Перейти до вмісту

Крістіан Жамбе

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Крістіан Жамбе
фр. Christian Jambet
Народження23 квітня 1949(1949-04-23)[1][2][3] (75 років)
Алжир, Франція
Громадянство (підданство) Франція
Знання мов
  • французька[1][4]
  • ВикладавПрактична школа вищих досліджень
    ЧленФранцузька академія
    ВчителіHenry Corbind
    Посадаseat 6 of the Académie françaised
    У шлюбі зSouad Ayadad[5]
    Діти
  • Pauline Jambetd
  • Нагороди

    CMNS: Крістіан Жамбе у Вікісховищі

    Крістіан Жамбе (фр. Christian Jambet ; 23 квітня 1949, Алжир) — французький філософ, член Французької академії з 2024 року.

    Біографія

    [ред. | ред. код]

    Народився в сім'ї алжирських французів, у 1960-ті роки переїхав до Парижа. Якийсь час захоплювався ідеями маоїзму, брав участь у студентських протестах 1968 року, закинувши іспити у Вищій нормальній школі. У 1969 році здійснив поїздку до Китаю, зустрівся з Чжоу Еньлаєм. У 1973 році відійшов від лівих переконань під враженням від книги Солженіцина «Архіпелаг ГУЛАГ». У 1976 році опублікував разом з Гі Лардро[fr] книгу L'ange, зміст якої становлять міркування про істину в політиці. Разом з Андре Глюксманном, Філіппом Немо і Бернаром-Анрі Леві увійшов до числа «нових філософів», які мали на меті переосмислити спадщину руху 1968[6].

    На початку 1970-х років зайнявся сходознавством, став учнем і послідовником іраніста Анрі Корбена у вивченні мови, культури та філософії Ірану, а також панівного в цій країні напряму шиїтів в ісламі. У 2011 році опублікував дослідження Qu'est-ce que la philosophie islamique ? («Що таке ісламська філософія?»), 2021 року — Le philosophe et son guide: Mullâ Sadra et la religion philosophique («Філософ та його провідник: Мулла Садра та філософська релігія»)[7].

    Очолював у Практичній школі вищих досліджень кафедру філософії в ісламі[8]. Читає курс про іслам у паризькій Вищій школі комерції та про ісламську філософію в Інституті іраністики університету Париж III Нова Сорбонна. Володіє англійською, німецькою, арабською, перською, латинською та давньогрецькою мовами[9].

    8 лютого 2024 року обраний до Французької академії у третьому турі, отримавши 13 голосів із 25. Зайняв крісло № 6, що залишалося вакантним після смерті Марка Фюмаролі[10].

    Вибрані праці

    [ред. | ред. код]
    • Apologie de Platon, Essais de metaphysique, Paris, Grasset, 1976, coll. «Théoriciens», 249 p.
    • Avec Guy Lardreau, Ontologie de la révolution :
      • I. L'ange. Pour une cynégétique du semblant , Paris, Grasset, 1976, coll. «Figures».
      • ІІ. Le Monde. Réponse à la question Qu'est-ce que les droits de l'homme ? " , Paris, Grasset, 1978, coll. «Figures», 281 p.
    • La Logique des Orientaux. Henry Corbin et la science des formas , Париж, Le Seuil, coll. «L'Ordre philosophique», 315 p.
    • La Grande résurrection d'Alamût. Les formas de la liberté dans le shî'isme ismaélien , Verdier, Lagrasse, 1990. 418 p.
    • L'Acte d'être. La philosophie de la révélation chez Moll Sadrâ , Paris, Fayard, 2002, coll. «L'Espace intérieur», 447 p.
    • Le Caché et l'apparent, coll. «Mythes et religions», Paris, L'Herne, 2003, 206 p.
    • Avec Mohammad Ali Amir-Moezzi : Qu'est-ce que le shî'isme ? , Paris, Fayard, 2004, 386 p.
    • Avec Jean Bollack та Abdelwahab Meddeb : La Conférence de Ratisbonne, enjeux et controverses, Paris, Bayard, 2007, 115 p.
    • Mort et résurrection en islam, L'au-delà selon Mull Sadrâ, Paris, Albin Michel, 2008, coll. «Spiritualités».
    • Qu'est-ce que la philosophie islamique ? , Париж, Gallimard, 2011, coll. «Folio Essais».
    • Le Gouvernement divin. Islam et conception politique du monde , Paris, CNRS editions, 2016 ISBN 978-2271069962 .
    • La Fin de toute chose. Suivi de l' Épître du rassemblement de Mull Sadrâ, Paris, Albin Michel, 2017, 315 p.
    • Le philosophe et son guide, Paris, Gallimard, coll. «NRF Essais», 2021, 400 p.

    Примітки

    [ред. | ред. код]
    1. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    2. AlKindi
    3. Babelio — 2007.
    4. CONOR.Sl
    5. http://www.huffpostmaghreb.com/maati-kabbal/souad-ayada-itineraire-dune-philosophe-devenue-presidente_b_18644386.html
    6. Mohammed Aïssaoui (8 лютого 2024). Le philosophe Christian Jambet élu à l'Académie française. Le Figaro (фр.). Архів оригіналу за 13 лютого 2024. Процитовано 14 лютого 2024.
    7. AFP (8 лютого 2024). Qui est Christian Jambet, le nouvel élu à l’Académie française ?. SudOuest.fr (фр.). Архів оригіналу за 15 лютого 2024. Процитовано 15 лютого 2024.
    8. Élodie Maurot (9 лютого 2024). Christian Jambet, philosophe de l’islam, élu à l’Académie française. La Croix (фр.). Архів оригіналу за 17 лютого 2024. Процитовано 17 лютого 2024.
    9. Pierre Dumayet (1996). Christian Jambet. Verdier (фр.). Архів оригіналу за 15 лютого 2024. Процитовано 15 лютого 2024.
    10. Election de Christian Jambet, philosophe spécialiste de l’islam, à l’Académie française. Le Monde (фр.). 9 лютого 2024. Архів оригіналу за 14 лютого 2024. Процитовано 14 лютого 2024.

    Посилання

    [ред. | ред. код]