Мінангкабау (народ)

Мінангкабау
Жінка у традиційному вбранні
Самоназва	мінангкабау (мова) bangso Minangkabau мінангкабау (мова) bangso Minang мінангкабау (мова) urang Minangkabau мінангкабау (мова) urang Minang мінангкабау (мова) ughang Minangkabau мінангкабау (мова) ughang Minang мінангкабау (мова) urang awak
Кількість	6 600 000 осіб
Ареал	Західна Суматра, Західна Ява
Входить до	корінні індонезійціd
Мова	Мінангкабау, індонезійська та малайська
Релігія	Іслам

Мінангкабау (малай. Minanagkabau, букв «перемогти буйвола»; індонез. Minangkabau, букв. рідна земля) — народність, що населяє Паданзьке нагір'я та прилеглі до нього райони Західної та Центральної Суматри. Нащадки переселенців складають основне населення штату Негері-Сембілан у Малайзії. Населення живе, в основному, у селах; найбільші міста — Паданг, Пеканбару, Букіттінгі, Савахлунто. Мова близька до малайської, від кінця XIX століття використовується Латинська абетка, до того була поширена арабська абетка. Загальна чисельність — близько 7 мільйонів, з них понад 4 мільйони проживають у західній частині Суматри.

Походження назви мінангкабау місцева легенда пояснює так: коли наприкінці XIII століття у країні з'явились яванські війська з Сінгосарі, старійшини запропонували вирішити боротьбу одноборством буйволів. Яванці виставили могутнього дорослого буйвола карбау, а мінангкабау — невеличке теля, яке довго не кормили, а до його ріжок прив'язали довгі гострі ножі. Побачивши буйвола, теля кинулось шукати вим'я й розрізало живіт, звідки й виникла назва «мінанг кабау» — перемогти буйвола.

Основні заняття

Сільське господарство

Народ належить до стародавньої землеробської культури, що базується на вирощуванні рису. Процес вирощування — звичайний для індонезійців, для обробки землі використовують стадо буйволів чи биків, переганяючи їх полем з місця до місця. Прополкою посівів займаються жінки. Для збирання врожаю об'єднується група родичів, потім господарі влаштовують свято для тих, хто брав участь у жнивах.

На ладангах саджають суходільний рис, просо, цукрову тростину, бобові, кукурудзу й тютюн, деякі городні культури — батат, капусту, цибулю, помідори, огірки, гарбузи, баклажани, земляний горіх. Ладанг облаштовують підсічно-вогневим способом.

Широко поширено розведення плодів, бананові, кокосові, мангові ліси, сади кавових, перцевих і коричних дерев, посадки бетелевої пальми й гамбіру. Експортні культури — кава, тютюн і гвоздика, каучуконоси й олійні культури.

Скотарство

Основні свійські тварини — бики й буйволи, коні, дрібна худоба — кози; розводять курей, гусей і качок. На узбережжі займаються морським рибальством, також рибу виловлюють у річках, струмках, озерах; окрім риби, ловлять крабів, креветок і молюсків. Ловлять за допомогою сітки, верші, вудки. Раніше застосовувались перегороджування річок, труєння рослинною отрутою; нині таке заборонено. Мисливство відіграє незначну роль, лише на півночі й південному сході, в районі джунглів. Полювання на диких кабанів з собаками, на оленів і тигрів, із застосуванням бамбукових загонів, пасток, мисливських ям. Поширено збирання меду диких бджіл.

Ремесла

Високо розвинуті ремесла. Прядіння, ткацтво, обробка золотої та срібної парчі, фарбування пряжі, плетіння мережив та вишивка золотою ниткою — заняття жінок. Робота по металу — ковальство, лиття, карбування, ювелірна справа — традиційні ремесла мінангкабау. Усюди поширено плетення, майже в кожному поселенні жінки самі роблять посуд, розвинуті чоловічі ремесла — обробка шкіри, виття мотузок, добування золота старательським способом. Приготування пальмової олії, обробка тютюну, варка тростини й пальмового цукру, обпалювання вапна — заняття обох статей.

