Гриф пальмовий
| Гриф пальмовий | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
| Gypohierax angolensis (Gmelin, 1788) | ||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||
|
Гриф пальмовий[2] (Gypohierax angolensis) — вид великих хижих яструбоподібних птахів родини яструбових (Accipitridae)[3]. Це єдиний представник монотипового роду Пальмовий гриф (Gypohierax). Також це єдиний гриф, що харчується фруктами.
Пальмовий гриф гніздиться в лісах і саванах Африки на південь від Сахари, як правило, біля води. Ареал його поширення збігається з ареалом олійних пальм і пальм рафій. Він досить поширений, як і багато інших африканських грифів, і його можна побачити поблизу людських поселень, навіть на великих галявинах готелів у туристичних зонах таких країн, як Гамбія чи Кенія.
Пальмовий гриф був офіційно описаний у 1788 році німецьким натуралістом Йоганном Фрідріхом Гмеліном у його переглянутому та розширеному виданні «Systema Naturae» Карла Ліннея. Науковець помістив птаха разом з орлами, яструбами та соколами в рід Falco та придумав біноміальну назву Falco angolensis[4] В основу свого опису Гмелін поклав «ангольського грифа», описаного в 1781 році англійським орнітологом Джоном Латамом у його багатотомній праці «Загальний огляд птахів» . Колекція Леверіана в Лондоні включала два зразки, які були зібрані в Анголі.[5] Пальмовий гриф тепер поміщений в рід Gypohierax, який був введений для виду в 1836 році німецьким натуралістом Едуардом Рюпелем.[6] Назва роду поєднує давньогрецькі слова gups, що означає «стерв’ятник», і hierax, що означає «яструб»[7]. Вид монотиповий: підвиди не визначені.[3]
Дорослого птаха майже не можливо сплутати з будь яким іншим видом. Це дуже яскравий і гарний птах. Його вага становить приблизно 1,3-1,7 кг, довжина 60 см, розмах крил 1,5 метра. Це найменший гриф Старого Світу[8][9]. Його оперення повністю біле, за винятком чорних ділянок на крилах і хвості. Навколо кожного ока є червона пляма. Молоді птахи віком до 3–4 років коричневі з жовтими плямами навколо очей. У польоті цей вид більше нагадує орла, ніж звичайного стерв'ятника. Він може підтримувати махаючий політ, тому не залежить від термічних потоків. Великого дорослого пальмового грифа з білим оперенням і чорним пір'ям на крилах і хвості можна сплутати як з орланом-крикуном, так і зі стерв'ятником, але у першого птаха тіло коричневе, а у другого білий хвіст[10]
Виду не притаманний статевий диморфізм, самка має такий же розмір, як і самець. Молоді птахи переважно коричневі з частково чорними крилами, їм потрібно три-чотири роки, щоб набути дорослого забарвлення[11].
Пальмові грифи зустрічаються в більшості прибережних районів африканського континенту від Гамбії до Кенії та аж до Південної Африки.[11] Загальна чисельність популяції оцінюється у 80 000 пар.[12] В ПАР налічується лише приблизно 40 птахів.
Єдиними південноафриканськими країнами, де постійно гніздяться пальмові грифи, є ПАР та Мозамбік. Дослідження, проведене у 1970-х роках показало, що пальмові грифи гніздилися в гаях рафій в системі затоки Косі та Мтунзіні. Його розповсюдження пов'язане з наявністю пальми рафії Raphia australis на всіх постійно населених ділянках, а існування цього виду в Мтунзіні цілком пов’язане зі штучним вирощуванням пальм рафії.[13] Зараз у Південній Африці відомо 7 місць гніздування та загалом 40 окремих птахів.
Як випливає з назви, розповсюдження пальмового грифа тісно пов’язане з поширенням олійних ( Elaeis guineensis ) або рафієвих ( Raphia ) пальм. Отже, він найбільш поширений у прибережних і мангрових лісах на висоті до 1500 м над рівнем моря, але також зустрічається у вологих саванах[11].
Пальмовий гриф, на відміну від більшості родичів, харчується в основному м'ясистими плодами олійної пальми та плодами пальми рафії, а також дикими фініками, апельсинами, іншими фруктами, іноді зерном та насінням акації.[14] [15] Фрукти становлять понад 60% раціону дорослої птиці та понад 90% раціону молодняку. [11] Було також зареєстровано, що вони харчуються крабами (як прісноводними, так і морськими), молюсками, жабами, пуголовками, рибою, жуками-гнойовиками, термітами, крилатими мурахами, крилатими термітами, сараною, дрібними ссавцями, птахами та їхніми пташенятами, зміями, іншими рептиліями, навіть яйцями рептилій і пташенятами, що вилупилися, і, як відомо, час від часу нападають на свійську птицю , а також харчується падлом[14] [15] [16] [17] [12][18].
Пари, що розмножуються, будують великі гнізда на високих деревах і часто виявляють сильну прив'язаність до місця свого гніздування. Вони можуть залишатися на місці гніздування цілий рік. Там, де є пальми рафії, гніздові пари будують гнізда біля основи пальмового листя. На початку сезону розмноження пари разом ширяють у повітрі, катаючись і пірнаючи, набагато акробатичніше, ніж більшість грифів. Під час кожного циклу розмноження відкладається одне біло- коричневе яйце, яке висиджують почерзі самець і самиця протягом чотирьох-шести тижнів. Зазвичай через 85-90 днів після вилуплення молоді коричневі пташенята покриваються пір'ям.[11]
Цей вид широко поширений на більшій частині Африки, загалом досить звичайний і має стабільну популяцію. В ПАР він зустрічається рідше та більш локалізований, хоча не вважається, що він перебуває під загрозою[19] Загрозою для збереження птахів може бути вирубка прибережних лісів[20].
