Соціалістична Федеративна Республіка Югославія
Соціалісти́чна Федерати́вна Респу́бліка Югосла́вія — колишня югославська держава, яка існувала у 1945–1992 роках. Офіційно країна називалася Федеративна Народна Республіка Югославія у 1945–1963, і Соціалістична Федеративна Республіка Югославія у 1963–1992.
| Соціалістична Федеративна Республіка Югославія Социјалистичка Федеративна Република Југославија Socijalistička Federativna Republika Jugoslavija Socialistična Federativna Republika Jugoslavija | |||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||
| Девіз Bratstvo i jedinstvo "Братерство та Єдність" | |||||||||||||||||||
| Гімн | |||||||||||||||||||
 Socijalistička Federativna Republika Jugoslavija: історичні кордони на карті | |||||||||||||||||||
| Столиця | Белград | ||||||||||||||||||
| Мови | сербсько-хорватська, словенська, македонська словенська (Словенія) [1] хорватська | ||||||||||||||||||
| Форма правління | федеративна соціалістична республіка, однопартійна соціалістична держава | ||||||||||||||||||
| Президент | |||||||||||||||||||
| - 1945 - 1953 (перший) | Іван Рибар | ||||||||||||||||||
| - 1953 - 1980 | Йосип Броз Тіто | ||||||||||||||||||
| - 1991 - 1992 (останній) | Степан Месич | ||||||||||||||||||
| Прем'єр-міністр | |||||||||||||||||||
| - 1945 - 1953 (перший) | Йосип Броз Тіто | ||||||||||||||||||
| - 1989 - 1991 (останній) | Анте Маркович | ||||||||||||||||||
| Історичний період | Холодна війна | ||||||||||||||||||
| - Проголошення | 29 листопада 1945 | ||||||||||||||||||
| - Вступ до ООН | 24 жовтня 1945 | ||||||||||||||||||
| - Конституційна реформа | 21 лютого 1974 | ||||||||||||||||||
| - Розпад Югославії | 25 червня 1991 — 27 квітня 1992 | ||||||||||||||||||
| Площа | |||||||||||||||||||
| - Липень 1989 | 255 804 км2 | ||||||||||||||||||
| Населення | |||||||||||||||||||
| - Липень 1989 | 23 724 919 осіб | ||||||||||||||||||
| Густота | 92,7 осіб/км² | ||||||||||||||||||
| Валюта | Югославський динар | ||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||
.svg)
.svg)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Історія
ред.На зборах комуністичних югославських партизанів у Яйці (29 листопада — 4 грудня 1943) була проголошена Демократична Федеративна Югославія.
В жовтні 1944 через масові напади красноармійців на громадян Югославії (зокрема зафіксували 121 зґвалтування, 111 — з убивствами жертви, 1204 пограбування із завданням тілесних ушкоджень) керівники Югославії попросили голову радянської місії генерала Ніколая Корнєєва[ru] вгамувати насильників, розбійників , але той заявив про наклеп. Між Йосипом Брозом Тіто та Сталіним виник конфлікт.[8]
Після визволення країни 9 травня 1945 територія повністю контролювалася Народно-визвольним військом Югославії (НВВЮ) під проводом Йосипа Броза Тіто і комуністичної партії.
Установчі збори, скликані Народним фронтом під проводом КПЮ, проголосили 29 листопада 1945 року Югославію Федеративною Народною Республікою (ФНРЮ), а 30 січня 1946 р. схвалено конституцію ФНРЮ.
Через післявоєнний стан і посуху 1950 року в Югославії деякий час були у вжитку продуктові картки, за якими населенню видавали хліб, молоко, м'ясо тощо.
1948 року Йосип Броз Тіто у радянській пресі зазнав критики через його відмову безоглядно виконувати вказівки офіційної Москви. Сталін намагався утвердити контроль за країною за допомогою спільних підприємств, які мав контролювати СРСР, на що не погодився Й. Тіто. Також Тіто запропонував Народній Республіці Албанія вступити до ФНРЮ, натомість передати їй Косово. Сталін, через «Інформаційне бюро комуністичних і робітничих партій» (наступник Комінтерну), закликав членів КПЮ «змінити ревізіоністське керівництво партії».
За спогадами Микити Хрущова, Сталін казав: «…ворухну мізинцем — і не буде Тіто. Але хоч скільки рухав… усім, чим міг, Тіто не злетів… бо за ним стояла держава… народ».
Протягом наступних 5 років, між країнами були дуже тяжкі відносини. Югославія була піддана економічній блокаді. На кордонах із сателітами СРСР — Угорською Народною Республікою, Народною Республікою Румунія, Народною Республікою Болгарія — трапились 219 збройних інцидентів.