Промисловість

Промисловість західного узбережжя Суматри пов'язана з обробкою рудної й сільськогосподарської сировини, виробництвом будівельних матеріалів. Від 1986 року в районі Сахалунто розпочався видобуток вугілля. Відбувається постійний обмін товарами між громадами.

Житло

Звичайна назів села — «кото». Існують тимчасові поселення для тих, хто працює — «тарата». Звичайне село складається з кількох кварталів, все село оточене ровом. Розростаючись, кото виходить за межі й отримує назву «нагарі», де будуються громадські будівлі, що формуются біля ринкової площі.

Всі будівлі мають особливі риси. Будинок каркасний, прямокутний, до 2 м заввишки. Будинки заможних людей яскраво пофарбовані червоною, білою або чорною фарбою. Основні меблі — циновки й низькі столики, звичний скарб — глиняні горщики, металевий посуд, сундуки з одягом.

Найбільші міста, в яких мінангкабау складають абсолютну чи відносну більшість населення — Паданг, Пеканбару, Букіттінгі.

Харчування

Основна їжа — рис, а також риба, м'ясо, фрукти. Кисле молоко буйволиць, посмачене сіллю з цибулею, слугує приправою до рису. Вживають у їжу також коників, летючих мурах. Святкова страва — смажена курка, качка, голуб, яйця курячі й качині. Жують бетель, курять тільки чоловіки, алкоголь п'ють мало, тільки рагі — вид рисової горілки чи туак — пальмовий сік, що перебродив. Їжу розкладають на пальмовому листі.

Одяг

Чоловіки зазвичай одягають штани до колін або саронг. Повсякденний одяг — куртка, хустка через ліве плече, головний убір дета — шматок узорчатої тканини. Взуття для чиновників та інтелігенції, волосся чоловіки коротко стрижуть. Хаджі поверх довгого нижнього одягу білого кольору одягають білі одежі з глухим коміром, носять тюрбани.

Жіночий одяг — каїн або саронг, кофта баджу та плечова хустка — саландданг. Волосся вкладають на потилицю або у вузол. Носять браслети, каблучки, металеві пластинки, носять коробочки й сумочки для бетелю. До XIX століття був поширений звичай підпилювання та чорніння зубів.

Суспільний устрій

Основа соціальної культури — автономна сільська громада — нагарі. Кожен житель нагарі має права на підйом цілини, але з дозволу ради нагарі. Земля всередині громади розподіляється всередині кровнородинних колективів. Нагарі керує виборна рада, яку очолює валі нагарі. Члени ради отримують платню від громади. Зазвичай валі найбільш заможні у громаді.

У соціальній організації мінангкабау простежується материнськородова структура, організація шлюбних поселень — матрилокальна, все населення нагарі належить до одного з чотирьох суку — материнські роди, що розрослись та походять від легендарних пращурів. Суку та його підрозділи — кампуенг мають свої посади — старійшина, радники з релігійних та адатних справ.

Подальший поділ кемпунга — сабуах паруї або паруї — група, що налічує п'ять поколінь від жіночої лінії від реальної прародительки. Кемпунг є основною сільськогосподарською одиницею всередині громади та разом з чоловіками є великою матрилінійну родину. Вона розпадається на джураї, що включає три-чотири покоління. Остання група — самандай, тобто, мати зі своїми дітьми. Важливі питання життя джураї зазвичай обговрюють на родинній раді, що складається з усіх дорослих членів родини. Одним з основних правил життя у родових групах та у всій громаді є принцип взаємодопомоги, що надається за родовою ознакою.

Шлюб і родина

Весілля мінангкабау

Пропозиція шлюбу походить від родини нареченої, поширені сорорат і левірат, заручини можуть відбуватись у дитинстві.

