Гіпаріон

рід ссавців
(Перенаправлено з Hipparion)

Гіпаріон (Hipparion, дав.-гр. ἱππάριον — «коник») — викопний рід трипалих коневих середнього розміру, що належав до вимерлої триби Hipparionini, що існувала близько 10—5 мільйонів років тому[2][3]. Хоча раніше рід включав більшість Hipparionini, зараз рід більш вузько визначається як гіпаріоніни Євразії пізнього міоцену. Гіпаріони харчувалися переважно травою і мешкали в саванах. Походять від роду Cormohipparion[3] і вимерли через зміни в навколишньому середовищі, такі як похолодання клімату і зниження рівня вуглекислого газу в атмосфері[4].

Гіпаріон
Період існування: пізній міоцен, 9.9–5.3 млн р. т.
Скелет на експозиції у Національному музеї природної історії Китаю(інші мови)
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Непарнопалі (Perissodactyla)
Родина: Коневі (Equidae)
Підродина: Equinae
Триба: Hipparionini
Рід: Гіпаріон (Hipparion)
De Christol(інші мови), 1832
Види
  • H. chiai Liu et al., 1978
  • H. concudense Pirlot, 1956
  • H. condoni Merrian, 1915
  • H. crassum Gervais, 1859
  • H. dietrichi Wehrli, 1941
  • H. fissurae Crusafont and Sondaar, 1971
  • H. forcei Richey, 1948
  • H. gromovae Villalta and Crusafont, 1957
  • H. laromae Pesquero et al., 2006
  • H. longipes Gromova, 1952
  • H. lufengense Sun, 2013
  • H. macedonicum Koufos, 1984
  • H. matthewi Abel, 1926
  • H. mediterraneum Roth and Wagner, 1855
  • H. molayanense Zouhri, 1992
  • H. minus Pavlow, 1890
  • H. periafricanum Villalta and Crusafont, 1957
  • H. philippus Koufos & Vlachou, 2016
  • H. phlegrae Lazaridis and Tsoukala, 2014
  • H. prostylum Gervais, 1849 типовий
  • H. rocinantis Pacheco, 1921
  • H. sellardsi Matthew and Stirton, 1930
  • H. shirleyae MacFadden, 1984
  • H. sithonis Koufos & Vlachou, 2016
  • H. sitifense Pomel, 1897
  • H. tchicoicum Ivanjev, 1966[1]
  • H. tehonense Merriam, 1916
  • H. theniusi Melentis, 1969
  • H. venustum Leidy, 1860
Синоніми
  • Hemihipparion
Вікісховище: Hipparion

Таксономія

ред.
 
Малюнок зі зображенням гіпаріонів, автор Генріх Гардер

«Hipparion» у широкому сенсі

ред.

Рід «Hipparion» використовувався понад століття для опису понад сотні видів голарктичних Hipparionini з пліоцену та міоцену, які мали три пальці на ногах та ізольовані протокони. З того часу для класифікації цих видів були запропоновані такі групи, як роди Cormohipparion і Neohipparion, зазвичай на основі відмінностей морфології черепа. Зараз ці види відомі як «Hipparion» у sensu lato (s.l.), або «в широкому розумінні»[5].

Hipparion у вузькому сенсі

ред.

Hipparion у sensu stricto (s.s.), або в строгому сенсі, описує рід гіпаріонів Старого світу за рештками, знайденими в Євразії (Франція, Греція, Туреччина, Іран і Китай) з епохи пізнього міоцену (~10—5 млн років тому). Приналежність решток з інших місцезнаходжень, таких як Північна Америка та Африка, до цього роду є невизначеною[3].

Опис

ред.
 
Реконструкція H. forcei

Hipparion зазвичай був середнього розміру, близько 1,4 м заввишки в плечах[6][7]. Приблизна маса тіла гіпаріона залежить від виду, але коливається від 135 до 200 кг[3].

 
Трипала нога гіпаріона

Гіпаріон загалом нагадував зменшену версію сучасного коня, але мав по два рудиментарних зовнішніх пальці на кожній кінцівці на додаток до копит, тобто був трипалим. У деяких видів ці зовнішні пальці були функціональними[8].

Череп

ред.
 
Череп H. gracile

Гіпаріон мав гіпсодонтові (зуби з високими коронками) премоляри і моляри, з висотою коронки близько 60 мм. Рід мав ізольовані протокони у верхніх молярах, що означало, що верхівка зуба, яка називається протоконом, не була з'єднана з зубним гребенем, який називається протолофом[3]. Гіпаріон також характеризується своєю лицьовою ямкою, або заглибленням в черепі, розташованим перед очною ямкою[9][10].

Палеобіологія

ред.

Середовище існування та харчування

ред.

Гіпаріон мешкав у саванному біомі Старого світу, або OWSB, що складається з лісових масивів і луків[3]. Мав змішаний раціон, що складалася переважно з трави. На таку дієту вказують викопні докази мікроскопічного зношування — подряпини та ямки на емалі зубів гіпаріона, виявлені за допомогою сканувального електронного мікроскопа (SEM)[11].

