Перейти до вмісту

Несприятлива реакція на ліки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Несприятлива реакція на ліки (ADR, adverse drug reaction, англ.) — шкідливий, ненавмисний результат, спричинений прийомом ліків.[1] Несприятливі реакції можуть виникнути після одноразової дози або тривалого введення лікарського засобу (ЛЗ) або можуть бути наслідком дії комбінації двох або більше ЛЗ. Значення цього терміну відрізняється від терміна «побічна дія» («side effect» англ.), оскільки побічні ефекти можуть бути як корисними, так і шкідливими.[2] Вивчення несприятливих реакцій є проблемою галузі медицини, відомої як фармаконагляд.[2] Несприятлива подія (НП) відноситься до будь-якої несподіваної та невідповідної події під час застосування ЛЗ, незалежно від того, пов'язана ця подія з прийомом ЛЗ чи ні.[1] Несприятливі реакції на ліки — це особливий тип несприятливих подій, при якому можна виявити причинно-наслідковий зв'язок між подією та прийомом ліків.[2] Несприятливі реакції є лише одним із видів шкоди, пов'язаної з прийомом ліків. Інший тип шкоди, пов'язаної з прийомом ліків, включає неприйняття призначених ліків, відомий як недотримання рекомендацій. Недотримання рекомендацій з прийому ЛЗ може призвести до смерті та інших негативних наслідків.[3] Несприятливі реакції вимагають застосування відповідного лікування.[2]

Класифікація

[ред. | ред. код]

Традиційна

[ред. | ред. код]
  • Тип A: посилені фармакологічні ефекти, які є дозозалежними та передбачуваними[4]
Реакції типу А, які складають приблизно 80 % несприятливих реакцій на лікарські засоби, зазвичай є наслідком основного фармакологічного ефекту ліків (наприклад, кровотеча при застосуванні антикоагулянту варфарину) або низького терапевтичного індексу лікарського засобу (наприклад, нудота від дигоксину), і тому вони передбачувані. Такі реакції залежать від дози і зазвичай є легкими, хоча можуть бути і серйозними або навіть летальними (наприклад, внутрішньочерепний крововилив від варфарину). Такі реакції зазвичай викликані невідповідним дозуванням, особливо коли порушено виведення ЛЗ з організму. До незначних реакцій типу А можна застосовувати термін «побічні ефекти».[5]
  • Тип B: реакції типу B не залежать від дози та не передбачувані, тому їх можна назвати ідіосинкразичними.[4] Ці реакції можуть бути зумовлені певними факторами всередині організму або навколишнього середовища.[6]

Типи A і B були запропоновані в 1970-х роках[7], пізніше були запропоновані інші типи, коли перших двох виявилося недостатньо для класифікації несприятливих реакцій на ліки.[8]

Інші типи несприятливих реакцій на лікарські засоби: тип C, тип D, тип E і тип F.[9] Тип C був класифікований для хронічних несприятливих реакцій на лікарські засоби, тип D для відстрочених несприятливих реакцій на лікарські засоби, тип E для несприятливих реакцій відміни лікарських засобів і Тип F для неефективності терапії як несприятливої реакції на ліки. Несприятливі реакції на лікарські засоби також можна класифікувати за категоріями залежності від часу, дози та чутливості, які разом називаються класифікацією DoTS.[9]

Важкість

[ред. | ред. код]

Управління з продовольства і медикаментів США визначає серйозну несприятливу подію як таку, коли результат для пацієнта є одним із наступних:[10]

  • Смерть
  • Загроза для життя
  • Госпіталізація (початкова або тривала)
  • Інвалідність — значні, стійкі або постійні зміни, порушення, пошкодження або порушення функції/структури тіла пацієнта, фізичної активності або якості життя.
  • Вроджена аномалія
  • Необхідність втручання, щоб запобігти постійному погіршенню чи пошкодженню функцій або структур організму

Серйозність — це міра інтенсивності несприятливої події.[11] Терміни «важкий» (severe) і «серйозний» (serious) у застосуванні до несприятливих подій технічно дуже відрізняються.[11] Їх легко сплутати, але не можна використовувати як взаємозамінні, вимагаючи обережності у використанні.[11] Серйозність зазвичай вказує на результат (інвалідність, віддалені наслідки та смерть).[11]

У випадку несприятливих реакцій на лікарський засіб її серйозність є важливою для звітування.[11]

Локалізація

[ред. | ред. код]

Деякі очні антигіпертензивні засоби викликають системні ефекти[12], хоча вони вводяться місцево у вигляді очних крапель, оскільки частина діючої речовини потрапляє в системний кровотік.