Передшлюбні церемонії проводить імам. Останній день є найбільш урочистим, у будинку нареченої збираються всі родичі, забивають для пригощання буйвола. Найбільш урочистий момент — молоді їдять їжу з одного блюда, їх посипають рисом на знак побажання багатодітності.

Чоловік після шлюбу ночує у будинку дружини, але його зв'язок зі своїми кровними родичами є дуже сильним, оскільки він має великий обов'язок перед племінниками. У разі розлучення діти залишаються з матір'ю, майно розділяють.

Пологи відбуваються у передній загальній кімнаті, звідки видаляються всі чоловіки, голову новонародженого вибривають, залишаючи пучок волосся, вважається, що він охороняє дитину від злих духів. Обрізання (sunat rasul) хлопчикам роблять не раніше 10 років. У 15 хлопчик стає повнолітнім і отримує право одружуватись.

У разі смерті родичі померлого з боку матері обмивають тіло, обмотують у білу тканину та кладуть поряд цінні речі. Цвинтар облаштовують біля села, кожен суку має свою власну ділянку.

Вірування

Серед мінангкабау багато мусульман. На чолі мусульман нагарі стоїть каді. Імам стежить за мечеттю, хатіб виголошує проповіді, білал закликає до молитви, гарім прислуговується у мечеті, всі вони живуть на пожертви.

Під мусульманською оболонкою ще живуть стародавні вірування, змішані з індуїстським впливом. Значну роль у минулому відігравала магія, що зберігається у селах дотепер, всі дії здійснює дукун. Існує віра в перевертнів та перевтілення.

Фольклор і література

Усна й письмова література дуже багата (казки про тварин, ліричні пантуни, загадки). Значну популярність мають мінангкабауські каба — великі твори героїко-пригодницького плану, історії про виникнення окремих нагарі з домішками індійського епосу й арабської літератури.

У новітні часи відомі митці Абдул Муїс — основоположник індонезійського роману, Марах Руслі, Мохаммад Раджаб — письменник, історик і громадський діяч, Асрул Сані — за походженням мінангкабау.

Музика, танці та ігри

На народних святах часто вимовляють речитативом перекази. З музичних інструментів найвідоміші тамбурин, барабани, бамбукові флейти (салуанг).

Різноманітним є танцювальне мистецтво. У давнину танцювали тільки чоловіки, а тепер — і жінки. На святах жінки танцюють витончений танок із тарілочками зі свічками, що палають. Популярні також танці з лампами, дзвониками, прив'язаними до ніг.

Широко поширені ігри — півнячі бої, бої голубів і перепілок, картярські ігри, гра у м'яч, сплетений з ротану. Грають також у шахи та шашки.

Література

• Маретін Ю. В. Народы мира. Этнографические очерки: Народы Юго-Восточной Азии / Під ред. О. А. Губера. — М.: Видавництво АН СССР, 1966 — стор. 502—511 (рос.)
• Маретін Ю. В. Община минангкабау и её разложение (первая треть XX века). — ТИЭ, т. 73. — М.: 1961. — стор. 41-58 (рос.)
• Маретін Ю. В. Адат, ислам и политическая борьба у минангкабау в первой половине XX века // «Советская этнография». 1964. № 6. — стор. 18-29 (рос.)
• Маретін Ю. В. Отмирание пережитков материнского рода в семейно-брачных отношениях минангкабау // «Советская этнография». 1960. № 3. — стор. 6-17 (рос.)
• Яхонтов С. Є. О классификации языков Юго-Восточной Азии // Страны и народы Востока. 1973. Вип. XV. С. 303 (рос.)
• Кондрашкіна О. О. Индонезия: языковая ситуация и языковая политика. — М.: Наука, 1986. — стор. 71-83 (рос.)

Посилання

• В гостях у Мінангкабау (рос.)
• Мінангкабау (рос.)
• Індонезійські мови (рос.)