Гіпаріон

Гіпаріон; Період існування: пізній міоцен, 9.9–5.3 млн р. т. PreꞒ Ꞓ O S D C P T J K Ꝑ N ▼
	Скелет на експозиції у Національному музеї природної історії Китаю(інші мови)
Біологічна класифікація
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клада:	Синапсиди (Synapsida)
Клас:	Ссавці (Mammalia)
Ряд:	Непарнопалі (Perissodactyla)
Родина:	Коневі (Equidae)
Підродина:	Equinae
Триба:	†Hipparionini
Рід:	†Гіпаріон (Hipparion); De Christol(інші мови), 1832
Види
	H. chiai Liu et al., 1978 ; H. concudense Pirlot, 1956 ; H. condoni Merrian, 1915 ; H. crassum Gervais, 1859 ; H. dietrichi Wehrli, 1941 ; H. fissurae Crusafont and Sondaar, 1971 ; H. forcei Richey, 1948 ; H. gromovae Villalta and Crusafont, 1957 ; H. laromae Pesquero et al., 2006 ; H. longipes Gromova, 1952 ; H. lufengense Sun, 2013 ; H. macedonicum Koufos, 1984 ; H. matthewi Abel, 1926 ; H. mediterraneum Roth and Wagner, 1855 ; H. molayanense Zouhri, 1992 ; H. minus Pavlow, 1890 ; H. periafricanum Villalta and Crusafont, 1957 ; H. philippus Koufos & Vlachou, 2016 ; H. phlegrae Lazaridis and Tsoukala, 2014 ; H. prostylum Gervais, 1849 типовий ; H. rocinantis Pacheco, 1921 ; H. sellardsi Matthew and Stirton, 1930 ; H. shirleyae MacFadden, 1984 ; H. sithonis Koufos & Vlachou, 2016 ; H. sitifense Pomel, 1897 ; H. tchicoicum Ivanjev, 1966 ; H. tehonense Merriam, 1916 ; H. theniusi Melentis, 1969 ; H. venustum Leidy, 1860;
Синоніми
	Hemihipparion;
Вікісховище: Hipparion

Гіпаріон (Hipparion, дав.-гр. ἱππάριον — «коник») — викопний рід трипалих коневих середнього розміру, що належав до вимерлої триби Hipparionini, що існувала близько 10—5 мільйонів років тому^[2]^[3]. Хоча раніше рід включав більшість Hipparionini, зараз рід більш вузько визначається як гіпаріоніни Євразії пізнього міоцену. Гіпаріони харчувалися переважно травою і мешкали в саванах. Походять від роду Cormohipparion^[3] і вимерли через зміни в навколишньому середовищі, такі як похолодання клімату і зниження рівня вуглекислого газу в атмосфері^[4].

Таксономія

Малюнок зі зображенням гіпаріонів, автор Генріх Гардер

«Hipparion» у широкому сенсі

Рід «Hipparion» використовувався понад століття для опису понад сотні видів голарктичних Hipparionini з пліоцену та міоцену, які мали три пальці на ногах та ізольовані протокони. З того часу для класифікації цих видів були запропоновані такі групи, як роди Cormohipparion і Neohipparion, зазвичай на основі відмінностей морфології черепа. Зараз ці види відомі як «Hipparion» у sensu lato (s.l.), або «в широкому розумінні»^[5].

Hipparion у вузькому сенсі

Hipparion у sensu stricto (s.s.), або в строгому сенсі, описує рід гіпаріонів Старого світу за рештками, знайденими в Євразії (Франція, Греція, Туреччина, Іран і Китай) з епохи пізнього міоцену (~10—5 млн років тому). Приналежність решток з інших місцезнаходжень, таких як Північна Америка та Африка, до цього роду є невизначеною^[3].

Опис

Реконструкція H. forcei

Hipparion зазвичай був середнього розміру, близько 1,4 м заввишки в плечах^[6]^[7]. Приблизна маса тіла гіпаріона залежить від виду, але коливається від 135 до 200 кг^[3].