Механізми

[ред. | ред. код]
Несприятлива реакція на лікарський засіб, що призводить до гепатиту (медикаментозного гепатиту) з гранульомами. Інші причини були виключені під час ретельного дослідження. Біопсія печінки. Фарбування Г-Е

Аномальна фармакокінетика

[ред. | ред. код]

Супутні захворювання

[ред. | ред. код]

Різні захворювання, особливо ті, що викликають ниркову або печінкову недостатність, можуть змінити метаболізм ліків. Доступні інформаційні ресурси, які повідомляють про зміни в метаболізмі ліків через хворобливі стани.[13]

Система MATCH-D попереджає, що люди з деменцією частіше потерпають від несприятливих наслідків і менш імовірно, що вони зможуть достовірно повідомляти про симптоми.[14]

Генетичні фактори

[ред. | ред. код]

Фармакогеноміка вивчає, як гени можуть передбачати потенційні несприятливі реакції на ліки.[15] Однак фармакогеноміка не обмежується несприятливими подіями (будь-якого типу), але також вивчає, як гени можуть впливати на інші реакції на ліки, наприклад, низький/відсутній ефект або очікувані/нормальні реакції (особливо на основі метаболізму ліків).[15]

Аномальний метаболізм ліків може бути наслідком успадкованих факторів фази I окислення або фази II кон'югації.[16][17]

Реакції І фази
[ред. | ред. код]

Реакції І фази включають метаболізм за допомогою цитохрому Р450.[18] Пацієнти мають аномальний метаболізм, опосередкований цитохромом P450 через успадкування аномальних алелів або через взаємодію з лікарськими засобами. Доступні таблиці для перевірки взаємодії лікарських засобів через взаємодію з P450.[19][20]

Успадкування аномальної бутирилхолінестерази (псевдохолінестерази) може впливати на метаболізм таких препаратів, як сукцинілхолін.[21]

Реакції II фази
[ред. | ред. код]

Успадкування аномальної N -ацетилтрансферази, що кон'югує деякі ліки для полегшення їх виведення, може впливати на метаболізм таких ліків, як ізоніазид, гідралазин і прокаїнамід.[20][21]

Успадкування аномальної тіопурин- S -метилтрансферази може впливати на метаболізм тіопуринових препаратів меркаптопурину та азатіоприну.[20]

Зв'язування з білками
[ред. | ред. код]

Взаємодії зв'язування з білками зазвичай тимчасові та помірні, доки не буде досягнуто нового рівноважного стану.[22][23] Це стосується в основному препаратів без особливого метаболізму першого проходження через печінку. Основними білками плазми для зв'язування ліків є:[24]

  1. альбумін
  2. α1-кислий глікопротеїн
  3. ліпопротеїнів

Деякі лікарські взаємодії з варфарином зумовлені змінами зв'язування з білками.[24]

Взаємодії ліків

[ред. | ред. код]

Ризик взаємодій ліків підвищується при поліпрагмазії, особливо у літніх людей.[25]

Адитивні ефекти ліків

[ред. | ред. код]

Два або більше препаратів, які діють через один механізм в організмі, можуть мати додаткові токсичні або несприятливі ефекти. Одним із прикладів цього є прийом кількох ліків, що подовжують інтервал QT, таких як антиаритмічні засоби, такі як соталол, і деякі макролідні антибіотики, такі як системний азитроміцин.[26] Іншим прикладом адитивних ефектів при несприятливих реакціях на ліки є токсичність серотоніну (серотоніновий синдром).[27] Комбінування ліків, що викликають підвищення рівня серотоніну, може спричинити серотонінову токсичність (хоча у деяких випадках навіть терапевтичні дози одного препарату, що підвищує рівень серотоніну, можуть спричинити серотонінову токсичність).[27] Ліки, які можуть сприяти токсичності серотоніну, включають інгібітори МАО, СИОЗС і трициклічні антидепресанти .[27]

Змінений обмін речовин

[ред. | ред. код]

