

Алдошин Максим Олександрович

Додати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Алдошин.
Алдошин Максим Олександрович
 Солдат
Загальна інформація
Народження17 червня 1991(1991-06-17)
Миколаїв, Українська РСР, СРСР
Смерть7 серпня 2014(2014-08-07) (23 роки)
Красноармійськ, Донецька область, Україна
ПохованняБалабанівське кладовище
Національністьукраїнець
Alma MaterМиколаївський політехнічний коледж
Луганський університет внутрішніх справ імені Дідоренка
Військова служба
Роки служби2014
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗСЗСУ Збройні сили
Рід військ Військова поліція
Формування Миколаївський зональний відділ ВСП
Війни / битвиросійсько-українська війна
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Макси́м Олекса́ндрович Алдо́шин (нар. 17 червня 1991, Миколаїв, Українська РСР, СРСР — пом. 7 серпня 2014, Красноармійськ, Красноармійський район, Донецька область, Україна) — український військовик, солдат військової служби правопорядку Збройних сил України. Учасник російсько-української війни.

Короткий життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 17 червня 1991 року у місті Миколаїв. Протягом 1998—2001 років навчався у школі № 20. У 2001 році вступив до Миколаївської гуманітарної гімназії № 41. Після закінчення 9 класу у 2006 році вступив до Миколаївського політехнічного коледжу[1]. У 2010 році вступив до Луганського університету внутрішніх справ імені Дідоренка.

З початком бойових дій на сході України у 2014 році, навчаючись на 5 курсі, за контрактом вступив до лав Збройних сил України. Обіймав посаду водія-стрільця взводу охорони та патрульно-постової служби Миколаївського зонального відділу військової служби правопорядку.

Загибель

[ред. | ред. код]

6 серпня 2014 року з Донецької прокуратури надійшло повідомлення про можливі правопорушення на блокпосту поблизу Первомайська (нині — місто Сокологірськ). Для з'ясування обставин на місце були направлені майор юстиції Михайло Кондратьєв, молодший сержант Ігор Діордіца, старший солдат Максим Трачук та водій-стрілець Максим Алдошин. Біля села Опитне УАЗ, яким він керував, потрапив в засідку терористів[2].

Кондратьєв віддав наказ їхати до села Піски, але неподалік залізничного мосту автомобіль потрапив під шквальний обстріл терористами з лісосмуги з обидвох боків дороги. Майор Кондратьєв зазнав смертельного поранення в голову, інші вояки — різного ступеня тяжкості. Алдошин, попри поранення, намагався від'їхати, втрачаючи при цьому свідомість кілька разів[3]. Зміг вивести автомобіль у безпечне місце, врятувавши цим життя двох співслужбовців, що перебували в автомобілі. Молодший сержант Діордіца надавав медичну допомогу іншим воякам, будучи серйозно пораненим у шию. На трьох бійців була лише одна ампула з ліками, уколи робили, аж доки не зламалася голка[2].

Під обстрілом терористів рятувальники вивезли Трачука та Діордіцу. Максима, який відповз на 400 метрів від місця події, знайшли пізніше та, важко пораненого, доставили у лікарню міста Красноармійськ (нині — місто Покровськ). Алдошин помер у військовому шпиталі[1][2].

10 серпня 2014 року похований на Балабанівському кладовищі міста Миколаєва[1][3].

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • 8 вересня 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, Максима Алдошина посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня[4][5].

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Алдошин Максим Олександрович. Український меморіал. Архів оригіналу за 17 травня 2021. Процитовано 30 серпня 2024.
  2. ↑ а б в У цей день, шість років тому, перестало битися серце двох відважних хлоців, захисників України. Facebook. Військова служба правопорядку у Збройних Силах України. 6 серпня 2020. Архів оригіналу за 30 серпня 2024. Процитовано 30 серпня 2024.
  3. ↑ а б Алдошин Максим Олександрович. Книга пам'яті загиблих. Процитовано 30 серпня 2024.
  4. ↑ Порошенко, Петро (8 серпня 2024). Указ Президента України № 640/2014 «Про відзначення державними нагородами України». Офіс Президента України. Архів оригіналу за 21 липня 2018. Процитовано 30 серпня 2024.
  5. ↑ Шевцова, Л. Г. (2018). Нема в країні сім’ї такої, де б не пам'ятали свого героя (PDF). Миколаїв: Миколаївська обласна бібліотека для дітей імені В. О. Лягіна. с. 30—31.
  6. ↑ У Миколаєві відкрили алею на честь загиблого в АТО героя. Міністерство оборони України. 3 жовтня 2024. Архів оригіналу за 10 жовтня 2014. Процитовано 17 жовтня 2014.
  7. ↑ У Миколаєві з'явилася алея слави та пам'ятний знак героєві АТО. ТСН. 4 жовтня 2014. Процитовано 30 серпня 2024.
  8. ↑ Говоров, Александр (18 вересня 2014). В Николаеве на доме, где жил погибший в АТО герой, открыли памятную доску (рос.). 0512.com.ua — Сайт міста Миколаєва. Архів оригіналу за 10 березня 2015. Процитовано 30 серпня 2024.
  9. ↑ В Міноборони вшанували загиблих українських захисників. Дзвін Пам'яті пролунав 25 разів. Міністерство оборони України. Процитовано 30 серпня 2024.
  10. ↑ Орлик, Катерина (26 липня 2024). Без вулиць Адмірала Макарова, Декабристів та Лермонтова. У Миколаєві затверджено перейменування вулиць. 0512.com.ua — Сайт міста Миколаєва. Процитовано 26 липня 2024.
  11. ↑ Кім, Віталій (26 липня 2024). Розпорядження вiд 26 липня 2024 № 273-р «Про перейменування об’єктів топонімії». Миколаївська обласна державна адміністрація. Архів оригіналу за 26 липня 2024. Процитовано 29 липня 2024.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Алдошин_Максим_Олександрович&oldid=43747995