Перейти до вмісту

Салентина

Координати: 40°20′00″ пн. ш. 18°00′00″ сх. д. / 40.33333° пн. ш. 18.00000° сх. д. / 40.33333; 18.00000
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Салентина
італ. Salintina
40°20′00″ пн. ш. 18°00′00″ сх. д. / 40.33333° пн. ш. 18.00000° сх. д. / 40.33333; 18.00000
Найвища точка300 м
КраїнаІталія
Салентина. Карта розташування: Італія
Салентина
Салентина
Мапа

CMNS: Салентина у Вікісховищі

Саленти́на (італ. Salintina, тарант. Salènde, місц. Salentu) — півострів в Італії, південно-східний край Апеннінського півострова. Омивається Адріатичним і Іонічним (затока Таранто) морями і протокою Отранто.

Протяжність становить 150 км. Являє собою горбисту рівнину висотою до 300 м, яка складена головним чином вапняками і доломітами. Поширений карст. З рослинності переважають середземноморські чагарники. Населення займається виноградарством, тютюнством. Великі міста і порти: Бриндізі, Таранто.

Поблизу міста Отранто знаходиться мис Капо д'Отранто — найсхідніша точка Італії. Приблизно за 80 км на схід за протокою Отранто знаходиться албанський півострів Карабурун.

Топонім

[ред. | ред. код]

Топонім Салентина має невизначене походження. Згідно з легендою, топонім походить від імен Короля Сале, міфічного правителя Мессапів. Онук Короля Сале, король Мессапів Маленій — син Дасумна. заснував місто Сибар, що означало «Місто Сонця»), а також Ліппію.

Дослідник Маріо Космаі твердить, що назва походить від слова «salum», що перекладається як «територія оточена морями»: Римляни фактично, називали Салентійцями мешканців болотистих місцевостей котрі обжили околиці Тарантійської затоки[1]. У його роботі цитується:

Саленто у мессапійській мові означало "море"

Гіпотеза Марко Варроне натомість твердить, що слово Саленто має значення «союз», «аль'янс», утворені «in salo», тобто на морі, між трьома етносами що населяли цю територію: мінойцями, ілірійцями та локрійцями[2].

Історія

[ред. | ред. код]


  1. Mario Cosmai, Antichi toponimi di Puglia e Basilicata, Levante, 1991.
  2. Marco Terenzio Varrone, Rerum Rusticarum De Agri Cultura.