Деякі ліки можуть або інгібувати, або індукувати ключові ферменти, що метаболізують ліки, або транспортери ліків, які в поєднанні з іншими ліками, які використовують ті самі білки, можуть призвести до токсичних або субтерапевтичних несприятливих ефектів. Одним із прикладів цього є пацієнт, який приймає інгібітор цитохрому P450 3A4 (CYP3A4), такий як антибіотик кларитроміцин, а також інший препарат, який метаболізується CYP3A4, такий як антикоагулянт апіксабан, що призводить до підвищення концентрації апіксабану в крові та підвищеного ризику серйозних кровотеч.[28] Крім того, кларитроміцин є інгібітором ефлюксної помпи глікопротеїну проникненості (P-gp), який при застосуванні з апіксабаном (субстратом для P-gp) призведе до посиленого всмоктування апіксабану, що призведе до тих самих побічних ефектів, що й при інгібуванні CYP3A4.[28]

Оцінка причинності

[ред. | ред. код]

Оцінка причинно-наслідкового зв'язку використовується для визначення ймовірності того, що препарат дійсно спричинив підозрювану несприятливу реакцію.[2] Існує ряд різних методів, які використовуються для визначення причинно-наслідкового зв'язку, включаючи алгоритм Наранхо, алгоритм Венуле та критерії оцінки терміну причинності ВООЗ. Кожен із них має плюси та мінуси, пов'язані з їх використанням, і для застосування більшості з них потрібен певний рівень експертної оцінки.[29] Несприятливі реакції не слід позначати як «певні», якщо вони не слабшають при використанні протоколу «виклик-відклик-повторний виклик» (зупинка та повторний запуск підозрілого агента).[2] Хронологія початку підозрюваної несприятливої реакції є важливою, оскільки в якості причини може бути залучена інша речовина чи фактор. Ліки, що призначаються разом, і основні психіатричні захворювання можуть бути чинниками несприятливої реакції.[2]

Встановлення причинно-наслідкового зв'язку для конкретного агента часто виявляється складним, якщо несприятливу подію виявлено не під час клінічного дослідження або не використовуються великі бази даних. Обидва методи мають труднощі і можуть бути пов'язані з помилками. Навіть у клінічних дослідженнях деякі несприятливі реакції можуть бути пропущені, оскільки потрібна велика кількість досліджуваних осіб, щоб виявити певну несприятливу реакцію на ліки, особливо для рідкісних несприятливих реакцій. Психіатричні несприятливі реакції часто пропускаються, оскільки вони групуються разом в анкетах, які використовуються для оцінки населення.[30][31]

Контрольні органи

[ред. | ред. код]

У багатьох країнах є офіційні органи, які контролюють безпеку і реакції на ліки. На міжнародному рівні ВООЗ керує Центром моніторингу в Упсалі.[32] Європейський Союз керує Європейським агентством з лікарських засобів (EMA).[33] У США Управління з продовольства і медикаментів (FDA) відповідає за моніторинг постмаркетингових досліджень.[34] FDA має систему звітності під назвою «Система звітності про несприятливі події FDA», де люди можуть повідомляти про несприятливі події, пов'язані з прийомом лікарських засобів.[34] Медичні працівники, споживачі та фармацевтична промисловість можуть надсилати інформацію до цієї системи.[34] За нагляд за медичною продукцією, що продається в Канаді, відповідає відділення охорони здоров'я Канади під назвою Канадська програма пильності.[35] У цій програмі можуть звітувати як медичні працівники, так і споживачі.[35] В Австралії Управління терапевтичних товарів (TGA) проводить постмаркетинговий моніторинг терапевтичних продуктів.[36] У Великобританії в 1964 році була створена система моніторингу під назвою «Схема жовтої картки»[37] Схема жовтої картки була створена для спостереження за ліками та іншими товарами для здоров'я.[38]

Епідеміологія

[ред. | ред. код]

Дослідження, проведене Агентством з досліджень та якості охорони здоров'я (AHRQ), показало, що в 2011 році седативні та снодійні засоби були основним джерелом несприятливих ефектів, які спостерігалися в умовах лікарень. Приблизно 2,8 % усіх НП, наявних під час госпіталізації, і 4,4 % НП, що виникли під час перебування в лікарні, були спричинені седативними або снодійними препаратами.[39] Друге дослідження, проведене AHRQ, показало, що в 2011 році найпоширенішими конкретно визначеними причинами несприятливих ефектів, які виникли під час перебування в лікарні в США, були стероїди, антибіотики, опіати/наркотики та антикоагулянти. Пацієнти, які отримували лікування в клінічних (університетських) лікарнях, мали вищі показники НП, що включали антибіотики та опіати/наркотики, порівняно з тими, хто лікувався в міських лікарнях. Ті, хто лікувався в приватних некомерційних лікарнях, мали вищі показники більшості НП порівняно з пацієнтами, які лікувалися в державних або приватних, комерційних лікарнях.[40]

