Теодор Жеріко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Теодор Жеріко
Théodore Géricault
При народженніЖан Луї Андре Теодор Жеріко
Народження26 вересня 1791(1791-09-26)
Руан, Франція Франція
Смерть26 січня 1826(1826-01-26) (34 роки)
 Париж, Франція Франція
(osteoarticular tuberculosisd)
ПохованняGrave of Théodore Géricaultd
Країна Франція[1]
Жанрпортрет[2]
НавчанняК. Верне, П. Герен
Діяльністьхудожник, графік, скульптор, літограф, архітектурний кресляр, рисувальник, унаочнювач
Напрямокромантизм
Роки творчості1810[3] — 1824[3]
ВчительCarle Vernetd і П'єр-Нарсісс Герен
Відомі учніJoseph Simon Volmard
ТвориПліт Медузи, Портрет клептоманаd і Епсомське дербі
ДітиGeorges-Hippolyte Géricaultd
Роботи в колекціїгалерея Бельведер, Штедель, Міннеаполіський інститут мистецтваd, Художній інститут Чикаго, Музей мистецтв Нельсона-Аткінсаd, Оклендська галерея мистецтвd, Музей Тіссен-Борнемісса, Музей Ґетті, Національна галерея Вікторії, Національна галерея мистецтв, Національний музей Швеції, Національна галерея Канади, Музей мистецтв Філадельфії, Музей мистецтва Метрополітен[4], Музей витончених мистецтв, Амстердамський музейd, Художній музей Базеля, Руанський музей образотворчого мистецтва, Художній музей Волтерс, Musée des Beaux-Arts et d'Archéologie de Besançond, Бруклінський музей, Витончено-мистецькі музеї Сан-Франциско, Phillips Collectiond, Національний музей у Варшаві, Національна галерея, Художня галерея Південної Австралії, Musée des Beaux-Arts de Caend, Баварські державні колекції картин, Ам Ремерхольцd, Художня галерея Єльського університету, Музей Фіцвільяма, Клівлендський музей мистецтв, Foundation E.G. Bührle Collectiond, Rhode Island School of Design Museumd, Музей Конде, Cantonal Museum of Fine Artsd, Kunsthalle Mannheimd, Національний музей Ежена Делакруа, Художній музей Фогга[d], Гарвардський художній музей, Ліонський музей красних мистецтв, Музей мистецтв Кімбеллаd, MuMa Museum of modern art André Malrauxd, Нова гліптотека Карлсберга, Художня галерея Олбрайт-Ноксd, Національна галерея Ірландії, Tokyo Fuji Art Museumd, Columbus Museum of Artd, Художній музей Вірджинії, Michele & Donald D'Amour Museum of Fine Artsd, Зібрання Баррелаd, Зібрання Воллеса, Бостонський музей образотворчих мистецтв, The New Art Gallery Walsalld, Державна галерея мистецтв (Штутгарт), Yamazaki Mazak Museum of Artd, Інститут мистецтв Кларкаd, Музей витончених мистецтв Парижаd, Королівські музеї витончених мистецтв[5], Смітсонівський музей американського мистецтва[6], Музей образотворчих мистецтв (Безьє), Musée des Beaux-Arts d'Orléansd, Музей Фабра, Kunsthaus Zürichd, Cantor Arts Center at Stanford Universityd, Princeton University Art Museumd, Musée Bonnat-Helleud, Палац витончених мистецтв, Musée d'art moderne (Saint-Étienne)d, Музей Гране, Musée Denond, Museum of Fine Arts of Reimsd, Музей Вальрафа-Ріхарца, Бременська картинна галерея, Музей Енгра, Mannheimer Galeried, Goya Museumd, Музей Боуз, Нантський музей образотворчого мистецтва, Musée des Beaux-Arts d'Angersd, Print Collectiond[7], Музей Бойманса - ван Бенінгена[8], Музей Нортона Саймона, Wadsworth Atheneum Museum of Artd, Musée Grobet-Labadiéd, Реннський музей образотворчого мистецтва, Musea Brugged[9] і Діжонський музей образотворчого мистецтва
CMNS: Теодор Жеріко у Вікісховищі

Жан Луї Андре Теодор Жеріко́ (фр. Théodore Géricault; 1791—1826) — французький живописець і графік.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в Руані 26 вересня 1791 року. Батько художника був адвокатом. Мав дві пристрасті: коні та живопис.

У Карла Верле навчився зображати коней (навчався у нього 1808–1810 рр.), у майстерні П. Герена зробив безліч академічних рисунків і копій робіт класичних майстрів (1810–1813 рр.). Знайомство  із творчістю Гро надихнуло його  звернутися до сучасності. Жеріко, так само як і його вчитель Гро, захоплювався французьким імператором, його перемогами.

Про Теодора Жеріко вперше заговорили в 1812 році, коли двадцятирічний художник наважився виставити в Салоні картину «Офіцер кінних єгерів імператорської гвардії, що йде в атаку» («Портрет лейтенанта Р. Дьєдонне»). На полотні лейтенант не позує, а б'ється: стрімка діагональ композиції веде глядача в глиб картини, туди, де йде битва. Проте успіх картини Жеріко був затьмарений розгромом Наполеона в Росії. Почуття французів, що пізнали гіркоту поразки, художник втілив у картині «Поранений кірасир, що залишає поле битви» (1814 р.). Французький історик Жюль Мішле писав, що Жеріко створив ніби «епітафію солдатові 1814 року».

