Національна іранська нафтова компанія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Національна іранська нафтова компанія
перс. شرکت ملّی نفت ایران‎
NIOC
Типбізнес
нафтова компанія[d]
підприємство і публічна компанія
Організаційно-правова форма господарюванняпублічна компанія
Галузьнафтова промисловість
Лістинг на біржіTehran Stock Exchanged
Засновано30 квітня 1951
Засновник(и)Мохаммед Мосаддик
Штаб-квартираТегеран
Продукціянафтохімічний продукт
Виторг51 000 000 000 $ (2007)
Дочірні компаніїIranian Offshore Oil Companyd
en.nioc.ir/Portal/Home/
CMNS: Національна іранська нафтова компанія у Вікісховищі

Національна іранська нафтова компанія (англ. National Iranian Oil Company, NIOC)— іранська державна нафтогазова компанія, заснована в 1948[2]. Держава володіє 100 % акцій компанії. Є третьою за розміром нафтогазовою компанією світу після Saudi Aramco (Саудівська Аравія) й Газпрому (Росія)[3][4].

NIOC та її дочірні підприємства ексклюзивно ведуть розвідку, видобуток, транспортування, переробку й експорт нафти й природного газу в Ірані. Поточні можливості видобутку NIOC оцінюються в понад 4 мільйони барелів нафти й понад 500 мільйонів кубометрів газу на добу.

Історія

[ред. | ред. код]

У 1901 Мозаффар ед-Дін-шах надав британському підприємцю Вільяму д'Арсі концесію на пошук нафти, природного газу, асфальту й бітуму по всій країні, виключаючи п'ять північних областей і провінцій, що межували з Росією[5]. Перше нафтове родовище в Ірані (та на всьому Близькому Сході) було відкрито у травні 1908 року, коли британці вже збирались припинити роботи в країні[6][7]

У квітні 1909 засновано Англо-перську нафтову компанію (АПНК).

Влітку 1914 за наполяганням Вінстона Черчилля, який на той час був першим лордом Адміралтейства. Уряд Великої Британії став основним акціонером АПНК[8]. 1923 року компанія придбала ексклюзивні права на розробку нафти в Ірані[9].

27 листопада 1932 міністерство фінансів Ірану денонсувало концесію.

У квітні 1933 в результаті тиску Реза Шах Пахлаві розпорядився підписати нову концесійну угоду до 31 грудня 1993, в результаті якої АПНК зміцнила своє монопольне право на розробку нафтових родовищ на південному заході Ірану[10].

У 1935 АПНК перейменована на Англо-іранську нафтову компанію (АІНК).

У 1950 акціонерами АІНК були: уряд Великої Британії (56 %), «Burma Oil Company» (22 %), приватні інвестори (22 %)[11].

Навесні 1951 після масових демонстрацій і страйків іранців на користь націоналізації нафтової промисловості країни й ліквідації концесії АІНК парламент Ірану ухвалив закони про націоналізацію нафтової промисловості країни шляхом передачі всіх активів АІНК на користь NIOC, яку було засновано в 1948[12]. АІНК відкликала весь свій менеджмент та інженерно-технічний персонал, а також ініціювала серед компаній-учасниць нафтового картелю (Exxon, Gulf Oil, Texaco, Mobil, Chevron, Royal Dutch Shell — так звані «Сім сестер») загальне ембарго на імпорт іранської нафти[13]. Уряд Великої Британії, що був основним акціонером АІНК, здійснив спробу оскаржити націоналізацію в міжнародному суді в Гаазі[14] і спільно з Вашингтоном організував економічну блокаду Ірану.

У серпні 1953 на тлі економічної кризи та послаблення внутрішньополітичних позицій уряду Мосаддика спецслужби Британії та США організували державний переворот в Ірані, насильницьке усунення прем'єр-міністра Мосаддика від влади (так звана «Операція Аякс») й повернення до країни шаха Мохаммеда Рези Пахлаві[15].