Трипала нога гіпаріона

Гіпаріон загалом нагадував зменшену версію сучасного коня, але мав по два рудиментарних зовнішніх пальці на кожній кінцівці на додаток до копит, тобто був трипалим. У деяких видів ці зовнішні пальці були функціональними^[8].

Череп

Череп H. gracile

Гіпаріон мав гіпсодонтові (зуби з високими коронками) премоляри і моляри, з висотою коронки близько 60 мм. Рід мав ізольовані протокони у верхніх молярах, що означало, що верхівка зуба, яка називається протоконом, не була з'єднана з зубним гребенем, який називається протолофом^[3]. Гіпаріон також характеризується своєю лицьовою ямкою, або заглибленням в черепі, розташованим перед очною ямкою^[9]^[10].

Палеобіологія

Середовище існування та харчування

Гіпаріон мешкав у саванному біомі Старого світу, або OWSB, що складається з лісових масивів і луків^[3]. Мав змішаний раціон, що складалася переважно з трави. На таку дієту вказують викопні докази мікроскопічного зношування — подряпини та ямки на емалі зубів гіпаріона, виявлені за допомогою сканувального електронного мікроскопа (SEM)^[11].

Тривалість життя

Деталь малюнку Мауріціо Антона. H. cornelianum зображений схожим на сучасну зебру

Гіпаріон досягав скелетної зрілості та, можливо, статевої зрілості у віці близько 3 років. Максимальний вік зразків гіпаріона на момент смерті сягав 10 років^[7].

Еволюція та вимирання

Еволюція

Hipparion, ймовірно, еволюціонував від виду Cormohipparion протягом пізнього міоцену, приблизно 11,4—11,0 млн років тому. Вид Cormohipparion occidentale поширився до Євразії та Африки з Північної Америки^[3]. Останнім спільним предком гіпаріона і сучасного коня був Merychippus^[12].

Вимирання

У Старому світі гіпаріон зазнав скорочення популяції та вимирання з півночі на південь, як і багато інших міоценових хребетних. Вважається, що ця тенденція пов'язана з екологічними змінами, спричиненими глобальним похолоданням і зниженням рівня вуглекислого газу в атмосфері^[4].

Див. також

Гіпаріонова фауна, що передувала мамутовій фауні.
Лаетолі — танзанське місцезнаходження де, з-поміж інших, були знайдені скам'янілі сліди гіпаріона.
Йоган Андреас Вагнер — німецький палеонтолог та археолог, що описав скам'янілі рештки Hipparion.

