Потьомкін Григорій Олександрович

Григорій Олександрович Потьомкін
Григорій Олександрович Потьомкін
Псевдо	Гриць Нечеса
Народився	13 (24) вересня 1739(1739-09-24) Чижово
Помер	5 (16) жовтня 1791(1791-10-16) (52 роки) на шляху з Ясс до Миколаєва Тіло викрадене Росією за указом Путіна під час російсько-Української війни у жовтні 2022 р. під час окупації м. Херсон
Поховання	Катерининський собор (Херсон)
Громадянство	Російська імперія
Місце проживання	Москва
Діяльність	мовознавець, військовослужбовець, політик
Alma mater	Імператорський Московський університетd
Знання мов	російська
Учасник	російсько-турецька війна, Облога Хотина (1769), Битва при Ларзі, Битва при Кагулі, Російсько-турецька війна і Облога Очакова
Роки активності	з 1762
Суспільний стан	аристократія
Титул	світліший князь Таврійський, Великий гетьман Катеринославських та Чорноморських козацьких військ
Військове звання	генерал-фельдмаршал
Конфесія	синодальне Православ'я
Рід	Потьомкіниd
Батько	Олександр Васильович Потьомкін(нар.1673-пом.1743)
Мати	Дарія Василівна Кондирева(нар.1704-пом.1780)
Родичі	сестри: Дарія, Пелагея, Марія(пом.1774), Олена(нар.1737-пом.1769)
У шлюбі з	Катерина ІІ
Діти	донька Єлизавета Григорівна Тьомкіна
Нагороди
Герб
Роботи у Вікіджерелах  Медіафайли у Вікісховищі

Григо́рій Олекса́ндрович Потьо́мкін (нар. 13 (24) вересня 1739(17390924), Чижово — пом. 5 (16) жовтня 1791) — російський державний і військовий діяч, дипломат, генерал-фельдмаршал (з 1784), світліший князь (1776). Великий Гетьман Катеринославських та Чорноморських козацьких військ, прозваний козаками Гриць Нечеса (у деяких селянських переказах з'являється під іменем Катеринич). У 1775 за ініціативою Потьомкіна було ліквідовано Запорізьку Січ.

Біографія

Народився у селі Чижово Духовщинського повіту (тепер Смоленська область, Росія). Мати — Дарія Василівна. З 1756 навчався в Московській університетській гімназії, звідки в 1760 виключений. Військову службу розпочав у кінній гвардії. За участь у палацовому перевороті 1762, внаслідок якого Катерина ІІ здобула російський престол, отримав чин гвардійського підпоручика. В цій події Потьомкін відіграв велику роль. Тоді він отримав в якості подарунка 10 тис. рублів і 4000 кріпаків, чин підпоручика гвардії. Учасник Російсько-турецької війни 1768-74, з 1768 — генерал-майор, з 1771 — генерал-поручик.

Керував анексією Російською імперією і первісним устроєм Новоросії, де володів колосальними земельними наділами і заснував ряд міст, включно з теперішніми обласними центрами Дніпром (1776), Херсоном (1778) і Миколаєвом (1789). Піднісся як фаворит, а з 8 червня 1774 року (за непідтвердженими відомостями) морганатичний чоловік Катерини II. У 1784 році нагороджений чином генерал-фельдмаршала. У Петербурзі вибудував для себе Таврійський палац. З 1770 став фаворитом Катерини II, набув вирішального впливу на внутрішньо- та зовнішньополітичні справи Російської імперії. Обіймав ряд високих державних і військових посад — член Державної Ради, генерал-ад'ютант (з 1774) та генерал-фельдмаршал (з 1784), Президент Військової колегії (з 1784).

У 1772 на одній з козацьких рад Потьомкін був записаний до Кущівського куреня Коша Запорізької Січі почесним козаком під прізвиськом Грицько Нечеса, через його перуку. В 1775 за ініціативою Потьомкіна було ліквідовано Запорізьку Січ. Обіймав посади: у 1774—1783 рр. генерал-губернатора Новоросійської губернії, 1775—1783 рр. — азовського губернатора, у 1783—1791 — катеринославський генерал-губернатор, з 1784 — таврійського губернатора, у 1785—1791 — астраханського губернатора, 1785—1791 — саратовського губернатора, 1787—1791 — Харківського губернатора. У 1783 Потьомкин зреалізував проєкт загарбання Криму Російською імперією, за що дістав титул «князя Таврійського».

З 1783 Потьомкін управляв новоствореним Катеринославським намісництвом, до складу якого увійшла значна частина південноукраїнських земель. Потьомкін, будучи добрим адміністратором і володіючи фактично необмеженою владою, здійснював заходи з колонізації Півдня України й Криму. 1776-го Потьомкін наказав не повертати селян-утікачів з Лівобережної та Правобережної України, чим сприяв заселенню та господарському освоєнню краю (найпаче після юридичного запровадження кріпацтва 1783 року в Лівобережжі та Слобожанщині). У період правління Потьомкіна почалося будівництво Миколаєва, Херсона, Катеринослава, Севастополя, було розпочато вивчення покладів руд і кам'яного вугілля на півдні України.

