Перейти до вмісту

Мелані Кляйн

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кляйн.

Мелані Кляйн
Melanie Klein
Ім'я при народженніангл. Melanie Reizes
Народилася30 березня 1882(1882-03-30)
Відень, Австро-Угорщина
Померла22 вересня 1960(1960-09-22) (78 років)
Лондон, Велика Британія
ПохованняҐолдерс-Ґрін (крематорій)[1]
КраїнаАвстро-Угорщина Австро-Угорщина
Національністьєврейка
Діяльністьпсихоаналітикиня
Alma materВіденський університет
Галузьпсихоаналіз, теорія об'єктних відносин, ігрова психоаналітична терапія
ЧленствоMagyar Pszichoanalitikus Egyesületd
Британське психоаналітичне товариствоd
Berliner Psychoanalytische Vereinigungd
БатькоМоріц Райзес
МатиЛюбуша Дейч
ДітиМелітта Шмідеберґ
Нагороди
Особ. сторінкаmelanie-klein-trust.org.uk
Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Мелані Кляйн у Вікісховищі

Ме́лані Кляйн (нім. Melanie Klein; 30 березня 1882, Відень — 22 вересня 1960, Лондон) — британський психоаналітик австрійського походження, яка стояла біля витоків дитячого психоаналізу, ігрової психоаналітичної терапії і теорії об'єктних відносин.

Життєпис

[ред. | ред. код]
Мелані Кляйн, близько 1900 року

Мелані Кляйн народилася 30 березня 1882 року у Відні, наймолодшою із 4 дітей в єврейській родині лікаря Моріца Райзеса і Любуші Дейч.

Із захопленням ставилася до незалежного духу і наукових поглядів свого батька, проте їх відносини ніколи не були близькими головним чином через понад 50-літню різницю у віці. Ближче до Мелані була мати — освічена жінка.

В 14 років Мелані вирішила присвятити себе медицині. Підготувавшись із допомогою брата, склала вступні іспити до Віденської гімназії — єдиного в місті навчального закладу, що готував до вступу в університет.

В юності Мелані входила до гуртка інтелігентної молоді, котра цікавилася філософією, наукою, літературою, мистецтвом. Протягом двох років вона вивчала гуманітарні науки у Віденському університеті. Мріяла отримати медичну освіту, однак шлюб, життя в невеликих провінційних містечках і народження дітей перешкодили мрії.

Лише оселившись в 1910 р. в Будапешті, Кляйн знову поринула в інтелектуальну атмосферу великого міста і незабаром зацікавилася психоаналізом, приєднавшись до психоаналітичного гуртка Шандора Ференці і пройшовши у нього особистий аналіз.

Запрошення до Берліна в 1921 р. збіглося з від'їздом чоловіка Кляйн в чергове тривале відрядження до Швеції. Не бажаючи їхати з ним, Кляйн віддала перевагу своїм професійним інтересам. Це розставання стало наслідком хронічного відчуження в подружжі і за кілька років завершилось офіційним розлученням.

У 1960 р. після перенесеної операції Мелані Кляйн померла від емболії легеневої артерії[2].

Психоаналітична кар'єра

[ред. | ред. код]

Випадково до рук Кляйн потрапила книга Фрейда «Тлумачення сновидінь», перше видання якої мали лише кількасот людей. Саме в психоаналізі, що підкупив її глибиною проникнення в суть людських проблем, Кляйн бачила можливість вирішення власних проблем, що періодично загострювалися під тиском нещасливого шлюбу. В Будапешті тоді практикував Шандор Ференці, що і виступив її психоаналітиком, причому лікувальний аналіз Кляйн плавно переріс у дидактичний. Згодом Кляйн згадувала, що хоча Ференці, безумовно, допоміг їй освоїти основи аналітичної майстерності, в цілому його аналізом вона залишилася не задоволена[2].

Частина серії
Психоаналіз
Концепти
Персоналії
Праці
Школи
Навчання

У 1917 р. Кляйн знайомиться з Фрейдом у Будапешті, 5-му Міжнародному Конгресі, зустрічі Угорського та Австрійського психоаналітичних товариств.

В 1919 р. вступає в Угорське психоаналітичне товариство, представивши доповідь «Про розвиток однієї дитини». Кляйн сама зробила спробу аналізу, скориставшись для цього найдоступнішим в її положенні пацієнтом — власним сином[2].

У 1920 р. Мелані Кляйн, на конгресі в Гаазі, познайомилася з Карлом Абрахамом, особистість і ідеї якого справили на неї велике враження.

У 1921 р. Кляйн на запрошення Абрахама переїхала до Берліна[2], де почала практикувати психоаналіз не тільки з дітьми, але й з дорослими. Заступництво Абрахама допомогло її успіхам. Карл Абрахам, будучи одним з піонерів психоаналітичного руху за межами Відня, мав становище в аналітичному співтоваристві. У період спілкування з Кляйн Абрахам був президентом Міжнародної психоаналітичної асоціації, і ця обставина не могло не позначитися на професійному просуванні його протеже[2].

