Корпоративний договір як правовий засіб захисту учасників товариств з обмеженою відповідальністю

Entrepreneurship, Economy and Law, 2020

Entrepreneurship, Economy and Law, 2020

2022

професор кафедри економічного права та економічного судочинства Навчально-науковий інститут права Київського національного університету імені Тараса Шевченка Cтаття присвячена способам альтернативного вирішення корпоративних спорів, які набувають все більшої актуальності через перевантаженість судів, формалізованість та тривалість юрисдикційного вирішення корпоративних спорів. У статті проаналізовано підходи до визначення поняття арбітрабельності, критерії арбітрабельності корпоративного спору, умов їх передачі на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу), судовій практиці щодо вирішення питань арбітрабельності корпоративних спорів. Автор визначає види корпоративних спорів, що є арбітрабельними: спори, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі; справи у спорах щодо фінансових інструментів, зокрема щодо цінних паперів, в т.ч. пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, оскарженням рішень органів управління емітента та правочинів; спори з корпоративних відносин, що виникають з договору, передані на вирішення міжнародного комерційного арбітражу на підставі арбітражної угоди, укладеної між юридичною особою та всіма її учасниками; про оскарження (визнання недійсними) значного правочину, правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість, правочину, укладеного з перевищенням повноважень. Неарбітрабельними визнано: спори, які виникають з корпоративних відносин, крім спорів які виникають з договору, похідні позови, спори щодо державної реєстрації або обліку прав на цінні папери, щодо державної реєстрації чи обліку прав на нерухоме майно, спори щодо вимог про реєстрацію майна та майнових прав, здійснення інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно, про визнання недійсною системи реєстру власників іменних цінних паперів. Ключові слова: арбітрабельність, третейський суд, міжнародний комерційний арбітраж, корпоративні спори, арбітражна угода. The article is devoted to methods of alternative resolution of corporate disputes, which are becoming increasingly important due to the congestion of the courts, the formality and duration of corporate disputes' jurisdictional resolution. The article analyzes approaches to the definition of the concept of arbitrability, the criteria for the arbitrability of a corporate dispute, the conditions for referral to an arbitration court (international commercial arbitration), judicial practice regarding the resolution of issues of arbitrability of corporate disputes. The author defines the types of corporate disputes that are arbitrable, such as: disputes arising from transactions regarding securities, shares, other corporate rights in a legal entity; cases in disputes regarding financial instruments, in particular regarding securities, including securities rights and the rights arising from them, the issue, placement, circulation and redemption of securities, appeals against the decisions of the issuer's management bodies and transactions; disputes on corporate relations arising from the contract are referred to international commercial arbitration on the basis of the arbitration agreement concluded between the legal entity and all its participants; on appeal (recognition as invalid) of a significant transaction, a transaction with an interest. The following are recognized as non-arbitrable: disputes arising from corporate relations, except disputes arising from contracts, derivative claims, disputes regarding state registration or accounting of securities rights, disputes regarding state registration or accounting of immovable property rights, disputes regarding requirements for registration of property and property rights, implementation of other registration actions, invalidation of acts, that violate property rights, invalidation of the system of the securities owners register.

Право власності: способи захисту крізь призму судової практики: монографія / За ред. проф. І.В. Спасибо-Фатєєвої, 2023

Частка в статутному капіталі є невідчутним на дотик рухомим нематеріальним (безтілесним) майном. З огляду на безтілесність частки фізичне володіння нею виключається, а фактичне володіння здійснюється шляхом вчинення юридичних дій (так зване книжкове володіння, або книжне володіння). Єдиний державний реєстр зі стовідсотковою достовірністю відображає, хто є володільцем частки, бо реєстрація належності частки особі і є володінням (книжковим) цією часткою. Момент набуття права власності на частку визначається так само, як і для іншого рухомого майна, і може не співпадати з моментом заволодіння часткою. Вичерпний перелік способів захисту прав, спрямованих на внесення змін до Єдиного державного реєстру щодо належності часток учасникам товариства, визначений законом про реєстрацію. Ці способи захисту опосередковуються лише такими позовними вимогами: 1) про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників у такому товаристві; 2) про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) в статутному капіталі товариства. Ці вимоги можуть опосередковувати віндикаційний позов, виконання обов’язку в натурі (з договірного і недоговірного зобов’язань), відновлення становища, яке існувало до порушення. Хоча посесорний захист не передбачений «прямо» законом, він може бути виведений із положень ЦК України, а його застосування можливе і в разі самоправного заволодіння частками в статутному капіталі товариства.

Шишка О. Р. До обґрунтування необхідності визначення корпоративних відносин в предметі цивільного права : до постановки проблем / Олександр Романович Шишка // Корпоративне право України та європейських країн: питання теорії та практики : Збірник наукових праць за матеріалами XV Міжнародної науково-практичної конференції (6-7 жовтня 2017 р., м. Івано-Франківськ). - Івано-Франківськ, 2017. - С.264-269.