Нормалізація стосунків з СРСР почалася після смерті Сталіна. 1955 року країну відвідав М. Хрущов.[9]
КПЮ (від листопада 1952 р. — Союз комуністів Югославії) стала єдиною політичною партією і, після проголошення Конституційного закону про основи суспільного й політичного устрою ФНРЮ та про союзні органи влади, змінила низку статей конституції (з 1946 р.) та формально перебрала повну владу.
За часів правління Йосипа Броз Тіто (Президент, Верховний головнокомандувач ЗС з 14 січня 1953 року до 1980 року), країна була активним членом Руху неприєднання. Після його смерті, у країні було запроваджене колективне президентство.
За спогадами сербського історика, автора 3-х книг про Югославію, Сербію Михайла Рамача (1951 р. н.), його покоління не бачило Тіто диктатором. Диктаторами були Брєжнєв, Чаушеску, лідери країн за «залізною завісою». Батьки, вчителі з дитинства говорили, що за «залізною завісою» — комуністичне лихо, Югославія — інша. Працював журналістом в другій половині 1970-х, його редакція могла вільно передплатити «Тайм», «Ньюзвік», «Шпіґель», «Панораму[en]». Безкоштовно отримували «Правду», «Литературную газету», «Огонёк» та інші публікації з Москви. Покоління М. Рамача відверто глузувало з московської пропаганди.
У 1991–1992 роках, унаслідок етнічних конфліктів, що переросли у війну, Югославія почала розпадатися. 25 червня 1991 року проголосила незалежність Хорватія і Словенія, 8 вересня 1991 — Північна Македонія, 5 квітня 1992 — Боснія і Герцеговина. Сербія і Чорногорія проголосили Союзну Республіку Югославія. ЮНА вчинила напад на Словенію, Сербія і Чорногорія вчинили напад на Хорватію, Сербія на Боснію і Герцеговину.
Адміністративний устрій
ред.Згідно з конституцією, прийнятою 31 січня 1941 року, у країні було створено шість соціалістичних республік та дві автономні області у складі Соціалістичної республіки Сербії:
| Сараєво | .svg) |
 | |
| Загреб | .svg) |
 | |
| Скоп'є | .svg) |
.svg) | |
| Тітоград* | ,_Flag_of_Serbia_(1947%E2%80%931992).svg) |
.svg) | |
| Белград | |
.svg) | |
| Приштина | |
| |
| Нові-Сад | |
| |
| Любляна | .svg) |
 |
* нині Подгориця.
Політична система
ред.Монопартійна. Заснування інших партій заборонялось. Монополія комуністичної ідеології.[8]
Економіка
ред.Країна не входила до Варшавського договору. Економічний лад країни — відносний економічний лібералізм. Діяли приватні магазини, ремісники, селяни мали право мати 10 га землі, необмежену кількість худоби.
Права, обов'язки громадян
ред.Громадяни мали право вільно відвідувати церкву.
За спогадами Михайла Рамача, він отримав закордонний паспорт та поїхав до Італії у віці 14 років. Працював журналістом в другій половині 1970-х, його редакція могла вільно передплатити «Тайм», «Ньюзвік», «Шпіґель», «Панораму». Безкоштовно отримували «Правду», «Литературную газету», «Огонёк» та купу безглуздих публікацій з Москви, яка тратила шалені гроші на «глупу пропаганду». Покоління М. Рамача відверто глузувало з московської пропаганди. Можна було читати заборонених в СССР авторів, зокрема, Йонеску, Сартра, Бекета, Буковскі, друкували твори Пастернака, Солженіцина, Бродського та ін. Тіто дозволив авнгардний театр, джаз, слухати «Бітлз», «Роллінґ Стоунз», читати західну наукову літературу.
Дозволяли писати про окремі негативні явища, піддавати критиці окремі рішення державних органів. Забороняли писати проти політичної системи країни, пожиттєвого президента. Не дозволяли засновувати інші партії.[8]
Спорт в Югославії
ред.Югославія на Олімпійських іграх
ред.Баскетбол
ред.- Збірна Югославії (чоловіки) — Чемпіон світу 1970, 1978, 1990, срібний призер — 1963, 1967, 1974, бронзовий — 1982, 1986 років.
Футбол
ред.- Црвена Звезда — володар Кубка європейських чемпіонів 1991 року.
- Збірна Югославії — фіналіст Чемпіонатів Європи 1960, 1968 років.
Легка атлетика
ред.30-31 серпня 1990 року в Спліті на стадіоні «Полюд» відбувся Чемпіонат Європи. Біляна Петровіч стала срібною призеркою зі стрибків у висоту.
