Очікує на перевірку

Радикальний фемінізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Одрі Лорд, Мерідель ле Сюр[en], Адріана Річ, 1980 рік
Redstockings[en] — нью-йоркська радфем-група, діяла з 1969 року
Селін Ренооз[en] (1840—1928)
Джеральдін Трейна[en], 1956
Шуламіт Фаєрстоун, 1970
Еллен Вілліс[en], 1970-ті
Жермен Ґрір, 1972
Валері Соланас, 1988
Андреа Дворкін та Джим Гайнс в тв-шоу After Dark, 1988
Кетрін МакКіннон[en], виступ у Кембриджі, 2006
Гейл Дайнс, Кембриджський союз, 2011
Робін Морган, 2012
Лі Лейкман (Lee Lakeman), 2013
Джулі Біндель[en] на конференції в Латвії, 2015
Гаррієт Вістріх[en], 2016

Радикальний фемінізм (англ. Radical feminism, від лат. radix — «корінь, першопричина») — одна з течій фемінізму, що виникла в рамках другої його хвилі в 1960-х і системно критикує патріархат, гендер і мізогінію як причини сексизму й нерівності та закликає до глобальних реформ у суспільстві, що передбачають усунення чоловічого панування та мізогінії у всіх соціальних та економічних контекстах. Радфем активізм виніс у публічну площину насильство проти жінок (сексуальне та домашнє), проблеми тілесної автономії (право на безпечні контрацепцію та аборти), інституціоналізований сексизм та мізогінію, а напрацювання радикально-феміністичної думки заклали основи теорії фемінізму.

Радикальний фемінізм бачить причину утиску жінок у патріархатних гендерних відносинах, а не в недосконалих правових системах (як ліберальний) чи класових конфліктах (як соціалістичний і марксистський). Патріархат трактується як «трансісторичне явище»[1], важливіше за інші джерела утиску, «не тільки як найстаріша і найбільш універсальна форма панування, але як основна форма»[2], зразок для всіх інших дискримінацій і основа суспільств, де чоловіки утискають жінок та домінують над ними.

Радикальні феміністки прагнуть ліквідувати патріархат, щоб «звільнити всіх від несправедливого суспільства, кидаючи виклик існуючим соціальним нормам та інститутам». Це включає протидію сексуальній об'єктивації жінок, суспільну просвіту щодо проблем насильства проти жінок (зокрема, зґвалтувань, проституції, порнографії, сурогатного материнства, примусових стерилізацій, заборони абортів), критику гендерних ролей та гендерних стереотипів, культури краси і цноти, репродуктивного тиску, вимоги рівного представництва, оплати продуктивної і компенсації репродуктивної праці жінок.

Шуламіт Фаєрстоун в праці «Діалектика статі: обґрунтування феміністичної революції» (1970) зазначала: «Кінцевою метою феміністичної революції повинно бути знищення не тільки чоловічого панування, як було заявлено у першому феміністичному рухові, а і розрізнення за статевими ознаками: генітальні розбіжності людей не повинні мати значення в культурному аспекті».

Концепт радикального фемінізму Особисте — це політичне поєднав індивідуальні досвіди утиску окремих жінок з ширшою картиною інституціоналізованого гноблення, продемонструвавши, як гендерний утиск цілком пронизує соціальне буття.

Критика порнографії як інструменту сексуальної об'єктивації антипорнографічними феміністками поставила питання суспільного контролю жіночої сексуальності та репродуктивної здатності (контроль цноти, заборона абортів, примусова стерилізація).

Перегляд облігатної гетеросексуальності запропонував альтернативи патріархатним стосункам: політичне лесбійство та лесбійський сепаратизм.

Радикальний фемінізм заклав базис теорії фемінізму та міждисциплінарної феміністичної науки, а також досяг значних суспільних зрушень. Лише у США, як писала Елен Вілліс[en] у 1984, радикальні феміністки «домоглися визнання сексуальної політики як суспільної проблеми», створили лексику другої хвилі фемінізму, допомогли легалізувати аборти в США, були першими, хто вимагали повної рівності в так званій приватній сфері (хатня робота та догляд за дітьми, емоційні і сексуальні потреби) і створили атмосферу терміновості, яка ледь не призвела до ухвалення поправки про рівні права".[3]

Основні концепти

[ред. | ред. код]

Радикальний фемінізм доводить, що суспільство — це патріархат, в якому клас чоловіків пригноблює (утискає) клас жінок (та недомінуючих чоловіків)[4]. Утиск жінок розглядається як найголовніша і найперша форма утиску, що існувала з часів зародження людства.[5]

Як заходи з вирішення проблем радикальний фемінізм бореться за (і пропонує):

За радикально-феміністською теорією, через патріархат жінок почали розглядати «інших»[6] щодо чоловічої «норми», і систематично пригнічувати та маргіналізувати. Патріархальна теорія не визначається переконанням, що всі чоловіки завжди виграють від гноблення всіх жінок, радше основним елементом патріархату є стосунки домінування, в яких чоловіки (як клас) використовують соціальні системи та інші методи контролю, щоб тримати жінок (і недомінуючих чоловіків) у пригніченні[7].