Entrepreneurship, Economy and Law

Бизнес в законе. Экономико-юридический журнал, 2009

Economics and Law, 2023

This article highlights the results of the first initial study of the international and domestic legal bases for the introduction of “inclusive business partnership” in Ukraine as a new organizational and legal form of systemic interaction between economic entities and civil society institutions in the process of joint economic activity with the assistance of public authorities. In particular, the global 2030 UN Agenda for Sustainable Development with its human-centred approach aimed at eradication of poverty, creating of possibilities for all and inclusiveness in the secure and prosperous environment, as well as the current Agenda for Europe, the relevant international legal base and practical tools are studied in their interconnection and complementarity. The article provides overviews of examples of good practice of “inclusive business partnerships” with sustainable social effect in some developing countries. The roles in this new economic practice of European and multinational economic entities as investors and promotors, international and local non-governmental organisations, international development agencies, and local power bodies are described. The relevance and socioeconomic expediency of “inclusive business partnership” which is determined by the Sustainable Development Goals and the national economic and social background and which is ensured by the synergy of mutual possibilities, potential, needs and skills of its parties are argued. The eligibility of the necessary basic strategic-legal and socio-economic frameworks for learning the current foreign experience of the “inclusive business partnership”, elaboration of the relevant legal regulation and its implementation in Ukraine in the times of postwar recovery of Ukraine is generally analyzed. The author argues that the context of the comprehensive international support to Ukraine confronting the unprovoked Russian military aggression and the challenges of unprecedented losses, that is proved again during the London international Ukraine Recovery Conference of June 2023 and the declaration of the U.S. – EU Summit of October 2023, provide for the perspectives of Ukraine’s innovative, human-rights based, inclusive and ESG-oriented economic development in the course of its integration to the European Union. The nearest prospects of further research in the area of legal regulation of the “inclusive business partnership” in Ukraine are defined.

Економіка і право № 2, 2009

Вибір інноваційного шляху розвитку України сьогодні закріплено вагомими нормативно право вими актами-законами України «Про інновацій ну діяльність» [1], «Про наукову і науково технічну діяльність» [2], «Про пріоритетні напрями розвит ку науки і техніки»[3] та ін. Проте порівняно із ба гатьма сусідніми державами, включаючи країни СНД, українська інноваційна політика залишаєть ся неефективною, непослідовною та декларатив ною, про що свідчить посідання 73 місця зі 131 краї ни світу за Індексом конкурентоспроможності дер жав Всесвітнього економічного форуму в Давосі [4]. Формування інноваційної економіки потребує значних фінансових ресурсів, тому конкурентні пере ваги від застосування інноваційної моделі розвитку отримали насамперед найбагатші держави світу. Для країн, де економіка розвивається або трансформуєть ся, досягнення цих переваг значно ускладнюється браком фінансових ресурсів і залежить від ефектив ного і прискореного реформування сфер науки та ос віти, а також від якнайскорішого впровадження ефек тивних правових механізмів, що забезпечують струк турну перебудову усіх галузей господарства. Потужним джерелом ресурсів і ефективного менеджменту для наукоємних виробництв може бути приватний капітал, але приватизація суб'єктів інноваційної діяльності зі збереженням їх профілю уявляється достатньо проблематичною. По перше, інноваційна діяльність характеризується високим ступенем невизначеності та ризику, що не надто приваблює приватних підприємців, по друге, знач на частина суб'єктів інноваційної діяльності мають стратегічне значення для держави, і їх майно не підлягає приватизації. Не можна також не врахову вати і того, що процес створення та використання новітніх технологій має скеровуватися державою в бажані соціальні напрями, не суперечити інтересам суспільства та не загрожувати безпеці людей. Отже невід'ємною умовою нормального функ ціонування ринкової економіки, заснованої на знаннях, має бути конструктивна взаємодія бізнесу та державної влади, чого, на жаль, не спостерігається в Україні. Як зазначалося в рекомендаціях парламентських слухань «Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалі зації»[5], що проходили 27 червня 2007 р., в Україні відбулося відторгнення наукового потенціалу від великого бізнесу «внаслідок його орієнтації протягом тривалого часу на короткотермінові напівтіньові схеми». Але, з іншого боку, держава не запропонувала бізнесу зрозумілих і вигідних умов участі в інноваційній діяльності, чітких механізмів розподілу ризиків на усіх стадіях інноваційного процесу. У цій ситуації першочерговим завданням стає пошук і розробка ефективної моделі взаємодії держави і приватного капіталу з використанням багатого досвіду, набутого іншими країнами. В останні десятиріччя в економіці розвинутих країн, а також країн, що розвиваються, складається особлива форма взаємодії бізнесу та державної влади, що зазвичай називається «партнерством» і певним чином відрізняється від інших добре відомих форм співпраці. У рамках таких партнерств складаються власні моделі фінансування, відносин власності та методів управління, що відрізняються від традиційно існуючих. Вищезазначене обумов лює актуальність досліджуваної проблематики. Тема, що має назву «публічно приватне партнер ство», сьогодні притягує увагу багатьох науковців, переважно тих, хто займається економічними дослі дженнями. У процесі підготовки даної роботи авто рами були проаналізовані праці відомих фахівців

Евразийский юридический журнал, 2019

The article deals with the problem of defining legal status of the personnel of private military and security companies subject to extraterritorial criminal legal provisions, contains comparative legal analysis on legal acts of the USA and the United Kingdom and also is examined case law in order to find out specific regulatory characteristics, letting to prosecute cases involving crimes of the personnel of private military and security companies in the areas of armed conflicts and high risk areas abroad. The author also finds out problems that prevent from the harmonization of legislation, regarding private military and security companies, on the international level, particularly, in the sphere of criminal law or even establishing a uniform approach to national regulation, setting status of the personnel of PMSCs and specific features of their criminal responsibility.