Адміністративно-територіальний поділ Югославії та її складових (1943–2010)
ред.| 1943 | 1946 | 19631 | 19741 | 1991 | 1992 | 1999 | 2003 | 2006 | 2008 |
| ДФЮ | ФНРЮ | СФРЮ | розпущена | ||||||
| ФД БіГ | НР БіГ | СР Боснія і Герцеговина | Боснія і Герцеговина | ||||||
| ФД Хорватія | НР Хорватія | СР Хорватія | Республіка Хорватія | ||||||
| ФД Македонія | НР Македонія | СР Македонія | Північна Македонія | ||||||
| СРЮ | Сербія і Чорногорія2 | розпущена | |||||||
| ФД Чорногорія | НР Чорногорія | СР Чорногорія | Р Чорногорія (федеративна) | Чорногорія | |||||
| ФД Сербія | НР Сербія | СР Сербія | Р Сербія (федеративна) | Сербія | |||||
| • АК Воєводина | • САК Воєводина | • АР Воєводина | |||||||
| • АК Косово 3 | • САК Косово | • АК Косово і Метохія | Протекторат ООН | Республіка Косово | |||||
| ФД Словенія | НР Словенія | СР Словенія | Республіка Словенія |
| ФНР | «Федеративна Народна Республіка» | НР | «Народна Республіка» | ||
| АК | «Автономний Край» | ФР | «Федеративна Республіка» | САК | «Соціалістичний Автономний Край» |
| БіГ | Боснія і Герцеговина | Р | «Республіка» | СФР | «Соціалістична Федеративна Республіка» |
| ДФ | «Демократична Федерація» | ФД | «Федеральна Держава» | СР | «Соціалістична Республіка» |
1 Роки, коли вступила в дію Конституція СФРЮ та були внесені зміни.
2 Союзна Республіка Югославія.
Нові держави
ред.| Герб | Прапор | Назва офіційна назва |
Форма правління | Столиця |
|---|---|---|---|---|
 |
 |
Боснія і Герцеговина босн. Bosna i Hercegovina |
Республіка | Сараєво |
 |
 |
Північна Македонія мак. Северна Македонија |
Республіка | Скоп'є |
 |
 |
Сербія серб. Србија |
Республіка | Белград |
 |
 |
Словенія словен. Slovenija |
Республіка | Любляна |
 |
 |
Хорватія хорв. Hrvatska |
Республіка | Загреб |
 |
 |
Чорногорія чорн. Crna Gora |
Республіка | Подгориця |
 |
 |
Косово алб. Kosova |
Республіка (частково визнана) | Приштина |
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Конституцією СР Словенії надано статус національної меншини угорцям і італійцям, а їхні мови мали статус офіційних в окремих муніципалітетах, а також статус офіційних у освітньо-виховній системі.
- ↑ Конституція СР Хорватії визначала як офіційну мову хорватську літературну мову (1972 р.), яка в тексті Конституції в одному місці називається хорватська або сербська, а в двох місцях по тексту Конституції — хорватська літературна мова. До 1953/1954 навчального року мовою викладання була хорватська мова, що офіційно було повернуто лише 9 листопада 1990 р. Відповідно до Конституції СФРЮ 1963-1974 рр. підрозділи ЮНА мали право на всій території федерації послуговуватися сербохорватською, а з 1974 р. — мовами народів і національних меншин соціалістичних республік і автономних країв Югославії.
- ↑ У СР БіГ офіційною мовою називалася сербохорватська чи то хорватосербська мова єкавського наріччя.
- ↑ На території СР Сербії поза межами її автономних країв використовувалась тільки сербохорватська. Сербохорватську як офіційну мову закріплено в Конституції Республіки Сербії з 2006 р. У СР Чорногорії офіційною мовою була сербохорватська мова єкавського наріччя. У СР Чорногорії албанська мова була офіційною в муніципалітетах з більшістю албанців, а також офіційною мовою викладання на тих територіях.
- ↑ У Конституції СР Македонії офіційними нацменшинами були албанці і турки. Албанська та турецька мова були офіційними в муніципалітетах і населених пунктах з більшістю цих нацменшин, як і в освітньо-виховній системі.
- ↑ У САК Косово як визнана офіційна мова в муніципалітетах і населених пунктах з турецькою більшістю була турецька мова.
- ↑ У САК Воєводина офіційними мовами були: сербохорватська чи то хорватосербська, угорська, словацька, румунська та русинська.
- ↑ а б в Орися Хом'як. Тіто не боявся ні Гітлера, ні Сталіна… С. 10
- ↑ Там само.
Література
ред.- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Ю.А. Писарев. Образование Югославского государства. — Москва: «Наука», 1975.(нім.)
- Marie-Janine Calic: Geschichte Jugoslawiens im 20. Jahrhundert, C.H. Beck Verlag, München 2010.(нім.)
- Darko Suvin, Splendour, Misery, and Possibilities: An X-ray of Socialist Yugoslavia, Leiden; Boston: Brill, 2016.(англ.)
Посилання
ред.- Андрея Живковіч. Майбутнє вже давно триває: Коротка історія євроінтеграції екс-Югославії // Спільне. — 26.11.2013.
- Панас Феденко. Рец. на кн. Мілована Джіласа «Розмови з Сталіном» (1962)