Потьомкін, розуміючи постійну загрозу російсько-турецького воєнного конфлікту (особливо після захоплення Росією території Кримського ханства) та спостерігаючи перехід колишніх запорожців на підвладні Туреччині землі, вважав за потрібне відновити українське козацтво. З 1783 Потьомкін вів перемовини з представниками колишньої запорізької старшини (Сидором Білим, Захарієм Чепігою) про створення нового добровільного козацького формування. В 1788-му Потьомкін підтримав проєкт В. В. Капніста про необхідність відновлення козацьких полків і сприяв організації Катеринославського козацького війська та Війська Вірних козаків (згодом — Чорноморське козацьке військо). У 1790 Потьомкіну було присвоєно титул великого гетьмана Катеринославського і Чорноморського козацького війська. 13 травня 1790 року став ініціатором створення Корпусу малоросійських піших стрільців, сформованого з українських козаків, міщан і селян для участі у війнах Російської імперії з Туреччиною та Швецією.

Підтримував стосунки з відомими діячами української культури — як-от Володимиром Золотницьким, Василем Рубаном, Лукою Січкарівим та іншими. У 1786 домігся затвердження проєкту відкриття університету в Катеринославі (не встиг його реалізувати). Толерантно ставився до діяльності греко-католицької церкви, підтримував єдиного в Російській імперії греко-католицького єпископа полоцького І. Лісовського.

Був головнокомандувачем російської армії впродовж російсько-турецької війни 1787-92 рр. Під час мирних російсько-турецьких перемовин 1791 Потьомкін захворів і помер на шляху з Ясс до Миколаєва у селі Корнешть. Був похований у Херсоні.

Тіло викрадене Росією за указом Путіна під час російсько-Української війни у жовтні 2022 р. під час окупації м. Херсон. Навіщо ж Кремлю рештки Григорія Олександровича — невідомо. Однак, британський історик, на прізвище Монтефіоре вважає, що кістки засновника Миколаєва, Херсона та Дніпра можуть зіграти свою роль у «страхітливо грубій і видовищній виставі ультранаціоналізму».

Григорій Потьомкін підпадає під закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії».

Пам'ять

Пам'ятник Григорію Потьомкіну встановлений російськими окупантами у тимчасово окупованому Сімферополі.

Також погруддя Потьомкіну встановлено російськими окупантами у тимчасово окупованому Севастополі.

Колишні топоніми та монументи

У місті Херсон російськими окупантами було демонтовано та вивезено пам'ятник Потьомкіну, також було розграбоване його поховання в церкві й вивезено рештки.

28 грудня 2022 року демонтовано статую Григорію Потьомкіну в композиції пам'ятника «Засновникам Одеси».

8 травня 2023 року в місті Миколаїв демонтовано погруддя Потьомкіну.

26 липня 2023 року в місті Херсон перейменовано Херсонський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І ступеня — ІІ ступеня — колегіум» № 51 ім. Г. О. Потьомкіна на «Херсонський ліцей № 51 Херсонської міської ради».

У місті Херсон вулицю Потьомкінську перейменували на вулицю Михайла Грушевського.

У місті Охтирка перейменували провулок Потьомкіна на честь загиблого молодшого сержанта Василя Бичкова.

У місті Дружківка вулицю Потьомкіна перейменували на вулицю Миколи Руденка.

У місті Миколаїв вулицю Потьомкінську перейменували на вулицю Марка Кропивницького. Також сквер Потьомкінський перейменували на сквер Героїв Оборони Миколаєва.

У місті Снігурівка вулицю Потьомкіна перейменували на вулицю Гетьманську, як заявляє ініціатор цієї назви: "Вулицю названо на честь Богдана Хмельницького та Павла Скоропадського".

19 вересня 2024 року постановою №12043 Верховної Ради України село Потьомкине Херсонської області перейменували на село Незламне. Також село Князе-Григорівку перейменували на село Козацьку Слободу.

Галерея

• 
  Портрет князя Григорія Потьомкіна-Таврійського, Йоганн Баптист Лампі старший (1751–1830)
• 
  Донька, Єлизавета
• 
  Пам'ятник Потьомкіну у місті Миколаїв (демонтовано)
• 
  Меморіальна дошка Потьомкіну у місті Миколаїв (демонтована 2023 року)
• 
  Пам'ятник Потьомкіну у місті Херсон (демонтований та вивезений до РФ)
• 
  Колишня могила в Херсоні у Катерининському соборі. Прах був вивезений 2022 року російськими окупантами до РФ

Див. також

• 6954 Потьомкін — астероїд, названий на честь діяча.

Джерела та література

• Панашенко В. В. Потьомкін Григорій Олександрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 459. — ISBN 978-966-00-1142-7.

Література

• Н. Ф. Сербіна. Потьомкін Григорій Олександрович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол. : Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.: Знання України, 2004. — Т.2 — 812 с. ISBN 966-316-045-4

Посилання

• Потьомкін // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
• Нечоса Грицько // Українська мала енциклопедія : 16 кн : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. IX : Літери На — Ол. — С. 1135. — 1000 екз.
• Потьомкін Григорій // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1456. — 1000 екз.