Відвідав Італію (1816–1817). Там знайомиться із майстрами Відродження, а також відвідує перегони неосідланих коней. Серія «Біг вільних коней» (1817 р.) — виразна чіткість репортажу та стримана героїка в стилі неокласичного духу. У цих творах остаточно сформувався індивідуальний стиль Жеріко: потужні форми передані великими рухомими плямами світла.

Під впливом творів інших видатних діячів культури й мистецтва того часу, які були присвячені визвольним рухам поневолених народів Європи, зокрема героїчній постаті гетьмана Івана Мазепи (великий вплив на митця справила поема Дж. Байрона «Мазепа»),  1820 року Т. Жеріко пише картину, яка відтворює епізод бурхливої юності гетьмана, — «Паж Мазепа» (Le Page Mazeppa).

У 1820–1821 рр.художник побував у Великій Британії, де познайомився із пейзажами Джона Констебля. Під впливом англійського майстра Жеріко написав «Перегони в Епсомі» (1821 р.). Картина пронизана рухом: коні несуться, ледве торкаючись землі, їх фігури злилися в єдину стрімку лінію. Рухомі низькі хмари на небі, тіні коней на вологій траві. Усі фігури на картині нечіткі, фарби розмиті. Жеріко, сам вправний вершник, показав перегони очима жокея.

У 1822 році художник упав із коня, отримав травму хребта, і за два роки, у віці тридцяти трьох років, помер. Автор некролога в одній із паризьких газет назвав Теодора Жеріко «юним романтиком». Таким чином Жеріко став засновником французького романтизму.

Пліт Медузи

[ред. | ред. код]
Докладніше: Пліт Медузи

Однією з найвидатніших картин Жеріко є велетенське полотно (491 х 716 см), присвячене реальній корабельній аварії. Твір  називається «Пліт Медузи». Ідея намалювати таке полотно виникла в Жеріко після спілкування з лікарем Медузи Анрі Савіньї. Картині передувала величезна підготовча робота.

Незважаючи на реальне підґрунтя, картина є яскравим виявом мистецької свободи, багато елементів картини Жеріко розробив на власний розсуд, намагаючись якомога яскравіше й гостріше передати відчай і надію потерпілих на плоту. «Пліт Медузи» став останнім із завершених творів Жеріко. Картина була виставлена в паризькому салоні, проте публіка не зрозуміла її, критикам здавалося, що таке величезне полотно не може бути присвячене темі страждання, а має звертатися до героїчних чи величних тем.

Зараз картина зберігається в Луврі.

Галерея

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Denise Aimé-Azam, La Passion de Géricault, Paris, 1970.
  • Aldaheff, Albert, The Raft of the «Medusa», Munich, Berlin, Londres, New York, Prestel, 2002.
  • Gilles Buisson, Géricault, de Mortain à Paris; le conventionnel Bonnesœur-Bourginière, oncle de Géricault, préface de Denise Aimé-Azam, 18 p., OCEP, Coutances, 1986 ISBN 2-7134-0010-4(BR) : 30 °F
  • Gilles Buisson, Le duc de Trévise, passionné de Géricault à Mortain en 1924, Revue de l'Avranchin et du pays de Granvillen, tome LXVIII, n° 348, septembre 1991, n° 463—495, et n° 449, décembre 1991, p. 541—576
  • Gilles Buisson, Troubles psychopathologiques dans la famille mortainaise de Géricault, La Méduse, feuille d'information de l'Association des amis de Géricault, n° 12, décembre 2003
  • Bruno Chenique, " Géricault, une vie et Lettres et documents ", I:261-308 in Géricault, catalogue d'exposition édité par Régis Michel, 2 vol. Paris, 1991—1992.
  • Jean Clay, Le romantisme. Hachette Réalités, 1980.
  • Charles Clément, Géricault, étude critique et biographique. Paris, 1879.
  • Lorenz Eitner, Géricault, catalogue d'exposition. Los Angeles County Museum of Art, 1971.
  • Léon Rosenthal, Du Romantisme au Réalisme. Paris, réédition Macula, 1987.
  • Michel Schneider, Un rêve de pierre: Le Radeau de la Méduse. Géricault. Paris, Gallimard, NRF, 1991.
  • Jean Sagne, Géricault, Biographie, Fayard.
  • Géricault, Catalogue rétrospective du Grand Palais, 1991—1992, éd. Musée Nationaux.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ KulturNav — 2016.
  2. ↑ National Gallery of Art - Collection
  3. ↑ а б RKDartists
  4. ↑ Музей мистецтва Метрополітен — 1870.
  5. ↑ https://www.fine-arts-museum.be/nl/de-collectie/artist/gericault-theodore-1
  6. ↑ Smithsonian American Art Museum person/institution ID
  7. ↑ https://web.archive.org/web/http://wallachprintsandphotos.nypl.org/catalog/309615
  8. ↑ колекція Бойманса онлайн — 2010.
  9. ↑ https://www.museabrugge.be/collection/work/id/2014_GRO0643_III

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Теодор_Жеріко&oldid=41709931