Тривалість життя

ред.
 
Деталь малюнку Мауріціо Антона. H. cornelianum зображений схожим на сучасну зебру

Гіпаріон досягав скелетної зрілості та, можливо, статевої зрілості у віці близько 3 років. Максимальний вік зразків гіпаріона на момент смерті сягав 10 років[7].

Еволюція та вимирання

ред.

Еволюція

ред.

Hipparion, ймовірно, еволюціонував від виду Cormohipparion протягом пізнього міоцену, приблизно 11,4—11,0 млн років тому. Вид Cormohipparion occidentale поширився до Євразії та Африки з Північної Америки[3]. Останнім спільним предком гіпаріона і сучасного коня був Merychippus[12].

Вимирання

ред.

У Старому світі гіпаріон зазнав скорочення популяції та вимирання з півночі на південь, як і багато інших міоценових хребетних. Вважається, що ця тенденція пов'язана з екологічними змінами, спричиненими глобальним похолоданням і зниженням рівня вуглекислого газу в атмосфері[4].

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Kalmykov, N. P. (2023-02). New Data on Dental Morphology of Hipparion tchicoicum Ivanjev, 1966 from Western Transbaikalia, Russia. Doklady Biological Sciences (англ.). 508 (1): 67—71. doi:10.1134/S001249662270017X. ISSN 0012-4966.
  2. Cirilli, Omar; Pandolfi, Luca; Alba, David M.; Madurell-Malapeira, Joan; Bukhsianidze, Maia; Kordos, Laszlo; Lordkipanidze, David; Rook, Lorenzo; Bernor, Raymond L. (2023-04). The last Plio-Pleistocene hipparions of Western Eurasia. A review with remarks on their taxonomy, paleobiogeography and evolution. Quaternary Science Reviews (англ.). 306: 107976. doi:10.1016/j.quascirev.2023.107976.
  3. а б в г д е ж Bernor, Raymond L.; Kaya, Ferhat; Kaakinen, Anu; Saarinen, Juha; Fortelius, Mikael (2021-10). Old world hipparion evolution, biogeography, climatology and ecology. Earth-Science Reviews (англ.). 221: 103784. doi:10.1016/j.earscirev.2021.103784.
  4. а б van der Made, Jan; Boulaghraief, Kamel; Chelli-Cheheb, Razika; Cáceres, Isabel; Harichane, Zoheir; Sahnouni, Mohamed (28 січня 2022). The last North African hipparions – hipparion decline and extinction follows a common pattern. Neues Jahrbuch für Geologie und Paläontologie - Abhandlungen (англ.). 303 (1): 39—87. doi:10.1127/njgpa/2022/1037. ISSN 0077-7749.
  5. MacFadden, Bruce J. (August 1980). The Miocene horse Hipparion from North America and from the type locality in Southern France. Palaeontology. 23 (3): 617—635 — через The Paleontological Association.
  6. Palmer, Douglas; Cox, Barry, ред. (1999). The Marshall Illustrated Encyclopedia of Dinosaurs and Prehistoric Animals. London: Marshall Pub. ISBN 978-1-84028-152-1.
  7. а б Martinez-Maza, Cayetana; Alberdi, Maria Teresa; Nieto-Diaz, Manuel; Prado, José Luis (6 серпня 2014). Guatelli-Steinberg, Debbie (ред.). Life-History Traits of the Miocene Hipparion concudense (Spain) Inferred from Bone Histological Structure. PLoS ONE (англ.). 9 (8): e103708. doi:10.1371/journal.pone.0103708. ISSN 1932-6203. PMC 4123897. PMID 25098950.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  8. Williams, Wendy (2015). The Horse (англ.). HarperCollins Publishers. с. 117. ISBN 978-1443417853.
  9. Bernor, Raymond L.; Kovar-Eder, Johanna; Lipscomb, Diana; Rögl, Fred; Sen, Sevket; Tobien, Heinz (14 грудня 1988). Systematic, stratigraphic, and paleoenvironmental contexts of first-appearing Hipparion in the Vienna Basin, Austria. Journal of Vertebrate Paleontology (англ.). 8 (4): 427—452. doi:10.1080/02724634.1988.10011729. ISSN 0272-4634.
  10. McDowell, Samuel B.; Rowe, Timothy (1988). Review of Vertebrate Paleontology and Evolution. Journal of Vertebrate Paleontology. 8 (2): 234—236. ISSN 0272-4634.
  11. MacFadden, Bruce J. (2000-11). Cenozoic Mammalian Herbivores From the Americas: Reconstructing Ancient Diets and Terrestrial Communities. Annual Review of Ecology and Systematics (англ.). 31 (1): 33—59. doi:10.1146/annurev.ecolsys.31.1.33. ISSN 0066-4162.
  12. Cantalapiedra, J. L.; Prado, J. L.; Hernández Fernández, M.; Alberdi, M. T. (10 лютого 2017). Decoupled ecomorphological evolution and diversification in Neogene-Quaternary horses. Science (англ.). 355 (6325): 627—630. doi:10.1126/science.aag1772. ISSN 0036-8075.

Джерела

ред.