Перейти до вмісту

Ніколя де Ларжильєр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ніколя де Ларжильєр
Nicolas de Largillière
Автопортрет Ніколя де Ларжильєра.
При народженніNicolas de Largillière
Народження20 жовтня 1656(1656-10-20)
Париж
Смерть20 березня 1746(1746-03-20) (89 років)
 Париж
Національністьфранцуз
Країна Франція[1]
Жанрпарадний портрет
Діяльністьхудожник, митець-портретист, архітектурний кресляр, візуальний митець
Напрямокбароко, реалізм
Роки творчості1676—1745
Впливфламандське бароко
ВчительAnton Goubaud
Відомі учніJean-Baptiste Descampsd і Johann Christian Fiedlerd
ЧленКоролівська академія живопису і скульптури
Творипарадний портрет
У шлюбі зMarguerite Elisabeth Forestd
ДітиMarguerite Elisabeth de Largillierred
Роботи в колекціїМіннеаполіський інститут мистецтва, Музей Прадо, Музей мистецтв Нельсона-Аткінсаd, Музей Ґетті, Національна галерея Вікторії, Національна галерея мистецтв, Національний музей Швеції, Палац витончених мистецтв[2], Музей мистецтва Метрополітен[3], Музей витончених мистецтв, Національні галереї Шотландіїd, Royal Museums Greenwichd, Museumslandschaft Hessen Kassel, Museum of the History of Franced, Bibliothèque de Genèved, Музей Галуста Гюльбенкяна, National Museum of Fine Arts of Algiersd, Рейксмузей, Музей августинців, Художній музей, Музей Конде, Витончено-мистецькі музеї Сан-Франциско, Художній інститут Чикаго, Державний музей мистецтв, Художня галерея Нового Південного Уельсу, Національний музей у Варшаві, Національний музей мистецтва Каталонії, Національний музей західноєвропейського мистецтва, Токіо, Національна галерея, Ермітаж, Музей історії мистецтв, Національний музей образотворчого мистецтва, Національна портретна галерея (Лондон), Музей образотворчих мистецтв, Мауріцгейс, Художня галерея Південної Австралії, Musée Bossuetd, Баварські державні колекції картин, Страсбурзький музей образотворчого мистецтва, Timken Museum of Artd, Музей мистецтв Цинциннаті, Державні художні зібрання Дрездена, Musée des Beaux-Arts de Toursd, Клівлендський музей мистецтв, Державна картинна галерея (Карлсруе), Детройтський інститут мистецтв, Rhode Island School of Design Museumd, Музей витончених мистецтв Поd, Женевський музей мистецтва і історії, Національний музей мистецтв Румунії, Chrysler Museum of Artd, Національна галерея Ірландії, Музей мистецтв Толедо, Художній музей Сент-Луїса, Далласький музей мистецтв, Tokyo Fuji Art Museumd, Columbus Museum of Artd, Legion of Honord, Fondation Bembergd, Портландський мистецький музей, Mount Holyoke College Art Museumd, Smith College Museum of Artd, Музей Хіллвуд, Музей Боуз, Зібрання Воллеса, Бостонський музей образотворчих мистецтв, Музей Ґренобляd, Heckscher Museum of Artd, Національний музей старовинного мистецтва, Yamazaki Mazak Museum of Artd, Musée d'Art de Toulond, Patrick and Beatrice Haggerty Museum of Artd, Musée Sainte-Croixd, Музей Кон'як-Жеd, Державний музей образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна, Museum Arnhemd[4], Королівські музеї витончених мистецтв[5], Національна бібліотека Уельсу, Карнавале, Musée Hyacinthe-Rigaudd, Музей образотворчих мистецтв (Марсель), Музей витончених мистецтв Парижаd, Princeton University Art Museumd, Гетеборзький художній музей, Blanton Museum of Artd, Musée d'art et d'histoire de Langresd, Гарвардський художній музей, Allen Memorial Art Museumd, Художній музей Фогга[d], Музей фюрера, Музей Гране, Берлінська картинна галерея, Brodsworth Halld, Museo Glauco Lombardid, Museo Provincial de Bellas Artesd, Руанський музей образотворчого мистецтва, музей Пікардіїd, Musée Boucher-de-Perthesd, musée des Beaux-Arts et d'Archéologie Joseph-Décheletted, Musée municipal de Bourg-en-Bressed, Діжонський музей образотворчого мистецтва, Musée des Ursulinesd, Musée de la lunetted, Музей образотворчих мистецтв (Бордо), DIVA museumd, Musée des Beaux-Arts de Quimperd, Монреальський музей красних мистецтв, Гантінгтонська бібліотека, Museum de Fundatied, Галерея Уффіці[d], Lambert van Meerten Museumd, Музей герцога Антона Ульріха, Боннефантенмузеумd, Курпфальцький музейd, Музей Бойманса - ван Бенінгена, Музей Маєра ван дер Берга, Honolulu Museum of Artd, Bryan Gallery of Christian Artd, Speed Art Museumd, Musée de Tesséd, Версальський палац, Музей красних мистецтв, Бременська картинна галерея, Національний музей у Кракові, Musée des Beaux-Arts d'Orléansd, Галерея Уффіці, Musée des Beaux-Arts et d'Archéologie de Besançond, Музей Нортона Саймона, Q117211564?, Чатсворт-хаус, Музей Фабра, Гай (музей мистецтва), Musée des Beaux-Arts d'Arrasd, Musée des Arts Décoratifsd, Accademia Tadinid, Musée de la Chartreuse de Douaid, paintings collection of Musée des beaux-arts de Chartresd[6], Реннський музей образотворчого мистецтва, Балтиморський музей мистецтв, Musée des Beaux-Arts de Chartresd, Wadsworth Atheneum Museum of Artd, Musée Grobet-Labadiéd, Cantonal Museum of Fine Artsd, Musea Brugged[7], Ліонський музей красних мистецтв, Брера, Нантський музей образотворчого мистецтва, Musée Rathd, Національна вища школа красних мистецтв, Рум'янцевський музей, Ульяновський обласний художній музей, Swiss National Museum - Castle of Pranginsd, Staatliches Museum Schwerind, Musée Thomas-Henryd і Vyatskiy Art Museumd
CMNS: Ніколя де Ларжильєр у Вікісховищі