Примітки

↑ Kalmykov, N. P. (2023-02). New Data on Dental Morphology of Hipparion tchicoicum Ivanjev, 1966 from Western Transbaikalia, Russia. Doklady Biological Sciences (англ.). 508 (1): 67—71. doi:10.1134/S001249662270017X. ISSN 0012-4966.
↑ Cirilli, Omar; Pandolfi, Luca; Alba, David M.; Madurell-Malapeira, Joan; Bukhsianidze, Maia; Kordos, Laszlo; Lordkipanidze, David; Rook, Lorenzo; Bernor, Raymond L. (2023-04). The last Plio-Pleistocene hipparions of Western Eurasia. A review with remarks on their taxonomy, paleobiogeography and evolution. Quaternary Science Reviews (англ.). 306: 107976. doi:10.1016/j.quascirev.2023.107976.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Bernor, Raymond L.; Kaya, Ferhat; Kaakinen, Anu; Saarinen, Juha; Fortelius, Mikael (2021-10). Old world hipparion evolution, biogeography, climatology and ecology. Earth-Science Reviews (англ.). 221: 103784. doi:10.1016/j.earscirev.2021.103784.
↑ ^а ^б van der Made, Jan; Boulaghraief, Kamel; Chelli-Cheheb, Razika; Cáceres, Isabel; Harichane, Zoheir; Sahnouni, Mohamed (28 січня 2022). The last North African hipparions – hipparion decline and extinction follows a common pattern. Neues Jahrbuch für Geologie und Paläontologie - Abhandlungen (англ.). 303 (1): 39—87. doi:10.1127/njgpa/2022/1037. ISSN 0077-7749.
↑ MacFadden, Bruce J. (August 1980). The Miocene horse Hipparion from North America and from the type locality in Southern France. Palaeontology. 23 (3): 617—635 — через The Paleontological Association.
↑ Palmer, Douglas; Cox, Barry, ред. (1999). The Marshall Illustrated Encyclopedia of Dinosaurs and Prehistoric Animals. London: Marshall Pub. ISBN 978-1-84028-152-1.
↑ ^а ^б Martinez-Maza, Cayetana; Alberdi, Maria Teresa; Nieto-Diaz, Manuel; Prado, José Luis (6 серпня 2014). Guatelli-Steinberg, Debbie (ред.). Life-History Traits of the Miocene Hipparion concudense (Spain) Inferred from Bone Histological Structure. PLoS ONE (англ.). 9 (8): e103708. doi:10.1371/journal.pone.0103708. ISSN 1932-6203. PMC 4123897. PMID 25098950.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
↑ Williams, Wendy (2015). The Horse (англ.). HarperCollins Publishers. с. 117. ISBN 978-1443417853.
↑ Bernor, Raymond L.; Kovar-Eder, Johanna; Lipscomb, Diana; Rögl, Fred; Sen, Sevket; Tobien, Heinz (14 грудня 1988). Systematic, stratigraphic, and paleoenvironmental contexts of first-appearing Hipparion in the Vienna Basin, Austria. Journal of Vertebrate Paleontology (англ.). 8 (4): 427—452. doi:10.1080/02724634.1988.10011729. ISSN 0272-4634.
↑ McDowell, Samuel B.; Rowe, Timothy (1988). Review of Vertebrate Paleontology and Evolution. Journal of Vertebrate Paleontology. 8 (2): 234—236. ISSN 0272-4634.
↑ MacFadden, Bruce J. (2000-11). Cenozoic Mammalian Herbivores From the Americas: Reconstructing Ancient Diets and Terrestrial Communities. Annual Review of Ecology and Systematics (англ.). 31 (1): 33—59. doi:10.1146/annurev.ecolsys.31.1.33. ISSN 0066-4162.
↑ Cantalapiedra, J. L.; Prado, J. L.; Hernández Fernández, M.; Alberdi, M. T. (10 лютого 2017). Decoupled ecomorphological evolution and diversification in Neogene-Quaternary horses. Science (англ.). 355 (6325): 627—630. doi:10.1126/science.aag1772. ISSN 0036-8075.

Джерела

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гіпаріон

Короткевич Е. Л. История формирования гиппарионовой фауны Восточной Европы [Архівовано 10 листопада 2017 у Wayback Machine.]. Київ: Наукова думка, 1988. 164 с.
Renders, Elise (1984-03). The gait of Hipparion sp. from fossil footprints in Laetoli, Tanzania. Nature (англ.). 308 (5955): 179—181. doi:10.1038/308179a0. ISSN 0028-0836.
Vincelette, Alan R.; Renders, Elise; Scott, Kathleen M.; Falkingham, Peter L.; Janis, Christine M. (2023-06). Hipparion tracks and horses' toes: the evolution of the equid single hoof. Royal Society Open Science (англ.). 10 (6). doi:10.1098/rsos.230358. ISSN 2054-5703. PMC 10282582. PMID 37351494.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)

[1] Kalmykov, N. P. (2023-02). New Data on Dental Morphology of Hipparion tchicoicum Ivanjev, 1966 from Western Transbaikalia, Russia. Doklady Biological Sciences (англ.). 508 (1): 67—71. doi:10.1134/S001249662270017X. ISSN 0012-4966.