У 1926 р. Кляйн переїхала до Великої Британії (Джонс запросив її прочитати кілька лекцій з дитячого аналізу в Англії). У 1927 р. вона остаточно перебралася до Англії, ставши першою аналітикинею з континенту серед членів Британського психоаналітичного товариства. У Британії клінічна і теоретична робота Кляйн досягла розквіту і отримала широке визнання, з'явилися численні учні, вийшли в світ основні статті та книги[2].

У 20—30-ті рр. Британське психоаналітичне товариство в значній мірі вже сформувало оригінальний підхід до теорії і практики психоаналізу. З часом ця обставина стала однією з найважливіших причин виникнення конфліктів між британськими та віденськими психоаналітиками. Протистояння двох шкіл психоаналізу максимально загострилося після переїзду Кляйн в Лондон. У цей час Кляйн почала активно впроваджувати ігрову техніку в практику дитячого аналізу, ставши безумовною піонеркою цього напрямку[2].

Після Другої світової війни Кляйн в основному практикувала навчальний аналіз і супервізію, відмовившись від активної ролі в житті Британського психоаналітичного суспільства. Все більше уваги вона приділяла теоретичним питанням. У 1951 р. виходить її робота «Заздрість і подяка», а в 1961 р., вже посмертно, — «Опис аналізу дитини». В останній рік життя Кляйн продовжувала теоретичні психоаналітичні вишукування (робота про трилогії Есхіла «Орестея»).

Наукове вчення

[ред. | ред. код]

Свою роботу сама Кляйн розцінювала як розвиток теорії і методу Фрейда. Вона була однією з небагатьох психоаналітиків, хто без вагань підтримали найбільш суперечливу доктрину Фрейда, що стосувалася інстинкту смерті. Кляйн знаходила прояви даного інстинкту в ранньому віці, що в ортодоксальних фрейдистів викликало неприйняття. Контроверсивною ідеєю Кляйн стало уявлення про виникнення едіпового комплексу в більш ранньому віці, ніж це передбачав Фрейд.

У своїй теорії розвитку Кляйн виходила з того, що у дитини із самого початку діють два основних потяги: любовно-сексуальний і руйнівно-агресивний. Его немовляти, що тільки ще з'являється, вирішує завдання не лише взаємодії із зовнішнім світом, але й оволодіння цими інстинктами, причому сам процес розвитку проходить завдяки взаєминам дитини з її першими об'єктами — материнськими грудьми, а потім матір'ю. Поглинаючи їх, ідентифікуючи з первинними об'єктами і з виникаючими з ними об'єктними відносинами, дитина будує свій внутрішній світ, опановує потяги.

За Кляйн, процес інтеграції Его, розвитку його захисних механізмів, процес становлення і розвитку об'єктних відносин проходить через дві стадії, які, однак, не мають чіткої хронологічної прив'язки і можуть існувати протягом всього життя людини як позиції, які відображають її ставлення до себе і навколишнього світу: параноїдну-шизоїдну і депресивну.

  • Для параноїдно-шизоїдної позиції характерна відсутність інтеграції Его і об'єктів, які розділені на хорошу і погану частини. Це необхідно для того, щоб зберегти гарний об'єкт, гарного себе і хороші відносини між ними від атаки з боку агресивно-руйнівних частин своєї особистості, які дитина ще не в змозі контролювати. Основними захисними механізмами є розщеплення себе і об'єкта і, як наслідок, різкі і зовні не вмотивовані зміни в почуттях і поведінці відносно себе та інших людей на протилежні, і проєктивна ідентифікація, тобто проєкція на об'єкт нестерпних в собі почуттів, бажань, намірів, і одночасно ідентифікація з цим «збагаченим» своїми проєкціями об'єктом, що призводить до порушення меж між собою і об'єктом, і відчуття зовнішнього об'єкта як поганого, що переслідує частини себе і навпаки. Фіксація на параноїдно-шизоїдній позиції притаманна хворим, що страждають психозами або важкими прикордонними або нарцисичними розладами[2].
  • Депресивна позиція.

Серед послідовників Мелані Кляйн були такі психоаналітики(-ні), як Герберт Розенфельд, Вільфред Біон, Бетті Джозеф, Ханна Сігал, Дональд Мельцер, Рождер Мані-Керл.

