Ян Коллар

Ян Коллар
словац. Ján Kollár
Ян Коллар
Псевдо	Čechobratr Protištúrsky і Čechobratr Protištúrský
Народився	29 липня 1793(1793-07-29) Мошовці, Угорське королівство[…]
Помер	24 січня 1852(1852-01-24) (58 років) Відень, Австрійська імперія[…]
Поховання	Ольшанський цвинтар
Громадянство	Австрійська імперія
Національність	словак
Діяльність	письменник, мовознавець, поет, філософ, педагог, викладач університету, археолог, політик, фольклорист, педагог, folk song collector, проповідник, історик, славіст
Галузь	слов'янознавство, література, богослів'я, філологія і історіографія
Alma mater	Єнський університет
Знання мов	чеська, німецька і словацька
Заклад	Віденський університет
Членство	Society of Serbian Lettersd і Краківське наукове товариствоd
Посада	професор
Конфесія	лютеранство
Автограф
Медіафайли у Вікісховищі

Ян Коллар (словац. Ján Kollár; 29 липня 1793, Мошовці — 24 січня 1852, Відень) — словацький політик, поет, етнограф, філософ і лютеранський священик, ідеолог і представник чеського та словацького національного відродження, мовознавець . Він був одним із головних діячів, які приєдналися до політичної програми панславізму . Він також писав під псевдонімом «Чеський брат Протиштурський» (словац. Čechobratr Protištúrsky) .  На його честь названий астероїд (20991) Янколлар.

Біографія

Походив із селянсько-ремісничої родини. Вчився в гімназії в Кремниці, Банській Бистриці, а в 1812–1815 роках у лютеранському ліцеї в Братиславі, в 1817–1819 вивчав теологію в Єнському університеті. Після навчання в Братиславі тимчасово працював вихователем у родині Л. Кольбенгаєра в Банській Бистриці, де в 1816 р. склав кандидатський іспит у суперінтенданта А. Ловича, що було умовою для отримання стипендії на навчання в Німеччині. Потім він продовжив вивчати євангельську теологію в Єнському університеті (1817-1819). Тут він познайомився з німецькою молоддю, якій подобалася їхня ідея возз'єднання Німеччини, але критикувала їхній сильний націоналізм. Його теологічне та філософське мислення, засноване на європейській філософії Просвітництва та німецькій теології, викристалізувалося в Єні. Упродовж 1819–1849 років був священиком в Пешті, під час революції 1848—1849 років в Угорщині служив секретарем при дворі австрійського цісаря. У 1849 році, як подяка словакам, які брали участь у придушенні угорської революції, призначений професором Віденського університету.

Був одним з ідеологів словацького народного відродження, але дотримувався точки зору використання словаками чеської мови, це привело його до конфлікту з Людовитом Штуром, який пропагував словацьку мову. Концепція всеслов’янської взаємності Коллара базувалася на ідеї об'єднання всіх слов'янських племен в одну велику націю з однією спільною літературною мовою. За цю ідею його критикував чеський письменник Карел Гавлічек Боровський .

Останні роки життя (від 1849) провів у Відні, де очолював в університеті кафедру слов'янської археології.

Помер 24 січня 1852 у Відні. На його надмогильній плиті на Ольшанському цвинтарі (Прага) вибиті такі слова:

За життя він в серці носив
весь свій народ,
А по смерті живе він у серці
народу всього.

Творчість

Донька Слави

Найвизначнішим твором Коллар стала поема «Донька Слави» («Slavy dcera»). Вона вперше вийшла друком у 1824 р. Основу поеми в цій її редакції склали 86 сонетів, які входили у першу поетичну збірку Коллара. Поема складається із вступу, трьох пісень — «Зала», «Лаба», «Дунай» (за назвами річок, які протікають землями слов'ян), а також сонета-епілогу, в якому поет присвячував свій твір усім слов'янам. У поемі Коллар ідеалізує та звеличує історичне минуле слов'янських народів, одночасно протиставляючи його трагічній долі сучасних понімечених слов'ян, і висловлює переконання у майбутньому відродженні пригноблених слов'янських народів. Коло цих патріотичних ідей сконцентроване навколо центрального образу — доньки Слави. Життєвим прототипом Слави була кохана Коллара — Міна, оспівана у сонетах його першої поетичної збірки (Міна — це друге, скорочене ім'я Фредеріки Вільгельміни Шмідт). Але в самій поемі цей образ набуває алегоричного значення. Міна у поемі — це донька богині Слави та бога кохання Мілека, котра покликана, щоби «спокутувати страждання слов'ян». У цьому образі органічно поєдналися і образ коханої поета, і образ батьківщини, і навіть ширше — Славії загалом.

