Леонард Слаткін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Леонард Слаткін
Основна інформація
Дата народження1 вересня 1944(1944-09-01)[1][2][3] (80 років)
Місце народженняЛос-Анджелес, США[1]
Роки активності1966 — тепер. час
ГромадянствоСША
Професіїдиригент, музичний педагог, композитор
ОсвітаДжульярдська школа, Los Angeles High Schoold і Jacobs School of Musicd
Інструментискрипка
Жанрикласична музика
ЧленствоАмериканська академія мистецтв і наук
ЗакладУніверситет Індіани і St. Louis Symphony Orchestrad[4]
ЛейблиRCA Records
Нагороди
БатькоFelix Slatkind
МатиEleanor Allerd
leonardslatkin.com
CMNS: Файли у Вікісховищі

Леонард Слаткін (англ. Leonard Slatkin; нар. 1 вересня 1944, Лос-Анджелес) — американський диригент.

Біографія

[ред. | ред. код]

Син скрипаля Фелікса Слаткіна і віолончелістки Елінор Аллер. Його предки по батькові (їх прізвище було Злоткін) переселилися в США з Могилева-Подільського в 1913 році, серед родичів по матері — двоюрідний дід Аллер, віолончеліст і диригент Модест Альтшулер.

Навчався в Індіанському університеті в Блумінґтоні, в міському коледжі Лос-Анджелеса, в Джульярдській школі. Як диригент дебютував в 1966 році.

Кар'єра

[ред. | ред. код]

У 1968 році Вальтер Зюскінд призначив Слаткіна помічником диригента Сент-Луісського симфонічного оркестру, Слаткін займав цей пост до 1977 року, після чого став музичним консультантом симфонічного оркестру Нового Орлеана.

В кінці 1970-х — початку 1980-х Слаткін провів серію бетовенських фестивалів із симфонічним оркестром Сан-Франциско. У 1979 році повернувся в Сент-Луісський симфонічний оркестр і залишався там до 1996 року; з цим колективом пов'язаний ряд значних подій у творчій біографії Слаткіна — зокрема, перший цифровий стереофонічний запис в 1985 році музики балету П. І. Чайковського «Лускунчик».

У 1996 році став музичним директором Національного симфонічного оркестру США, його контракт закінчився в 2008.

У 2000—2004 роках був рівночасно головним диригентом симфонічного оркестру Бі-бі-сі, та в 2001 році став другим за всю історію (після Чарльза Маккераса в 1980) небританським диригентом заключного концерту Променадних концертів Бі-бі-сі.

З 2004 — головний запрошений диригент симфонічного оркестру Лос-Анджелеса, а з 2005 — Лондонського королівського філармонічного оркестру.

У 2006 — музичний консультант симфонічного оркестру Нешвілла.

З 2007 — музичний директор Детройтського симфонічного оркестру.

З 2008 — директор Пітсбурзького симфонічного оркестру.

У сезоні 2010/2011 музиканти Детройтського симфонічного оркестру під керуванням Слаткіна влаштували страйк, на кілька місяців повністю припинивши виступи у зв'язку зі зниженням заробітної плати[5].

Репертуар

[ред. | ред. код]

Вівальді, Бах, Гайдн, Бетовен, Чайковський, Рахманінов, Малер, Барток, Гершвін, Прокоф'єв, Шостакович, Барбер і інші композитори XIX—XX ст.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #134523911 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ SNAC — 2010.
  3. ↑ Енциклопедія Брокгауз
  4. ↑ https://www.slso.org/en/musicians-slso/conductors/past-music-directors/
  5. ↑ Conductor Leonard Slatkin sits on the sidelines as his orchestra in Detroit self-destructs. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 12 січня 2021.
  6. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 29 октября 2008 года № 1539 «О награждении государственными наградами Российской Федерации иностранных граждан». Архів оригіналу за 8 червня 2019. Процитовано 12 січня 2021.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Леонард_Слаткін