Кажуть, що перший дихотомічний поділ цієї маси [людства] відбувся за ознакою статі: чоловік і жінка … це було тому, що половина людської раси несе тягар репродуктивного процесу і тому, що чоловік, «розумна» тварина, мав дотепність скористатися тим, що ті, хто опікувалися дітьми, або «вючні тварини», були загнані в політичний клас: перетворивши біологічно обумовлений тягар на політичне (або необхідне) покарання, змінивши визначення цих осіб з людського до функціонального або тваринного. (Ті-Ґрейс Аткінсон, «Radical Feminism», 1969)[8]

Персоналії та праці

[ред. | ред. код]

Філософію і теорію радикального фемінізму розробляли, відстоювали чи розділяли, зокрема, такі феміністки (жирним відзначені ключові теоретикині, більше див. Список феміністок):

Важливі антології

[ред. | ред. код]

Групи та видання

[ред. | ред. код]

Серед чоловіків ідеї радикального фемінізму розвивали:

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Willis, Ellen (1984). «Radical Feminism and Feminist Radicalism». Social Text (9/10, The 60's without Apology): 122. doi:10.2307/466537. JSTOR 466537.
  2. Willis, p. 123.
  3. Willis, 1984, с. 118.
  4. Echols, 1989, с. 139.
  5. Shelley, 2000.
  6. Beauvoir, Simone de (2011). The Second Sex. Vintage Books. ISBN 978-0-09-959573-1. OCLC 1105756674.
  7. Atkinson, 2000, с. 86.
  8. Atkinson, 2000, с. 85.
  9. Cooke, Rachel (18 лютого 2018). US feminist Susan Brownmiller on why her groundbreaking book on rape is still relevant. The Guardian (англ.).
  10. Brad Epps and Jonathan Katz, 'Monique Wittig's Materialist Utopia and Radical Critique', Monique Wittig: At the Crossroads of Criticism, GLQ: A Journal of Lesbian and Gay Studies, special issue, Duke University Press, 2007, page 425
  11. Monique Wittig, 67, Feminist Writer, Dies, by Douglas Martin, January 12, 2003, New York Times
  12. Sandra Pollack, Denise Knight (1993). Contemporary Lesbian Writers of the United States. Westport, CT: Greenwood Press. с. 207–211. ISBN 0-313-28215-3.
  13. Gupta, Shivangi (11 липня 2019). Woman Hating by Andrea Dworkin (book review). Feminism in India. Процитовано 20 вересня 2022.
  14. Craft, Nikki. The Andrea Dworkin Lie Detector. Andrea Dworkin Online Library. Процитовано 8 липня 2009.
  15. Dworkin, Andrea (2000). Scapegoat: The Jews, Israel, and the Women's Liberation. New York: Free Press. с. 245–246, 248, 336. ISBN 0-684-83612-2.
  16. Take no prisoners. The Guardian. 13 травня 2000. Процитовано 6 вересня 2010.
  17. Ouma, Veronica A. (2005). Dworkin's Scapegoating. Palestine Solidarity Review. Архів оригіналу за 8 грудня 2010. Процитовано 27 липня 2022.
  18. Jeffreys, 2009, с. 1.
  19. Grimes, William (21 вересня 2010). Jill Johnston, Critic Who Wrote 'Lesbian Nation,' Dies at 81. The New York Times. Процитовано 7 жовтня 2012.
  20. Mehta, Aasha (1987). Book Review: FEMINIST THEORY: FROM MARGIN TO CENTRE. Agenda. 1: 45—46. doi:10.1080/10130950.1987.9674676. S2CID 142559156 — через Taylor and Francis.
  21. Wilde, W. H.; Hooton, Joy; Andrews, Barry (1994) [1985]. The Oxford companion to Australian Literature (вид. 2nd). Melbourne: Oxford University Press. с. 271. ISBN 0-19-553381-X. ... the book became almost a sacred text for the international women's liberation movement of the 1970s, notwithstanding sporadic criticism of aspects of its ideology from some feminists.
  22. Clarke, D.A. (1991). Justice is a woman with a sword. NoStatusQuo. Nikki Craft. Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 12 листопада 2021.
  23. Feminism Unmodified. www.ou.edu. Архів оригіналу за 6 червня 2010.
  24. Raymond, Janice. (1994). The Transsexual Empire, p. 104
  25. Ann Cudd, «Frye, Marilyn (1941-)», Encyclopedia of Philosophy (Thomson Gale, 2006)  – за допомогою HighBeam Research (необхідна підписка).
  26. United States: Marilyn Frye receives Phi Beta Kappa Romanell Award., off our backs, April 1, 2006  – за допомогою HighBeam Research (необхідна підписка).
  27. Crary, Alice (2007). Beyond Moral Judgement (вид. 1st). Harvard University Press. с. 177. ISBN 978-0674024571.
  28. Murphy, Timothy F., ред. (2012). Reader's Guide to Lesbian and Gay Studies. Chicago: Fitzroy Dearborn Publishers. с. 467. ISBN 978-1-57958-142-8. Процитовано 20 вересня 2012.
  29. Van Wert-Branscomb, Suzanne (1997). Mother Journeys: Feminists Write About Mothering. Phoebe. 9 (1): 109.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]