Ніколя де Ларжильєр ( фр. Nicolas de Largillière хрестини 20 жовтня, 1656, Париж — 20 березня, 1746,Париж) — французький художник зламу XVII–XVIII ст.

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Походить з родини негоціанта (батько торгував капелюхами). Народився в Парижі, але у ранньому віці був вивезений батьками у Фландрію у місто Антверпен. Потім два роки мешкав з батьками у Лондоні. Батько побажав, аби син продовжив його бізнес.

Фламандські корені творчості Ларжильєра

[ред. | ред. код]

Молодий Ніколя виявив художні здібності і 1666 року, коли повернувся у Антверпен, розпочав художнє навчання у майстерні фламандця Антноні Губо. 1672 року у віці 17 років був прийнятий у гільдію Св. Луки. Через рік відбув у Лондон, де познайомився із художником Пітером Лелі (1618–1680), нідерландцем, що працював у Англії. Працював у майстерні Пітера Лелі (разом із художником Антоніо Верріо) у 1675–1679 рр. Майстерні довірили реставрацію картин королівського зібрання у Віндзорському замку.

В той же період молодий художник почав створювати картини історичного жанру як найпрестижніші, а також портрети і натюрморти під впливом картин Антоніса ван Дейка, частково Пітера Пауля Рубена та самого Пітера Лелі.

На здібного художника звернув увагу король Англії Карл ІІ. Але католик за віросповіданням в протестантському оточенні, Ніколя де Ларжильєр не міг отримати ні високу посаду, ні бути у безпеці.

У Парижі

[ред. | ред. код]
«Шарль Лебрен»

1682 року він прибув у Париж. В столиці Франції, де тоді був своєрідний портретний бум, розкрилось його дарування портретиста. Аби продемонструвати власну майстерність, він пише парадний і пишний портрет Шарля Лебрена, вливової особи в художньому колі столиці. Лебрена подано у власній майстерні перед картиною престижного історичного жанру. Незважаючи на захаращеність композиції деталями, вона добре урівноважена і компліментарна, що сподобалось Лебрену. Адем ван дер Мейлен та Шарль Лебрен стають покровителями художнка і той отримує членство у королівській художній академії з 1686 року.