Вирощування пальм рафій через їхню декоративну цінність зараз зростає, забезпечуючи їжею та місцями для гніздування. Крім того, значна частина його середовища існування охороняється водно-болотним парком Ісімангалісо. На даний момент немає ініціатив щодо збереження конкретних видів, оскільки цей вид є єдиним видом грифа в Південній Африці, чисельність популяції якого зростає. Важливість збереження цього виду полягає в тому, що представники південноафриканської популяції мігрують до Мозамбіку, тим самим підтримуючи популяцію сусідньої країни.
-
Голова пальмового грифа -
Дорослий птах узаповіднику Селус, Танзанія -
Доросла особина в польоті в Семліцькому заповіднику, Уганда -
Дорослий птах в гнізді в каналі Казінга, Уганда
.jpg)
_in_flight,_Semliki_Wildlife_Reserve.jpg)
_on_nest.jpg)
- ↑ BirdLife International (2016). Gypohierax angolensis: інформація на сайті МСОП (версія 2023.1) (англ.) 23 квітня 2024
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ а б Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Hoatzin, New World vultures, Secretarybird, raptors. World Bird List Version 14.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 23 квітня 2024.
- ↑ Gmelin, Johann Friedrich (1788). Systema naturae per regna tria naturae : secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (Latin) . Т. 1, Part 1 (вид. 13th). Lipsiae [Leipzig]: Georg. Emanuel. Beer. с. 252.
- ↑ Latham, John (1781). A General Synopsis of Birds. Т. 1, Part 1. London: Printed for Leigh and Sotheby. с. 18.
- ↑ Rüppell, Eduard (1835). Neue Wirbelthiere zu der Fauna von Abyssinien gehörig (German) . Т. Vögel. Frankfurt am Main: S. Schmerber. с. 46, note.
- ↑ Jobling, James A. (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 183. ISBN 978-1-4081-2501-4.
- ↑ Palm-nut vulture videos, photos and facts — Gypohierax angolensis. ARKive. Архів оригіналу за 28 червня 2011. Процитовано 29 травня 2011.
- ↑ Palm-nut Vulture — Gypohierax angolensis. oiseaux-birds.com. Процитовано 29 травня 2011.
- ↑ Pawson, Lara (October 1994). Stuart Mclean, South African Golf Courses: a portrait of the best. Cape Town: Struik Publishers, 1993, 144 pp., £29.99, ISBN 1 86825 338 4. Africa. 64 (4): 603. doi:10.2307/1161396. ISSN 0001-9720. JSTOR 1161396.
- ↑ а б в г д van Zyl, Anthony (November 2006). Raptors of the world: a field guide by James Ferguson-Lees and David Christie. Ostrich. 77 (3–4): 235—236. doi:10.2989/00306520609485540. ISSN 0030-6525.
- ↑ а б HOLT, P. (February 1994). MUNDY, P., BUTCHART, D., LEDGER, J. and PIPER, S.The vultures of Africa. Academic Press, London: 1992 (originally published by Acorn Books, Johannesburg: 1992). Pp 460; illustrated. Price: £55.00. Archives of Natural History. 21 (1): 136. doi:10.3366/anh.1994.21.1.136. ISBN 978-0-12-510585-9. ISSN 0260-9541.
- ↑ Gidlow, R.M. (September 2002). The history of exchange controls in South Africa. South African Journal of Economic History. 17 (1–2): 25—48. doi:10.1080/10113430209511143. ISSN 1011-3436.
- ↑ а б Palm-nut Vulture | the Peregrine Fund.
- ↑ а б Ferguson-Lees, J. & Christie, D.A. & Franklin, K. & Mead, D. & Burton, P.. (2001). Raptors of the world. Helm Identification Guides.
- ↑ Mikula, P.; Morelli, F.; Lučan, R. K.; Jones, D. N.; Tryjanowski, P. (2016). Bats as prey of diurnal birds: a global perspective. Mammal Review. 46 (3): 160—174. doi:10.1111/mam.12060.
- ↑ Carneiro, C.; Henriques, M.; Barbosa, C.; Tchantchalam, Q.; Regalla, A.; Patrício, A.R.; Catry, P. (2017). Ecology and behaviour of palm-nut vultures Gypohierax angolensis in the Bijagós Archipelago, Guinea-Bissau. Ostrich. 88 (2): 113—121. doi:10.2989/00306525.2017.1291540.
- ↑ Vultures. The Birds of Africa. Academic Press Limited. 1982. doi:10.5040/9781472926982.part-0185. ISBN 9780121373016.
- ↑ Lattke, Michael (10 травня 2005). Vorwort. Oden Salomos. Teil 3. с. VII—VIII. doi:10.13109/9783666539572.vii. ISBN 978-3-525-53957-6.
- ↑ Lamm, Donald W. (May 1953). Comments on certain records from northern Sul do Save, Mozambique. Ostrich. 24 (1): 2—8. doi:10.1080/00306525.1953.9632608. ISSN 0030-6525.
- Thomson, A. L.; Moreau, R. E. (1957). Feeding habits of the palm-nut vulture Gypohierax. Ibis. 99 (4): 608—613. doi:10.1111/j.1474-919X.1957.tb03053.x.
- Palmnut Vulture - Species text in The Atlas of Southern African Birds.