Шкода здоров'ю, пов'язана з прийомом ліків, є поширеним явищем після виписки з лікарні у літніх людей, але методологічні невідповідності між дослідженнями та брак даних про фактори ризику обмежують чітке розуміння епідеміології цього явища. Існував широкий діапазон захворюваності, від 0,4 % до 51,2 % учасників, і від 35 % до 59 %, коли шкоди можна було запобігти. Частота шкоди здоров'ю, пов'язаної з прийомом ліків, протягом 30 днів після виписки становила від 167 до 500 випадків на 1000 виписаних осіб (17–51 % осіб).[41]

У США у 2011 році у жінок був вищий рівень несприятливих реакцій, пов'язаних із застосуванням опіатів і наркотиків, ніж у чоловіків, у той час як у пацієнтів чоловічої статі був вищий рівень несприятливих подій, пов'язаних антикоагулянтами. Майже 8 із 1000 дорослих у віці 65 років і старше зазнали одного з чотирьох найпоширеніших несприятливих реакцій на ліки (стероїди, антибіотики, опіати/наркотики та антикоагулянти) під час госпіталізації.[40] Дослідження показало, що 48 % пацієнтів мали несприятливу реакцію принаймні на один препарат, і участь фармацевта допомагає їх виявити.[42]

У 2012 році компанія McKinsey & Company дійшла висновку, що вартість 50-100 мільйонів несприятливих ефектів, пов'язаних з помилками, які можна було б запобігти, може бути 18–115 мільярдів доларів США.[43]

