Гюстав Флобер
| Гюстав Флобер | ||||
|---|---|---|---|---|
| Gustave Flaubert | ||||
 | ||||
| Народився | 12 грудня 1821 Руан | |||
| Помер | 8 травня 1880 (58 років) Круасе ·геморагічний інсульт | |||
| Поховання | Cimetière monumental de Rouend | |||
| Країна |  Франція | |||
| Національність | француз | |||
| Місце проживання | Реймс Кантеле Париж Руан | |||
| Діяльність | письменник-романіст | |||
| Сфера роботи | проза | |||
| Alma mater | International lycée François-Ierd, Paris Law Facultyd і Ліцей Корнельd | |||
| Мова творів | французька | |||
| Magnum opus | Мадам Боварі Саламбо | |||
| Конфесія | католицька церква | |||
| Батько | Achille Cléophas Flaubertd | |||
| Брати, сестри | Achille Flaubertd | |||
| Автограф |  | |||
| Учасник | французько-прусська війна | |||
| Нагороди |  Q130762055? (1952) | |||
|
| ||||
 Гюстав Флобер у Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
 Роботи у Вікіджерелах | ||||
Гюста́в Флобе́р (фр. Gustave Flaubert; 12 грудня 1821, Руан — 8 травня 1880, Круасе) — французький письменник. Автор романів «Пані Боварі» (1856) та «Саламбо» (1862). Флобер вплинув на літературу, привівши за собою до неї низку талановитих авторів, одним з яких був Гі де Мопассан.
Біографія
Молодість та освіта
Флобер народився 12 грудня 1821 у Руані (Rouen), в регіоні Seine-Maritime Королівстві Франція, що у Верхній Нормандії. Він був другим сином хірурга Ашиля-Клеофа Флобера (1784—1846) та Анн-Жустін Каролін Флобер (уродженої Елеріо) (1793—1872). Флобер розпочав творити у дуже ранньому віці, близько 8 років, як стверджують деякі джерела. Він навчався у своєму рідному місті, доки не залишив його для того, щоб вивчати право у Парижі.
У Парижі Флобер поставився до навчання байдуже. Йому дуже не сподобалось місто. У нього з'явилось декілька знайомих, серед яких був і Віктор Гюго. Наприкінці 1840 року Флобер мандрував Піренеями та Корсикою. У 1846 році, після нападу епілепсії, він залишив навчання.
Особисте життя
Залишивши Париж, Флобер повертається до маєтку Круасе і живе там із матір'ю. Ії маленький будиночок на березі Сени став його прихистком на решту життя. Флобер так і не одружився, оскільки не хотів обтяжувати майбутню родину своєю хворобою[3]. Він мав романтичні стосунки із поетесою Луїзою Коле (збереглося їх листування). Та розрив стосунків із нею змусив Флобера назавжди втратити потяг до романтики і шукати платонічного спілкування.
У 1846 Флобер подорожував Великою Британією у компанії Максима дю Кана, що залишався справжнім другом все життя письменника. У 1846—1850 він здійснив довгу подорож до країн Середнього Сходу, а також відвідав Королівство Греція та Єгипетський еялет. (У Бейруті Флобер захворів на сифіліс). У 1850 році письменник провів 5 тижнів у Константинополі, і після цього усамітнився у Круасе, лише зрідка навідуючись до Парижа та Лондона, де жила його коханка. Хоча 1858 року він відвідав Карфаген, аби продовжити дослідження Сходу задля «Саламбо».
Флобер був невтомним трудівником і часто скаржився у листах до своїх друзів на те, яка напружена у нього робота. Він був дуже близький із племінницею Каролін Комманвіл та вів дружнє листування із Жорж Санд. Зрідка відвідував паризьких знайомих, серед яких були Еміль Золя, Альфонс Доде, Іван Тургенєв, брати Едмон та Жуль де Гонкур.
1870-ті роки були дуже складними. Солдати пруської армії окупували його будиночок під час війни 1870 та у 1872. Згодом померла його мати. Флобер мав серйозні фінансові проблеми. Крім того, більшість свого життя він страждав від венеричних хвороб. Його здоров'я значно погіршилось. 1880 у віці 58 років Флобер помер від інсульту. Письменника поховали у сімейному склепінні на кладовищі у Руані. Пам'ятник великому письменникові був урочисто відкритий у музеї Руана 1890 року.
Кар'єра письменника
Флобер хотів бути письменником з дитинства. У дев'ятирічному віці він перераховував романи, що хотів написати. Вів щоденник, у якому проявляється його критичне ставлення до суспільства, зокрема його саркастичний опис візиту короля.[3]
У ранньому періоді 30-40 років знаходиться у полоні "несамовитого романтизму". Пише такі твори "Танок смерті", "Мрії в пеклі", "Записки безумця".[3] У вересні 1849 Флобер закінчив першу версію роману «Спокуса Святого Антонія». Він читав роман вголос Луісу Буйє та Максиму дю Кану впродовж чотирьох днів, не дозволяючи їм переривати читання чи висловлювати свої думки, зауваження тощо. Наприкінці читання друзі порадили письменникові спалити рукопис у вогнищі і запропонували йому зосередитись на картинах повсякденного життя, а не на напівфантастичних постатях.