9 квітня 1954 в Лондоні підписано меморандум про взаєморозуміння щодо утворення міжнародного консорціуму «Iranian Oil Participants Ltd.» («IOP») для розробки родовищ іранської нафти. Відповідно до меморандуму долі в консорціумі були розподілені таким чином: 40 % в консорціумі отримала АІНК, 40 % — п'ятірка американських нафтових компаній (Gulf Oil, Socal, Esso, Socony, Texaco), 14 % — англо-ныдерландська Shell, 6 % — французька компанія Compagnie Francaise de Petroles[16]. Від того моменту за NIOC залишалось керівництво родовищем «Naft-e šāh» і НПЗ «Kermānšāh», а також розподільна мережа всередині країни[17].

1 листопада 1954 АІНК перейменована на «British Petroleum Company».

«IOP» продовжував діяльність до Ісламської революції 1979. Новий режим аятоли Хомейні конфіскував усю власність консорціуму в Ірані. Після запровадження американських санкцій Іран офіційно відмовився від експорту нафти до США. Однак неофіційно торгівля тривала за посередництва швейцарського нафтотрейдера Marc Rich + Co.

Родовища

[ред. | ред. код]
Схема нафтогазової промисловості Ірану на 2004 рік, ЦРУ

Станом на 2008 до сфери діяльності NIOC входили такі родовища:

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://www.nioc.ir/
  2. ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 10 березня 2013. Процитовано 17 квітня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. ↑ Sumit Dutta, THE WORLD'S BIGGEST OIL & GAS COMPANIES & THE INDUSTRY GIANTS WHO LEAD THEM [Архівовано 13 липня 2016 у Wayback Machine.], Oil & Gas IQ, November 2013 (англ.)
  4. ↑ The world's biggest oil and gas companies, Kable, 12 November 2013 (англ.)
  5. ↑ BP: перетворення нафтової компанії на енергетичну. Блог ООО «Юнайтед Трейдерс». https://utmagazine.ru/. Процитовано 17 квітня 2018.
  6. ↑ Biography — William Knox D'Arcy — Australian Dictionary of Biography
  7. ↑ Історія компанії BP. Перша нафта. http://www.bp.com. Процитовано 17 квітня 2018.
  8. ↑ Історія компанії BP. 1909-1924 роки. http://www.bp.com. Процитовано 17 квітня 2018.
  9. ↑ The greatest 20th century beneficiary of popular mythology has been the cad Churchill — Independent.ie
  10. ↑ Історія Ірану. XX століття. стор. 179-185. http://book.ivran.ru. Процитовано 17 квітня 2018.
  11. ↑ Oil, Power, and Principle: Iran's Oil Nationalization and Its Aftermath. By Mostafa Elm. NY, 1992. Стр. 108-123. https://books.google.ru. Процитовано 17 квітня 2018.
  12. ↑ The C.I.A. in Iran: Britain Fights Oil Nationalism
  13. ↑ Історія Ірану. XX століття. стор. 255. http://book.ivran.ru. Процитовано 17 квітня 2018.
  14. ↑ Sztucki, Jerzy; Interim measures in the Hague Court. Brill Archive. (1984). стор. 43. ISBN 978-90-6544-093-8
  15. ↑ Історія Ірану. XX століття. стор. 286. http://book.ivran.ru. Процитовано 17 квітня 2018.
  16. ↑ Угоди в нафтовій галузі Ірану 1901-1978 років. http://www.iranicaonline.org. Процитовано 17 квітня 2018.
  17. ↑ Історія Ірану. XX століття. стор. 303. http://book.ivran.ru. Процитовано 17 квітня 2018.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Офіційна сторінка (англ.)
  • Деніел Амманн. Нафтовий король. Таємне життя Марка Річа = Daniel Ammann. The King of Oil: The Secret Lives of Marc Rich.. — М. : Альпина Нон-фикшн, 2018. — 236 p. — ISBN 978-5-9614-6391-0.
  • IRAN / US EIA — Управління енергетичної інформації міністерства енергетики США, 4 травня 2017 (англ.)
  • Iran Oil & Gas Resources
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Національна_іранська_нафтова_компанія&oldid=39493150