У статті, опублікованій у Журналі Американської медичної асоціації (JAMA) у 2016 році, повідомлялося про статистику несприятливих подій, отриманих у відділеннях невідкладної допомоги США у 2013—2014 роках.[44] Згідно з цією статтею, оціночна поширеність несприятливих подій, які були представлені у відділенні невідкладної допомоги, становила 4 випадки на кожні 1000 осіб.[44] У цій статті повідомлялося, що 57,1 % цих несприятливих подій, у відділеннях невідкладної допомоги, були у жінок.[44] Крім того, з усіх задокументованих у цій статті несприятливих подій, 17,6 % були викликані антикоагулянтами, 16,1 % — антибіотиками та 13,3 % — протидіабетичними засобами.[44]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б 1. Glossary. Guideline For Good Clinical Practice. International Conference on Harmonisation of Technical Requirements for Registration of Pharmaceuticals for Human Use. 10 June 1996. Процитовано 16 April 2022.
  2. ↑ а б в г д е ж Nebeker JR, Barach P, Samore MH (May 2004). Clarifying adverse drug events: a clinician's guide to terminology, documentation, and reporting. Improving patient care. Annals of Internal Medicine. 140 (10): 795—801. doi:10.7326/0003-4819-140-10-200405180-00009. PMID 15148066.
  3. ↑ Why You Need to Take Your Medications as Prescribed or Instructed. Food and Drug Administration. 16 February 2016. Процитовано 27 October 2023.
  4. ↑ а б Coleman JJ, Pontefract SK (October 2016). Adverse drug reactions. Clinical Medicine. 16 (5): 481—485. doi:10.7861/clinmedicine.16-5-481. PMC 6297296. PMID 27697815.
  5. ↑ A Textbook of Clinical Pharmacology and Therapeutics. Great Britain: CRC Press. 2008. с. 62. ISBN 978-0-340-90046-8.
  6. ↑ Iasella CJ, Johnson HJ, Dunn MA (February 2017). Adverse Drug Reactions: Type A (Intrinsic) or Type B (Idiosyncratic). Clinics in Liver Disease. 21 (1): 73—87. doi:10.1016/j.cld.2016.08.005. PMID 27842776.
  7. ↑ Pathogenesis of adverse drug reactions.. Textbook of adverse drug reactions. Oxford: Oxford University Press. 1977. с. 10.
  8. ↑ Drug therapy. Davidson's principles and practice of medicine (вид. 19th). Edinburgh: Elsevier Science. 2002. с. 147—163.
  9. ↑ а б Aronson JK, Ferner RE (November 2003). Joining the DoTS: new approach to classifying adverse drug reactions. BMJ. 327 (7425): 1222—1225. doi:10.1136/bmj.327.7425.1222. PMC 274067. PMID 14630763.
  10. ↑ What is a Serious Adverse Event?. U.S. Food & Drug Administration. 1 February 2016. Процитовано 17 April 2023.
  11. ↑ а б в г д ICH E2A Clinical safety data management: definitions and standards for expedited reporting — Scientific guideline (PDF). European Medicines Agency (англ.). 1 June 1995. Процитовано 30 квітня 2023.
  12. ↑ Pharmacology. Edinburgh: Churchill Livingstone. 2003. ISBN 978-0-443-07145-4. Page 146
  13. ↑ Clinical Drug Use. Архів оригіналу за 1 листопада 2007. Процитовано 18 вересня 2007.
  14. ↑ Page AT, Potter K, Clifford R, McLachlan AJ, Etherton-Beer C (October 2016). Medication appropriateness tool for co-morbid health conditions in dementia: consensus recommendations from a multidisciplinary expert panel. Internal Medicine Journal. 46 (10): 1189—1197. doi:10.1111/imj.13215. PMC 5129475. PMID 27527376.
  15. ↑ а б Pharmacogenetics and Pharmacogenomics. Goodman & Gilman's the pharmacological basis of therapeutics (вид. 14th). New York: McGraw Hill. 2023. ISBN 978-1-264-25807-9. OCLC 1323328254.
  16. ↑ Phillips KA, Veenstra DL, Oren E, Lee JK, Sadee W (November 2001). Potential role of pharmacogenomics in reducing adverse drug reactions: a systematic review. JAMA. 286 (18): 2270—9. doi:10.1001/jama.286.18.2270. PMID 11710893.
  17. ↑ Goldstein DB (February 2003). Pharmacogenetics in the laboratory and the clinic. The New England Journal of Medicine. 348 (6): 553—6. doi:10.1056/NEJMe020173. PMID 12571264.
  18. ↑ Hakkola J, Hukkanen J, Turpeinen M, Pelkonen O (November 2020). Inhibition and induction of CYP enzymes in humans: an update. Archives of Toxicology. 94 (11): 3671—3722. Bibcode:2020ArTox..94.3671H. doi:10.1007/s00204-020-02936-7. PMC 7603454. PMID 33111191.
  19. ↑ The Flockhart Cytochrome P450 Drug-Drug Interaction Table. Division of Clinical Pharmacology. Indiana University School of Medicine. 2021. Архів оригіналу за 27 March 2023. Процитовано 1 May 2023.
  20. ↑ а б в Weinshilboum R (February 2003). Inheritance and drug response. The New England Journal of Medicine. 348 (6): 529—537. doi:10.1056/NEJMra020021. PMID 12571261.
  21. ↑ а б Evans WE, McLeod HL (February 2003). Pharmacogenomics--drug disposition, drug targets, and side effects. The New England Journal of Medicine. 348 (6): 538—49. doi:10.1056/NEJMra020526. PMID 12571262.