[2] Cirilli, Omar; Pandolfi, Luca; Alba, David M.; Madurell-Malapeira, Joan; Bukhsianidze, Maia; Kordos, Laszlo; Lordkipanidze, David; Rook, Lorenzo; Bernor, Raymond L. (2023-04). The last Plio-Pleistocene hipparions of Western Eurasia. A review with remarks on their taxonomy, paleobiogeography and evolution. Quaternary Science Reviews (англ.). 306: 107976. doi:10.1016/j.quascirev.2023.107976.

[Bernor2021-3] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Bernor, Raymond L.; Kaya, Ferhat; Kaakinen, Anu; Saarinen, Juha; Fortelius, Mikael (2021-10). Old world hipparion evolution, biogeography, climatology and ecology. Earth-Science Reviews (англ.). 221: 103784. doi:10.1016/j.earscirev.2021.103784.

[Made2022-4] а ^б van der Made, Jan; Boulaghraief, Kamel; Chelli-Cheheb, Razika; Cáceres, Isabel; Harichane, Zoheir; Sahnouni, Mohamed (28 січня 2022). The last North African hipparions – hipparion decline and extinction follows a common pattern. Neues Jahrbuch für Geologie und Paläontologie - Abhandlungen (англ.). 303 (1): 39—87. doi:10.1127/njgpa/2022/1037. ISSN 0077-7749.

[5] MacFadden, Bruce J. (August 1980). The Miocene horse Hipparion from North America and from the type locality in Southern France. Palaeontology. 23 (3): 617—635 — через The Paleontological Association.

[6] Palmer, Douglas; Cox, Barry, ред. (1999). The Marshall Illustrated Encyclopedia of Dinosaurs and Prehistoric Animals. London: Marshall Pub. ISBN 978-1-84028-152-1.

[Martinez-Maza2014-7] а ^б Martinez-Maza, Cayetana; Alberdi, Maria Teresa; Nieto-Diaz, Manuel; Prado, José Luis (6 серпня 2014). Guatelli-Steinberg, Debbie (ред.). Life-History Traits of the Miocene Hipparion concudense (Spain) Inferred from Bone Histological Structure. PLoS ONE (англ.). 9 (8): e103708. doi:10.1371/journal.pone.0103708. ISSN 1932-6203. PMC 4123897. PMID 25098950.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)

[8] Williams, Wendy (2015). The Horse (англ.). HarperCollins Publishers. с. 117. ISBN 978-1443417853.

[9] Bernor, Raymond L.; Kovar-Eder, Johanna; Lipscomb, Diana; Rögl, Fred; Sen, Sevket; Tobien, Heinz (14 грудня 1988). Systematic, stratigraphic, and paleoenvironmental contexts of first-appearing Hipparion in the Vienna Basin, Austria. Journal of Vertebrate Paleontology (англ.). 8 (4): 427—452. doi:10.1080/02724634.1988.10011729. ISSN 0272-4634.

[10] McDowell, Samuel B.; Rowe, Timothy (1988). Review of Vertebrate Paleontology and Evolution. Journal of Vertebrate Paleontology. 8 (2): 234—236. ISSN 0272-4634.

[11] MacFadden, Bruce J. (2000-11). Cenozoic Mammalian Herbivores From the Americas: Reconstructing Ancient Diets and Terrestrial Communities. Annual Review of Ecology and Systematics (англ.). 31 (1): 33—59. doi:10.1146/annurev.ecolsys.31.1.33. ISSN 0066-4162.

[12] Cantalapiedra, J. L.; Prado, J. L.; Hernández Fernández, M.; Alberdi, M. T. (10 лютого 2017). Decoupled ecomorphological evolution and diversification in Neogene-Quaternary horses. Science (англ.). 355 (6325): 627—630. doi:10.1126/science.aag1772. ISSN 0036-8075.

[2]

[3]

[4]

[1]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]