Поема «Донька Слави» спричинилася до широкого суспільного резонансу. Вона свого часу була одним із найпопулярніших у Чехії творів і сприймалася як взірцевий національно-патріотичний твір.

Коллар і надалі продовжував працювати над поемою. У 1832 р. він видав новий варіант, доповнивши ще двома частинами — «Лета» й «Ахерон». Кількість сонетів тепер зросла до 615. Одночасно частково були перероблені перші три частини поеми. У новій редакції їхню фабулу складає мандрівка Мілека та доньки Слави землями слов'ян, у зв'язку з цим поет пригадує найвизначніші події слов'янської історії, подаючи у численних авторських відступах емоційний коментар до них. Четверта частина («Ахерон») змальовує картини слов'янського раю, а п'ята («Лета») — картини пекла, у якому Коллар розмістив ворогів слов'ян.

У 1845 р., Коллар зробив третю редакцію поеми, яка складалася вже із 622 сонетів, що, проте, не вносило кардинальних змін у сам твір.

Українською мовою вірші Коллара (з «Дочки Слави») вперше переклав Б. Дідицький. Вони були надруковані 1853 року у львівському журналі «Зоря Галицька».

Праці

• «Básně» (1821);
• «Písně svetské lidu slovenského v Uhrách» 1-2, (1823-1827);

• «Slavy dcera» [Архівовано 12 липня 2010 у Wayback Machine.], 1824 р. /Поема «Донька Слави»
• «Rozprávy о jmenách, počátkách a starožitnostech národa slavského a jeho kmenů» (1830);
• «Výklad k Slavy Dcera» (історико-археологічний коментар, 1834);
• «Národnié zpievanky (1834, 1835);
• «O literárnej vzájemnosti mezi kmeny a nářečími slavskými», 1836, 1837 рр. /Трактат «Про літературну взаємність між слов'янськими племенами і наріччями»
• «Sláva bohyně a původ jména Slavův čili Slavjanův» (1839);
• «Cestopis obsahující cestu do Horní Itálie» (1843);
• «Staroitalia slavjanská» (1853).

Див. також

• 20991 Янколлар — астероїд, який було названо на честь поета;
• Ян Бенедікті - товариш Коллара та співавтор спільної праці «Písně svetské lidu slovenského v Uhrách» 1-2, (1823—1827).

Література

• І. В. Євсеєнко. Коллар Ян [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 454. — ISBN 978-966-00-0692-8.
• «Дочка Слави» Яна Коллара в контексті жанрової системи європейського романтизму // Жанр, жанрова система у просторі літературознавства: монографія / Н. Копистянська. — Л. : ПАІС, 2005. — С. 79-86.

(чес.)

• Nejedlý Z., J. Kollár, Praha, 1945;
• Rosenbaum К., J. Kollár pevec lásky k národy, Martin, 1956.
• Vybrané spisy, sv. 1‒2, Praha, 1952‒56;
• Narodnie spievanky, dl 1‒2, Brat., 1953;

(рос.)

• Антология чешской поэзии, т. 1, М., 1959;
• Словацкая поэзия XIX‒XX вв., М., 1964.
• Богданова И. А., Я. Коллар, в кн.: Очерки истории чешской литературы XIX‒XX вв., М., 1963;
• Зайцева А. К., Ян Коллар, в кн.: История словацкой литературы, М., 1970;

Посилання

• Колляр Ян [Архівовано 15 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 679. — 1000 екз.
• Коллар Ян // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 774. — ISBN 966-692-578-8.
• Біографія Я.Коллара [Архівовано 19 червня 2015 у Wayback Machine.]