  22. ↑ DeVane CL (2002). Clinical significance of drug binding, protein binding, and binding displacement drug interactions. Psychopharmacology Bulletin. 36 (3): 5—21. PMID 12473961.
  23. ↑ Benet LZ, Hoener BA (March 2002). Changes in plasma protein binding have little clinical relevance. Clinical Pharmacology and Therapeutics. 71 (3): 115—21. doi:10.1067/mcp.2002.121829. PMID 11907485.OVID full text summary table at OVID
  24. ↑ а б Sands CD, Chan ES, Welty TE (October 2002). Revisiting the significance of warfarin protein-binding displacement interactions. The Annals of Pharmacotherapy. 36 (10): 1642—4. doi:10.1345/aph.1A208. PMID 12369572. Архів оригіналу за 7 September 2008. Процитовано 18 September 2007.
  25. ↑ Kim J, Parish AL (September 2017). Polypharmacy and Medication Management in Older Adults. The Nursing Clinics of North America. 52 (3): 457—468. doi:10.1016/j.cnur.2017.04.007. PMID 28779826.
  26. ↑ Drug-Induced Prolongation of the QT Interval and Torsades de Pointes. Lexicomp. 29 April 2023. Процитовано 2 May 2023.
  27. ↑ а б в Chapter 13: Neurotransmitters and Neuromodulators. Goldfrank's toxicologic emergencies (англ.) (вид. 11th). McGraw Hill. 2019. ISBN 978-1-259-85961-8.
  28. ↑ а б Mar PL, Gopinathannair R, Gengler BE, Chung MK, Perez A, Dukes J, Ezekowitz MD, Lakkireddy D, Lip GY, Miletello M, Noseworthy PA, Reiffel J, Tisdale JE, Olshansky B (June 2022). Drug Interactions Affecting Oral Anticoagulant Use. Circulation: Arrhythmia and Electrophysiology. 15 (6): e007956. doi:10.1161/CIRCEP.121.007956. PMC 9308105. PMID 35622425.
  29. ↑ Davies EC, Rowe PH, James S, Nickless G, Ganguli A, Danjuma M, Owens L, Odgers E, Green CF, Mottram DR, Pirmohamed M (2011). An Investigation of Disagreement in Causality Assessment of Adverse Drug Reactions. Pharm Med. 25 (1): 17—24. doi:10.1007/bf03256843. Архів оригіналу за 1 July 2012. Процитовано 2 June 2011.
  30. ↑ Holvey C, Connolly A, Taylor D (August 2010). Psychiatric side effects of non-psychiatric drugs. British Journal of Hospital Medicine. 71 (8): 432—6. doi:10.12968/hmed.2010.71.8.77664. PMID 20852483.
  31. ↑ Otsubo T (2003). [Psychiatric complications of medicines]. Ryoikibetsu Shokogun Shirizu (40): 369—73. PMID 14626141.
  32. ↑ Uppsala Monitoring Centre. The WHO Programme for International Drug Monitoring. who-umc.org (англ.). Процитовано 17 квітня 2023.
  33. ↑ Pharmacovigilance: post-authorisation. European Medicines Agency (англ.). 17 вересня 2018. Процитовано 17 квітня 2023.
  34. ↑ а б в Questions and Answers on FDA's Adverse Event Reporting System (FAERS). U.S. Food & Drug Administration. 4 June 2018. Процитовано 16 April 2023.
  35. ↑ а б Canada Vigilance Program. Government of Canada (English) . 24 січня 2008. Процитовано 16 квітня 2023.
  36. ↑ How we regulate medicines. Australian Government Department of Health and Aged Care Therapeutic Goods Administration. 20 June 2019. Процитовано 2 May 2023.
  37. ↑ Yellow Card Scheme looks to the future at 50th anniversary forum. GOV.UK (англ.). Процитовано 30 квітня 2023.
  38. ↑ Information | Making medicines and medical devices safer. yellowcard.mhra.gov.uk. Процитовано 30 квітня 2023.
  39. ↑ Weiss, Audrey J.; Elixhauser, Anne; Bae, Jaeyong; Encinosa, William (2006). Origin of Adverse Drug Events in U.S. Hospitals, 2011. Healthcare Cost and Utilization Project (HCUP) Statistical Briefs. Agency for Healthcare Research and Quality (US). PMID 24228291.
  40. ↑ а б Weiss, Audrey J.; Elixhauser, Anne (2006). Characteristics of Adverse Drug Events Originating During the Hospital Stay, 2011. Healthcare Cost and Utilization Project (HCUP) Statistical Briefs. Agency for Healthcare Research and Quality (US). PMID 24354026.
  41. ↑ Parekh N, Ali K, Page A, Roper T, Rajkumar C (September 2018). Incidence of Medication-Related Harm in Older Adults After Hospital Discharge: A Systematic Review (PDF). Journal of the American Geriatrics Society. 66 (9): 1812—1822. doi:10.1111/jgs.15419. PMID 29972591.
  42. ↑ Yeung EY (October 2015). Adverse drug reactions: a potential role for pharmacists. The British Journal of General Practice. 65 (639): 511.1—511. doi:10.3399/bjgp15X686821. PMC 4582849. PMID 26412813.
  43. ↑ Strength in unity:The promise of global standards in healthcare (PDF). gs1.org. McKinsey & Company. October 2012. Архів (PDF) оригіналу за 19 June 2022. Процитовано 28 October 2022.
  44. ↑ а б в г Shehab N, Lovegrove MC, Geller AI, Rose KO, Weidle NJ, Budnitz DS (November 2016). US Emergency Department Visits for Outpatient Adverse Drug Events, 2013-2014. JAMA. 316 (20): 2115—2125. doi:10.1001/jama.2016.16201. PMC 6490178. PMID 27893129.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Несприятлива_реакція_на_ліки