Праці

[ред. | ред. код]
  • Gesammelte Schriften, Frommann-Holzboog, Stuttgart
    1. Schriften 1920—1945, Teil 1, 1995, ISBN 3-7728-1674-6
    2. Schriften 1920—1945, Teil 2, 1996, ISBN 3-7728-1675-4
    3. Die Psychoanalyse des Kindes, 1997, ISBN 3-7728-1676-2
    4. Schriften 1946—1963, 2000, ISBN 3-7728-1677-0
    5. Darstellung einer Kinderanalyse, Teil 1, 2002, ISBN 3-7728-1678-9
    6. Darstellung einer Kinderanalyse, Teil 2, 2002, ISBN 3-7728-1691-6
  • Melanie Klein: « Ein Kind entwickelt sich. Methoden und Technik der Kinderpsychoanalyse». Kindler, München 1981.
  • Melanie Klein: «Die Psychoanalyse des Kindes». Kindler, München 1973.
  • Melanie Klein: «Der Fall Richard. Das vollständige Protokoll einer Kinderanalyse, durchgeführt von Melanie Klein». Kindler, München 1975.
  • Melanie Klein: Das Seelenleben des Kleinkindes und andere Beiträge zur Psychoanalyse. Klett-Cotta, Stuttgart 2001, ISBN 3-608-95107-5
  • Melanie Klein, Joan Riviere: Seelische Urkonflikte. Liebe, Hass und Schuldgefühl. Fischer Wissenschaft, Frankfurt/M, 1992.
  • Melanie Klein: «Love, Guilt and Reparation and other works 1921—1945». Vintage, 1998.

Німецькомовна література

[ред. | ред. код]
  • Elizabeth Bott Spillius (Hrsg.): Melanie Klein heute. Entwicklungen in Theorie und Praxis. 2 Bände. 3. Auflage. Klett-Cotta, Stuttgart 2002.
    1. Beiträge zur Theorie. ISBN 3-608-95985-8.
    2. Anwendungen. ISBN 3-608-95986-6.
  • Ronald Britton, Michael Feldman, Edna O'Shaugnessy: Der Ödipuskomplex in der Schule Melanie Kleins. Klinische Beiträge. Klett-Cotta, Stuttgart 1998.
  • Robert Caper: Seelische Wirklichkeit. Von Freud zu Melanie Klein. Klett-Cotta, Stuttgart 2000.
  • Claudia Frank: Melanie Klein in Berlin. Her First Psychoanalyses of Children. Routledge, London 2009.
  • Claudia Frank, Heinz Weiß (Hrsg.): Kleinianische Theorie in klinischer Praxis. Klett-Cotta, Stuttgart 2002.
  • Robert D. Hinshelwood: Die Praxis der kleinianischen Psychoanalyse. Verlag Internationale Psychoanalyse, Stuttgart 1997.
  • Robert D. Hinshelwood: Wörterbuch der kleinianischen Psychoanalyse. 2. Auflage. Klett-Cotta, Stuttgart 2004.
  • Phyllis Grosskurth: Melanie Klein, ihre Welt und ihr Werk. Verlag Internationale Psychoanalyse, Stuttgart 1993, ISBN 3-608-95902-5 (ausführliche Biographie mit Werkverzeichnis).
  • Pearl King, Ricardo Steiner (Hrsg.): Die Freud/Klein-Kontroversen 1941—1945. 2 Bände. Klett-Cotta, Stuttgart 1991.
  • Julia Kristeva: Das weibliche Genie Melanie Klein: Das Leben, der Wahn, die Wörter. Psychosozial, Gießen 2008.
  • Karl und Ruth Mätzler (Hrsg.): Sexualität in der kleinianischen Psychoanalyse (= Veröffentlichungen des Klein-Seminars Salzburg. Band 1). Kimmerle-Diskord, Tübingen 2005, ISBN 3-89295-753-3.
  • Isca Salzberger-Wittenberg: Psychoanalytisches Verstehen von Beziehungen. Ein Kleinianischer Ansatz. Facultas, Wien 2002.
  • Hanna Segal: Melanie Klein. Eine Einführung in ihr Werk. Kimmerle-Diskord, Tübingen 2004 ISBN 3-89295-742-8 (Einführung in das Werk durch eine enge Schülerin Kleins).
  • Elisabeth Vorspohl: Melanie Klein In: Hans Erler u. a. (Hrsg.): «Meinetwegen ist die Welt erschaffen.» Das intellektuelle Vermächtnis des deutschsprachigen Judentums. 58 Portraits. Campus, Frankfurt am Main 1997, ISBN 3-593-35842-5, S. 179—185.
  • Nicholas Wright: Mrs. Klein. Nick Hern Books, London 2009 (Bühnenstück, das im Frühjahr 1934 spielt und sich auf die drei Protagonistinnen Melanie Klein, ihre Privatsekretärin Paula Heimann und ihre Tochter Melitta fokussiert).

Англомовна література

[ред. | ред. код]
  • Phyllis Grosskurth, Melanie Klein: Her World and Her Work, Alfred A. Knopf, Inc., 1986, ISBN 1-56821-445-6

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Find a Grave — 1996.
  2. ↑ а б в г д е ж и Мелани Кляйн. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 1 грудня 2012.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мелані_Кляйн&oldid=40060582