У 1850 році, повернувшись із Єгипту, Флобер почав працювати над «Мадам Боварі». Роман, написаний за 5 років, був виданий кількома випусками у «Рев'ю де Парі» 1856 року. Уряд жорстко розкритикував і письменника, і видавця, звинувачуючи їх у аморальності. Звинувачення лунали ще більше року, проте і Флобер, і видавець врешті були виправдані. Коли ж «Мадам Боварі» було видано книгою, читач її зустрів на подив дуже тепло.
У 1858 Флобер здійснив подорож до Карфагена, щоб зібрати достатньо матеріалів для наступного роману «Саламбо». Роман був закінчений у 1862 році після 4 років роботи. Наступна робота «Виховання почуттів» — це спроба автора змалювати власне дитинство, яка тривала 7 років. Зокрема, у романі описано європейські події 1848 року. Вона стала останнім романом письменника і була видана 1869 року.
Флобер написав драму «Претендент», щоправда, вона не мала успіху, та опублікував перероблену версію «Спокуси Святого Антонія» 1857 року. У 1877 році Флобер публікує у журналах повісті «Просте серце», «Іродіада» та «Легенда про Святого Юліана Милостивого», написані у перервах між роботою над романом «Бувар та Пекюше», що залишився незакінченим.
Блискучий стиліст, що багато років відшліфовував свою майстерність, Флобер дуже сильно вплинув на літературу в цілому, привів у літературу низку талановитих авторів, серед яких був і Гі де Мопассан.
Твори
Пані Боварі
«Пані Боварі» — це роман Гюстава Флобера про життя жінки, дружини лікаря Шарля Боварі Емми Боварі, яка мала позашлюбний зв'язок і намагалась жити поза межами свого статку аби уникнути заяложеності та нікчемності життя у провінції. Хоча основний сюжет твору досить простий, навіть архетиповий, справжня майстерність роману полягає в його деталях та прихованих стилях. Флобер був відомий як майстерний перфекціоніст щодо свого письма, та завжди стверджував, що його мета — це знайти «le mot juste» (фр. слушне слово). Особливістю твору є трактування фабульної основи сюжету. Він вважав, що немає сюжетів гарних і поганих, а все залежить від його розробки, глибини проникнення в предмет і досконалості його художнього вираження.
Перший роман Флобера має підзаголовок "Етюд провінційних звичаїв", в українському виданні перекладени Лукашем як "Побут провінції".
Роман, який з'явився у часописі «La Revue de Paris» між 1 жовтнем та 15 груднем 1856 року, читачі зустріли звинуваченнями автора у непристойності твору. У січні 1857 року відбувся горезвісний суд, на якому автора було виправдано 7 лютого того ж року. Після цього роман став бестселером, коли його видали книжкою у травні 1857 р. Тепер твір вважається не тільки взірцем реалізму, але й одним із найвпливовіших творів, що коли-небудь були створені.
У 2007 році було проведено опитування щодо довершеності творів сучасних авторів, результати якого наведені у виданні «The Top Ten». Роман «Мадам Боварі» було визнано другим найвидатнішим після роману Льва Толстого «Анна Кареніна» твором сучасності.
Саламбо
«Саламбо» — це історичний роман Гюстава Флобера, який з'явився у 1862 році. В ньому переплелись реальні та вигадані події. Дія роману відбувається напередодні повстання найманців проти Карфагену у 3-му столітті до н. е. Роман мав успіх серед французьких читачів, вплинув навіть на модні тенденції в одязі.
Виховання почуттів
Наливайко Д. С. відзначає, що назва «Виховання почуттів» є калькою з російської, тоді як правильніше називати твір "Почуттєве виховання" чи "Сентиментальне виховання".[3] Вийшов 1869 року і був поверненням до "буржуазної сучасності", але відсунутою у 30-40 роки XIX ст. в часи юності письменника.
Див. також
- 11379 Флобер – астероїд, названий на честь письменника.
Примітки
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б BeWeB
- ↑ а б в г Флобер, Г. (2005). Пані Боварі / Роман, що започаткував нову прозу (передмова Наливайка Д.) (укр) . Харків: Фоліо. с. 399. ISBN 966-03-2829.
{{cite book}}: Перевірте значення|isbn=: довжина (довідка)
Посилання
- Encyclopedia com — Gustave Flaubert (англ.)
- Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона — Флобер, Гюстав (рос.)
- Person Bio — Гюстав Флобер (биография) (рос.)
- Гюстав Флобер у французькій базі фантастики (фр.)
- Гюстав Флобер в «Енциклопедії фентезі» за редакцією Джона Клюта та Джона Гранта, 1997 (англ.)
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гюстав Флобер
|
Це незавершена стаття про письменника. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
