Ніколай Гартманн

Ніколай Гартманн
нім. Nicolai Hartmann
Народження	20 лютого 1882(1882-02-20)[…] Рига, Російська імперія
Смерть	9 жовтня 1950(1950-10-09)[…] (68 років) Геттінген, Нижня Саксонія, ФРН
Громадянство (підданство)	Німеччина
Знання мов	німецька
Діяльність	викладач університету, письменник
Викладав	Геттінгенський університет, Кельнський університет, Марбурзький університет і HU Berlin
Член	Академія наук НДР і Прусська академія наук
Alma mater	Марбурзький університет і Дерптський імператорський університетd
Відомі студенти	Ганс-Ґеорґ Ґадамер
Визначний твір	Q17384952?
Ніколай Гартманн у Вікісховищі

Нікола́й Га́ртманн (також: Ніколас Хартманн; латис. Nikolajs Hartmanis; нім. Nikolai Hartmann; 20 лютого 1882, Рига, Ліфляндська губернія, Російська імперія — 9 жовтня 1950 Геттінген, ФРН) — німецький філософ-ідеаліст, основоположник критичної (або нової) онтології.

Біографія

Народився в естонській родині в Ризі, яка входила до складу Російської імперії. Закінчив гімназію в Петербурзі; згодом вивчав медицину в університеті Тарту (тоді Юр'єва) і філософію в Санкт-Петербурзькому університеті, після чого вступив до Марбурзький університет. У 1922—1950 — професор філософії в університетах Марбурга (1922—1925), Кельна (1925—1931), Берліна (1931—1945) і Геттінгена (1945—1950).

Будучи учнем Пауля Наторпа і Германа Когена, виступав послідовником Марбурзької школи неокантіанства. Незадоволений її суб'єктивізмом («методологізмом»), Гартманн під впливом Едмунда Гуссерля і Макса Шелера розробив власну онтологічну концепцію («нову онтологію»), яка в цілому виявляється модернізацією аристотелівсько-схоластичного вчення про буття («Система онтології», т. 1-4 , 1933—1950).

Філософські погляди

За Гартманном, світ має шарувату структуру і повинен бути розглянутий як ієрархія чотирьох якісно різних пластів:

• неорганічного буття,
• органічного,
• психічного,
• духовного.

Форми існування і категоріальна структура різних верств неоднакові: так, імматеріальні шари (дух, психічне) існують тільки в часі. Кожна з вищих верств корениться в нижчій, але повністю нею не визначається. Нижчі форми буття активніші у своєму самоствердженні, вищі мають більшу свободу прояви .

Гартманн вважав корінні філософські проблеми нерозв'язними, відкидав метафізичний підхід до проблем буття: існування, життя, свідомості, свободи, волі тощо, які вважав непізнаваними — гносеологічно ірраціональними. Фундаментальну онтологію Гайдеґґера, яка ставить в основу питання про сенс буття, Гартман вважав з самого початку хибною: світ, по суті, є тільки світ і приписувати світовій єдності будь-яку ціль чи ідею, наприклад, у формі «бога», було б необачно. В етиці Гартманн слідом за Шелером розвивав теорію незмінних «етичних цінностей». Основним питанням для Гартмана є в цій області проблема співвідношення цінностей і свободи волі, розглянута як відношення двох родів сил («детермінацій»): ідеальної (цінностей, що є орієнтиром для волі) і реальної (волі, що здійснює цінності) («Етика», 1925).

Студентами Гартманна були поет Борис Пастернак і філософ Ганс-Ґеорґ Ґадамер. На його ранні праці в галузі філософії біології іноді посилаються в сучасних дослідженнях і обговореннях геноміки та клонування.

Література

• Гартман, Ніколай // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.

Посилання

• Новейший философский словарь / Сост. А. А. Грицанов. — Мн.: Изд. В. М. Скакун, 1998. — 896 с. ISBN 985-6235-17-0 [Архівовано 12 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)