Король Британії Яків ІІ, що посів престол у 1685 році, викликав художника-католика у Лондон. Ніколя де Ларжильєр відхилив пропозицію бути зберігачем королівського зібрання, пам'ятаючи загрозу власному життю після католицького заколоту дворічної давнини. Але встиг створити портрет короля і королеви, а також спадкоємця престолу. Художник знову повернувся у Париж.

Уславлений портретист

[ред. | ред. код]
« Педагог і вихованець-аристократ », 1685 р., Національна галерея мистецтва, Вашингтон, США

Сімнадцяте століття було ще й століттям значного розквіту портретного мистецтва. Портрет як жанр мав помітні відмінності в національних школах, виникло декілька його творчих напрямків. На школу французького портрета мав помітний вплив досвід художників Фландрії — Пітера Пауля Рубенса, Антоніса ван Дейка. Фламандське мистецтво мало відвертий аристократичний характер при збереженні рис реалізму. Портретний жанр Голландії, навпаки, мав демократичний характер, а в реалізмі доходив до повної неприкрашеності і навіть до натуралізму.

На портретний жанр Франції вплинуло аристократичне мистецтво саме Фландрії, але з нього узяли перебільшено декоративну і репрезентативну складову. В Парижі в другій половині XVII ст. працювала низка художників-портретистів. Помітно виділялись майстерністю Гіацинт Ріго та Ніколя де Ларжильєр, представники короткого і пишного бароко Франції. Але пройшло помітне розмежування: замовниками Гіацинта Ріго часто були впливові вельможі і аристократи, Ніколя де Ларжильєр мав власне коло замовників, але серед них переважали багаті і ще невпливові французькі буржуа. Тому низка портретів роботи Ніколя де Ларжильєра не має імен (вони втрачені, бо нікого не цікавили представники третього стану).

Зростала з роками і його майстерність. В парадних портретах роботи Ларжильєра ведені натюрморти, пейзажі, що додавало їм виразності. Декоративна складова таланту Ларжильєра особливо відбилась при створенні жіночих портретів, що пізніше вплинуло на розвиток французького портрета XVIII ст. Більше того, Ларжильєра вважають майстром, що створив канон пишного і парадного жіночого портрета Франції.

  • «Віконтеса де Монткаль»
    «Віконтеса де Монткаль»
  • «Катаріна Кустард з донькою Леонорою», 1699 р.
    «Катаріна Кустард з донькою Леонорою», 1699 р.
  • «Жанна-Генріетта де Фонсі, маркіза Пьюзегу», початок XVIII ст.
    «Жанна-Генріетта де Фонсі, маркіза Пьюзегу», початок XVIII ст.
  • «Маргеріта де Севе»
    «Маргеріта де Севе»

Родина

[ред. | ред. код]

1699 року Ніколя де Ларжильєр узяв шлюб із пані Маргарет Елізабет Форес. В родині було дві доньки і один син.

Смерть

[ред. | ред. код]

Художник помер 20 березня 1746 року в Парижі.

Вибрані твори

[ред. | ред. код]
«Декоративний натюрморт» роботи Ларжильєра, бл. 1725 р.

Галерея вибраних творів

[ред. | ред. код]
«Елізабет Трокмортон в чернечому вбранні», Національна галерея мистецтва, Вашингтон

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Georges de Lastic, « Rigaud, Largillierre et le tableau du prévôt et des échevins de la ville de Paris de 1689 », Paris, Bulletin de la Société de l'histoire de l'art français (p. 147-156),‎ 1975
  • Каптерева Т. Быков В., «Искусство Франции 17 века», М., «Искусство», 1969

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ніколя де Ларжильєр

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ artist list of the National Museum of Sweden — 2016.
  2. ↑ http://pba-opacweb.lille.fr/fr/search-notice?type=list&filters%5Bfacets.id%5D%5B%5D=5cc2aedf5c0284355b8b46cb
  3. ↑ Музей мистецтва Метрополітен — 1870.
  4. ↑ Portretminiatuur
  5. ↑ https://www.fine-arts-museum.be/nl/de-collectie/artist/de-largillierre-nicolas-1
  6. ↑ Joconde — 1975.
  7. ↑ https://www.museabrugge.be/collection/work/id/2014_GRO1422_III
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Ніколя_де_Ларжильєр